Постанова

Іменем України

01 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 695/1015/19

провадження № 61-19064св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року в складі судді Середи Л. В. та на постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 26 липня 2013 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач, з метою придбання автомобіля Volkswagen Passat В7 та оплати страхових платежів, отримав кредит у розмірі 207 646,11 грн, що еквівалентно 25 493,69 дол. США, зі сплатою 9,90% % строком на 60 місяців.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали договір застави № 50009776, який посвідчений нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 1825, предметом якого є автомобіль Volkswagen Passat В7, що належав відповідачу на праві власності.

01 серпня 2014 року сторонами укладено договір про внесення змін/додаткова угода № 1 до кредитного договору № 50009776 від 26 липня 2013 року про надання додаткового кредиту, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу 7 573,32 дол. США, що на дату укладання становить 100 725,16 грн, шляхом перерахування коштів на користь страхової компанії.

У зв`язку з невиконанням умов договору 16 грудня 2015 року позивач направив позичальнику вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором з вимогою повернути суму кредиту. Відповідач цю вимогу отримав 25 грудня 2015 року. Отже, відповідно до вимог пункту 3.3. кредитного договору останнім днем повернення кредиту та заборгованості було 26 січня 2016 року (плюс тридцять днів з моменту отримання вимоги).

У встановлені строки відповідач не повернув кредит та не сплатив заборгованість. Тому, позивач звернув стягнення на предмет застави у позасудовий спосіб і 17 листопада 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. вчинив виконавчий напис № 1027 щодо звернення стягнення на предмет застави з метою задоволення вимог позивача за кредитним договором від 26 липня 2013 року.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2017 року, яке набрало законної сили 19 вересня 2018 року в справі № 695/1251/17, вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню.

Таким чином звернення стягнення на предмет застави не було реалізовано, права позивача продовжують порушуватись, оскільки сума коштів у порядку та в строки, які визначені сторонами договору, не повернута, позивач просить стягнути із відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 609 455,01 грн, яка складається з:

312 048,10 грн - заборгованість щодо дострокового повернення суми кредиту;

29 234,80 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту;

122 810,86 грн - інфляційні витрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту;

87 682,14 грн - прострочена заборгованість по додатковому кредиту;

57 679,11 грн - збитки відповідно до пункту 8.5 договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 609 455,01 грн у порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором від 26 липня 2013 року № 50009776; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» 9 141,83 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за період прострочення грошового зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та в частині стягнення збитків відповідно до пункту 8.5 договору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог; в іншій частині рішення суду залишено без змін; вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позовної давності з підстав того, що він не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки у матеріалах справи міститься: повідомлення про вручення поштових відправлень, заяви представника відповідача - ОСОБА_2 про ознайомлення із матеріалами справи та про відкладення судового розгляду справи. Вказане свідчить, що відповідач мав можливість скористатися своїм процесуальним правом на подання відзиву та клопотання про застосування строку позовної давності;

суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що після спливу тридцяти календарних днів з дня направлення кредитором відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України позичальнику вимоги позивач знав про порушення свого права на повне дострокове повернення всієї суми кредиту та інших нарахувань за кредитним договором, про що також свідчить і заява відповідача від 04 травня 2017 року про здійснення перерахунку заборгованості, яка підтверджує, що йому відомо про наявність заборгованості. Ураховуючи, що у спірних правовідносинах мало місце переривання позовної давності, апеляційний суд зазначив, що звернувшись до суду із позовом у березні 2019 року ТОВ «Порше Мобіліті» не пропустило строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та додатковим кредитом, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про стягнення заборгованості за кредитним договором № 50009776 від 26 липня 2013 року у розмірі 312 048,10 грн;

умовами додаткової угоди до кредитного договору від 27 липня 2013 року передбачено, що позивач надав відповідачу кредит у розмірі 7 573,32 дол. США, що еквівалентно 100 725,16 грн, цільове призначення - сплата страхових платежів відповідно до договору страхування. На виконання умов додаткової угоди товариство за період з січня 2016 року по квітень 2018 року перерахувало страхові внески замість відповідача за договором страхування на рахунок ПАТ «СК «Українська страхова група» на загальну суму 115 497,01 грн. Оскільки відповідачем у період з 24 березня 2016 року до 20 липня 2016 року здійснено перерахування коштів у сумі 27 814,87 грн, які зараховані в якості погашення боргу за додатковим кредитом, тому з урахуванням сплаченої суми по додатковому кредиту існує заборгованість у розмірі 87 682,14 грн, яка обґрунтовано стягнута судом першої інстанції;

предметом кредитного договору є грошові кошти, сума яких визначена в українських гривнях із зазначенням еквівалента в іноземній валюті, а тому позивач не має права на стягнення з ОСОБА_1 інфляційних втрат. Водночас, оскільки позичальник неналежно виконував зобов`язання за кредитним договором, у позивача у порядку статті 625 ЦК України виникло право на стягнення 3 % річних. Враховуючи, що відповідач не надав належних доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості 3% річних, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення вказаної заборгованості у розмірі 24 251,25 грн;

суд першої інстанції зробив неправильний висновок про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення збитків, заподіяних позивачу у зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору, оскільки за правилами цивільного судочинства витрати, пов`язані з розглядом справи у суді відносяться до судових витрат та питання їх відшкодування вирішується судом під час розгляду справи по суті. Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що витрати ТОВ «Порше Мобіліті», пов`язані з наданням позивачу колекторських послуг, відповідають ознакам збитків, що визначені частиною другою статті 22 ЦК України, проте матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, що такі витрати були необхідними для відновлення порушеного права та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням умов кредитного договору. У зв`язку з чим апеляційний суд уважав відсутніми підстави для стягнення з відповідача коштів у розмірі 57 679,11 грн.

Аргументи учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди попередніх інстанцій в порушення вимог статей 89, 263-264 та 382 ЦПК України не забезпечили повного і всебічного розгляду справи та не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного її вирішення;

суди зробили неправильний висновок про стягнення на користь товариства 3 % відсотків річних, оскільки після вручення відповідачу 25 грудня 2015 року вимоги про дострокове погашення всієї заборгованості позивач відповідно до статей 1048-1050 ЦК України не мав права додатково нараховувати відсотки аж до звернення з цим позовом до суду;

наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснено неправильно, він є необґрунтованим і не доведеним;

позивачем пропущено позовну давність, оскільки 16 грудня 2015 року відповідачу направлялася вимога про дострокове стягнення заборгованості, яка ним отримана 25 грудня 2015 року. Враховуючи, що починаючи з 25 січня 2016 року у відповідача існували невиконані зобов`язання відносно всієї суми заборгованості, граничний термін подачі позову сплинув 25 січня 2019 року, натомість ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з цим позовом у вересні 2019 року, тобто з пропуском трирічного строку. Вказане свідчить про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності;

суд першої інстанції в порушення статті 280 ЦПК України провів заочний розгляд справи, оскільки відповідач не був належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи. Відповідач протягом 2020 року проживав за адресою: с. Устя Корецького р-ну Рівненської обл., на яку суд першої інстанції судову кореспонденцію не направляв. Направлені судові повістки за місцем реєстрації відповідача ні ОСОБА_1 , ні члени його сім`ї, з якими він проживав, не отримували, а тому відповідач був позбавлений процесуальної можливості на захист своїх прав.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 04 липня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема, що суди при вирішенні справи не застосували висновків викладених у постановах Верховного Суду України від 06 березня 2013 року в справі № 6-116цс13, від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 22 вересня 2021 року в справі № 185/516/20, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц, від 27 жовтня 2021 року в справі № 136/1187/16-ц.

Аналіз змісту доводів касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті», а тому в іншій частині судові рішення касаційному перегляду не підлягають.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 26 липня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50009776, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 207 646,11 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 25 493,69 дол. США, строком на 60 місяців, відсоткова ставка 9,90% річних, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля Volkswagen Passat, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 .

01 серпня 2014 року ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду №1, відповідно до якої внесено зміни до кредитного договору від 26 липня 2013 року № 50009776. За цією додатковою угодою ОСОБА_1 отримав додаткову суму кредиту в розмірі 100 725,16 грн, що еквівалентно на дату укладення договору 7 573,32 дол. США з цільовим призначенням - для сплати страхових платежів за договором страхування.

26 липня 2013 року між ПAT «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту N 28-0199-13-00666.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 31 липня 2013 року між сторонами укладено договір застави транспортного засобу № 50009776, предметом якого є належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль «Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Загальних умов кредитування з урахуванням додаткової угоди кредитодавець має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав, у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до Графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць.

Позичальник зобов`язаний повернути кредитору у повному обсязі суму кредиту та суми додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення такого повідомлення (п. 3.3 Загальних умов кредитування з урахуванням додаткової угоди).

16 грудня 2015 року у зв`язку з простроченням ОСОБА_1 термінів сплати чергового платежу з повернення кредиту та відсотків за користування кредитними коштами ТОВ «Порше Мобіліті» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, яку останній отримав 25 грудня 2015 року.

У вимозі про дострокове повернення кредиту від 16 грудня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» вимагало достроково повернути суму кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору протягом тридцяти календарних днів. У випадку неповернення кредиту кредитодавець зазначив, що він вживатиме заходів з примусового стягнення заборгованості за кредитом, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет застави.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимоги щодо дострокового повернення кредиту в строк, указаний у письмовій вимозі від 16 грудня 2015 року, ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. із заявою про видачу виконавчого напису щодо звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитом на предмет застави - автомобіль Volkswagen Passat, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

17 листопада 2016 року нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на указаний транспортний засіб у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Порше Мобіліті» за кредитним договором від 31 липня 2013 року №50009776 (зі змінами і доповненнями), з метою задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» за період з 16 жовтня 2015 року по 16 грудня 2015 року у розмірі: 343 940,46 грн - дострокове повернення невиплаченої суми кредиту.

Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 05 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою апеляційного суду Черкаської області від 19 вересня 2018 року, виконавчий напис, вчинений 17 листопада 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С., визнано таким, що не підлягає виконанню.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до вимог частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) також викладено правову позицію про те, що після направлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення кредитної заборгованості та, відповідно, припинення дії кредитного договору, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Схожий за змістом висновок міститься у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року в справі № 185/516/20 та від 27 жовтня 2021 року в справі № 136/1187/16, на які посилається відповідач як на підставу касаційного оскарження.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що після направлення вимоги (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором від 26 липня 2013 року позивач змінив строк виконання зобов`язання, а тому на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за основним та додатковим кредитом у визначеному розмірі станом на момент пред`явлення вимоги, з урахуванням вказаних норм матеріального права та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивач після направлення вимоги про дострокове погашення заборгованості нараховував відсотки, не заслуговують на увагу, оскільки з розрахунку заборгованості, наданого позивачем встановлено, що відсотки за користування кредитом товариством нараховані станом на момент пред`явлення вимоги. Відповідач на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості щодо розміру тіла кредиту та відсотків не надав належних і допустимих доказів.

Не заслуговують на увагу також посилання заявника на неврахування висновків Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц з огляду на таке.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).

Встановлені судами під час розгляду справи № 695/1251/17 за позовом ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обставини, на які посилався позивач у касаційні скарзі як на преюдиціальні факти, є нічим іншим як оцінкою судами обставин справи, зокрема, щодо спірності розміру заборгованості, а тому вони не мають преюдиціального значення при вирішенні справи, яка переглядається.

Колегія суддів відхиляє посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки позивач звернувся до суду із пропуском позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Разом із тим статтею 264 ЦК України закріплені підстави переривання позовної давності. Зокрема, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.

У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року в справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».

Апеляційний суд установив, що оскільки вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту відповідач отримав 25 грудня 2015 року (плюс 30 днів на виконання цієї вимоги) у позивача виникло право на звернення до суду з цим позовом 26 січня 2016 року. Позивач звернувся до суду з цим позовом у вересні 2019 року.

Разом з цим суди встановили, що ОСОБА_1 15 травня 2017 року звертався до ТОВ «Порше Мобіліті» із заявою про надання розрахунку заборгованості та здійснення її перерахунку.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що позовна давність у цій справі перервалась 15 травня 2017 року у зв`язку з визнанням боргу відповідачем, з огляду на що підстав для застосування наслідків спливу позовної давності немає.

Аргументи заявника про не застосування апеляційним судом правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2013 року в справі № 6-116цс13, у якій зазначено, що позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, є необґрунтованими, оскільки висновок апеляційного суду, викладений у справі, яка переглядається, не суперечить зазначеному в указаній постанові висновку зважаючи на відмінність фактичних обставин, встановлених у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про не повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції не узгоджуються з матеріалами справи, оскільки згідно поштових повідомлень про вручення судові повістки з повідомленням про судові засідання у суді першої інстанції отримала мати відповідача, яка проживає за зареєстрованою адресою відповідача.

Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача про те, що судові повістки отримувала особа, яка разом з відповідачем не проживає, оскільки суд першої інстанції направляв судову кореспонденцію на адресу місяця реєстрації відповідача, яка міститься у матеріалах справи.

Відповідно до частини третьої статті 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частини перша статті 131 ЦПК України).

Оскільки ОСОБА_1 не повідомляв у встановленому законом порядку суд першої інстанції про зміну свого місця проживання, відсутні підстави уважавати, що відповідач не був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 не заслуговує на увагу, оскільки висновок апеляційного суду в цій справі не суперечить висновкам, викладеним у зазначеній постанові.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 березня 2013 року в справі № 6-116цс13, від 05 листопада 2014 року в справі № 6-158цс14 та постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 22 вересня 2021 року в справі № 185/516/20, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/29966/16-ц, від 27 жовтня 2021 року в справі № 136/1187/16-ц та з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскарженій частині залишити без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року в задоволеній частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальність «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук