Постанова

Іменем України

24 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 707/2727/18

провадження № 61-12109св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року у складі судді Морозова В. В. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року Публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 грудня 2015 року відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля марки «HyundaiElantra», під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «ВАЗ», яким керував ОСОБА_1 .

Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 21 січня 2016 року в справі № 707/3145/15-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Автомобіль «Hyundai Elantra» застраховано Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Степанки» (далі - СТОВ «Степанки») у ПАТ «СК «Універсальна» на підставі договору добровільного страхування наземного транспортного засобу № 3116/230/105283 від 09 жовтня 2015 року.

ПАТ «СК «Універсальна» визнало страховим випадком та прийняло рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі 114 323,50 грн на підставі звіту експерта, рахунку-фактури та страхового акту № 19636/1, яке було перераховане платіжним дорученням № 96099 від 25 грудня 2015 року згідно заяви страхувальника про перерахунок коштів на рахунок станції технічного обслуговування, що проводила ремонт автомобіля.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ» була застрахована у Товаристві з додатковою відповідальністю «СК «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») на підставі полісу № АЕ/5587725. Виконуючи договірні зобов`язання, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату на користь ПАТ «СК «Універсальна» у розмірі 49 000,00 грн. Різниця між завданою відповідачем шкодою та шкодою, яка відшкодована страховою компанією відповідача, становить 65 323,50 грн.

З огляду на викладене, ПАТ «СК «Універсальна» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 65 323,50 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року, позов ПАТ «СК «Універсальна» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Універсальна» сплачене страхове відшкодування у розмірі 65 323,50 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами неправильно визначено характер спірних правовідносин, не розмежовано поняття «регрес» та «суброгація», що призвело до помилкових висновків про правомірність стягнення з нього майнового відшкодування на користь страховика у порядку регресу.

Заявник вважає висновок автотоварознавчого дослідження № 130/15 від 21 грудня 2015 року незаконним, оскільки його підготовлено на підставі інформації, яка міститься у протоколі огляду транспортного засобу, в якому зафіксовано помилкові дані про пошкодження автомобіля. Ремонтна калькуляція містить завищені вдвічі ціни на запчастини.

Крім того, висновок автотоварознавчого дослідження № 130/15 від 21 грудня 2015 року складений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, оскільки заявника не було залучено до огляду пошкодженого транспортного засобу.

Розгляд справи було проведено в порядку спрощеного провадження, чим, на думку заявника, було порушено його право безпосередньо брати участь у розгляді справи, позбавлено його права подавати докази та висловлювати міркування з приводу заявлених позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано справу № 707/2727/18 з Черкаського районного суду Черкаської області. Крім того, вказаною ухвалою зупинено виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди встановили, що 14 грудня 2015 року сталася ДТП за участю автомобіля марки «Hyundai Elantra», під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля марки «ВАЗ», яким керував ОСОБА_1 .

Постановою Черкаського районного суду Черкаської області від 21 січня 2016 року в справі № 707/3145/15-п ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № 130/15 від 21 грудня 2015 з визначення вартості відновлювального ремонту та матеріального збитку, заподіяного автомобілю «Hyundai Elantra», що належить СТОВ «Степанки», складає 118 429,66 грн.

Відповідно до страхового акту № 19636/1 та розрахунку страхового відшкодування від 24 грудня 2015 року сума страхового відшкодування, заподіяного власнику автомобіля «Hyundai Elantra», становить 114 323,50 грн.

25 грудня 2015 року ПАТ «СК «Універсальна», виконуючи свої договірні зобов`язання виплатила страхове відшкодування на підставі звіту експерта, рахунку-фактури та страхового акту № 19636/1 в розмірі 114 323,50 грн, перерахувавши вказану суму згідно заяви страхувальника на рахунок станції технічного обслуговування, де ремонтувався автомобіль СТОВ «Степанки».

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «ВАЗ» була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу № АЕ/5587725. Виконуючи договірні зобов`язання, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» здійснило виплату на користь ПАТ «СК «Універсальна» у розмірі 49 000,00 грн.

Різниця між завданою відповідачем шкодою та шкодою, яка відшкодована страховою компанією відповідача, становить 65 323,50 грн.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно з статтею 9 Закону обов`язковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з статтею 1194 ЦК України в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначено: «[…] стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 зазначеного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією».

У зв`язку з виплатою позивачем страхового відшкодування до нього перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування, тобто відбулася заміна кредитора у деліктних відносинах, що виникли у зв`язку із завданням шкоди СТОВ «Степанки», в порядку суброгації.

Відповідач як особа винна у вчиненні ДТП в силу вимог статті 1194 ЦК України зобов`язаний відшкодувати різницю між завданою шкодою та шкодою, яка відшкодована ТДВ «СК «Альфа-Гарант».

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, а доводи заявника про те, що судами не розмежовано поняття «регрес» та «суброгація», що призвело до помилкових висновків про правомірність стягнення з нього майнового відшкодування на користь страховика у порядку регресу, є необґрунтованими, оскільки спір судами вирішений із застосуванням статті 993 ЦК України, якою врегульовано відносини, що підпадають під поняття «суброгація».

Твердження заявника про те, що висновок автотоварознавчого дослідження № 130/15 від 21 грудня 2015 року складений з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 08 жовтня 1998 року, є безпідставними та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки ґрунтується на припущеннях, вказаний висновок сторонами не оскаржувався.

Доводи заявника про те, що розгляд цієї справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, мав наслідком порушення його права безпосередньо брати участь у розгляді справи, позбавило його права подавати докази та висловлювати міркування з приводу заявлених позовних вимог, є безпідставними.

Згідно з статтею 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи які виникають з трудових відносин. Оскільки ця справа, в силу норм ЦПК України, віднесена до категорії малозначних справ, то суди дійшли правильно висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому ОСОБА_1 не був обмежений у праві надавати суду свої докази та пояснення у справі, оскільки знайомився з матеріалами справи та був обізнаний про її розгляд.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки судів, а зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржені судові рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими. З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 08 липня 2019 року було зупинено виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року до закінчення касаційного провадження, а колегія суддів дійшла висновку, що підстави для їх скасування відсутні, то виконання оскаржених судових рішень належить поновити.

Керуючись статтями 400 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року та постанови Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

В. І. Журавель