ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 689/1669/22

провадження № 51-4605 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7

(у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 11 липня 2023 року у кримінальному провадженні № 12020240280000143 за обвинуваченням

ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року ОСОБА_9 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_9 : на користь ОСОБА_7 15 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн витрат на правову допомогу; на користь ОСОБА_6 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 5 000 грн витрат на правову допомогу.

Вироком Хмельницького апеляційного суду від 11 липня 2023 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано.

Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_9 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Постановлено стягнути з ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в сумі 1500 грн.

В решті вирок районного суду залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_9 визнаний винуватим у тому, що він 12 липня 2020 року, приблизно о 10:11 год, на 199 км+900 м автодороги сполученням «Житомир-Чернівці», керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Passat», у порушення п. 12.1 Правил дорожнього руху, діючи недбало і необережно, не передбачив можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був та міг їх передбачити, проявив крайню неуважність до дорожньої обстановки, внаслідок чого під час руху не переконався, що це буде безпечним, не впорався з керуванням та допустив з`їзд автомобіля в кювет із подальшим перекиданням.

Внаслідок ДТП пасажир ОСОБА_6 отримав тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а пасажирка ОСОБА_7 отримала тілесне ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що досудове і судове слідство проведено неповно, не встановлено особу водія іншого автомобіля, дії якого безпосередньо призвели до настання ДТП. Стверджує, що вина підзахисного не доведена поза розумним сумнівом. Суд апеляційної інстанції, в порушення вимог процесуального закону, не дослідив безпосередньо докази, проте послався на них у своєму рішенні. Крім того, вказує на безпідставне часткове задоволення судом цивільного позову потерпілого ОСОБА_6 .

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшли заперечення від потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в яких вони просять залишити судові рішення без зміни.

Засуджений та його захисник у судовому засіданні підтримали скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Потерпілі в судовому засіданні заперечували проти задоволення скарги, вважали її доводи безпідставними.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

У касаційній скарзі захисник, крім іншого, наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, висловлює власну версію події, оскаржує фактичні обставини справищо, виходячи з вимог статей 433 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до наведеної норми процесуального закону, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності всіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу всіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись положень ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.

Суди зазначили, що вина ОСОБА_9 повністю доведена: показаннями потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які стверджували, що автомобіль під керуванням обвинуваченого їхав із великою швидкістю, водій перед ДТП дивився вправо на ремонтні роботи, а не на дорогу, внаслідок чого не бачив зустрічного автомобіля. У якій смузі вони їхали, потерпілі сказати не змогли, оскільки розмітки на дорозі не було. Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні підтвердив обставини ДТП та вказав на відсутність будь-яких перешкод для руху на дорожньому полотні. Висновками судово-медичних експертиз встановлено характер, кількість, механізм заподіяння та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, отриманих потерпілими.

Крім того, винуватість ОСОБА_9 підтверджується даними протоколу огляду місця події від 12 липня 2020 року, де зафіксовані сліди юзу та їх довжина; висновками експертів щодо стану транспортного засобу; протоколами проведення слідчих експериментів за участі потерпілих; висновками судової автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи, де зазначено, що пояснення водія ОСОБА_9 та потерпілих із технічної точки зору є неспроможними та не відповідають слідовій інформації, зафіксованій у схемі до протоколу огляду місця події. Експертом було роз`яснено, що з урахуванням кінцевого розташування автомобіля, його первинного напрямку руху, характеру утворення та спрямованості слідів юзу, в момент початку втрати водієм керованості автомобіля, після чого він у процесі заносу почав змінювати напрямок руху та зміщуватися в бік правого узбіччя, автомобіль розташовувався на проїзній частині на відстані 8,5 м до краю автодороги, тобто значно лівіше, ніж вказували на слідчому експерименті потерпілі.

Враховуючи зазначену слідову інформацію, а також те, що потерпілі не могли з точністю вказати розташування автомобіля перед ДТП внаслідок відсутності дорожньої розмітки, експертизою було встановлено, що зазначений автомобіль перед початком події розташовувався ближче до середини дорожнього полотна, а тому в умовах конкретної дорожньої обстановки водію слід було дотримуватися вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху України. Тобто, йому слід було стежити за дорожньою обстановкою та обирати такий швидкісний режим і прийоми керування, що дозволили би йому мати постійну можливість контролювати напрямок і траєкторію руху автомобіля в межах обраної смуги руху, не допускаючи втрати курсової стійкості та керованості.

Висновком експертизи встановлено, що в умовах даної дорожньо-транспортної події водій ОСОБА_9 мав технічну можливість запобігти події шляхом виконання вимог зазначеного пункту ПДР, а тому з технічної точки зору безпосередньою причиною настання даної пригоди є дії водія ОСОБА_9 , які не відповідали вимогам п. 12.1 ПДР.

Відповідно до висновків ВП ВС викладених у постановах, під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто, знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.

Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.

Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 286 КК України.

Велика Палата звернула увагу на те, що склад кримінального правопорушення, передбачений вказаною нормою закону, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд у вироку на підставі дослідження усіх доказів чітко встановив, яке порушення ПДР перебуває у причинному зв`язку із наслідками, хто допустив це порушення та в чому саме воно полягало, що повністю збігається із висунутим обвинуваченням. Тому доводи захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_9 є безпідставними.

Судами розглядалася версія сторони захисту щодо наявності вини водія зустрічного автомобіля та визнана неспроможною, оскільки суд першої інстанції констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази, у своїй сукупності, доводять наявність саме у діях водія ОСОБА_9 складу злочину, за який його засуджено, отже його вина доведена поза розумним сумнівом. Крім того висновком експерта доведено неспроможність показань водія ОСОБА_9 .

Щодо доводів адвоката про завищений розмір стягнутої судом з обвинуваченого на користь потерпілого ОСОБА_6 моральної шкоди, слід зазначити таке.

Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (ст. 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховують вимоги розумності і справедливості.

З матеріалів провадження убачається, що суд урахував ступінь моральних та фізичних страждань потерпілого, погіршення його звичного ритму життя, душевні переживання та навів мотиви прийнятого рішення в частині визначення розміру шкоди. Доказів на спростування наведених обставин стороною захисту надано не було, не вказано їх і у касаційній скарзі.

Суд апеляційної інстанції провів розгляд у межах доводів апеляційних скарг та дійшов висновку, що доводи скарги захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 є безпідставними.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й повинен зазначити, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити, та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд провів судовий розгляд у межах доводів апеляційних скарг, при цьому не дав доказам у справі іншої оцінки, ніж суд першої інстанції, а тому у зв`язку з відсутністю належно обґрунтованого клопотання про повторне дослідження доказів у справі та відповідного доведення стороною захисту своїх доводів, апеляційний суд вичерпав усі визначені законом можливості для з`ясування обставин справи, зокрема перевірки доводів апеляційних скарг, а з урахуванням положень статей 2 7 22 26 КПК України, відповідно до яких на суд не може бути покладена функція збирання доказів, а також за умови відсутності обґрунтованих клопотань сторін кримінального процесу щодо повторного дослідження доказів апеляційний суд не має законних підстав повторно досліджувати докази у кримінальному провадженні, оскільки таким чином буде порушено принцип змагальності та диспозитивності.

Отже, доводи захисника про недотримання апеляційним судом приписів ч. 3 ст. 404 КПК України, необґрунтовані.

Вирок апеляційного суду є законним, обґрунтованим та належним чином вмотивованим, він відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, тому касаційні доводи захисника про протилежне теж неприйнятні.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 28 лютого 2023 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 11 липня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_3