Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 698/661/18

провадження № 61-6938св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області у складі судді Баранова О. І. від 11 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Нерушак Л. В., Василенко Л. І., Карпенко О. В., від 17 травня 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У вересні 2018 року заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області, про визнання незаконними і скасування рішень органу державної влади, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що внаслідок проведеної перевірки встановлено факт незаконного набуття ОСОБА_1 права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності: площею 19,0122 га; 42,0303 га та 46,1045 га, які розташовані в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області.

Прокурор вказував, що 27 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держземагентства у Черкаській області, правонаступником якого є ГУ Держгеокадастру в Черкаській області, із заявою про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства.

Згідно з наказами ГУ Держземагентства у Черкаській області

від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002115; № ЧК/712228150:04:001/00002116 та № ЧК/712228150:04:001/00002117 затверджено проєкти землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельних ділянок для ведення фермерського господарства, надано земельні ділянки площею відповідно 19,0122 га; 42,0303 га та 46,1045 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності.

На підставі наказів ГУ Держземагентства у Черкаській області

від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002115; № ЧК/712228150:04:001/00002116 та № ЧК/712228150:04:001/00002117 між ГУ Держземагентства у Черкаській області та ОСОБА_1 було укладено три договори оренди земельних ділянок для ведення фермерського господарства площею відповідно: 19,0122 га; 42,0303 га та 46,1045 га.

06 березня 2014 року вказані договори оренди були зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з індексними номерами : № 11449941; № 11438834 та № 11444220.

Посилаючись на дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор зазначав, що до подання заяви про отримання вказаних вище земельних ділянок ОСОБА_1 отримав в оренду одинадцять інших земельних ділянок для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області загальною площею 282, 71404 га.

14 лютого 2000 року ОСОБА_1 зареєстрував фермерське господарство «Надія».

Прокурор вважає, що ОСОБА_1 отримав в оренду земельні ділянки без обов`язкового дотримання конкурсних процедур, що суперечить статті 124 Земельного кодексу України.

Із урахуванням зазначеного, а також поданої 08 листопада 2021 року заяви про зміну предмету позову, прокурор просив:

- визнати незаконними і скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Черкаській області про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002115, від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002116 та від 14 лютого 2014 року ЧК/7122281500:04:001/00002117.

- визнати недійсними: договір оренди земельної ділянки площею 19,0122 га (кадастровий номер 7122281500:04:001:0150), з них сільськогосподарські угіддя - сіножаті і площею 17, 2548 га та пасовища площею 1,7574 га, розташованої в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району, укладений 14 лютого 2014 року між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 березня 2014 року державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Попович А. М. (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11449941 від 06 березня 2014 року), скасувати державну реєстрацію права оренди та припинити право оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості про що внесені до реєстру 04 березня 2014 року за № 4899705; договір оренди земельної ділянки площею 42,0303 га (кадастровий номер 7122281500:04:001:0151), розташованої в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району, укладений 14 лютого 2014 року між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 березня 2014 року державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Попович А. М. (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11438834 від 06 березня 2014 року), скасувати державну реєстрацію права оренди та припинити право оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості про що внесені до реєстру 04 березня 2014 року за № 4894419; договір оренди земельної ділянки площею 46,1045 га (кадастровий номер 7122281500:04:001:0152), з них сільськогосподарські угіддя - рілля площею 38,4065 га та пасовища площею 7,6980 га, розташованої в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району, укладений 14 лютого 2014 року між ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та ОСОБА_1 , який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 березня 2014 року державним реєстратором Катеринопільського районного управління юстиції Попович А. М. (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 11444220 від 06 березня 2014 року), скасувати державну реєстрацію права оренди та припинити право оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відомості про що внесені до реєстру 04 березня 2014 року за № 4897005.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області

від 11 січня 2022 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту порушеного права чи інтересу, у той час, коли позивач може захистити порушене право, визначивши вірний спосіб його захисту, який передбачено чинним законодавством.

Суд першої інстанції встановив, що звернення ОСОБА_1 27 грудня 2013 року до ГУ Держземагенства у Черкаській області з заявою про відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на позаконкурсній основі суперечить вимогам закону.

У той же час суд вказав, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема, не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Черкаської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішенняКатеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2022 року- без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про те, що звернення ОСОБА_1 27 грудня 2013 року до ГУ Держземагенства у Черкаській області із заявою про відведення спірних земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства на поза конкурсній основі суперечить вимогам земельного законодавства, оскільки раніше він вже скористався правом на безоплатне набуття в користування на праві оренди 11-х земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рахунок земель державної форми власності на території Черкаської області.

Апеляційний суд з посиланням на правові позиції Великої Палати Верховного Суду зазначив, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав неефективного способу захисту, правильно звернув увагу на те, що власник з дотриманням вимог

статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Оскільки вимога про визнання наказу ГУ Держземагентства незаконним та його скасування, вимога про визнання договору оренди недійсним не є ефективним способом захисту, так як задоволення таких вимог не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то такі вимоги не є нерозривно пов?язаними з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому, позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У липня 2022 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду перший заступник керівника Черкаської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 травня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень прокурор зазначив неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 03 квітня 2019 року у справі № 924/1220/17, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 381/3165/17, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 366/2648/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 912/2518/19, від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 677/1865/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 619/3611/17, від 04 вересня 2019 року у справі № 381/2958/17, від 17 червня 2020 року у справі № 395/746/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Прокурор стверджує, що при вирішення спору суди не звернули увагу на те, що він звернувся до суду із позовом як позивач. Прокурор не є власником земель, а спірні земельні ділянки не вибули з володіння держави поза її волею, оскільки є рішення уповноваженого державою органу на розпорядження землею, а тому суди помилково застосували до спірних правовідносин вимоги статей 387 388 ЦК України та не застосували вимоги статей 21 203 393 ЦК України. Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю рішення про передачу земельної ділянки у користування.

Прокурор звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить, як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідкам. На думку прокурора, при зверненні до суду із цим позовом ним обрано належний спосіб захисту, натомість висновки судів попередній інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин вимог положень статей 387 388 ЦК України є помилковими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 698/661/18.

20 січня 2023 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 698/661/18 розподілено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру у Черкаській області посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень. Вважає, що суди дійшли правильного висновку про те, що прокурор обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області від 20 січня 2014 року № ЧК/7122281700:04:001/00001885, від 20 січня 2014 року № ЧК/7122281700:04:001/00001886 та від 20 січня 2014 року № ЧК/7122281700:04:001/00001863 ОСОБА_1 видано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок (кадастрові номери 7122281500:04:001:0150, 7122281500:04:001:0151, 7122281500:04:001:0152) із земель державної власності в оренду.

Наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002115, від 14 лютого 2014 року

№ ЧК/7122281500:04:001/00002116 та від 14 лютого 2014 року № ЧК/7122281500:04:001/00002117 на підставі заяв ОСОБА_1

від 27 грудня 2013 року затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства (кадастрові номери 7122281500:04:001:0150, 7122281500:04:001:0151, 7122281500:04:001:0152).

Надано ОСОБА_1 вказані земельні ділянки із земель державної власності (кадастрові номери 7122281500:04:001:0150, 7122281500:04:001:0151, 7122281500:04:001:0152) в оренду строком на

10 років.

14 лютого 2014 року на підставі наказів ГУ Держземагенства у Черкаській області від 14 лютого 2014 року між останнім та ОСОБА_1 було укладено договори оренди земельних ділянок (кадастрові номери 7122281500:04:001:0150, 7122281500:04:001:0151, 7122281500:04:001:0152), які розташовані в адміністративних межах Гончарівської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області.

У відповідності до інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 вересня 2018 року № 138387284 на підставі договорів оренди, укладених між ГУ Держземагенства у Черкаській області та ОСОБА_1 , останній отримав в оренду земельні ділянки для ведення фермерського господарства: кадастровий номер 7122281500:04:001:0150, площею 19,0122 га; кадастровий номер 7122281500:04:001:0151, площею 42,0303 га; кадастровий номер 7122281500:04:001:0152, площею 46,1045 га.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 20 вересня 2018 року № 1004448812, 14 лютого 2000 року ОСОБА_1 , як власник, зареєстрував фермерське господарство «Надія».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

У статті 2 Закону України «Про фермерське господарство» закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство», у редакції станом на момент передачі земельних ділянок в оренду, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до компетентного органу.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Зі змісту положень статті 12 Закону України «Про фермерське господарство» слідує, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Згідно з положеннями статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Таким чином фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб громадянина.

Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

Тобто якщо на час звернення до суду з таким позовом фермерське господарство, з метою створення якого надавалась земельна ділянка, вже зареєстровано, то справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, навіть якщо відповідачем у справі зазначено фізичну особу, якій ця земельна ділянка надавалась з метою створення фермерського господарства.

Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14-5цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження №14-262цс18), від 12 грудня 2018 року у справах №704/29/17-ц (провадження №14-495цс18) і № 388/1103/16-ц (провадження № 14-419цс18).

У той же час Велика Палата Верховного Суду вважала, що за правилами цивільного судочинства необхідно розглядати справи у спорах, у яких без проведення земельних торгів особі виділена друга та кожна наступна земельна ділянка для ведення фермерського господарства, яке вже було створене на земельній ділянці державної/комунальної власності (висновки, висловлені у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17 (провадження № 14-83цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) та у справі № 627/1351/18 (провадження № 14-619цс19)).

Однак у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі

№ 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, а також зазначила, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи із правової позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 922/1830/19, спір у цій справі, що виник щодо земельних ділянок, які оспорюваними наказами ГУ Держземагенства у Черкаській області були передані в оренду ОСОБА_1 , який є членом (засновником) ФГ «Надія», для ведення фермерського господарства. Отже цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Колегія суддів також бере до уваги і правову позицію щодо способів захисту права, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої та другої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Виходячи із вищезазначеного, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК Україниколегія суддів роз`яснює прокурору, що розгляд справи за заявленими у цій справі позовними вимогами віднесено до юрисдикції господарського суду. Вказана норма передбачає право позивача протягом десяти днів з дня отримання постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до відповідного господарського суду.

Керуючись статтями 255 256 400 402 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника керівника Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 січня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 травня

2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Катеринопільська селищна рада Звенигородського району Черкаської області, про визнання незаконними і скасування рішень органу державної влади, визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними - закрити.

Роз`яснити прокурору право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У разі неподання заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, після закінчення строку на її подання матеріали справи будуть повернуті до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович