Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 691/1104/19

провадження № 61-16798св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Городищенська державна нотаріальна контора, Синякова Леся Федорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня 2020 року у складі судді

Подороги Л. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня

2020 рокуу складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Сіренка Ю. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Городищенської державної нотаріальної контори, ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивовано тим, що батьком позивача був ОСОБА_3 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , а матір`ю - ОСОБА_4 . У липні 2002 року батьки позивачки розлучилися, а до розлучення їхня родина здійснювала будівництво та ремонт домоволодіння АДРЕСА_1 , яке було придбане батьком позивача. Після розлучення батьків позивач з матір?ю переїхала проживати до

м. Сміла. Однак, через рік після розлучення, у віці 27 років, її батько помер. На час його смерті позивачеві виповнилося 4 роки, вона була малолітньою дитиною. Заяву про прийняття спадщини після смерті батька протягом шести місяців до нотаріальної контори відповідно не могла подавати, а її мати, як законний представник, також заяви не подала. Заяву про відмову від спадщини після смерті батька вони також не подавали. До складу спадщини увійшов житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , право власності на який оформила сестра батька ОСОБА_2 .

Після досягнення повноліття, позивач звернулася до нотаріуса за прийняттям спадщини, однак остання відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки таке свідоцтво вже видано на ім`я відповідача. У зв`язку з тим, що батько позивача ОСОБА_3 за час життя заповіту не склав, позивач вважала, що має право на спадщину за законом як спадкоємець першої черги. Позивач вважала, що її рідна тітка ОСОБА_2 вчинила протизаконно, успадкувавши майно батька позивача та не повідомивши нотаріуса про наявність у спадкодавця малолітньої дочки.

ОСОБА_1 просила:

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

21 грудня 2004 державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М. О., зареєстроване за № 1974, на ім`я ОСОБА_2 на жилий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на вказаний жилий будинок з надвірними будівлями, що зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Городищенським виробничим підрозділом ЧООБТІ 07 лютого 2005 року за реєстраційним № 8588927 (номер запису 7297 сторінка 492 в книзі 35);

- визнати за позивачем у порядку спадкування за законом право власності на жилий будинок з надвірними будівлями, розташований по

АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня

2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 21 грудня 2004 року державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М. О., зареєстроване за № 1974 на ім`я ОСОБА_2 на жилий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на жилий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 , що зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно Городищенським виробничим підрозділом Черкаського ООБТІ 07 лютого 2005 року за реєстраційним № 8588927 (номер запису 7297 сторінка 492 в книзі 35).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі

6 203,46 грн.

Суд виходив з того, що спірні свідоцтво про право власності на спадкове майно та зареєстроване на його підставі право власності відповідача ОСОБА_2 порушують право позивача на спадкове майно, яке вона прийняла в силу закону, будучи малолітньою дитиною спадкодавця на момент відкриття спадщини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня

2020 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд вказав, що аргументи заявника про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставними, оскільки строк не пропущено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 листопада 2020 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спадщину заявницею після смерті ОСОБА_3 було прийнято у порядку ЦК УРСР. Мати позивача дій по прийняттю спадщини в її інтересах не вчинила, що фактично свідчить про її відмову від прийняття спадщини. У нотаріальному порядку позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через видачу такого свідоцтва спадкоємцю другої черги (скаржнику), законним представником позивача не було повідомлено нотаріальну контору про наявність спадкоємця першої черги. Заявник добросовісно протягом 16 років на правовій підставі володіє спадщиною та провела ряд будівельних робіт по покращенню спадкового майна. Приймаючи спадщину, скаржник не вчиняла ніяких незаконних дій, а тягар відповідальності законного представника позивача та посадових осіб, уповноважених на видачу правовстановлюючих документів покладається на неї. Суд мав відмовити у задоволенні позову через сплив строку позовної давності, адже інтереси позивача мала представляти її законний представник.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

21 грудня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Городищенського районного суду Черкаської області.

03 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

Позивачка ОСОБА_1 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 є донькою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 листопада 1998 року до 09 липня 2002 року (свідоцтво про одруження

НОМЕР_2 , свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_3 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

За життя ОСОБА_3 відповідно до договору від 24 січня 1992 року, отримав у дар від ОСОБА_6 незакінчений будівництвом будинок готовністю 29 % по АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок розташований на земельній ділянці, яку відповідно до виписки із рішення № 3 загальних зборів членів колгоспу /зборів уповноважених/ від 07 липня 1990 року «Про виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого будинку громадянину» наділили ОСОБА_6 , площею 0,06 га по АДРЕСА_1 . Відповідно до Акту державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом садибного житлового будинку, господарських споруд до експлуатації від 29 травня 2000 року, пред`явлений до здачі будинок

ОСОБА_3 , розташований АДРЕСА_1 , був готовий до експлуатації.

За повідомленням органу опіки та піклування Городищенської РДА № 372/01-01-24 від 27 червня 2019 року, докази, які б підтверджували факт оформлення

ОСОБА_4 (матірю позивача) відмови/невідмови від прийняття спадщини її дочкою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті батька ОСОБА_3 відсутні.

З метою прийняття спадщини після спадкодавця, ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з відповідною заявою. Постановою від 13 квітня 2019 року державним нотаріусом Городищенської державної нотаріальної контори Бідною М. О. їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину за законом 21 грудня 2004 року спадкоємцю другої черги (сестрі спадкодавця відповідачу у справі ОСОБА_2 ), так як законним представником спадкоємця не було повідомлено нотаріальну контору про наявність у спадкодавця малолітньої дитини - спадкоємця першої черги.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 грудня 2004 року, спадкоємцем ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сестра

ОСОБА_2 . Спадкове майно складається з жилого будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 , на приватизований земельній ділянці.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 листопада

2004 року, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 листопада 2004 року, право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 належало ОСОБА_3 .

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, ОСОБА_2 просила застосувати строки позовної давності (а. с. 61).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Позивач у справі стверджує про те, що вона є спадкоємцем першої черги спадщини, яка відкрилася після смерті її батька, та в силу свого малолітнього віку є такою, що прийняла її, отже оспорюване у справі свідоцтво про право на спадщину та зареєстроване право на спадщину спадкоємця другої черги є незаконними.

Пунктом 5 Прикінцевих положень ЦК України, правила книги шостої ЦК України застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим кодексом.

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 01 січня 2004 року, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі, щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Судами встановлено, що спадкодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шестимісячний строк на прийняття спадщини закінчився 26 січня 2004 року, а ЦК України набрав чинності 01 січня 2004 року тому правильним є висновки судів, що до правовідносин сторін має бути застосовано пункт 5 Прикінцевих положень ЦК України та, відповідно, правила книги 6 цього Кодексу (спадкування).

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що спадщину після смерті ОСОБА_3 було прийнято у порядку ЦК УРСР, адже вчинення відповідачем ОСОБА_2 дій у порядку ЦК УРСР по прийняттю спадкового майна під час дії вказаного кодексу не спростовує поширення на правовідносини з приводу спадкування спадщини після смерті ОСОБА_3 норм саме ЦК України після набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з статтею 1217 ЦК України - спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з статтею 1218 ЦК України - до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Відповідно до статті 1261 ЦК України (перша черга спадкоємців) у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері - стаття 1262 ЦК України.

Крім того, за змістом частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу (реалізація права на відмову від спадщини).

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, що передбачено частиною першою статті 1296 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням викладених вище фактичних обставин справи, встановлених судами, та норм законодавства, суди зробили праивльний висновок проте, що позивач є спадкоємцем першої черги стосовно спадщини, яка відкрилася внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 . Позивач прийняла спадщину в силу вимог частини четверто статті 1268 ЦК України, як малолітня дитина спадкодавця без вчинення будь-яких дій для цього. За таких обставин видача відповідачу ОСОБА_2 (спадкоємцеві другої черги) спірного свідоцтва про право на спадщину є протиправним, оскільки порушує правила черговості прийняття спадкового майна, про що правильно вказано судами першої та апеляційної інстанцій.

Оскільки закон не встановлює строку на отримання свідоцтва про право на спадкове майно, відповідно право позивачки є порушеним з моменту відмови їй нотаріусом у видачі належного їй свідоцтва про право на спадкове майно, як спадкоємцю першої черги за законом після смерті батька, а саме з

ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Колегія суддів визнає необґрунтованими доводи заявника про те, що мати позивача дій по прийняттю спадщини в її інтересах не вчинила, що фактично свідчить про її відмову від прийняття спадщини, адже за вищенаведеними вимогамичастини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня особа є такою, що приймає спадщину по замовчуванню в силу приписів закону, тобто без вчинення будь-яких дій для цього.

З цих же підстав є безпідставними аргументи заявника про те, що права позивача порушено бездіяльністю її матері, як законного представника, яка не вчиняла дій по прийняттю спадщини в інтересах малолітньої, на той час, позивачки, адже за нормами законодавства (частина четверта стаття 1268 ЦК України) таких дій вчиняти не потрібно.

Аргумент заявника про те, що вона добросовісно протягом 16 років володіє спадщиною та провела ряд будівельних робіт по покращенню спадкового майна не спростовують виникнення права на це спадкове майно у позивача та його пріоритетність по відношенню до такого права скаржника.

Правильним також є висновок суду апеляційної інстанції про незастосування до спірних правовідносин строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем, оскільки згідно частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. ОСОБА_1 18 років виповнилося ІНФОРМАЦІЯ_4 , а з цим позовом вона звернулася до суду у вересні 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

Вказане спростовує аргументи заявника наведені у касаційній скарзі про необхідність застосування строків позовної давності.

Аргументи заявника про застосування апеляційним судом норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі

№ 645/4220/16-ц є безпідставними, оскільки у справі № 645/4220/16-ц про визнання недійсним договору купівлі - продажу, витребування майна з незаконного володіння за зустрічним позовом про визнання особи добросовісним набувачем та визнання права власності, правовідносини між сторонами виникли з приводу незаконного відчуження майна, а у справі що переглядається, правовідносини виникли з приводу спадкового майна та права на його спадкування, що є відмінними між собою.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня

2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 липня

2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська