Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 688/1731/18

провадження № 61-2853св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» на постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А.П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» (далі - ТОВ «Українська факторингова компанія») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про позбавлення права користування жилим приміщенням.

Позов обґрунтований тим, що 24 квітня 2018 року державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» на підставі акта про передачу майна стягувачеві в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником Шепетівського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області 16 квітня 2018 року, посвідчила свідоцтво про право власності на майно за ТОВ «Українська факторингова компанія», що складається з двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Не реалізувавши квартиру в рамках зведеного виконавчого провадження за № 49478242, боржником та власником майна за яким був ОСОБА_2 , а стягувач ТОВ «Українська факторингова компанія», останній вирішив залишити майно за собою в рахунок погашення заборгованості, а тому ОСОБА_2 втратив право власності на вказану квартиру.

Відповідно до карткових виписок отриманих позивачем, як власником майна в комунальному підприємстві «Житлосервіс», у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_1

16 травня 2018 року відділ реєстрації місця проживання Шепетівської міської ради за заявою ТОВ «Українська факторингова компанія» зняв з реєстрації попереднього власника квартири ОСОБА_2 .

Позивач просив суд визнати ОСОБА_1 такою, що втратилаправа користування жилим приміщенням на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2018 рокупозов задоволено. Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням на АДРЕСА_1 . Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українська факторингова компанія» судові витрати в розмірі 1 762,00 грн.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача немає права власності на спірну квартиру та відповідно вона не має права на користування нею.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через представника ОСОБА_3 , задоволено. Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнено з ТОВ «Українська факторингова компанія» в дохід держави 2 643,00 грн судового збору.

Суд апеляційної інстанції, скасуваваши рішення суду першої інстанції, виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає змісту порушеного права та не буде ефективним інструментом для його відновлення, оскільки як зазначав позивач він позбавлений права користування і володіння спірною квартирою, а у разі визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, позивач не відновить свої права володіння та користування цією квартирою.

У зв`язку з тим, що позивач набув право власності на спірну квартиру в порядку передбаченому Законом України «Про іпотеку» (далі - Закон), тому і своє порушене право позивач повинен захищати відповідно до Закону, зокрема статті 40, проте відповідних позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» не заявило.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2019 року ТОВ «Українська факторингова компанія» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року, просило скасувати оскаржуване рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що згода щодо реєстрації особи у спірному приміщенні існувала між попереднім власником та зареєстрованою особою, проте жодних договірних відносин у нового власника з зареєстрованою особою немає.

Суд апеляційної інстанції порушив вимоги статті 361 ЦПК України, оскільки 18 грудня 2018 року, у день судового засідання, на електронну адресу позивача надійшла від апеляційного суду ще одна апеляційна скарга з додатковими доказами, проте представник позивача фактично був позбавлений можливості ознайомитися з вказаною апеляційною скаргою та надати відзив.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на касаційну скаргу мотивовані тим, що оскаржуване рішення є законним, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Суд першої інстанції не встановив, а суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що квартира, яка передав в іпотеку ОСОБА_2 , належала йому на праві власності, придбана не за кредитні кошти, а до укладення кредитного договору та договору іпотеки. Відповідач була співвласником спірної квартири, проте у 2005 році подарувала свою частку сину, залишившись проживати у ній. Банк на час оформлення іпотеки та кредитного договору знав про цей факт.

Відповідно до статті 109 ЖК Української РСР, частини другої статті 40 Закону особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, надається інше жиле приміщення, якщо іпотечне майно не було придбане за рахунок кредиту.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 243/4366/16-ц, провадження № 61-3379св18.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у лютому 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиви на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва від 24 квітня 2018 року державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. посвідчила, що ТОВ «Українська факторингова компанія» належить на праві власності майно, що складається із двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі свідоцтва право власності за позивачем зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Квартира АДРЕСА_2 належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Козятинською дистанцією цивільних споруд 06 січня 1999 року та договору дарування частини квартири від 10 жовтня 2005 року.

Згідно з договором іпотеки від 19 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) на забезпечення виконання останнім зобов`язань за кредитним договором квартира була предметом іпотеки. За договором факторингу стягувачем та іпотекодержателем за цим кредитним договором стало ТОВ «Українська факторингова компанія». На виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості виконавча служба вживала заходи щодо реалізації іпотечного майна, проте торги не відбулися і стягувач ТОВ «Українська факторингова компанія» виявило бажання залишити за собою непродане майно. Згідно з актом державного виконавця від 16 квітня 2018 року квартира передана стягувачу в рахунок погашення боргу. Вказані обставини визнав представник позивача, а тому відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України такі не підлягають доказуванню.

У квартирі АДРЕСА_2 зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_1 , яка є особою з 2 групою інвалідності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391 ЦК України власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється в день звернення особи, на підставі заяви особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку.

Звертаючись до суду, ТОВ «Українська факторингова компанія» просило усунути перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання відповідача такою, що позбавлена права користування жилим приміщенням з підстав, передбачених статтями 317 319 391 405 ЦК України та статтею 156 ЖК Української РСР, посилаючись на те, що ОСОБА_1 підлягає зняттю з реєстрації у зв`язку з втратою права власності на квартиру попереднім власником ОСОБА_2 , родичем якого є вона.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, провадження № 12-304гс18, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18.

Верховний Суд зауважує, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суди мають визначити, чи є такий спосіб ефективним: вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його поновлення, а у разі неможливості такого поновлення повинна гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

У справі, що переглядається, суди встановили, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти і належала іпотекодавцю відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого Козятинською дистанцією цивільних споруд 06 січня 1999 року та договору дарування частини квартири від 10 жовтня 2005 року.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом.

Згідно з частиною третьою статті 33 Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У справі, що розглядається, банк як новий власник, який набув право власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, не може користуватися своєю власністю, оскільки попередній власник, який втратив право власності на житло, відмовляється виселятися з нього.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, провадження № 61-29115сво18, у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц, провадження № 61-16347св18, від 06 лютого 2020 року у справі № 713/1547/17, провадження № 61-1041св18, від 22 липня 2020 року у справі № 219/4394/16-ц, провадження № 61-8593св18.

Суд апеляційної інстанції, скасувавши рішення суду першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в позові, установивши, що позивач набув право власності на спірну квартиру в порядку передбаченому Законом, тому і захищати своє порушене право позивач повинен відповідно до Закону, зокрема статті 40, проте таких позовних вимог ТОВ «Українська факторингова компанія» не заявляла.

Безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині направлення позивачу 18 грудня 2018 року у день судового засідання на електронну адресу апеляційної скарги з додатковими доказами, чим фактично позбавлено представника позивача можливості ознайомитися з вказаною апеляційною скаргою та надати відзив, оскільки згідно з протоколом судового засідання представник позивача, який був присутній у судовому засіданні, будь-яких клопотань не заявляв, зокрема про відкладення судового засідання для подання відзиву.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко