ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року

м. Київ

справа № 705/1033/24

провадження № 61-35св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гребенюка Сергія Анатолійовича на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2024 року, ухвалене у складі судді Жежер Ю. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: ВасиленкоЛ. І., Карпенко О. В., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов мотивовано тим, що 14 липня 2012 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, згідно з умовами якого останній (відчужувач) передав йому (набувачеві) у власність квартиру АДРЕСА_1 .

Цей договір було посвідчено державним нотаріусом Уманської державної нотаріальної контори Дашицькою Л. Л. (далі - державний нотаріус Дашицька Л. Л.), реєстраційний номер 3-1626.

Також, 14 липня 2012 року державним нотаріусом Дашицькою Л. Л. було накладено заборону відчуження нерухомого майна у зв`язку з укладенням договору довічного утримання, яка було зареєстрована у реєстрі заборон відчуження за № 3-1627 від 14 липня 2012 року.

Договір довічного утримання також було зареєстровано у Державному реєстрі правочинів, номер правочину 5101164 від 14 липня 2012 року.

Під час укладення договору довічного утримання приватний нотаріус вилучила у ОСОБА_4 оригінал його документу про право власності на квартиру - свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , видане 14 грудня 2006 року відділом житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради, та взамін цього видала інший правовстановлюючий документ - договір довічного утримання, який зберігається у нього (позивача).

Зазначає, що він належним чином виковував умови договору, матеріально забезпечував ОСОБА_3 (свого вітчима), надавав побутові послуги тощо.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після його звернення 04 січня 2022 року до державного нотаріуса було припинено обтяження - заборону на нерухоме майно, накладене згідно з договором довічного утримання.

09 серпня 2022 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 (дочкою ОСОБА_3 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 .

Відповідачка, не маючи оригіналу документу про право власності її померлого батька на спірну квартиру, звернулася до відділу житлового господарства виконавчого комітету Уманської міської ради, повідомила про втрату такого документу та отримала його дублікат.

Видача свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на ім`я його дочки ОСОБА_2 стала можливою через відсутність у державному реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності позивача ОСОБА_1 на квартиру, набуту ним на підставі договору довічного утримання.

Таким чином, спірна квартира вибула з його власності поза його волею, а ОСОБА_2 володіє спірним майном незаконно, що є підставою для застосування положень статей 387 388 ЦК України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на свою користь квартиру АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2024 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду

від 12 грудня 2024 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено.

Витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 989 грн.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_1 набув право власності договором довічного утримання від 14 липня 2012 року з моменту державної реєстрації правочину того ж дня, незалежно від того, чи здійснив він в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Таким чином, ОСОБА_1 набув право власності на спірний об`єкт нерухомого майна з 14 липня 2012 року. За таких обставин видача свідоцтва про право на спадщину за законом та перехід права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 є незаконним.

Набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а робив це добросовісно.

Суди встановили, що право власності за відповідачкою на спірну квартиру зареєстровано 09 серпня 2022 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. На вказаний момент (реєстрації за відповідачкою права власності на квартиру) наявність в реєстрі відомостей про договір довічного утримання унеможливлював виникнення у інших осіб прав на нерухоме майно, у тому числі незареєстрованих. ОСОБА_2 не вчинила всіх дій, спрямованих на усунення таких сумнівів, а тому не може вважатися добросовісним набувачем.

На момент видачі ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом право власності не належало ОСОБА_3 , оскільки було відчужене ним на користь ОСОБА_1 .

Оскільки ОСОБА_2 не мала права на спадкування спірної квартири та набула право власності на вказане майно без відповідної правової підстави, суди дійшли висновку про витребування спірної квартири з незаконного володіння відповідачки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

30 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гребенюк С. А. через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні,

а саме постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження

№ 14-188цс20).

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 є належним власником спірної квартири у порядку спадкування, оскільки така квартира за життя належала її батьку на праві власності, та не вибула з його власності.

На час видачі свідоцтва про право па спадщину їй не було відомо про наявність договору довічного утримання (догляду) від 14 липня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та її батьком.

За вказаних обставин, заявниця вважає, що є добросовісною власницею успадкованого після смерті батька майна.

ОСОБА_1 не виконав вимоги договору довічного утримання (догляду) щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно.

Крім того, вказаний договір не зареєстровано відповідності до чинного на момент його укладення законодавства, а тому відповідно до статті 745 ЦК України такий договір є недійсним.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у лютому 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Яроміч О. В., заперечує проти доводів представника ОСОБА_2 - адвоката Гребенюка С. А., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гребенюка С. А. залишено без руху.

23 січня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Монастирищенського районного суду Черкаської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

05 лютого 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до договору довічного утримання (догляду) від 14 липня 2012 року ОСОБА_3 (відчужувач) передав, а ОСОБА_1 (набувач) отримав у власність квартиру АДРЕСА_1 , на умовах цього договору.

За домовленістю сторін у вказаному договорі передбачені умови утримання (догляду) набувачем відчужувача.

Договір посвідчено державним нотаріусом Дашицькою Л. Л., зареєстровано в реєстрі правочинів за № 3-1626 та 14 липня 2012 року зареєстровано в державному реєстрі правочинів № 5101164, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 11572946 від 14 липня 2012 року (а. с. 38-42).

Відповідно до пунктів 4.7, 4.10 договору довічного утримання (догляду) від 14 липня 2012 року право власності на квартиру у набувача виникає з моменту державної реєстрації договору; цей договір підлягає державній реєстрації.

За змістом договору довічного утримання (догляду) державним нотаріусом накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , до припинення договору довічного утримання. Заборону на відчуження вказаної квартири 14 липня 2012 року зареєстровано в Єдиному реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 12737798, що підтверджується витягом про реєстрацію з вказаного реєстру № 36916185 (а. с. 40, 43).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 , виданим 05 липня 2021 року Уманським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а. с. 48).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 310610155 від 23 вересня 2022 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить ОСОБА_2 , державна реєстрація проведена 09 серпня 2022 року (а. с. 52-56).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження № 293618877 від 04 січня 2022 року цього ж дня припинено обтяження на квартиру АДРЕСА_1 на підставі: договору довічного утримання (догляду), серія та номер 3-1626, виданий 14 липня 2012 року, видавник: Уманська міська державна нотаріальна контора; свідоцтва про смерть, серія та номер НОМЕР_2 , виданий 05 липня 2021 року, видавник: Уманський відділ державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ); серія та номер: 1, виданий 04 січня 2022 року, видавник: Уманська міська державна нотаріальна контора, державний нотаріус Кравець Г. В. (а. с. 44-45).

Згідно з відміткою на договорі довічного утримання від 04 січня 2022 року державним нотаріусом Уманської міської державної нотаріальної контори Кравець Г. В. у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 знято заборону відчуження на квартири АДРЕСА_1 (а. с. 41).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 365636493 від 13 лютого 2024 року, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер: 2047, виданий 09 серпня 2022 року, видавник: приватний нотаріус Животовська Н. Г. На вказану квартиру 27 жовтня 2022 року накладено арешт на підставі ухвали Уманського міськрайонного суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 705/3944/22

(2-з/705/54/22) (а.с. 49-51).

Згідно з рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Марченко Н. М., № 65024950 від 04 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно (а. с. 57).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гребенюка С. А. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою та третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до статті 745 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення договору довічного утримання) договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 748 ЦК України набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

За правилами Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 671, чинного на момент укладення договору довічного утримання, державна реєстрація правочинів проводиться відповідно до вимог ЦК України шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру правочинів. Реєстратори - державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси, які згідно з договорами, укладеними з адміністратором Реєстру, проводять державну реєстрацію правочинів, змін, внесених до них, відомостей про припинення їх дії, приймають запити, видають завірені витяги з Реєстру та виконують інші функції, передбачені цим Порядком. Державна реєстрація правочинів проводиться шляхом внесення нотаріусом запису до Реєстру одночасно з його нотаріальним посвідченням.

У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, провадження № 12-234гс18, та Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Таким чином, уклавши з ОСОБА_3 договір довічного утримання 14 липня 2012 року, який нотаріально посвідчено, зареєстровано в реєстрі правочинів за № 3-1626 та 14 липня 2012 року - в державному реєстрі правочинів № 5101164, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 11572946 від 14 липня 2012 року, ОСОБА_1 відповідно до статті 334 ЦК України набув право власності на спірну квартиру, незважаючи на те, що не здійснив державну реєстрацію набутого права власності.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (постанова Верховного Суду № 296/8719/16-ц від 22 лютого 2022 року).

Враховуючи те, що вказаний вище договір довічного утримання, державну реєстрацію якого здійснено в момент його вчинення, не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, висновки судів попередніх інстанцій про виникнення у ОСОБА_1 речового права - права власності на спірну квартиру з 14 липня 2012 року саме на підставі цього договору є правильними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками. Доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими, оскільки спростовуються судовою практикою застосування, зокрема, статті 334 ЦК України, яка є незмінною.

Спірні правовідносини стосуються захисту речового права ОСОБА_1 на спірну квартиру, отриману у власність на підставі нотаріально посвідченого договору довічного утримання, яка вибула з його володіння у володіння відповідача ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував підставу своїх вимог, зокрема, приписами статей 387 388 ЦК України.

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. Відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України або на підставі частина третя статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Суди встановили, що державним нотаріусом Дашицькою Л. Л. на підставі статті 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням договору довічного утримання від 14 липня 2012 року накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна - квартири, яка належить ОСОБА_1 , до припинення договору довічного утримання.

Встановивши незаконність вибуття з власності ОСОБА_1 спірного нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_2 на цю квартиру, за наявності заборони державного нотаріуса щодо відчуження зазначеного в договорі майна, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для його витребування на користь позивача.

В контексті спірних правовідносин суди також правильно надали оцінку добросовісності дій та намірів набувача спірного майна, що полягає в наступному.

Правовий аналіз положень статей 387 388 ЦК України свідчить про те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20), розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка добросовісності набувача цього майна.

Вказане має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16).

Враховуючи встановлені у справі обставини, витребування спірного нерухомого майна на користь законного власника від особи, яка не мала правових підстав для набуття речових прав на це майно, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку добросовісності дій учасникам спірних правовідносин, дотрималися балансу прав й інтересів сторін спору.

Суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо суті спору.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необхідність відступу від правового висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20), враховуючи таке.

Відступ від правової позиції - це сукупність підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо певного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов`язано зі зміною суспільних відносин та усунення суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року в справі № 933/670/20).

Колегія суддів не встановила підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього висновку щодо спірного питання на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, тому відсутні підстави для відступу від правової позиції, викладеної у зазначеній постанові Верховного Суду.

Незгода відповідачки з правовим висновком щодо застосування норм права у подібних правовідносинах - статті 334 ЦК України, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20), лише з підстав невизнання речових прав позивача на спірну квартиру та без належного правового обґрунтування, не є достатньою підставою для відступу від такого правового висновку.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гребенюка Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 13 серпня 2024 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 12 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник