Постанова
Іменем України
08 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 707/727/19
провадження № 61-18538св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Черкаська районна державна адміністрація Черкаської області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Білозірське-Агро», державний реєстратор Виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Калюта Юлія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Храпка В. Д., Вініченка Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, Товариства
з обмеженою відповідальністю «Білозірське-Агро» (далі - ТОВ «Білозірське-Агро»), державного реєстратора Виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Калюти Ю. А. про визнання незаконним акта органу державної влади, визнання недійсним правочину та скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області
від 09 вересня 2016 року замовив у Державному підприємстві «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (далі -
ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою») технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). На підставі цієї технічної документації зареєстровано земельну ділянку площею 0,12 га. Позивач був ініціатором реєстрації вказаної земельної ділянки.
У порушення вимог земельного законодавства Черкаська районна державна адміністрація Черкаської області не прийняла своєчасного рішення щодо затвердження поданої ОСОБА_1 технічної документації землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12 га з передачею нерозподілених (невитребуваних) земельних паїв в оренду терміном на 5 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Перевіряючи інформацію про реєстрацію речового права користування щодо спірної земельної ділянки, позивач з`ясував, що на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року остання уклала з ТОВ «Білозірське-Агро» договір оренди вищевказаної земельної ділянки від 06 серпня 2018 року. Договір оренди зареєстровано у державному реєстрі 03 жовтня 2018 року.
Позивач вважає розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року незаконним, оскільки у ТОВ «Білозірське-Агро» відсутній дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, відсутній сам оригінал технічної документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, відсутня документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, у формі електронного документа. Тобто відповідачами не дотримано вимоги матеріального права, які визначають порядок передачі в оренду спірної земельної ділянки.
Вказує, що нерозподілені частки не є землями державної або комунальної власності, а тому державна реєстрації права власності на такі земельні ділянки у державному реєстрі прав не передбачена. ТОВ «Білозірське-Агро» дозволу на розробку технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 12 га не отримувало, така документація ним не замовлялась та, відповідно, і не розроблялась.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати незаконним розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року № 309; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12 га, укладений між Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області і ТОВ «Білозірське-Агро»; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43316795, від 03 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Калютою Ю. А.; зобов`язати ТОВ «Білозірське-Агро» повернути Черкаській районній державній адміністрації Черкаської області земельну ділянку площею 12 га, вартість якої становить 459 333,71 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і мотиви їх прийняття
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 21 травня
2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року № 309.
Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 12 га, укладений між Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області і ТОВ «Білозірське-Агро».
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43316795, від 03 жовтня 2018 року, прийняте державним реєстратором Виконавчого комітету Мліївської сільської ради Городищенського району Черкаської області Калютою Ю. А.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач був ініціатором виділення спірної земельної ділянки, отримав дозвіл на розроблення технічної документації, виготовив технічну документацію, подав заяву та відповідні документи відповідно до вимог статті 123 ЗК України. Вказаний факт підтверджено належними доказами та не оспорюється відповідачами. Разом з тим, Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області не було затверджено технічну документацію та не передано земельну ділянку в оренду ОСОБА_1 на 5 років. Відомості щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав
у матеріалах справи відсутні, тому отримання земельної ділянки
у користування здійснюється у загальному порядку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки
в натурі.
Місцевий суд дійшов висновку про незаконність оспорюваного розпорядження, і, як наслідок, укладеного на його підставі договору оренди та вчиненого запису про державну реєстрацію речового права.
Суд першої інстанції також зазначив, що позивач на час вирішення спору не мав прав на спірну земельну ділянку, тому не міг звертатись з позовною вимогою про повернення цього майна Черкаській районній державній адміністрації Черкаської області.
Постановою Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається з кінцевим визначенням особи, що отримає право власності чи користування (оренду) на ділянку. Тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача, отже посилання ОСОБА_1 на незаконність розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області у зв`язку з тим, що йому був даний дозвіл на розробку технічної документації, є безпідставним. У позивача не виникло жодних прав на спірну земельну ділянку, щодо якої виник спір у справі. Надання позивачу згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання цієї земельної ділянки йому в користування.
Прийняте відповідачем (як суб`єктом владних повноважень) розпорядження про затвердження технічної документації є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок, відтак обраний спосіб захисту порушених прав - оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження земельною ділянкою, не забезпечує їх реального захисту.
Оскільки у позивача жодних прав щодо спірної земельної ділянки не виникло, то відповідне розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду не може порушувати права позивача.
Крім того, на час звернення до суду з цим позовом та вирішення справи судами повноваження щодо передачі в оренду нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки перейшли від Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, яка не була залучена до участі
у справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин частину четверту статті 124 ЗК України, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку за Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області або громадянином, що виключає підстави застосування вказаної норми матеріального права. Чинне законодавство дозволяє лише зареєструвати право оренди спірної земельної ділянки без державної реєстрації права власності на неї. Суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин абзац 4 частини першої статті 123 ЗК України.
Також апеляційний суд дійшов помилкового висновку, з посиланням на частини першу та п`яту статті 148-1 ЗК України, що у зв`язку з переходом повноважень від одного органу влади до іншого змінився розпорядник земельної ділянки, щодо якої укладено оскаржуваний договір оренди землі.
Безпідставним є висновок суду апеляційної інстанції, що на час ухвалення рішення суду першої інстанції відбулась заміна орендодавця з Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на Білозірську сільську раду Черкаського району Черкаської області. Отже, відсутні підстави для залучення до участі у справі відповідачем вказаного органу місцевого самоврядування.
Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою та не встановив факт звернення позивача до Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області із заявою від 31 жовтня 2016 року про затвердження поданої технічної документації із землеустрою.
Апеляційний суд безпідставно послався на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі 766/614/16-а,
від 08 травня 2018 року в справі № 808/7064/14, від 24 квітня 2018 року
у справі 814/1961/17, від 08 травня 2018 року у справі № 815/3799/17,
від 27 березня 2018 року у справі № 463/3375/15-а, оскільки в указаних справах інший предмет, ніж у цій справі, та наявні інші правовідносини. Також суд апеляційної інстанції не правильно застосував постанову Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а.
Позивач повністю дотримався процедури щодо оформлення розроблення та реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі перед зверненням до Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на предмет затвердження технічної документації із землеустрою та наданням такої земельної ділянки в оренду. Отже спірними розпорядженням та договором оренди порушено законні права та інтереси позивача.
Апеляційний суд помилково стягнув з позивача судовий збір, оскільки він є інвалідом ІІ групи.
Касаційна скарга стосується питання права, яка має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Доводи інших учасників справи
ТОВ «Білозірське-Агро» подало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона є законною та обґрунтованою.
Вказувало, що порядок надання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок не є тотожним наданню в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності, тому позивач помилково вважає, що для передачі спірної земельної ділянки необхідно застосовувати норми статті 123 ЗК України. Надання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, які зареєстровані у Державному земельному кадастрі, здійснюється без складання документації із землеустрою. Апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права.
Для надання в оренду нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок, які зареєстровані у Державному земельному кадастрі, достатньо лише рішення відповідного органу влади про надання земельної ділянки в оренду. Доводи позивача про необхідність виготовлення документації із землеустрою на нерозподілену (невитребувану) земельну ділянку, яка зареєстрована у Державному земельному кадастрі є необґрунтованими
і такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.
Крім того, з 01 січня 2019 року повноваження щодо надання в оренду нерозподілених земельних ділянок і невитребуваних часток (паїв) перейшли виключно до органів місцевого самоврядування, тому відбулась автоматична заміна сторони орендодавця за спірним договором оренди землі з Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області на Білозірську сільську раду Черкаського району Черкаської області, яка не була залучена до участі у справі як відповідач, що є підставою для відмови
у позові.
Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її
у власність. Позивач не має жодних прав щодо спірної земельної ділянки, тому спірними розпорядженням та договором оренди не порушено його права та інтереси.
Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 08 жовтня
2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 09 вересня
2016 року № 266 замовив у ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.
Відповідно до витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого за заявою ОСОБА_1 19 жовтня 2016 року, державна реєстрація земельної ділянки площею 12 га проведена 19 вересня 2016 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року № 309 передано ТОВ «Білозірське-Агро» нерозподілену (не витребувану) земельну ділянку площею 12 га в оренду терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області за межами населеного пункту.
На підставі вказаного розпорядження між Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області та ТОВ «Білозірське-Агро» 06 серпня
2018 року укладено договір оренди землі про передачу останньому
в строкове платне користування нерозподіленої (не витребуваної) земельної ділянки (паю) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за межами населеного пункту.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 вересня 2018 року державним реєстратором Калютою Ю. А. внесено запис щодо рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43316795 від 03 жовтня 2018 року, а саме: права оренди земельної ділянки, площею 12 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
в адміністративних межах Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області (за межами населеного пункту), строком на 7 років,
з правом пролонгації, на підставі договору оренди землі від 06 серпня
2018 року, укладеного між ТОВ «Білозірське-Агро» та Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області на підставі рішення Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року № 309.
Апеляційний суд також встановив, що спірна земельна ділянка
є сформованою, отже є об`єктом цивільних прав. Державна реєстрація земельної ділянки площею 12 га здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки
в натурі (на місцевості).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача не виникло жодних прав на спірну земельну ділянку, щодо якої виник спір у справі. Надання позивачу згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання цієї земельної ділянки йому
в користування. Прийняте суб`єктом владних повноважень розпорядження про затвердження технічної документації є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, скасування такого акта не породжує наслідків для власників земельних ділянок. Оскільки
у позивача жодних прав щодо спірної земельної ділянки не виникло, то відповідне розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду
ТОВ «Білозірське-Агро» не може порушувати права позивача. Крім того, на час звернення до суду з цим позовом та вирішення справи судами повноваження щодо передачі в оренду нерозподіленої (невитребуваної) земельної ділянки перейшли до Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, яка не була залучена до участі у справі.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої
статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Отже договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що розпорядженням Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області від 26 липня 2018 року № 309 та договором оренди земельної
ділянки, укладеним 06 серпня 2018 року між вказаною адміністрацією
і ТОВ «Білозірське-Агро», порушено його право на отримання в оренду земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому позивач посилався на недодержання сторонами оспорюваного правочину вимог закону та порушення умов і порядку передачі землі в оренду ТОВ «Білозірське-Агро».
Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регулюється статтями 123 124 ЗК України.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»
(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі,
у разі якщо відоме їх місцезнаходження.
В силу частин другої, третьої, четвертої, шостої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування
в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За замовленням заінтересованої особи виконавець розробляє проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання земельної ділянки у користування, яким затверджує проєкт землеустрою щодо відведення ділянки.
Передача в оренду земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеного рішення шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Отже, правовідносини оренди виникають лише в момент укладення договору оренди.
До цього моменту, починаючи з моменту звернення особи до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування
з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тривають переддоговірні відносини: сторони ведуть переговори щодо предмета договору, а саме - щодо можливості укладення договору оренди в майбутньому та визначення конкретної земельної ділянки на масиві земель державної або комунальної власності
у встановленому законом порядку.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується
в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки означає дозвіл здійснити певні дії на землі, аби мати змогу в подальшому точно визначити предмет оренди. Отже, цей дозвіл наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати земельну ділянку, яку особа бажає отримати в оренду в майбутньому.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 530/1856/18.
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не
є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 29 вересня 2020 року
у справі № 688/2908/16-ц.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що надання позивачу згоди на розроблення технічної документації не свідчить про надання цієї земельної ділянки йому в користування.
Разом з тим, у зв`язку з прийняттям суб`єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб приватного права.
Прийняте відповідачем - Черкаською районною державною адміністрацією Черкаської області (як суб`єктом владних повноважень) розпорядження про затвердження технічної документації є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання та скасування такого акта не породжує наслідків для власників (користувачів) земельних ділянок.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня
2020 року у справі № 707/2230/18.
Отже, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних правовідносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності,
а вимоги про визнання рішення незаконним можуть розглядатися у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право
і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за
статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям
і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним
є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права оренди земельної ділянки), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що у позивача жодних прав щодо спірної земельної ділянки не виникло, тому відповідне розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області щодо передачі цієї земельної ділянки в оренду не може порушувати права позивача.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин була сформованою, отже була об`єктом цивільних прав. Державна реєстрація спірної земельної ділянки площею 12 га здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) 19 вересня 2016 року.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскаржуване розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області про надання земельної ділянки в оренду та укладений у подальшому спірний договір оренди відповідають вимогам матеріального права, зокрема Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та
ЗК України.
При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку
з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
Оскільки у цій справі позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зобов`язання повернути земельну ділянку
є похідними від вимог про визнання незаконним розпорядження Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області та визнання недійсним договору оренди, то вони також не підлягають задоволенню.
При цьому, касаційний суд враховував правову позицію викладену
у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 822/712/15 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 923/965/19, зокрема, що надання нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок - часток (паїв)
у користування здійснюється без проведення земельних торгів, що передбаченні статтею 124 ЗК України, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування.
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування апеляційним судом норм ЗК України, оскільки останній вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. У мотивувальній частині постанови наведено посилання на закон та інші нормативно-правові акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов`язки сторін у спірних правовідносинах, й інші норми процесуального права, керуючись якими суд установив обставини справи, права та обов`язки сторін.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що спірна земельна ділянка була передана ТОВ «Білозірське-Агро» без розробки останнім проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про землеустрій» проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються лише у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Отже, якщо земельна ділянка сформована, то розробка проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та його затвердження позбавлені будь-якого сенсу. Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц. Як встановлено вище, спірна земельна ділянка є сформованою, тому апеляційний суд дійшов правильного висновку, що виготовлення технічної документації щодо вже сформованої земельної ділянки для її отримання в оренду не вимагається.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд залишив поза увагою та не встановив факт звернення позивача до Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області із заявою від 31 жовтня 2016 року з метою отримання в оренду спірної земельної ділянки, тобто раніше у порівнянні
з ТОВ «Білозірське-Агро», тому він ( ОСОБА_1 ) має пріоритетне право
у порівнянні з вказаним товариством, яке звернулося пізніше до вказаної адміністрації із заявою на отримання спірної земельно ділянки, не заслуговують на увагу, оскільки не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня
2020 року у справі № 688/2908/16-ц.
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд безпідставно послався на правові позиції Верховного Суду, які викладені у постановах від 13 березня
2018 року у справі 766/6141/16-а, від 08 травня 2018 року в справі
№ 808/7064/14, від 24 квітня 2018 року у справі 814/1961/17, від 08 травня 2018 року у справі № 815/3799/17, від 27 березня 2018 року у справі
№ 463/3375/15-а, не заслуговують на увагу, оскільки до спірних правовідносин застосовується визначений у цих судових рішеннях висновок, який суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги, про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність (користування), що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки в такому випадку. При цьому касаційний суд враховав предмет та підстави заявлених у цій справі вимог.
Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не вірно застосував постанову Верховного Суду від 18 квітня
2018 року у справі № 802/950/17-а, зокрема в частині висловленого
в указаному судовому рішенні висновку про те, що прийняте суб`єктом владних повноважень розпорядження про затвердження технічної документації є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, оскільки у цій справі судом також досліджувалися відповідні розпорядження суб`єкта владних повноважень - Черкаської районної державної адміністрації Черкаської області, а також надавалась їм відповідна оцінка, зокрема з урахуванням вищевказаної правової позиції. Разом з тим, вищевказані висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а, неодноразово були підтверджені судом касаційної інстанції і під час розгляду інших справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня
2018 року у справі № 2а-4539/11, постанова Верховного Суду від 16 січня
2019 року у справі № 372/1593/16-ц).
Доводи касаційної скарги, що апеляційний суд помилково стягнув з позивача судовий збір, оскільки останній є інвалідом ІІ групи, що підтверджується матеріалами справи, не заслуговують на увагу, оскільки з доданого до позовної заяви копії пенсійного посвідчення, яке не засвідчене належним чином, не вбачається у повному обсязі, інвалідом якої групи є ОСОБА_1 , а нормами Закону України «Про судовий збір» передбачено звільнення від сплати судового збору саме особи з інвалідністю I та II груп. У матеріалах справи відсутні й інші належні та допустимі докази на підтвердження вказаних доводів касаційної скарги.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення
у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого
2010 року).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження
в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи, яка в оскаржуваній частині ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції та не
є достатніми для скасування постанови апеляційного суду.
Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки зібраних у справі доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України перебуває поза межами компетенції суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв