№ 705/2298/15-ц - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 705/2298/15-ц

провадження № 61-10593св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

за первісним позовом

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк»,

за зустрічним позовом

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Саліхова В. В., Прокопчук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилалося на те, що 29 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого банк передав позичальнику грошові кошти у розмірі 15 921, 80 доларів США зі сплатою 15 % річних за користування кредитом на строк до 28 вересня 2015 року.

29 вересня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитно-заставним договором банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки, за умовами якого останній зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язання по вказаному кредитно-заставному договору.

Відповідачі взяті на себе зобов`язання належним чином не виконали, на вимоги банку не реагували, внаслідок чого станом на 10 березня 2015 року виникла заборгованість за кредитно-заставним договором у розмірі 84 961, 84 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 17 214, 01 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 7 379, 71 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 3 015, 58 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань у розмірі 53 306, 58 доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 4 045, 80 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитно-заставним договором від 29 вересня 2008 року у розмірі 84 961, 84 доларів США та 250 грн.

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим.

Позов мотивував тим, що строк виконання основного зобов`язання за кредитно-заставним договором від 29 вересня 2008 року настав 23 лютого 2012 року, оскільки банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредитної заборгованості за цим договором шляхом звернення стягнення на предмет застави. Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року, яке набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором у розмірі 322 032, 96 грн звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль «BYD F3», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк»; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000 грн заборгованості. Отже, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України право вимоги до поручителя припинилось 24 серпня 2012 року.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив суд визнати договір поруки від 29 вересня 2008 року припиненим.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів підтвердження кредитних зобов`язань ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк», відтак позовні вимоги банку не підлягають задоволенню у зв`язку з їх недоведеністю.

Оскільки суд позбавлений можливості встановити характер правовідносин, які виникли між банком та ОСОБА_1 , зустрічні позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки договір поруки є похідним від кредитного зобов`язання.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ПАТ КБ «ПриватБанк» скасоване та ухвалено в цій частині нове рішення.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №K2U4AN24194550 від 29 вересня 2008 року у розмірі 17 214,01 доларів США - заборгованості за кредитом; 7379,71 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом; 3015,58 доларів США - заборгованості по комісії за користування кредитом; 4045,80 доларів США - штрафу (процентна складова); 100 000 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та 250 грн штрафу (фіксована частина).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Оскільки сторони встановили вказаний строк щодо звернення з вимогою банку до поручителя, то відсутні підстави вважати, що порука припинена, так як наявне заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року, частково виконане 29 грудня 2014 року, а банк звернувся до суду з позовом 16 квітня 2015 року. При цьому банк довів наявність кредитного зобов`язання у ОСОБА_1 , а розмір заборгованості відповідає вимогам закону й умовам договору.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 19 січня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору поруки припиненим залишено без змін.

Направляючи справу на новий розгляд до апеляційного суду в частині вирішення позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд касаційної інстанції виходив з того, що статтею 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог статей 212-214 303 316 ЦПК України не звернув уваги на те, що встановивши у кредитному договорі сплату комісії за обслуговування кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, отже суд належним чином не дослідив, чи передбачено нарахування такої комісії законом.

Залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Оскільки сторони встановили строк звернення банку з вимогою до поручителя протягом п`яти років, відсутні підстави вважати, що порука припинена, оскільки заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року частково виконане 29 грудня 2014 року, а банк звернувся з позовом до суду 16 квітня 2015 року.

Зазначене рішення суду не може впливати на визначення строку виконання основного зобов`язання, оскільки стосується не дострокового стягнення кредиту, а звернення стягнення на предмет застави. Згідно з ним кредит погашається лише в межах вартості предмета застави.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 скасовано та прийнято в цій частині постанову наступного змісту.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 214,01 доларів США - заборгованість за кредитом, 7379,71 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 100 000 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що умовами кредитно-заставного договору №K2U4AN24194550 від 29 вересня 2008 року передбачено подвійне стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язання позичальником, що суперечить приписам статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відтак вимоги про стягнення з відповідачів штрафів у розмірі 250 грн (фіксована частина) та у розмірі 4 045,80 доларів США (процентна складова) задоволенню не підлягають.

При визначенні суми комісійної винагороди банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, відтак вимоги банку про стягнення 3 015,58 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені до 100 000 грн на підставі частини третьої статті 551 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року виправлено допущену в постанові Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року описку, зазначено у резолютивній частині постанови «15 921,80 доларів США - заборгованість за кредитом» замість «17 214,01 доларів США - заборгованість за кредитом».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року в частині задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та залишити в цій частині в силі рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 03 листопада 2016 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що суд неправильно застосував частину першу статті 559 ЦК України, оскільки банк пред`явив до позичальника і поручителя вимогу про сплату 17 214,01 доларів США заборгованості за кредитом, однак вказана сума перевищує суму кредиту, за якою надавалася порука (15 921, 80 доларів США), що свідчить про зміну зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності останнього.

Оскільки строк дії поруки є преклюзивним та не потребує від поручителя жодних заяв про його застосування, суд повинен був надати належну правову оцінку заяві про застосування позовної давності, яка була подана до суду першої інстанції.

Апеляційний суд дійшов хибного висновку про те, що шляхом пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет застави банк не реалізував своє дострокове право вимоги передбачене статтею 1050 ЦК України, оскільки рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року звернуто стягнення на заставу в рахунок всієї суми заборгованості, а не лише в рахунок її частини, яка станом на січень 2012 року була прострочена.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину першу статті 259 та статтю 207 ЦК України та помилково зазначив, що між ним і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір про збільшення позовної давності, оскільки він є поручителем та не є стороною кредитного договору.

Пунктом 12 договору поруки визначено строк дії поруки, однак дане положення не містить домовленості між банком і поручителем про збільшення строку позовної давності.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з Солом'янського районного суду м. Києва.

22 березня 2018 року справа № 705/2298/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Представник ПАТ «Акцент-Банк» направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IXустановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 29 вересня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали кредитно-заставний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит в розмірі 15 921,80 доларів США по 29 вересня 2015 року, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним у розмірі 15,00 % річних.

29 вересня 2008 року на забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитно-заставним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов`язався солідарно з позичальником відповідати перед банком за виконання ним зобов`язань по вказаному кредитно-заставному договору.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент- Банк» про звернення стягнення на предмет застави. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 вересня 2008 року у розмірі 322 032, 96 грн (станом на 07 грудня 2011 року) звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль «BYD F3», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000 грн заборгованості.

Проте позичальник ОСОБА_1 та поручитель ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитно-заставним договором не виконали, ОСОБА_1 також не виконав рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2012 року, на вимоги не реагували, унаслідок чого станом на 10 березня 2015 року виникла заборгованість за кредитно-заставним договором у розмірі 84 961, 84 доларів США, з яких: 17 214, 01 доларів США - заборгованість за кредитом, 7 379, 71 доларів США - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3 015, 85 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, пеня за несвоєчасне виконання договірних зобов`язань у розмірі 53 306, 58 доларів США, штраф (процентна складова) у розмірі 4 045, 80 доларів США, штраф (фіксована частина) у розмірі 250 грн.

22 березня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направило рекомендованим повідомленням позичальнику та поручителю повідомлення про необхідність погашення існуючої кредитної заборгованості в загальному розмірі 80 957,44 доларів США протягом 5 днів з дня одержання повідомлень та застереженням і вимогою про дострокове повернення кредиту і штрафних санкцій, процентів за користування кредитом у разі несплати простроченої кредитної заборгованості, які залишилися без реагування.

Апеляційний суд встановив, що при визначенні розміру заборгованості за тілом кредиту (17 214, 01 доларів США) банком до вказаної суми було включено страхові внески, сплачені банком за предмет застави, однак ці страхові внески відносяться до витрат банку і не можуть бути включені до заборгованості за тілом кредиту. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту становить 15 921,80 доларів США.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно з частинами першою та другою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За правилом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період

у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі,

з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права

і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга зазначеної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання

чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Встановлено, що позичальник ОСОБА_1 порушив умови кредитно-заставного договору, що призвело до виникнення кредитної заборгованості.

Відповідно до пунктів 14.2 та 14.3 кредитно-заставного договору № K2U4AN24194550 від 29 вересня 2008 року у випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених статтями договору, щодо сплати винагород та процентів, він сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення, а у випадку порушення позичальником зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту, передбаченої статтею договору, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожен день прострочення. При цьому проценти за користування кредитом на суму такого простроченого платежу додатково до вищевказаної пені не нараховується.

Згідно з пунктом 14. 9 договору при порушенні позичальником будь-якого грошового зобов`язання за договором понад 30 календарних днів, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку штраф у розмірі 250 грн плюс 5% від суми невиконаного зобов`язання.

Згідно з положенням статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають

у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі

№ 6-2003цс15 зроблено висновок, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому

їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідачів штрафів у розмірі 250 грн (фіксована частина) та 4 045, 80 доларів США (процентна складова).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

При визначенні суми комісійної винагороди, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, тому правильними є висновки апеляційного суду про відмову у стягненні з відповідачів на користь банку заборгованості зі сплати комісії у розмірі 3 015,58 доларів США.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір пені може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Обґрунтованим є і висновок суду про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені у зв`язку з порушенням позичальником умов кредитно-заставного договору, при цьому з урахуванням принципу співмірності, розумності, пропорційності та обґрунтованості міри відповідальності з оцінкою дійсного розміру збитків, апеляційний суд дійшов правильного висновку про зменшення розміру пені за правилами частини третьої статті 551 ЦК України до 100 000 грн.

Згідно з пунктом 14.11 договору сторони погодили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди, процентів, неустойки становить 5 років.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції з урахуванням пункту 14.11 договору дійшов правильного висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Суд апеляційної інстанції встановивши, що позичальник не виконував свої зобов`язання за кредитно-заставним договором належним чином, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з позичальника та поручителя солідарно на користь банку заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та пені. При цьому суд правильно відмовив у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення штрафів, застосовуючи положення статті 61 Конституції України, та заборгованості зі сплати комісії з огляду на недоведеність такої вимоги.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що шляхом пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет застави банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки вказане рішення стосується не дострокового стягнення кредиту, а звернення стягнення на заставу, згідно з яким кредитна заборгованість погашається лише в межах вартості предмета застави.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи касаційної скарги були предметом дослідження судів попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки та не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, і стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для йогоскасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року про виправлення описки залишити без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2018 року було відстрочено заявнику сплату судового збору в сумі 5 870, 97 грн до ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції.

Оскільки Верховним Судом касаційну скаргу залишено без задоволення, з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 870, 97 грн.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 25 січня 2018 року з урахуванням ухвали Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2018 року про виправлення описки залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 5 870, 97 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Ю. Тітов Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук