Постанова

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 707/782/22

провадження № 61-12126св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Банк інвестицій та заощаджень»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року у складі судді Смоляра А. О. та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Банк інвестицій та заощаджень» (далі - АТ «Банк інвестицій та заощаджень») про визнання недійсним договору про споживчий кредит.

Позов мотивований тим, що договір про споживчий кредит від 25 лютого

2020 року № РР/22167, який укладений між АТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 ,не відповідає встановленим законом вимогам, оскільки зазначена в ньому інформація є нечіткою, суперечливою і такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів».

Позивачка вказала, що зазначені у кредитному договорі орієнтовна вартість кредиту - 10 005 508,71 грн та розмір загальних витрат за кредитом -

6 305 508,71 грн не відповідають дійсності, оскільки розрахунок орієнтовної вартості кредиту, здійснений на основі орієнтовної реальної процентної ставки (27,84 %), не відповідає вказаній банком орієнтовній загальній вартості кредиту і фактично становитиме 10 300 800,00 грн (3 700 000,00 грн х 27,84 % х 10 років).

Також зазначила, що всупереч нормам частини третьої статті 9 Закону України «Про споживче кредитування» в кредитному договорі немає інформації про орієнтовну вартість супровідних послуг третіх осіб (нотаріуса, оцінювача та страховика), хоча й зазначено про обов`язковість таких послуг.

На момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_1 перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем ОСОБА_2 , а тому була поручителем за цим кредитним договором, оскільки вважала, що кредитні кошти отримуються в інтересах сім`ї та для спільних потреб. Разом з тим

ОСОБА_2 використав отримані кошти не в інтересах сім`ї, хоча мав намір спрямувати їх на здійснення взаєморозрахунку з ОСОБА_4 за зобов`язаннями, які виникли внаслідок їх спільної господарської діяльності, але фактично ОСОБА_2 використав кредитні кошти на невідомі потреби та

з невідомою метою.

Укладаючи договір поруки та надаючи згоду на укладення іпотечного договору, позивачка об`єктивно очікувала, що кредитні кошти будуть спрямовані на задоволення інтересів сім`ї, що матиме наслідком набуття позивачем матеріальних вигод, зокрема спільної власності з ОСОБА_2 , про що вона отримала запевнення від нього. Внаслідок цього в неї виник обов`язок за кредитними зобов`язаннями, які є необґрунтованими, в тому числі і перед відповідачем ОСОБА_2 , щодо відшкодування йому грошових коштів у розмірі половини суми сплаченого кредиту, який той використав на власні потреби.

Укладення оспорюваного кредитного договору здійснювалось в умовах введення її в оману щодо обставин, що мають істотне значення (з одного боку, дії відповідача ОСОБА_2 направлені на введення позивача в оману щодо обставин використання кредитних коштів для споживчих потреб; з іншого боку, укладення правочинів під впливом помилки, яка виникла внаслідок дій відповідача AT «Банк інвестицій та заощаджень» щодо прав та обов`язків позивачки, дійсного розміру зобов`язання та вартості кредиту), унаслідок чого вона помилилася стосовно цінності такого договору для неї, а тому на підставі статей 229 230 ЦК України просила визнати такий кредитний договір недійсним.

Вважала, що визнання недійсним спірного кредитного договору матиме наслідком припинення поруки для позивача та буде ефективним способом захисту її прав і законних інтересів, а обов`язок з повернення коштів лежатиме тільки на відповідачеві ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 216 ЦК України.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про споживчий кредит від 25 лютого 2020 року № РР/22167, укладений між АТ «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня

2022 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтоване тим, що, виходячи з обсягу наданих суду доказів, під час розгляду справи суд не встановив підстав, які свідчили б про невідповідність умов договору про споживчий кредит від 25 лютого 2020 року № РР/22/167 вимогам законодавства, а доводи позивача в цій частині ґрунтуються на її припущеннях і спростовуються змістом договору та додатків до нього. Отже немає підстав для визнання цього договору недійсним.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коханія О. В. залишено без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката

Коханія О. В. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Додатково суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору і не має права оспорювати такий правочин з підстав, передбачених статтями 229 230 ЦК України. Зазначені обставини можуть бути підставою для оспорення позивачкою дійсності укладеного за її участю договору поруки, що не є предметом судового розгляду в цій справі.

Оспорений кредитний договір від 25 лютого 2020 року № РР/22/167, який укладений між AT «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 як позичальником, вже був предметом дослідження апеляційного суду при розгляді справи за позовом АТ «Банк інвестицій та заощаджень» до

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ПП «ФІШ.КА», ТОВ «Пристань-17», ТОВ «Компанія ВЕСТА» про стягнення заборгованості. Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 24 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року, позов задоволено повністю та стягнено з відповідачів суму заборгованості.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

05 грудня 2022 року через підсистему «Електронний суд» представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від

03 листопада 2022 року і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована неефективністю обраного позивачем способу захисту. Заявник вказує, що якщо суд розглядає справу про стягнення

з боржника коштів, то боржник має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової невизначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/10011/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

13 січня 2023 року АТ «Банк інвестицій та заощаджень» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення,

а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Черкаського районного суду Черкаської області.

20 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

25 лютого 2020 року між AT «Банк інвестицій та заощаджень» та ОСОБА_2 укладено договір про споживчий кредит № РР/22/167.

Згідно з розділом 7 Паспорта споживчого кредиту до банківського продукту «Готівка 50/50» (з ануїтетними платежами), підписаного ОСОБА_2 , позичальник підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування і загальну вартість кредиту, надані виходячи з обраних умов кредитування. Позичальник підтвердив отримання всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик та певних наслідків, які вони можуть мати.

25 лютого 2020 року ОСОБА_5 склала і підписала заяву, що адресована начальнику Черкаського регіонального відділення АТ «Банк інвестицій та заощаджень», відповідно до якої позивач надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору про споживчий кредит № РР/22/167.

25 лютого 2020 року ОСОБА_1 склала нотаріально посвідчену заяву, що адресована компетентним органам, якою вона дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 на укладення договору іпотеки, за яким він виступає іпотекодавцем нерухомого майна, а саме: житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ; нежитлові приміщення під літ. «Б-ІІ» (приміщення І поверху загальною площею 760,8 кв. м та приміщення підвалу загальною площею 225,8 кв. м), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

25 лютого 2020 між AT «Банк інвестицій та заощаджень» та

ОСОБА_1 як поручителем укладено договір поруки № РР/22/167/Р1, за яким позивач зобов`язується перед AT «Банк інвестицій та заощаджень»

у повному обсязі солідарно відповідати за порушення боржником

ОСОБА_2 взятих на себе забезпечених порукою зобов`язань, що випливають з договору про надання споживчого кредиту від 25 лютого

2020 року № РР/22/167.

Відповідно до пункту 2.8 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору та всіх договорів, відповідно до яких забезпечується виконання зобов`язань за кредитним договором, та отримав їх копії, будь-яких заперечень, а також нерозумінь змісту їх положень не має та повністю з ними погоджується.

Пунктом 6.2 договору поруки передбачено, що цей договір підписаний поручителем, який діє цілеспрямовано, свідомо і добровільно, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи реального настання правових наслідків, обумовлених цим договором, розуміючи наслідки своїх дій та керуючись ними, не помиляючись щодо обставин, обумовлених цим договором, без впливу обману, насильства чи тяжкої для поручителя обставини, без наміру приховання іншого правочину чи нестворення правових наслідків.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними

в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору

з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін

і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частинами першою - третьою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства,

а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою, шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 77 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення зазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів установив, що АТ «Банк інвестицій та заощаджень» у письмовій формі надало позичальнику ОСОБА_2 всю необхідну інформацію; кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями закону; сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору тощо. ОСОБА_2 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором. Будь-яких обставин, які свідчили б про сумніви у вільності волевиявлення сторін оспорюваного кредитного договору на його укладення і підписання, ні місцевий, ні апеляційний суд не встановили. Результат аналізу змісту пунктів 2.8, 6.2 договору поруки свідчить, що поручитель ОСОБА_1 повністю погодилася

з усіма умовами оспорюваного кредитного договору, будь-яких зауважень чи пропозицій щодо невідповідності умов договору від неї не надходило.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову, оскільки суди не встановили підстав, які свідчили б про невідповідність умов договору про споживчий кредит від 25 лютого 2020 року № РР/22/167 вимогам законодавства, а доводи позивача в цій частині ґрунтуються на її припущеннях

і спростовуються власне змістом договору та додатків до нього. Отже, підстав для визнання цього договору недійсним немає.

Стосовно доводів позивача в частині визнання недійсним кредитного договору з підстав, передбачених статями 229 230 ЦК України, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного кредитного договору, а укладений нею договір поруки не оспорюється. Суди правильно встановили, що оспорюваним кредитним договором права позивачки не порушено.

Аргументи заявника про застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/10011/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, також є безпідставними, оскільки правовідносини у справі, яка переглядається, та у справах, наведених заявником у касаційній скарзі, не є подібними.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстав для скасування судових рішень немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 30 червня 2022 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

А. Ю. Зайцев

М. Є. Червинська