№ 698/179/18 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

21 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 698/179/18

провадження № 61-14019св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Пальчиківська сільська рада Катеринопільського району Черкаської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області у складі судді Баранова О. І. від 09 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л., від 19 червня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Пальчиківська сільська рада Катеринопільського району Черкаської області, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4 .

Після її смерті відкрилася спадщина, про прийняття якої 15 грудня 2017 року, ним було подано заяву до Катеринопільської державної нотаріальної контори, де його було повідомлено про існування складеного матір`ю заповіту.

З тексту заповіту вбачається, що належне їй майно мати заповідала не лише йому, а також своєму сину ОСОБА_2 та онуці ОСОБА_3 .

У порушення вимог статей 1247 1248 1251 ЦК України у заповіті не вказано місце його складення, а особа, що його посвідчила - сільський голова Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області Бобров М. В. не мав повноважень на вчинення цієї нотаріальної дії.

При посвідченні заповіту особу заповідача встановлено не було, оскільки у заповіті відсутні його паспортні дані, і у тексті заповіту вказано, що його підписала ОСОБА_5 . Оскільки його мати звали ОСОБА_4 , а не ОСОБА_5 , вважає, що заповіт підписаний сторонньою особою та не містить підпису заповідача.

Крім того, спірний заповіт порушує його права як повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця, оскільки його частка у спадковому майні значно нижче встановленої законом.

За таких обставин ОСОБА_1 просив суд визнати заповіт від 01 червня 2017 року, складений ОСОБА_5 та посвідчений сільським головою Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області Бобровим М. В., недійсним.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про усунення від права на спадкування, яку мотивувала тим, що ОСОБА_5 тяжко хворіла з 2015 року, неодноразово зверталася до ОСОБА_1 за допомогою, як матеріальною, так і моральною, оскільки перебувала на лікуванні в терапевтичному відділенні Катеринопільської центральної районної лікарні, та через похилий вік й тяжку хворобу потребувала стороннього догляду. Однак ОСОБА_1 такої допомоги їй не надавав та уникав обов`язку забезпечувати свою тяжко хвору матір, хоча і мав таку можливість.

На підставі викладеного та керуючись частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, ОСОБА_3 просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою Катеринопільського районного суду Черкаської області від 03 липня 2018 року вимоги за первісним та зустрічним позовом об`єднано в одне провадження для спільного розгляду.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 19 червня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що заповіт ОСОБА_5 від 01 червня 2017 року складений та підписаний саме вказаною особою, а не іншою, як стверджує позивач, оскільки це підтверджується сукупністю інших відомостей про особу, які містяться в оспорюваному заповіті та дають можливість однозначно ідентифікувати особу, що підписала заповіт, не зважаючи на описку, допущену у написанні імені заповідача.

Заповіт містить зазначення місця його складення, а саме - с. Пальчик Катеринопільського району Черкаської області та посвідчений уповноваженою особою органу місцевого самоврядування - сільським головою, який мав повноваження посвідчити спірний заповіт у період відпустки секретаря сільської ради.

Вважаючи безпідставними доводи ОСОБА_1 щодо порушення його права на обов`язкову частку у спадщині як повнолітньої непрацездатної дитини спадкодавця у зв`язку з тим, що його частка у спадковому майні є значно нижчою ніж визначена законом, суди вказали на те, що жодних доказів, які б підтверджували, що розмір успадкованої ним частки у майні заповідача є меншим, ніж визначений законом розмір належної йому обов`язкової частки у спадщині, ОСОБА_1 до суду не надав.

При вирішенні зустрічних позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що ОСОБА_3 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 мав можливість надавати допомогу спадкодавцеві, яка перебувала у безпорадному стані і остання потребувала допомоги саме цієї особи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні його позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що секретар Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської не була уповноважена вчиняти нотаріальні дії, в тому числі посвідчувати спірний заповіт, а тому таких повноважень не мав і голова цієї сільської ради, а надані відповідачами докази на підтвердження протилежного є недопустимими, оскільки подані у копіях, а не оригіналах та не були заздалегідь надіслані позивачеві.

Сукупність зазначених у спірному заповіті відомостей щодо особи заповідача не дає можливість ідентифікувати її як мати позивача - ОСОБА_4 , отже, цей заповіт був прочитаний вголос та підписаний сторонньою особою .

Державна реєстрація спірного заповіту у Спадкову реєстрі не здійснювалась. Розмір успадкованої позивачем частки у майні заповідача є меншим, ніж визначений законом розмір належної йому обов`язкової частки у спадщині.

Касаційна скарга містить доводи щодо вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 , а тому законність й обґрунтованість оскаржуваних судових рішень відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядається судом касаційної інстанції лише у цій частині та не переглядається в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 .

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 25 липня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 червня 2017 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_1 , склала заповіт, який посвідчений сільським головою Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області Бобровим М. В. та зареєстрований у реєстрі за № 9.

Відповідно до заповіту ОСОБА_5 заповіла:

- земельну частку (пай), розміром 5,80 га, яка розміщена у межах Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області та грошові заощадження на ощадних рахунках №№ НОМЕР_2 , НОМЕР_3 у АТ «Державний ощадний банк України» - сину ОСОБА_2 ;

- будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,2471 га, що розташована за цією ж адресою - сину ОСОБА_1 ;

- земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства, розміром 0,6187 га, яка розташована по АДРЕСА_1 - онуці ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

15 грудня 2017 року зареєстровано спадкову справу № 61748504 щодо спадкодавця ОСОБА_5 .

Відповідно до рішення Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області від 09 листопада 2015 року №1-5/VII до складу утвореного виконавчого комітету вказаної ради, зокрема входять посадові особи: сільський голова Бобров М. В. , секретар сільської ради Латинська Т. А .

Також вказаним рішенням затверджено Положення про виконавчий комітет Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, згідно із пунктом 2 розділу «Повноваження сільського голови» якого до повноважень сільського голови, зокрема, належить виконання обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та він є уповноваженою особою на посвідчення заповітів в період відпустки або відсутності секретаря сільської ради (а.с. 136).

Відповідно до розпорядження сільського голови Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської Боброва М. В. від 25 травня 2017 року №10 секретарю сільської ради Латинській Т. А. надано щорічну оплачувану і додаткову відпустки з 01 червня 2017 року до 10 липня 2017 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статі 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Частиною першою та другою статті 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (частина перша статті 1251 ЦК України).

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11 листопада 2011 року (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.

Так, у пункті 1.2. розділу I цього Порядку в редакції 2011 року зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (пункти 2.1., 2.3. розділу II Порядку).

У пункті 1.4. розділу III цього Порядку зазначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суди на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшли правильного висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_4 , спрямоване на передачу майна у вказаних частинах її дітям та онуці та зафіксоване в оспорюваному заповіті від 01 червня 2017 року, було вільним та відповідало її волі. Оспорюваний заповіт складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що нікчемний заповіт є таким в силу припису закону (стаття 1257 ЦК України), а тому визнання його недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі№ 6-2424цс16, Верховний Суд у постановах: від 19 червня 2019 року у справі № 398/3558/16-ц (провадження № 61-19671св18), від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц (провадження № 61-21521св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 323/3359/17 (провадження № 61-15028св19).

Щодо повноважень сільського голови на посвідчення заповіту

Як вбачається зі змісту заповіту, його складено у письмовій формі, із зазначенням часу, місця його складення - с. Пальчик Катеринопільського району Черкаської області, посвідчено головою Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області Бобровим М. В., скріплено гербовою печаткою та зареєстровано в реєстрі за № 9.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що голова Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області Бобров М. В. не мав повноважень на посвідчення заповіту, оскільки ці обставини суд встановив на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до положень частини третьої статті 1247, частина першої статті 1251 ЦК України заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування, якщо у населеному пункті немає нотаріуса.

Матеріалами справи підтверджено, що Бобров М. В. на час посвідчення заповіту був сільським головою Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, до повноважень якого, згідно з Положенням про виконавчий комітет Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, затвердженого рішенням цієї ж ради від 09 листопада 2015 року, належить виконання обов`язків щодо вчинення нотаріальних дій та він є уповноваженою особою на посвідчення заповітів в період відпустки або відсутності секретаря сільської ради (а.с. 136).

Встановивши, що посвідчення заповіту ОСОБА_5 , який не був секретним, відбувалось в період відпустки секретаря місцевої ради (а.с.137), відносно мешканки села Пальчик Катеринопільського району Черкаської області, де немає нотаріуса, суди дійшли вірного висновку про те, що сільський голова був уповноваженою особою на посвідчення оспорюваного заповіту.

Цих висновків суд першої інстанції дійшов на підставі допустимих доказів, оригінали яких оглянуто у судовому засіданні (рішення Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області від 09 листопада 2015 року №1-5/VII; Положення про виконавчий комітет Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, розпорядження сільського голови Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської Боброва М. В. від 25 травня 2017 року № 10 про надання секретарю ради відпустки).

Копії цих документів, засвідчених секретарем вказаної ради, є у матеріалах справи ( а.с.133-137).

Згідно із нормами статті частини другої статті 95 ЦПК України докази можуть бути подані у належно засвідчених копіях.

Враховуючи, що ці докази ОСОБА_1 не спростував, судами встановлена наявність у Боброва М. В. як сільського голови Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області права посвідчувати заповіт жительки цього села ОСОБА_5 на підставі належних і достовірних доказів.

Щодо підписання заповіту сторонньою особою

Доводи касаційної скарги про те, що при посвідченні заповіту не було встановлено особу заповідача, внаслідок чого його було підписано сторонньою особою, не ґрунтуються на матеріалах справи.

З тексту заповіту слідує, що «… ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,… на випадок своєї смерті зробила розпорядження… цей заповіт посвідчено мною, Бобровим Миколою Вікторовичем , сільським головою Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області. Заповіт підписаний заповідачем ОСОБА_4 у моїй присутності. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено». Біля рукописних слів «Прочитаний мною особисто вголос з моїх слів написано вірно» є підпис, біля якого вказано « ОСОБА_5 » (а.с.11).

Цей заповіт зареєстровано в день його складання (01 червня 2017 року) у реєстрі для реєстрації заповітів Пальчиківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області за реєстровим номер 9, в якому ОСОБА_4 , особу якої встановлено на підставі паспорту НОМЕР_4 від 25 листопада 1995 року, розписалась в одержанні нотаріально оформленого документу (а.с. 142-143).

Оцінивши усі надані сторонами докази, суди дійшли вірного висновку про те, що заповіт прочитано вголос та підписано саме ОСОБА_4 , не зважаючи на описку, допущену у написанні імені заповідача.

Доказів протилежного позивач в порядку статті 81 ЦПК України не надав.

При цьому позивач не надав будь-яких доказів про те, що рукописний текст, з якого вбачається, що він прочитаний особисто заповідачем вголос та зазначено про його відповідність словам останньої та підпис заповідача в заповіті виконаний іншою особою, а не ОСОБА_4 .

Щодо інших доводів касаційної скарги

Судом апеляційної інстанції надано оцінку тій обставині, що у тексі оспорюваного заповіту вказано місце його складення - с. Пальчик Катеринопільського району Черкаської області. Зазначене не свідчить про те, що оспорюваний заповіт складено та посвідчено поза межами приміщення органу місцевого самоврядування, та з порушенням вказаних вимог Порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що оспорюваний заповіт не має державної реєстрації у Спадковому реєстрі колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони суперечать змісту позовної заяви ОСОБА_1 , в якій вказано, що про наявність оспорюваного заповіту він дізнався від Катеринопільської державної нотаріальної контори, де його було повідомлено про існування складеного матір`ю заповіту.

Разом з тим, позивач не заявляв позов та не просив визнати недійсним оспорюваний заповіт з підстав відсутності його державної реєстрації, відповідно, рішення судів попередніх інстанції підставно не містять висновків з приводу вирішення цього аргументу.

Однією із засад цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України), який передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

На час подання позовної заяви позивач самостійно визначав предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджався своїми правами щодо предмета позову, і лише в межах заявлених вимог суди досліджували обставини та перевіряли їх доказами.

Отже, оскаржуваний заповіт по формі, порядку його посвідчення, відображенню дійсного волевиявлення заповідача на розпорядження своїм майном відповідає вимогам закону, а на підтвердження підстав його недійсності позивач належних та допустимих доказів не надав, заперечуючи лише належність та допустимість наданих відповідачами доказів, яким судами була надана правова оцінка.

Доводи касаційної скарги про неналежність цих доказів є безпідставними та необґрунтованими.

Крім того, суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Окрім цього безпідставними є аргументи позивача щодо недійсності спірного заповіту у зв`язку із тим, що на його переконання розмір успадкованої ним частки у майні заповідача є меншим, ніж визначений законом розмір належної йому обов`язкової частки у спадщині, оскільки розмір цієї частки визначається саме законом (частина перша статті 1241 ЦК України) і не урегульований спірним заповітом.

Крім того, незгода одного із спадкоємців із розміром заповіданого йому майна не є підставою для визнання заповіту недійсним відповідно до вимог статті 1257 ЦК України.

За таких обставин суди правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про визнання заповіту недійсним.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Щодо клопотання про розгляд справи за участю сторін

У касаційній скарзі заявник зазначив клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

У задоволенні цього клопотання слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилось у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачили відповідні юридичні норми (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Zhuk v. Ukraine» від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції. Вочевидь, «публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції» (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78), § 25).

Проте публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку, зокрема і в суді касаційної інстанції. Так, у вказаній справі зазначена гарантія була забезпечена у судах першої й апеляційної інстанцій. Зокрема тому ЄСПЛ не визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції відсутність публічного розгляду у Федеральному суді Німеччини, який, як і Верховний Суд в Україні, вирішував винятково питання права (рішення у справі «Axen v. Germany», § 28).

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не представив переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Верховний Суд створив учасникам процесу у цій справі належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

З огляду на вказане, а також ураховуючи те, що сторони у справі вже надали аргументи щодо поданої касаційної скарги, остання розглядається без повідомлення та виклику учасників справи.

Отже, оскільки ЦПК України передбачає можливість розгляду справи у письмовому провадженні без виклику учасників справи, аргументи про розгляд справи за участю сторін у справі є непереконливими, тому відсутня необхідність у виклику осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень, у зв`язку із чим у задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 09 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 червня 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара