Постанова

Іменем України

10 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 707/2788/18

провадження № 61-14558св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року у складі судді: Суходольського О.М. та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів на утримання спільного майна.

В обґрунтування позовних вимог вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого прийняла спадщину за заповітом його дружина - ОСОБА_1 .

Спадщина складалася з житлового будинку з прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Все належне йому майно, ОСОБА_4 заповів позивачці.

Діти ОСОБА_4 від попереднього шлюбу: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в судовому порядку оскаржили заповіт. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2001 року було затверджено мирову угоду про визнання права власності на спадкове майно за трьома спадкоємцями в рівних частках по 1/3 частині вказаного будинку з надвірними будівлями та спорудами кожному.

22 липня 2011 року позивачці було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що дало їй підстави вважати себе одноособовим власником спірного домоволодіння. Проте, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 листопада 2011 року, залишеного в силі ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 05 березня 2012року за позовом ОСОБА_5 вказане свідоцтво про право на спадщину було визнано частково недійсним.

Крім цього, рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2015 року, залишеного в силі ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 29жовтня 2015 року за ОСОБА_3 визнано право власності на 1/3 спірного домоволодіння, після смерті ОСОБА_5 (батько).

Вказує, що відповідачі свого обов`язку по утриманню майна ніколи не виконували, а з часу відкриття спадщини існувала необхідність утримання в належному стані успадкованого майна.

Крім цього, транспортним засобом (причеп «Камаз», державний номерний знак НОМЕР_1 ) 09 листопада 2000 року було пошкоджено ворота, огорожу і частину стіни житлового будинку, який належить на праві власності позивачу та відповідачам в рівних частках по 1/3. Позивачка неодноразово зверталася до відповідачів з проханням допомогти грошима на утримання спільного майна, але у відповідь отримувала лише відмову.

У 2007 році ОСОБА_1 було направлено листа ОСОБА_5 з проханням допомогти матеріально, а також було перелічено на які саме ремонтні роботи необхідні кошти, проте звернення залишилося без реагування. Відповідач ОСОБА_3 (спадкоємець ОСОБА_5 ) взагалі не навідувалась до спірного домоволодіння. Обидва відповідачі мотивували відмови у наданні позивачці допомоги в збереженні спірного домоволодіння тим, що вони ним не користуються.

З 2008 року позивачка приступила до виконання ремонтних робіт за власні кошти у спірному домоволодінні. З ТОВ «ВЕКС-БУД» позивачка за період 2008 - 2017 років уклала ряд договорів на проведення ремонтних робіт та особисто оплатила всі матеріали та послуги.

Відповідно до висновку ТОВ «Консалтингове агентство «Святозаров та партнери», вартість проведених робіт у вказаному домоволодінні на дату складання висновку становить 881 798,27 грн.

Вказує, що оскільки, відповідачі також є співвласниками спірного домоволодіння, яке тривалий час зберігалось і утримувалось виключно за рахунок позивача, вважає, що має право вимагати від відповідачів компенсації витрат на збереження і утримання спірного домоволодіння пропорційно до частки кожного із співвласників (по 1/3). Відповідачі добровільно не відшкодовують та не бажають відшкодовувати позивачці вартість понесених нею витрат на збереження і утримання спільного майна (домоволодіння).

А тому, просила стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 по 293 932,76 грн з кожного, як вартість витрачених грошових коштів на збереження спільного майна.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 09 липня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, необґрунтованими, оскільки відсутня домовленість сторін про порядок користування спільним будинком та відсутні докази погодження конкретних витрат на утримання спільного майна з відповідачами згідно ч.ч.1, 2 ст.358 ЦК України. Крім цього, позивачкою не розмежовано витрати на утримання спільного майна і витрати в якості відшкодування шкоди, що мала понести винна особа за пошкодження спірного домоволодіння причепом «Камаз», а витрати на придбання пральної машини, бойлера, встановлення теплиці не є витратами на утримання спільного майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 серпня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В., судді, які входять до складу колегії: Сімоненко В. М., Мартєв С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на норми статті 358 ЦК України, відповідно до якої право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Зазначеною нормою закону встановлено право співвласників домовитись щодо спільного володіння спільним майном. Вказаним правом вони можуть розпоряджатись на свій розсуд, але його наявність не скасовує їх обов'язку з утримання майна, встановленого статтею 322 ЦК України.

Крім того, і статтею 133 ЦК України (що діяв до 2004 року, але в період коли сторони вже набули право власності на спірне майно), кожний учасник спільної часткової власності відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає перед третіми особами по зобов`язаннях, пов`язаних з спільним майном, і повинен брати участь у сплаті всякого роду податків і платежів, а також у витратах по утриманню і зберіганню спільного майна.

Сторони спору не скористались власним правом домовитись про участь у витратах на утримання спірного майна, але це не може бути підставою для звільнення їх від обов`язку з його утримання. Тому, правовідносини, що склались між сторонами повинні регулюватись, в тому числі, і положеннями статті 322 ЦК України. А незастосування цих вимог закону, підтверджене оскаржуваними судовими рішеннями, призводить до того, що відповідачі фактично звільняються від обов`язку з утримання майна, встановленого законом.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції залишено поза увагою той факт, що відповідачі були повідомлені про необхідність проведення ремонтних робіт в будинку АДРЕСА_1 , а отже зобов`язані були не лише взяти участь у витратах на проведення таких робіт, але й мали можливість висловитись щодо їх вартості.

Відповідачі також не заперечували той факт, що були обізнані про те, у якому стані перебуває спірне домоволодіння і що воно потребує здійснення ремонтних та відновлювальних робіт для підтримання його у стані, придатному для використання за призначенням. Більше того, в суді першої інстанції відповідачі визнали власний обов`язок з утримання майна, хоча й зазначили, що не виконували його через відсутність коштів.

Крім того, відповідачі, заявляючи про власну незгоду із сумою позовних вимог, але визнаючи за собою обов`язок з утримання спірного домоволодіння, жодних доказів на спростування вказаного висновку не надали.

Допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , також підтвердили той факт, що позивач неодноразово зверталася до відповідачів із вимогою взяти участь у витратах на утримання спірного домоволодіння.

Тобто відповідачі визнали свій обов`язок з утримання спірного домоволодіння, мали можливість висловити власну думку щодо необхідності здійснених витрат та їх розміру і не заперечували проти проведення ремонтних та відновлювальних робіт. Окрім того, що в порушення вимог статті 265 ЦПК України, зазначене не відображено в судових рішеннях, суди, відмовивши у застосуванні до спірних правовідносин положень статті 322 ЦК України, дозволили відповідачам не здійснювати обов`язок з утримання майна, переклавши його виключно на позивача.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Спадщина померлого ОСОБА_4 складалася з житлового будинку з прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 14 серпня 2001 року було затверджено мирову угоду про визнання права власності на спадкове майно за трьома спадкоємцями: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 в рівних долях по 1/3 частині вказаного будинку з надвірними будівлями та спорудами кожному (т.1 а.с.193).

Спадкоємці тривалий час не реєстрували за собою своє право власності.

Відповідно до рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2015 року визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування на 1/3 частину домоволодіння, після смерті ОСОБА_5 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 9-12). Рішення суду вступило в законну силу 29 жовтня 2015 року. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2016 року рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 01 липня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 29 жовтня 2015 року залишено без змін (т.1 а.с. 13-22).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За період 2008 - 2017 років ОСОБА_1 уклала ряд договорів на проведення ремонтних робіт та послуг.

Відповідно до звіту про оцінку вартості майна щодо визначення вартості проведених будівельних та ремонтних робіт в період з 2008 року по 2017 рік в житловому будинку загальною площею 82,80 кв.м. та прибудинковій території, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вартість об`єкта оцінки станом на 13 листопада 2018 року становить 881 798,27 грн (т.1 а.с.129-151).

Відповідачі у спірному житловому будинку не проживають.

Відповідно до листа Червонослобідської сільської ради ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 166).

Відповідно до листа Червонослобідської сільської ради ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 167).

Договір між сторонами про порядок володіння та користування спільним майном не укладався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно із статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно статті 358 ЦК України передбачає, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Стаття 360 ЦК України передбачає зобов`язання співвласника, відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності, брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном, тобто нести витрати, які є об`єктивно необхідними для підтримання спільного майна у належному стані. Якщо хтось із співвласників відмовиться брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Таким чином, кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна. Співвласник або співвласники, які виконали солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, мають право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування у рівній частці (право зворотної вимоги - регрес).

Однак, судами встановлено, що між сторонами відсутня домовленість про порядок користування спільним будинком та відсутні докази погодження конкретних витрат на утримання спільного майна згідно частин першої, другої статті 358 ЦК України, суди дійшли обґрунтованого висновку відсутність підстав для стягнення коштів.

Крім того, позивачем не доведено, що нехтування відповідачами свого обов'язку по утриманню спільного майна, могло призвести до знищення цього майна.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків рішення суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 квітня 2019 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 09 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко