Постанова
Іменем України
03 березня 2021 року
м. Київ
справа № 695/2138/15-ц
провадження № 61-17778св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач)
суддів: Погрібного С. О., Ступак О. В., Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Благодатнівська сільська рада Золотоніського районну Черкаської області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Надія Петрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який потім був уточнений, до ОСОБА_2 , Благодатнівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, третя особа, не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - державний нотаріус Золотоніської районної державної нотаріальної контори Гавриленко Н. П. (далі - державний нотаріус), про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, скасування державного акта про право приватної власності на землю, визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19 грудня 2003 року належить 1/2 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 . Інша половина належить співвласниці будинку - ОСОБА_2
У 2000 році земельна ділянка, на якій розташований будинок, була приватизована ОСОБА_3 (власником на момент проведення приватизації).
18 грудня 2001 року за договором дарування ОСОБА_3 подарував всю земельну ділянку онуці - ОСОБА_2 , про що позивач дізнався в серпні 2014 року.
Вказаний будинок, що належав ОСОБА_3 , після його смерті
ІНФОРМАЦІЯ_1 , перейшов в порядку спадкування за законом до його дітей: ОСОБА_4 (батьку позивача) та ОСОБА_5 (матері відповідача) по 1/2 частині кожному.
ОСОБА_4 свою 1/2 частини будинку подарував синові (позивачеві) на підставі договору дарування від 19 грудня 2003 року.
Після смерті ОСОБА_5 1/2 частини будинку з відповідною частиною надвірних будівель була успадкована її дочкою ОСОБА_2 .
Через непорозуміння між співвласниками будівлі з приводу порядку користування земельною ділянкою, та вважаючи договір дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року незаконним, ОСОБА_1 звернувся до суду та з урахуванням збільшення позовних вимог просив:
- визнати договір дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом недійсним;
- скасувати державний акт на право приватної власності на землю на ім?я ОСОБА_2 від 30 липня 2002 року № 1346, виданий Чапаєвською сільською радою;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 (колишня АДРЕСА_2 ).
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Заочним рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 15 жовтня 2015 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду як такий, що пропущений з поважних причин. Позов задоволено. Визнано договір дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом недійсним. Скасовано державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_6 від 30 липня 2002 року № 1346, виданий Чапаєвської сільською радою. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ). Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 406,00 грн.
Додатковим рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 29 жовтня 2015 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 303,60 грн.
Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 23 червня 2016 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Золотоніського міськрайонного суду від 15 жовтня 2015 року задоволено. Скасовано заочне рішення Золотоніського міськрайонного суду від 15 жовтня 2015 року. Справу призначено до судового розгляду в загальному порядку.
Рішенням Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області
від 20 жовтня 2016 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, як такий, що пропущено з поважних причин. Позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений державним нотаріусом. Скасовано державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 від 30 липня 2002 року № 1346, виданий Чапаєвської сільською радою. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_4 ). Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 406,00 грн.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що при переході права власності на будинок одночасно у набувача виникає право власності і на земельну ділянку. Поновивши строк звернення, суд посилався на те, що позивач дізнався про порушення його права в серпні 2014 року з матеріалів іншої справи про визначення порядку користування земельною ділянкою, де відповідачем була ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 задоволено.
Рішення Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 20 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 546,60 грн судового збору.
Скасувавши рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції не встановив передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування. Позивач придбавши 1/2 частини будинку, не придбав частину спірної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
На час укладання договору (2001 рік) перехід права власності на земельну ділянку відбувався разом із переходом права власності на будинок, що відповідало статті 28 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що оспорюваний договір дарування порушує права ОСОБА_1 як власника 1/2 частини будинку на користування земельною ділянкою, яка відповідає його частці у праві власності на будинок.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до копії довідки Благодатнівської сільської ради від 30 червня 2016 року № 507, згідно з записами погосподарської книги Чапаєвської сільської ради (на сьогодні Благодатнівської) житловий будинок на АДРЕСА_3 побудований у 1961 році. З 1961 року до 1999 року земельна ділянка біля будинку площею 0,15 га без зазначення цільового призначення. З 2000 року до 2003 року - 0,17 га із зазначенням: 0,05 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку; 0,12 га - для ведення особистого підсобного господарства.
У погосподарських книгах з 2006 року до 2010 рік за ОСОБА_2 на АДРЕСА_5 рахується земельна ділянка площею 0,17 га, з 2011 року на сьогодні - 0,167 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.
Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 14 березня 2000 року № 911 ОСОБА_3 був власником земельної ділянки площею 0,167 га для ведення особистого підсобного господарства в с. Чапаєвка (на сьогодні - с. Благодатне) (а. с. 142).
Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями за законом були його діти ОСОБА_5 (дочка) та ОСОБА_4 (син). Обидва успадкували будинок на АДРЕСА_2 за законом. До спадкової маси повинна була входити і земельна ділянка, яка належала ОСОБА_3 , на якій розташовано вказаний будинок, і вони успадкували по 1/2 частині цієї земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_5 її частку на будинок (1/2) успадкувала ОСОБА_2 , а ОСОБА_4 подарував свою частину будинку (1/2) ОСОБА_1 . Відповідно після смерті ОСОБА_4 успадкувати частину земельної ділянки (1/2) повинен був і ОСОБА_1 .
Домоволодіння разом із земельною ділянкою на АДРЕСА_2 рахувалось за ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті з 2003 року це домоволодіння значиться за адресами: АДРЕСА_5 з земельною ділянкою площею 0,17 га - за ОСОБА_5 та АДРЕСА_6 без вказівки на земельну ділянку - за ОСОБА_1 .
Згідно з договором дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року № 4954 ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,167 га, що знаходиться у с. Чапаєва, Золотоніського району та видана для ведення особистого підсобного господарства (а. с. 5, 43).
На підставі договору дарування виданий державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 від 30 липня 2002 року (а. с. 44, 87, 102), що підтверджує право власності на земельну ділянку площею 0,167 га.
Відповідно до договору дарування частини будинку від 19 грудня 2003 року № 5336 ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/2 частини будинку за адресою АДРЕСА_2 . У договорі дарування вказано, що будівлі розміщені на земельній ділянці, що належить Виконавчому комітету Чапаєвської сільської ради (а. с. 6).
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи.
У березні 2017 року справа надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 рок справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»
ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.
Розпорядженням від 05 червня 2019 року № 595/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-17778св18 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями
від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Курило В. П.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року зупинено касаційне провадження у справі № 695/2138/15-ц до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 689/26/17.
Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 15 квітня 2020 року № 1094/0/226-20 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи», відповідно до пунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя» доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року поновлено касаційне провадження у справі.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у грудні 2016 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Предметом позову є визнання договору дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року недійсним, скасування державного акта про право приватної власності на земельну ділянку, яка розташована у с. Чапаєвка, для ведення особистого підсобного господарства.
У цій справі спір стосується захисту прав позивача як власника нерухомого майна, набутого без земельної ділянки, на якій воно розташоване.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статей 243 244 ЦК Української РСР (який діяв на час виникнення правовідносин) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно до частини першої статті 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
За умовами договору дарування земельної ділянки до обдарованого переходить право власності на земельну ділянку, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження нею.
Суди встановили, що згідно з договором дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року № 4954 ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняла в дар земельну ділянку площею 0,167 га, що знаходиться у с. Чапаєва, Золотоніського району та видана для ведення особистого підсобного господарства.
На підставі договору дарування виданий державний акт на право приватної власності на землю на ім`я ОСОБА_2 від 30 липня 2002 року, що підтверджує право власності на земельну ділянку площею 0,167 га.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Позивач як на підставу для задоволення позову, посилається на те, що відповідно до договору дарування частини будинку від 19 грудня 2003 року № 5336 ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_1 прийняв у дар 1/2 частини будинку за адресою: АДРЕСА_2 . У договорі дарування вказано, що будівлі розміщені на земельній ділянці, що належить Виконавчому комітету Чапаєвської сільської ради.
Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що при переході права власності на будинок одночасно у набувача виникає право власності і на земельну ділянку.
Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши в позові, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції не встановив передбачених законом підстав для визнання недійсним оспорюваного договору дарування. Позивач придбавши 1/2 частини будинку, не придбав частину спірної земельної ділянки.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України 2001 року право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земельні ділянки є об`єктами права приватної власності (пункт 1 статті 13 Закону України «Про власність»). Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України 2001 року).
Звернувшись до суду з цим позовом, позивач, вважав, що має право на визнання за ним права власності на земельну ділянку, на якій розташована належна йому 1/2 частини будинку, відповідно до принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.
Верховний Суд зазначає, що на сьогодні в законодавстві України закріплено принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою земельною ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди), проте ЗК України 2001 року в редакції від 25 жовтня 2001 року визначав інший підхід до визначення долі земельної ділянки.
Згідно зі статтею 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, необхідно враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, можна зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Відчуження об`єктів нерухомого майна під час дії ЦК Української РСР в редакції від 30 жовтня 1999 року та статті 120 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, які були чинними на момент укладення договору дарування від 18 грудня 2001 року та на момент смерті ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1), не спричиняло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями та спорудами. Земельна ділянка мала у повному обсязі ознаки самостійного об`єкта цивільних правовідносин.
Укладення договору дарування земельної ділянки без визначення долі будинку, який на ній знаходиться, відповідало закону, який був чинним на момент укладення такого договору, а також волі ОСОБА_3 , а тому немає підстав визнавати його недійсним.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Верховний Суд виходить з того, що право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку не припинялось, проте ОСОБА_3 , придбавши 19 грудня 2003 року 1/2 частини будинку, не придбавав частину вказаної земельної ділянки, будь-яких цивільно-правових угод на підтвердження цього позивач не надав.
Суд апеляційної інстанції, оцінивши надані сторонами докази, врахувавши норми цивільного та земельного законодавства, які діяли на час придбання відповідачем спірної земельної ділянки та позивачем - частини житлового будинку, з урахуванням волі ОСОБА_3 , дійшов правильного висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 18 грудня 2001 року № 4954 та відповідно державного акта на право приватної власності на землю на ім?я ОСОБА_2 від 30 липня 2002 року № 1346, виданого Чапаєвською сільською радою.
Верховний Суд зауважує, що на час отримання батьком позивача у спадщину 1/2 частини будинку, яку він подарував позивачу, земельна ділянка, на якій знаходиться будинок, вже належала на праві власності іншій особі (не спадкодавцю), тобто доля земельної ділянки була вирішена до моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Фактично єдиного об`єкту будинок - земля на момент спадкування вже не існувало.
З урахуванням правового регулювання, передбаченого у частинах першій, другій статті 120 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), до набувача нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, необхідній для його обслуговування, не може переходити право власності на цю земельну ділянку, оскільки саме такі випадки передбачені у главі 16 ЗК України 2001 року, з огляду на те, що у статті 41 Конституції України на час виникнення спірних правовідносин уже передбачався принцип непорушності права власності, без відповідної волі власника земельної ділянки.
Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право користування земельною ділянкою або її частиною може переходити на підставі договору оренди.
Проте, обов`язковість укладення договору оренди передбачена лише при передачі у користування земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності.
Обов`язковість укладення договору оренди при користуванні земельною ділянкою, що перебуває у приватній власності, законом не встановлена.
Верховний Суд зауважує, якщо відсутня цивільно-правова угода, якою вирішено питання про поділ, оренду тощо спірної земельної ділянки, на якій знаходиться набуте нерухоме майно, право на таку земельну ділянку під нерухомим майном та на земельну ділянку, необхідну для обслуговування та користування вказаним майном, може бути вирішено шляхом встановлення відповідного сервітуту.
Безпідставними є доводи касаційної скарги, що на час укладення договору (2001 рік) перехід права власності на земельну ділянку відбувався разом із переходом права власності на будинок, що відповідало статті 28 ЗК України, оскільки право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, які позивач не надав.
Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги, що оспорюваний договір дарування порушує права ОСОБА_1 як власника 1/2 частини будинку на користування земельною ділянкою, яка відповідає його частці у праві власності на будинок з викладених вище мотивів.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгодиз судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А. С. Олійник
Судді: С. О. Погрібний
О. В. Ступак
Г. І. Усик
В. В. Яремко