Постанова
Іменем України
26 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 688/723/21
провадження № 61-14843св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого (суддя-доповідач) - Мартєва С. Ю.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Шепетівської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Царик Тетяни Григорівни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року у складі судді Березюк Н. П. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року ускладі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст клопотання
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання рішення іноземного суду, яке не підлягає примусовому виконанню, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Орган опіки та піклування Шепетівської міської ради.
Клопотання мотивував тим, що рішенням від 26 жовтня 2020 року Районний суд Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку IV Відділу Сім`ї і Неповнолітніх, яке набрало законної сили 03 листопада 2020 року, задовольнив його позов і визначив місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком.
Незважаючи на те, що зазначене судове рішення набрало законної сили, на початку 2018 року ОСОБА_2 , зазначаючи про тимчасове перебування сина ОСОБА_5 на канікулах, виїхала з ним за межі Республіки Польща і дитину не повернула.
На неодноразові пропозиції заявника повернути сина ОСОБА_5 батьку, де він навчається у польській школі, до звичного оточення та старшого брата ОСОБА_6 , ОСОБА_2 відповідає категоричною відмовою, заперечує проти судового рішення, ухваленого у Республіці Польща.
На підставі викладеного заявник просив суд визнати на території України рішення Районного суду Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку IV Відділу Сім`ї і Неповнолітніх від 26 жовтня 2020 року, яке набрало законної сили 03 листопада 2020 року, номер справи IV Nsm 527/18, яким визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 в Шепетівці (Україна), та ОСОБА_8 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_4 в Шепетівці (Україна), з батьком ОСОБА_9 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою від 16 червня 2021 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовив.
Суд першої інстанції виходив із того, що розгляд справи про визначення місця проживання дитини підлягає вирішенню за законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Суд зазначив, що з урахуванням положень Закону України «Про міжнародне приватне право», Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, правовідносини між сторонами спору щодо місця проживання малолітнього сина регулюються правом України, оскільки обидві сторони є громадянами України, мають місце проживання в Україні, між ними існує спір щодо місця проживання малолітньої дитини, яка є громадянином України. Тобто питання щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, яка є громадянином України, вирішується відповідно до законодавства України та належить до компетенції відповідних органів держави Україна.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
На ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_1 через адвоката Царик Т. Г. подав апеляційну скаргу.
Постановою від 04 серпня 2021 року Хмельницький апеляційний суд апеляційну скаргу адвоката Царик Т. Г. в інтересах ОСОБА_1 залишив без задоволення, ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що малолітні діти ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в Україні ( АДРЕСА_1 ), що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання від 30 вересня 2016 року та довідкою про склад сім`ї від 16 листопада 2020 року, виданою відділом реєстрації місця проживання Шепетівської міської ради.
Вважав, що суд першої інстанції, установивши зазначені обставини, дійшов обґрунтованого висновку, що спір підлягає вирішенню за законодавством України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 через адвоката Царик Т. Г.,посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 01 жовтня 2021 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що суди помилково не застосували вимоги частини третьої статті 28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, ратифікованого Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3941-XII (далі - Договір), відповідно до якої в справах, зазначених у пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання. Також суди не врахували норми частини п`ятої статті 26 Договору та статті 66 Закону України «Про міжнародне приватне право».
Суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що рішення іноземного суду ухвалено щодо двох дітей з метою забезпечення їх найкращих інтересів, без розірвання родинного зв`язку між ними, а також те, що іноземний суд визначив місце проживання обох дітей саме з батьком.
Послався на те, що розглядаючи клопотання про визнання іноземного рішення суду, що не підлягає примусовому виконанню, суд України не може аналізувати та переглядати вимоги по суті, обговорювати правильність рішення іноземного суду, а може лише встановлювати наявність/відсутність визначених статтею 468 ЦПК України підстав для відмови в задоволенні такого клопотання.
Вважає, що апеляційний суд необґрунтовано відхилив клопотання заявника про витребування та дослідження з Районного суду Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку IV Відділу Сім`ї і Неповнолітніх справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_12 про визначення місця проживання малолітніх дітей, що має суттєве значення для правильного вирішення клопотання.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що рішенням від 27 серпня 2013 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області розірвав шлюб ОСОБА_13 і ОСОБА_1 .
Між батьками виник спір щодо місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням від 18 жовтня 2018 року № 302 Виконавчий комітет Шепетівської міської ради, як орган опіки і піклування, визначив місце проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_13 , яка згідно із свідоцтвом про зміну імені 09 листопада 2018 року змінила прізвище на « ОСОБА_14 ».
Рішенням від 26 жовтня 2020 року в справі IV Nsm 527/18 Районний суд Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку ІV Відділу сім`ї і Неповнолітніх визначив місце проживання малолітніх ОСОБА_7 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Шепетівці (Україна), та ОСОБА_8 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Шепетівці (Україна), разом із батьком ОСОБА_1
ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про виконання рішення Районного суду Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку ІV Відділу сім`ї і Неповнолітніх від 26 жовтня 2020 року на території України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України(неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
Касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частина третя статті 3 ЦПК України визначає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що малолітні діти ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в Україні, отже, розгляд справи про визначення місця проживання дітей підлягає вирішенню за законодавством України.
Колегія суддів не погодилась із таким висновком судів попередніх інстанцій.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина 1 статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Визнання та виконання іноземних судових рішень - це різновид міжнародної правової допомоги, за яким суд держави, на території якої ініціюється таке визнання та виконання, за встановленою процедурою офіційно підтверджує дію законної сили рішення суду іноземної держави на території держави суду, який розглядає відповідне клопотання, що стає ідентичним законній силі рішень національних судів.
Статтею 471 ЦПК України передбачено, що рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визнається в Україні, якщо його визнання передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
Порядок подання клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, визначений статтею 472 ЦПК України.
Відповідно до частин шостої, сьомої статті 473 ЦПК України за наслідками розгляду клопотання, а також заперечення у разі його надходження суд постановляє ухвалу про визнання в Україні рішення іноземного суду та залишення заперечення без задоволення або про відмову у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню.
У визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
Відповідно до статті 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності. У разі якщо визнання та виконання рішення іноземного суду залежить від принципу взаємності, вважається, що він існує, оскільки не доведено інше.
З огляду на статтю 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Якщо боржник не має місця проживання (перебування) або місцезнаходження на території України, або його місце проживання (перебування) чи місцезнаходження невідоме, питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцезнаходженням в Україні майна боржника.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про визнання рішення Районного суду Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку IV Відділу Сім`ї і Неповнолітніх від 26 жовтня 2020 року, яке набрало законної сили 03 листопада 2020 року.
Цим рішенням іноземний суд задовольнив його позов та визначив місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_9 .
Заінтересована особа - мати дітей ОСОБА_2 брала участь у розгляді справи іноземним судом 28 вересня 2020 року, правом на оскарження судового рішення не скористалась (а. с. 14).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
З огляду на статтю 15 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. Згідно з принципом сумлінного дотримання міжнародних договорів Україна виступає за те, щоб й інші сторони міжнародних договорів України неухильно виконували свої зобов`язання за цими договорами.
Питання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах між Україною та Республікою Польща урегульоване Договором між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах від 24 травня 1993 року, який було ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року (далі - Договір).
Відповідно до статті 1 Договору громадяни однієї Договірної Сторони користуються на території іншої Договірної Сторони у відношенні своїх особистих та майнових прав таким же правовим захистом, як і громадяни цієї Договірної Сторони.
Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно і без перешкод звертатися до органів іншої Договірної Сторони, до компетенції яких відносяться цивільні та кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови, а також здійснювати інші процесуальні дії за тих же умов, що і громадяни цієї Договірної Сторони.
За пунктом 1 статті 28 Договору в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов`язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина.
З огляду на пункт 3 статті 28 Договору компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.
Згідно із статтею 52 Договору визнання і виконання рішення належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
При розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.
Підстави визнання і виконання рішень передбачені у статті 50 Договору.
За змістом цієї статті рішення, зазначені у статті 49, підлягають визнанню і виконанню на території іншої Договірної Сторони, якщо:
1) згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої рішення було винесене, воно набрало законної сили і підлягає виконанню, а в справах, що стосуються аліментних зобов`язань, також рішення, що не набрали законної сили, але підлягають виконанню;
2) суд, який виніс рішення, був компетентним на підставі цього Договору, а у випадку відсутності такого врегулювання в Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане;
3) сторона не була позбавлена можливості захисту своїх прав, а у випадку обмеженої процесуальної здатності - належного представництва, а зокрема, сторона, яка не взяла участі в розгляді справи, отримала виклик у судове засідання своєчасно і належним чином;
4) справа між тими самими сторонами не була вже вирішена з винесенням рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення судом тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, і якщо між тими самими сторонами не була раніше порушена справа в суді тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане;
5) рішення органу третьої держави між тими самими сторонами і в тій самій справі не було вже визнане або виконане на території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане і виконане;
6) при винесенні рішення застосовано законодавство відповідно з цим Договором, а у випадку відсутності такого врегулювання у Договорі - на підставі законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане.
З огляду на статтю 51 Договору клопотання про визнання і виконання рішення може бути подане безпосередньо до відповідного суду тієї Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане, або також за посередництвом суду, який розглядав справу в першій інстанції.
Для визнання і виконання рішення застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнане і виконане; це стосується також форми клопотання про визнання і виконання рішення.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, суди попередніх інстанцій не врахували, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права. ОСОБА_1 за принципом взаємності звернувся до суду за місцем своєї реєстрації і місцем зареєстрованого проживання дітей у Республіці Польща з позовом про визначення місця проживання дітей разом із ним, що відповідає вимогам Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, та надав суду України всі необхідні документи відповідно до переліку, визначеного частиною другою статті 472 ЦПК України.
Суди попередніх інстанцій помилково застосували до цих правовідносин норми процесуального права, не врахували, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів повинні розглядатися виключно у визначених ними межах, а суди не можуть ревізувати і входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до них будь-які зміни.
З огляду на частини першу та другу статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Матеріали справи підтверджують, що суди попередніх інстанцій фактично підмінили предмет судового розгляду.
Замість розгляду клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню (у межах Договору і статей 471-473 ЦПК України), місцевий суд залучив до участі у справі представника органу опіки і піклування, опитав у судовому засіданні малолітнього ОСОБА_10 щодо того, де йому краще і подобається проживати, та фактично вирішував спір про визначення місця проживання дитини, який вже вирішив іноземний суд.
Згідно із частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Відповідно частини другої статті 5 Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року, яка набула чинності для України 01 лютого 2008 року (Гаазька конвенція про батьківську відповідальність 1996 року), у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Наявність у справі рішення Виконавчого комітету Шепетівської міської ради від 18 жовтня 2018 року про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір`ю ОСОБА_12 (а. с. 45) не може бути підставою для відмови у задоволенні клопотання про визнання рішення іноземного суду, оскільки спір про визначення місця проживання дітей, вирішив компетентний суд Республіки Польща, за визнанням якого і звернувся до суду України батько дітей.
Із матеріалів справи слідує, що заявник надав вичерпний перелік документів, які необхідні для вирішення питання про визнання рішення іноземного суду, яке не потребує примусового виконання.
На випадок виникнення у суду певних сумнівів як Договір, так і ЦПК України визначають сукупність дій та порядок їх вчинення, спрямованих на усунення таких сумнівів.
Відповідно до частини другої статті 52 Договору при розгляді справи суд обмежується перевіркою виконання умов, передбачених статтями 50 і 51.
На підставі частини п`ятої цієї статті, розглядаючи справу про визнання і виконання рішення, суд може зажадати від сторін пояснень. Цей суд може також звернутися до суду, який виніс рішення, відносно представлення додаткових пояснень.
З огляду на статтю 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Отже, якщо у суду виникли сумніви щодо компетенції іноземного суду, він повинен роз`яснити сторонам їх права щодо подання додаткових пояснень або відповідно до частини п`ятої статті 52 Договору самостійно звернутися до суду, який виніс рішення, щодо надання додаткових пояснень.
Таким чином, знайшли підтвердження доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання представника заявника про витребування та дослідження з Районного суду Люблін-Схід з головним офісом у Свідніку IV Відділу Сім`ї і Неповнолітніх пояснень або цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_12 про визначення місця проживання дітей, що мало суттєве значення для правильного вирішення клопотання, оскільки ця справа містить докази на підтвердження законності та обґрунтованості рішення іноземного суду про визначення місця проживання дітей, які мали право постійного проживання в Республіці Польща, на час ухвалення рішення, а саме з батьком.
За таких обставин касаційна скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
На підставі пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
З огляду на частину третю статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, ухвалу місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Під час нового судового розгляду слід розглянути клопотання відповідно до умов Договору, ретельно перевірити виконання умов, передбачених статтями 50 і 51, надати оцінку доводам і запереченням осіб, які беруть участь у справі (зокрема щодо наявності місця проживання малолітнього у республіці Польща та дотримання правил повідомлення відповідача про розгляд справи), а у випадку виникнення сумнівів діяти у порядку, визначеному Договором.
Верховний Суд взяв до уваги тривалий час розгляду судами цієї справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Царик Тетяною Григорівною, задовольнити.
Ухвалу Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 серпня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С. Ю. Мартєв Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук