ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 березня 2024 року
м. Київ
справа № 706/1680/16-ц
провадження № 61-16278 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Христинівська міська рада Черкаської області, виконавчий комітет Христинівської міської ради Черкаської області, ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня 2023 року у складі судді Годік Л. С. та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року
у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Новікова О. М., Сіренка Ю. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Христинівської міської ради Черкаської області (далі - Христинівська МР), виконавчого комітету Христинівської МР, ОСОБА_2 , у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Христинівської МР та виконавчого комітету Христинівської МР: від 17 лютого 2004 року № 12/5 «Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки»; від 21 квітня 2004 року № 101
«Про дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд»;
від 26 вересня 2006 року № 4-3/42-V «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для передачі земельних ділянок у приватну власність»; від 04 березня 2008 року № 23/2/18-V «Про погодження меж земельних ділянок»; від 22 серпня 2011 року № 9-2/15-VI «Про передачу земельних ділянок у приватну власність»; від 05 квітня 2012 року № 15-2/11-VI «Про затвердження проєкту відведення та зміну цільового призначення земельної ділянки»;
- визнати недійсними державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, видані Христинівською МР на ім`я ОСОБА_2 , серії ЯМ № 334116
від 10 жовтня 2011 року, серії ЯК № 187123 від 07 травня 2012 року;
- встановити межі землекористування присадибною ділянкою у АДРЕСА_1 між ним та ОСОБА_2 у рівних долях
згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи
№ 525/46/50-БТ від 18 січня 2011 року;
- стягнути з ОСОБА_2 на його користь майнову шкоду у розмірі 50 000,00 грн;
- вирішити питання понесених ним судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником 1/2 частини житлового будинку по АДРЕСА_1
на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Христинівської державної нотаріальної контори (далі - Христинівська ДНК)
08 січня 2008 року. Власником іншої частини будинку є ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Христинівської ДНК 08 грудня 2003 року. Вони користувалися будинком, площею 798,00 кв. м,
як співвласники, сплачували податок на землю, кожен за 399,00 кв. м.
Указував, що ОСОБА_2 без дозволу органу місцевого самоврядування
та без його згоди самочинно зніс свою частину житлового будинку, що несе загрозу належній йому частині будинку, оскільки стіна, яка розділяла будинок, залишилася без належного фундаменту, а дах будинку став відкритим для дощу
та снігу. Не встановивши меж землевпорядкування з ним, ОСОБА_2 самочинно приступив до забудови житлового будинку, складських приміщень, гаража-сараю, заволодівши площею присадибної земельної ділянки у розмірі 700,00 кв. м.
Христинівська МР прийняла ряд рішень на користь ОСОБА_2 . Зокрема, рішенням від 17 лютого 2004 року № 12/5 «Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки» були встановлені межі землекористування, за якими
ОСОБА_2 визначено 625,00 кв. м присадибної ділянки, а рішенням від 21 квітня
2004 року за № 101 «Про дозвіл на будівництво житлового будинку
та господарських споруд» ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво на всій земельній ділянці. Рішенням міської ради від 26 вересня 2006 року за № 4-3/42-V «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою
для передачі земельних ділянок у приватну власність» надано дозвіл ОСОБА_2
на розроблення технічної документації на виділення йому у власність 697,00 кв. м
по АДРЕСА_1 . Рішенням Христинівської МР від 04 вересня 2007 року № 16-1/27-V «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_2 передано у власність 697,00 кв. м
за вищевказаною адресою для будівництва та обслуговування житлового будинку з господарськими будівлями.
Разом із цим, рішенням міської ради від 04 березня 2008 року за № 23/2/18-V
«Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки» йому було відмовлено в задоволенні заяви про визначення меж між ним та ОСОБА_2 , погоджено межу відповідно до рішення міської ради від 17 лютого 2004 року
№ 12/5.
Рішенням Христинівської МР від 22 серпня 2011 року № 9-2/15-VІ «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» вирішено передати ОСОБА_2 у приватну власність безоплатно для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 697,00 кв. м по
АДРЕСА_1 , на підставі чого міською радою видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,0697 га, від 10 жовтня 2011 року серії ЯМ № 334116. Рішенням міської ради від 05 квітня 2012 року за № 15-2/11-ІV було змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 0,0697 га, на землі комерційного призначення
для роздрібної торгівлі та комерційних послуг, а 07 травня 2012 року ОСОБА_2 видано відповідний державний акт на право власності на земельну ділянку, площею 0,0697 га, для будівництва та обслуговування торгівельних будівель
(серії ЯК № 187123).
Рішенням міської ради від 21 квітня 2004 року № 101 надано дозвіл
ОСОБА_2 на будівництво житлового будинку та знесення 1/2 частини будинку
по завершенню будівництва. При цьому він, як співвласником будинку, не надав згоди на таке знесення.
Позивач уважав, що всі вищевказані рішення впливають на його права
та інтереси, так як стосуються спірного будинку, співвласником якого він є, відповідної земельної ділянки та встановлення межі між ним та ОСОБА_2 . Вони впливають на технічний стан будинку, на можливість розпоряджатися частиною будинку, яка йому належить, ухвалені без його згоди, а тому такі рішення міської ради є протиправними та підлягають скасуванню. Як наслідок, підлягають визнанню недійсними й державні акти на право приватної власності на земельну ділянку, видані Христинівською МР на ім`я ОСОБА_2 на підставі вищевказаних рішень органу місцевого самоврядування.
Крім того, слід установити межі землекористування присадибною ділянкою
у АДРЕСА_1 між ним та ОСОБА_2 у рівних долях згідно з варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи
№ 525/46/50-БТ від 18 січня 2011 року, який було проведено в іншій судовій справі № 2-12/10-ц.
При цьому внаслідок ухвалення відповідних рішень міською радою необхідно здійснити ряд ремонтних і технічних робіт по влаштуванню та укріпленню фундаменту, перегородок, даху будинку. На виконання цих робіт потрібно не менше 50 000,00 грн, які слід стягнути з ОСОБА_2 на його користь.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня
2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що правовідносини з приводу розподілу земельної ділянки по АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачем виникли до набуття позивачем права власності на 1/2 частину будинку на підставі договору купівлі-продажу
від 08 грудня 2003 року. На той час між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 були узгоджені межі зі ОСОБА_4 , яка не заперечувала проти придбання частини будинку третьою особою і розподілу земельної ділянки, що було оформлено відповідним рішенням Христинівської МР від 17 лютого 2004 року № 12/5
«Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки».
Позивачем не доведено, що він та ОСОБА_2 є співвласниками рівних часток житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , не надано документів, що посвідчують право власності
чи право користування спірною земельною ділянкою, а також не надано доказів відведення її меж у натурі. Разом із цим, ОСОБА_2 у травні 2012 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 187123, в якому міститься план меж земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки.
Районний суд надав правову оцінку поданим сторонам доказам, у тому числі відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, рішенням виконавчого комітету міської ради.
Суд першої інстанції врахував, що спірні правовідносини вже були предметом судового розгляду й за результатами розгляду відповідних судових справ ухвалені судові рішення, які набрали законної сили, зі змісту яких не вбачається порушення ОСОБА_2 законних прав та інтересів ОСОБА_1 .
Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року залишено без змін постанову Христинівського районного суду Черкаської області
від 02 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року в адміністративній справі № К/800/44087/15 за позовом ОСОБА_1 до Христинівської МР, виконавчого комітету Христинівської МР,
третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішень протиправними та їх скасування.
У вказаній справі судами відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1
про визнання протиправними та скасування рішень Христинівської МР
від 17 лютого 2004 року № 12/5 «Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки» та від 26 вересня 2006 року № 4-3/42-V «Про надання дозволу
на розробку технічної документації із землеустрою для передачі земельних ділянок у приватну власність», а також рішення виконавчого комітету Христинівської МР від 21 квітня 2004 року № 101 «Про дозвіл на будівництво житлового будинку
та господарських споруд».
Крім того, рішенням Христинівського районного суду Черкаської області
від 02 серпня 2016 року у справі № 2-6/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1
про усунення перешкод у користування земельною ділянкою зобов`язано
ОСОБА_1 не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_2 ,
а також зобов`язано ОСОБА_1 знести шляхом демонтування самочинно збудовану споруду, яка знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня
2023 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив вірні висновки по суті вирішення спору, так як на час набуття позивачем права власності на 1/2 частину будинку між співвласниками були узгоджені межі,
що оформлено відповідним рішенням міської ради, а за правилами статті 377
ЦК України та статті 120 ЗК України до набувачів будівлі переходять права
на земельну ділянку, на якій вона розташована, у тих обсягах, які були
у попереднього власника.
При цьому ОСОБА_2 у травні 2012 року виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, в якому міститься план меж земельної ділянки
та кадастровий номер земельної ділянки. Тобто спірне нерухоме майно отримано ним в законний спосіб, зареєстровано в державному реєстрі і використовуються згідно з цільовим призначенням.
Вирішуючи питання про законність оскаржуваних позивачем рішень органу місцевого самоврядування, районний суд вірно врахував преюдиційні обставини, встановлені судами у справі № К/800/44087/15 та у справі № 2-6/12, зокрема щодо відсутності порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача.
Апеляційний суд відхилив посилання позивача про порушення районним судом норм процесуального права, зокрема щодо тривалого розгляду справи судом,
так як вони ґрунтуються на припущеннях, спростовуються матеріалами справи. При цьому позивач подавав до суду процесуальні клопотання, у тому числі
про відвід суддів, що також вплинуло на строк розгляду справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами не досліджено докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також необґрунтовано відхилено його клопотання (пункти 1,
4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 04 січня 2024 року клопотання заявника
про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено, поновлено
ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження судових рішень. Зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги до 1 000,00 грн. Відкрито касаційне провадження у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 21 листопада 2023 року, витребувано
із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не надали оцінку поданим сторонам доказам, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
Зазначає, що він дійсно не вперше намагається оскаржити відповідні рішення міської ради в судовому порядку. Він та ОСОБА_2 є співвласниками спірного будинку та відповідної земельної ділянки, сплачують за неї земельний податок,
як і попередні власники будинку. Посилається на відповідні норми ЗК України
та принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій об`єкт розташований. Суди зробили помилкові висновки про те, що ним не надано доказів на підтвердження того, що він та відповідач є співвласниками рівних часток будинку. Набувши частку у праві власності на будинок, до нього,
як до співвласника будинку, перейшло право користування присадибною ділянкою на тих умовах, як і для попереднього власника.
Вказує, що оскаржуваним рішенням міської ради змінено межі спільної присадибної земельної ділянки і фактично збільшено відповідачу площу відповідної земельної ділянки. (рішення від 17 лютого 2004 року № 12/5). Всі інші рішення органу місцевого самоврядування є похідними від указаного рішення.
При цьому суди не відреагували належним чином на подані ним відповідні процесуальні клопотання.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним
і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,
на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних
або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні
та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася
до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду
за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду
з позовом до Христинівської МР, ОСОБА_2 про визнання рішень міської ради,
рішень виконавчого комітету міської ради протиправними та їх скасування, визнання недійним державних актів на право приватної власності на землю, встановлення меж землекористування та відшкодування майнової шкоди.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,
відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Судами встановлено, що відповідно до технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 , який додано позивачем до позову, житловий будинок належав ОСОБА_4
та ОСОБА_3 , по 1/2 частині кожному (а. с. 33-35, т. 1).
08 січня 2008 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належну їй на праві власності 1/2 частину житлового будинку на підставі відповідного нотаріально посвідченого договору дарування (а. с. 36, т. 1).
Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ
№ 334116 від 27 жовтня 2011 року ОСОБА_2 на підставі рішення
Христинівської МР від 22 серпня 2011 року № 9-2/15-VІ є власником земельної ділянки, площею 0,0697 га (а. с. 38, т. 1).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК
№ 187123 від 10 травня 2012 року ОСОБА_2 на підставі рішення Христинівської МР від 22 серпня 2011 року № 9-2/15-VІ та рішення Христинівської МР від 05 квітня 2012 року № 15-2/ІІ-VІ є власником земельної ділянки, площею 0,0697 га,
що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 (а. с. 37, т.1).
Судами попередніх інстанцій надано правову оцінку, у тому числі, оскаржуваним позивачем рішенням міської ради.
Рішенням Христинівської МР від 17 лютого 2004 року № 12/5 «Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки» було підтверджено право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , площею 625,00 кв. м,
по АДРЕСА_1 (а. с. 39, т. 1).
Рішенням виконавчого комітету Христинівської МР від 21 квітня 2004 року № 101 «Про дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд»
ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво нового житлового будинку,
розміром 14х8 м, господарських споруд та гаража, розміром 15х8 м,
за вищевказаною адресою та рекомендовано після закінчення будівництва нового будинку, стару частину житлового будинку знести (а. с. 41, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 26 вересня 2006 року № 4-3/42-V «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою для передачі земельних ділянок у приватну власність» надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та виготовлення технічної документації,
яка надається у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку,
у тому числі ОСОБА_2 , площею 625,00 кв. м, по АДРЕСА_1 (а. с. 42, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 04 вересня 2007 року № 16-1/27-V «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» було передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, у тому числі ОСОБА_2 , площею 697,00 кв. м,
за вищевказаною адресою (а. с. 43, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 04 березня 2008 року № 23/2/18-V
«Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки» було погоджено межу між землеволодінням ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 із землеволодінням ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , керуючись зазначеними вище рішеннями міської ради, відповідно до статей 118 119 120 158 ЗК України. Цим самим рішенням відмовлено ОСОБА_1 щодо розподілу земельної ділянки в процентному відношенні до житлового будинку у зв`язку з вищевикладеним та враховуючи,
що межі земельної ділянки, якою користується ОСОБА_2 , фактично визначені
20 років тому (а. с. 44, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 17 лютого 2009 року № 32 «Про надання дозволу на будівництво» було прийнято рішення про заборону ОСОБА_1 проведення реконструкції залишкової частини житлового будинку, розміщеного
по АДРЕСА_2 , до вирішення питання розподілу земельної ділянки
зі співвласниками в судовому порядку. Надано ОСОБА_1 дозвіл на проведення капітального ремонту існуючої частини аварійного вказаного житлового будинку
(а. с. 45, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 22 серпня 2011 року № 9-2/15-VІ «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» було вирішено передати ОСОБА_2
у приватну власність безоплатно для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд 697,00 кв. м у
АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення міською радою видано ОСОБА_2 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 10 жовтня 2011 року серії ЯМ № 334116 (а. с. 46, т. 1).
Рішенням Христинівської МР від 05 квітня 2012 року № 15-2/11-ІV було затверджено проєкт відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінюється з земель будівництва та обслуговування житлового будинку,
площею 0,0697 га, на комерційне призначення для роздрібної торгівлі
та комерційних послуг (обслуговування магазину) за рахунок власної земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Змінено цільове призначення земельної ділянки, площею 0,0697 га, у АДРЕСА_1 із земель будівництва
та обслуговування житлового будинку на землі комерційного призначення
для роздрібної торгівлі та комерційних послуг (обслуговування магазину)
за рахунок власної земельної ділянки (а. с. 47, т. 1).
Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності
є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах,
що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо
не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі,
в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села
чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища,
міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції
та законів України.
Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними
в судовому порядку (частина 10 статті 59-2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Частинами першою, другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни
та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно із частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 ЗК України до особи,
яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення,
у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки,
яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження
до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки,
на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право
на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі
та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Указаною нормою права визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов`язаний з переходом права на будівлю
і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості
із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).
За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває
у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного
і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
При цьому під час застосування положень статті 120 ЗК України у поєднанні
з нормою статті 125 ЗК України судам слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно
із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.
Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120
ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах:
від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 13 квітня 2016 року у справі
№ 6-253цс16, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16.
У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження
№ 14-47цс20) Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав
для відступлення від наведених висновків та погодилася із застосуванням судами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спір, судами попередніх інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, враховано вищенаведені норми права і встановлено, що правовідносини з приводу розподілу спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично виникли до набуття права власності на частину будинку позивачем.
На той час були узгоджені межі, у тому числі між попередніми співвласниками,
а питання розподілу земельної ділянки було оформлено відповідним рішенням міської ради (від 17 лютого 2004 року № 12/5).
Судами встановлено, що ОСОБА_2 на підставі відповідного свідоцтва про право власності від 08 жовтня 2012 року належить комплекс будівель та споруд
по АДРЕСА_1 , загальною
площею 343,1 кв. м (а. с. 154-155, т. 1).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно
про реєстрацію прав та їх обтяжень, а також згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 187123 ОСОБА_2 на підставі відповідних вищевказаних рішення міської ради належить земельна ділянка, площею 0,0697 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7124610100:01:001:0403 та цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівель
(а. с. 156-157, т. 1).
27 травня 2012 року ОСОБА_2 був виданий державний акт на право власності
на земельну ділянку, в якому міститься план меж земельної ділянки
та кадастровий номер земельної ділянки. Фактично були встановлені межі земельної ділянки в натурі відповідно до плану меж земельної ділянки, який зазначений на зворотному боці державного акта на право власності на земельну ділянку.
Тобто суди обґрунтовано вважали, що земельна ділянка і комплекс будівель
та споруд отримані ОСОБА_2 у законний спосіб, зареєстровані в державному реєстрі і використовуються згідно з цільовим призначенням.
У свою чергу, позивачем не надано доказів на підтвердження вимог, якими
він обґрунтовував свої позовні вимоги, що є його процесуальним обов`язком
у силу вимог статей 12. 81 ЦПК України.
Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року у справі № К/800/44087/15 (а. с. 91-96, т. 1) було залишено без змін постанову Христинівського районного суду Черкаської області від 02 липня 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня
2015 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Христинівської МР, виконавчого комітету Христинівської МР, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання рішень протиправними та їх скасування. Судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у вказаній адміністративній справі відмовлено ОСОБА_1 у задоволені позову про визнання протиправними та скасування рішень міської ради:
від 17 лютого 2004 року № 12/5 «Про встановлення зовнішніх меж та площі земельної ділянки», від 26 вересня 2006 року № 4-3/42-V «Про надання дозволу
на розробку технічної документації із землеустрою для передачі земельних ділянок у приватну власність» та рішення виконавчого комітету міської ради від 21 квітня 2004 року № 101 «Про дозвіл на будівництво житлового будинку та господарських споруд».
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня
2016 року у справі № 2-6/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, власником
якої є останній на підставі державного акта серії ЯК № 187123 (кадастровий номер 7124610100:01:001:0403) та зобов`язано ОСОБА_1 знести шляхом демонтування частини самочинно збудованої споруди, яка розміщена на земельній ділянці
ОСОБА_2 , а саме по АДРЕСА_1
від межі не менше 1,00 м у рахунок ОСОБА_1 (а. с. 115-117118-120, т. 1).
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше
не встановлено законом.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто
ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі
№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини,
які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди надали належну правову оцінку судовим рішенням у вищевказаних справах і правильно виходили
із відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1
Суди правильно зазначили про те, що правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою вже були предметом розгляду у різних судових справах,
в яких ухвалені рішення, які набрали законної сили, зі змісту яких не вбачається порушення ОСОБА_2 законних прав та інтересів позивача.
Зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 квітня 2017 року
у справі № К/800/44087/15 було залишено без змін судові рішення судів попередніх інстанцій в указаній адміністративній справі за позовом ОСОБА_1
до Христинівської МР, виконавчого комітету Христинівської МР, третя особа -
ОСОБА_2 , про визнання рішень протиправними та їх скасування, якими
у задоволенні цього позову було відмовлено.
Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 02 серпня
2016 року у справі № 2-6/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 12 травня 2017 року, зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою, власником
якої є останній на підставі відповідного державного акта, та зобов`язано
ОСОБА_1 знести шляхом демонтування частину самочинно збудованої споруди, яка розміщена на земельній ділянці ОСОБА_2 .
Таким чином, у справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій вірно відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Наявні у матеріалах справи докази судами належним чином оцінені, згідно
з правилами, передбаченими статтею 89 ЦПК України, що спростовує відповідні посилання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, вони були предметом дослідження у судах попередніх інстанціях із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Висновки, зроблені судами попередніх інстанцій, узгоджуються з судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування.
Із цих підстав колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду. При цьому у кожній справі суд виходить
з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на порушення судами норм процесуального права, так як вони спростовуються матеріалами справи, зводяться до власного тлумачення норм процесуального права та до незгоди
з висновками судів по суті спору, що не може бути правовою підставою
для скасування оскаржуваних судових рішень. При цьому суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам позивача щодо затримки розгляду районним судом справи, обґрунтована відхиливши їх, з чим погоджується й Верховний Суд.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції
про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,
які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).
Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.
З урахуванням наведеного, касаційна скарга задоволенню не підлягає,
а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом
не здійснюється.
Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 травня
2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 27 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць