Постанова

Іменем України

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 707/807/21

провадження № 61-1529св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: Сільськогосподарськеприватне підприємство «РВД-АГРО», Приватнеакціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на постанову Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г., Нерушак Л. В. у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Сільськогосподарського приватного підприємства «РВД-АГРО», Приватного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання права власності на майно, визнання договору іпотеки частково недійсним та скасування обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовомдо Сільськогосподарського приватного підприємства «РВД-АГРО» (далі - СПП «РВД-АГРО»), Приватного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про визнання права власності на майно, визнання договору іпотеки часткового недійсним та скасування обтяжень.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року, укладеного ними з СПП «РВД-АГРО», вони набули у рівних частках право власності на нерухоме майно у вигляді контори бригади № 2 та сараю, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (далі - нерухоме майно).

За умовами договору розрахунок між покупцями та продавцем мав відбутися у строк до 14 листопада 2023року шляхом здійснення покупцями в рівних частках щомісячних платежів по 558,34 грн на користь продавця, з правом покупців дострокової сплати повної суми вартості придбаного майна.

Позивач ОСОБА_2 здійснив оплату своєї частки за договором 13 травня 2013 року, а ОСОБА_3 - 27 травня 2019 року.

Однак позивачі позбавлені можливості здійснити державну реєстрацію права власності на придбане ними майно, оскільки з 12 жовтня 2012 рокуспірне майно перебуває під забороною на відчуження на підставі іпотечного договору від 11жовтня 2012 року, за яким СПП «РВД-АГРО» передало в іпотеку ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» спірне майно як забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором від 11 жовтня 2012року, укладеним між СПП «РВД-АГРО» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».

Позивачі зазначали, що іпотечний договір від 11жовтня 2012 року не відповідає вимогам частин першої, третьої статті 6 Закону України «Про іпотеку» та статті 203 ЦК України, порушує законні права та інтереси позивачів, оскільки був укладений без їх згоди та без повідомлення іпотекодержателя (ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про права позивачів щодо нерухомого майна, яке було відчужене СПП «РВД-АГРО» за договором купівлі-продажу від 18 листопада 2008року.

Отже, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивачі просили суд:

- визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на контору бригади № 2 та сарай, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та позначені у технічній документації літерами «Б-1, б» та «В»,відповідно по 1/2 частці за кожним;

- визнати недійсним пункт1.3.24 іпотечного договору від 11 жовтня 2012 року № 6412Z9/2542, укладеного між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та СПП «РВД-Агро», посвідченого приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3700, та заборону № 24, передбачену цим договором, в частині передачі в іпотеку спірного нерухомого майна відповідно та заборони його відчуження до припинення іпотечного договору;

- скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження: заборону на спірне нерухоме майно, номер запису про обтяження 6002922 від 12 жовтня 2012 року, зареєстроване до 01 січня 2013 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13109492 від 12 жовтня 2012 року, реєстратор: Черкаський районний нотаріальний округ, підстава виникнення обтяження: іпотечний договір № 6412Z9/2542, серія та номер № 3700, виданий приватним нотаріусом Черкаського районного округу Старовойтовим О. С., зміст, характеристика обтяження: заборона № 3724;

- стягнути з відповідачів на користь позивачів понесені судові витрати по сплаті судового збору та по оплаті професійної правничої допомоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачі, укладаючи договір купівлі-продажу від 18листопада 2008 року на умовах придбання спірного майна з розстрочкою сплати його вартості, що передбачало набуття ними права власності лише після повної оплати придбаного майна, не передбачивши умовами договору обтяжень правомочностей продавця щодо розпорядження таким майном та не здійснивши державної реєстрації такого обтяження, не набули пріоритетного права набуття у власність такого майна. Тому, взявши до уваги, що на момент укладання оспорюваного іпотечного договору СПП «РВД-Агро» не було обмежене у правомочності здійснення розпорядження спірним майном, а позивачі не набули права власності на таке майно і не мали зареєстрованих у встановленому законом порядку речових прав щодо такого майна, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про визнання за позивачами права власності на спірне майно, то суд зазначив, що право власності у позивачів на спірне майно за договором купівлі-продажу від 18 листопада 2008року не виникло, тому відсутні правові підстави для ухвалення судом рішення щодо задоволення позовних вимог про визнання такого права власності, оскільки такий спосіб захисту в цьому випадку не відповідає критеріям законності та ефективності.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 1.3.24 іпотечного договору від 11 жовтня 2012 року № 6412N1/2542, укладеного між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та СПП «РВД-АГРО», посвідченогоприватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3700, та заборону № 24, передбачену цим договором, в частині передачі в іпотеку спірного нерухомого майна та заборони його відчуження до припинення іпотечного договору.

Скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження:

-заборону на спірне нерухоме майно: номер запису про обтяження в Державному реєстрі обтяжень 6002922 від 12 жовтня 2012 року, зареєстроване до 01 січня 2013 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13109492від 12 жовтня 2012 року, реєстратор: Черкаський районний нотаріальний округ, підстава виникнення обтяження: іпотечний договір № 6412Z9/2542, серія та номер №3700, виданий приватним нотаріусом Черкаського районного округу Старовойтовим О. С., зміст, характеристика обтяження: заборона № 3724, а саме щодо спірного нерухомого майна.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 1.3.24 іпотечного договору від 11 жовтня 2012 року № 6412Z9/2542, а саме щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції виходив з того, що СПП «РВД-Агро», укладаючи з банком договір іпотеки, зобов`язано було повідомити банк про наявність інших осіб, які мають безпосередньо право власності на частину нерухомого майна, яке передавалося в іпотеку. Банк, у свою чергу, не пересвідчився в тому, що існує договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року частини нерухомого майна, яке було передане СПП «РВД-Агро» в іпотеку, а саме: спірне нерухоме майно, право власності на яке виникло у позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу від 18листопада 2008 року, в зв`язку з чим були порушені права позивачів.

Скасовуючи обтяження та записи про обтяження, суд виходив з того, що позивачі не є суб`єктами іпотечних правовідносин за договором,укладеним між відповідачами, а тому зобов`язання за іпотечним договором та записи про обтяження прямо порушують право власності позивачів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності за позивачами на спірне майно, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року був зареєстрований відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, тому відповідно позивачі фактично набули права власності на вказане нерухоме майно саме з моменту реєстрації договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року відповідного майна.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2022 року АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подало до Верховного Судукасаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження банк зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 16 березня 2018 року в справі № 449/1154/14 (провадження № 61-1137св18), а також посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права (статті 697 ЦК України), яка регулює правовідносини сторін у питанні визначення моменту виникнення права власності на нерухоме майно, якщо договір купівлі-продажу такого майна передбачає перехід права власності лише після повної оплати придбаного майна(пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що сторони договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року встановили (із посиланням на вимоги статті 697 ЦК України), що право власності на спірне майно виникає у позивачів лише за умови сплати ними ціни предмета купівлі-продажу в повному обсязі.

Відповідно до заяви від 10 січня 2020 року СПП «РВД-АГРО» засвідчило, що повний розрахунок за договором купівлі-продажу ОСОБА_2 було здійснено 13 травня 2013 року, а ОСОБА_3 - 27 травня 2019 року, тобто вже після укладення та реєстрації в реєстрі правочинів договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року. Тому висновки апеляційного суду про те, що позивачі набули право власності на вказане нерухоме майно саме з моменту реєстрації договору купівлі-продажу відповідного майна є помилковими, оскільки суд не врахував норми статті 697 ЦК України та умови переходу права власності на нерухоме майно, які встановлені договором купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року.

Крім того, зазначає, що, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 1.3.24 іпотечного договору від 11 жовтня 2012 року № 6412Z9/2542, а саме щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції не врахував те, що на момент укладення договору іпотеки СПП «РВД-АГРО» було єдиними власником спірного нерухомого майна, переданого в іпотеку. Будь-якої інформації про існування прав третіх осіб або укладення договорів, які б передбачали перехід права власності на нерухоме майно до інших осіб на момент укладення договору іпотеки не надавалось. Більш того, така інформація не була загальновідомою чи зареєстрованою в будь-яких доступних для банку Державних реєстрах.Про наявність договору купівлі-продажу спірного майна банк дізнався лише після отримання позовної заяви у цій справі.

Тому заявник зазначає, що, укладаючи договір іпотеки, банк діяв добросовісно, а тому набув права іпотекодержателя, оскільки він не знав та не міг знати про існування будь-яких укладених договорів та обставин, окрім тих, які були надані йому власником майна (СПП «РВД-АГРО»), тому АТ «Державний експортно-імпортний банк» як добросовісний іпотекодержатель, який покладався на загальнодоступні відомості та інформацію із реєстру прав власності на нерухоме майно, уклав відповідний договір іпотеки із СПП «РВД-АГРО», предметом якого, зокрема, було спірне нерухоме майно, забезпечивши таким чином виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами.

Доводи інших учасників справи

У травні 2022 року позивачі подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Тому просятькасаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Черкаського районного суду Черкаської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у травні 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 18 листопада 2008 року між СПП «РВД-Агро» (продавець) та позивачами (покупці) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивачі набувають у власність у рівних частках спірне нерухоме майно і зобов`язуються сплатити за нього обговорену грошову суму.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору продаж спірного майна здійснюється за 100 000,00 грн з урахуванням ПДВ, а проведення розрахунків здійснюється наступним чином: при укладенні договору покупці сплачують продавцеві в рівних частках 558,34 грн з урахуванням ПДВ, а решта суми - 99 441,66 грн з урахуванням ПДВ сплачується покупцями рівними частками, а саме: по 555,54 грн з урахуванням ПДВ кожного місяця, але не пізніше тридцятого числа кожного місяця на розрахунковий рахунок продавця або в касу приватного підприємства. Останній платіж має бути сплачений не пізніше 14 листопада 2023 року, що буде підтверджено заявою продавця, яка є невід`ємною частиною цього договору та справжність підпису на цій заяві посвідчується нотаріально. Покупці мають право сплатити вищевказану суму грошей і раніше зазначеного в договорі терміну.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору продавець зобов'язаний передати спірне нерухоме майно покупцям разом зі всією документацією на них згідно з актом прийому-передачі.

Пунктом 4. 2 договору передбачено, що право власності на спірне нерухоме майнозгідно з частиною першою статті 697 ЦК України у покупців виникає лише за умови сплати в повному обсязі ціни за нерухоме майно, що встановлена цим договором у пункті 2.1.

Зазначений договір купівлі-продажу був посвідчений 18 листопада 2008 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Дудкою Г. І. та зареєстрований у Державному реєстрі правочинів, що підтверджується копією договору та витягу з Державного реєстру правочинів (а. с. 12, 13).

Передача спірного майна, а також ключів та технічної документації відбулась 18 листопада 2008 року, про що складений відповідний акт приймання-передачі, який підписаний позивачами та директором СПП «РВД-Агро» Рябенком В. Д. (а. с. 14).

Повний розрахунок за договором купівлі-продажу здійснено ОСОБА_2 13травня 2013 року, а ОСОБА_3 - 27травня 2019 року, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами СПП «РВД-Агро» від 16 липня 2013 року та від 10 січня 2020 року (а. с. 15, 16).

11жовтня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», СПП «РВД-Агро» та ТОВ «Техмолпром» укладено Генеральну кредитну угоду № 6412N1/2542.

У рамках і на умовах Генеральної угоди 11 жовтня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та СПП «РВД-Агро» укладено кредитний договір № 6412К5/2544 шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії для СПП «РВД-Агро» в ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в розмірі 8 000 000,00 грн для поповнення оборотних коштів із метою фінансування поточних виробничих потреб СПП «РВД-Агро» (а. с. 20-29).

Крім того, 11 жовтня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» (іпотекодержатель) та СПП «РВД-Агро» (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 6412Z9/2542, відповідно до умов якого іпотекою за таким договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди від 11 жовтня 2012 року № 6412N1/2542 з усіма чинними кредитними договорами, які укладаються в рамках Генеральної угоди, їй підпорядковуються, є додатками до Генеральної угоди та є невід`ємними її частинами і складають єдиний документ, укладеної між іпотекодавцем, ТОВ «Техмолпром» та іпотекодержателем, відповідно до якої іпотекодержатель при виконанні боржником/іпотекодавцем умов та положень, визначених у кредитному договорі, проводить кредитні операції в межах загального ліміту заборгованості за кредитним договором, встановленим у розмірі, що не перевищуватиме загальну суму 40 000 000,00 грн, терміном до 10 жовтня 2017 року з нарахуванням процентів, комісій інших платежів відповідно до умов кредитного договору (а. с. 32-42).

Відповідно до пункту 1.3.24 іпотечного договору предметом іпотеки, окрім іншого, є спірне нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: гуртожиток бригади № 2 під літ. «А-1» загальною площею 491,4 кв.м; контора бригади № 2 під літ. «Б-1, б» загальною площею 103,9 кв. м; сарай під літ. «В»; вбиральня під літ. «Г»; огорожа «1, 2»; водоколонки «3, 4», реєстраційний номер об'єкта нерухомості - 19891054. Право власності на будівлі та споруди підтверджено: рішенням Черкаського районного суду від 16 липня 2007 року; витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» від 12 серпня 2007 року № 15554783, реєстраційний номер 19891054; витягом з Реєстру власності на нерухоме майно № 35413677, виданим 06 вересня2012 року комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації». Предмет іпотеки передається іпотекодавцем в іпотеку разом зі всіма складовими частинами, внутрішніми системами, поліпшеннями, які існують на час укладення цього договору та можуть виникнути у майбутньому.

Згідно з пунктом 1.4 іпотечного договору іпотекодавець підтверджує, зокрема, що він є власником предмета іпотеки на підставі документів, зазначених у пункті 1.3 статті 1 цього договору і відповідно до чинного законодавства України має право його відчужувати; предмет іпотеки не є предметом іпотеки за іншими договорами, жодним способом не відчужений, вільний від боргів і не перебуває в спорі, податковій заставі, під арештом чи забороною відчуження; відповідно до чинного законодавства України на предмет іпотеки може бути звернуто стягнення; предмет іпотеки не перебуває у спільній сумісній або спільній частковій власності та не є часткою або паєм; ознайомлений з умовами кредитного договору.

Іпотечний договір укладався без згоди позивачів та без повідомлення іпотекодержателя про наявність договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року.

12жовтня 2012 року на підставі іпотечного договору в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване обтяження, а саме:заборона на спірне нерухоме майно гуртожиток бригади №2 та контора бригади № 2, до складу якого входять такі об'єкти: гуртожиток бригади № 2 під літ. «А-1» загальною площею 491,4 кв.м; контора бригади № 2 під літ. «Б-1, б» загальною площею 103,9 кв. м; сарай під літ. «В»; вбиральня під літ. «Г»; огорожа «1, 2»; водоколонки «3, 4», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 грудня 2019 року № 192305815 (а. с. 18-20).

06грудня 2019 року позивач ОСОБА_3 звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Смілянської міської ради Черкаської області з заявою про державну реєстрацію прав на спірне майно, але рішенням державного реєстратора від 10 грудня 2019року йому було відмовлено у здійсненні такої реєстрації (а. с. 17).

10січня 2020 року директором СПП «РВД-Агро» складено нотаріально посвідчену заяву, якою підтверджено здійснення позивачами повного розрахунку з СПП «РВД-Агро» за договором купівлі-продажу від 18листопада 2008 року (а. с. 45, 46).

У заяві також зазначено, що,враховуючи, що спірне нерухоме майно знаходиться в іпотеці АТ «Державний експортно-імпортний банк», то продавець зобов'язується протягом 7 робочих днів з дня виконання зобов'язань за кредитним договором, що бувукладений продавцем з АТ «Державний експортно-імпортний банк» та який забезпечується іпотечним договором від 11 жовтня 2012 року № 641279/2542, виключити контору бригади № 2 та сарай з Державного реєстру іпотек та Державного реєстру заборон на відчуження та передати всю необхідну документацію на зазначене вище нерухоме майно, зобов'язується не вчиняти будь-яких дій, що перешкоджатимуть покупцям проведенню реєстрації прав власності на контору бригади № 2 і сарай за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваногосудового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови(пункти), визначенінарозсуд сторін іпогоджені ними, таумови,які є обов'язковимивідповідно до актів цивільногозаконодавства(частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до статей 691-693 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 697 ЦК України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

Відповідно до статті 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 334 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 182 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Суди встановили, що 18 листопада 2008 року між СПП «РВД-Агро» та позивачами укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Дудкою Г. І. та зареєстрований за номером 5450, відповідно до умов якого позивачі набувають у власність у рівних частках спірне нерухоме майно і зобов`язуються сплатити за нього обговорену грошову суму.

Відповідно до умов зазначеного договору купівлі-продажу сторони домовилися, що оплату за спірне нерухоме майно сторони здійснюють окремими платежами, останій платіж має бути сплачений не пізніше 14 листопада 2023 року.

Крім того, сторони в договорі передбачили підстави переходу права власності на спірне нерухоме майно.

Так, відповідно до пункту 4.2 договору право власності на спірне майно згідно з частиною першою статті 697 ЦК України у покупців виникає лише за умови сплати в повному обсязі ціни спірного нерухомого майна, що встановлена цим договором у пункті 2.1.

Відповідно до пункту 4.3 договору купівлі-продажу сторони встановили, що відповідно до статті 182 ЦК України покупцям необхідно після державної реєстрації договору та оплати ціни договору здійснити державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно.

Аналіз договору купівлі-продажу свідчить, що право власності у позивачів виникає лише після сплати в повному обсязі ціни спірного нерухомого майна.

Повний розрахунок за договором купівлі-продажу здійснено ОСОБА_2 13 травня 2013 року, а ОСОБА_3 - 27 травня 2019 року.

Тобто, виходячи з вищевикладених норм права, а також враховуючи умови договору купівлі-продажу спірного нерухомого майна, лише з момента повного розрахунку позивачами за спірне майно вони вважаються такими, що виконали свої договірні зобов`язання, і лише з цього часу набувають право власності на спірне майно, а також право зареєструвати за собою право власності на таке майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що право власності на спірне майно у позивачів виникло саме з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року, який зареєстрований відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, є помилковими, оскільки суперечать умовам цього договору, яким встановлено розстрочку оплати ціни відповідного майна та переходу права власності на спірне майно до позивачів лише за умови сплати в повному обсязі ціни спірного нерухомого майна.

Хоча висновок суду апеляційної інстанції щодо часу набуття позивачами права власності на нерухоме майно є помилковим, однак в цілому такі висновки суду апеляційної інстанції не призвели до неправильного вирішення справи в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачами.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту цієї правової норми, право на звернення до суду з позовом про захист речових прав на майно встановлюється за позивачем, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачі набули право власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року, посвідченого та зереєстрованого у встановленому законом порядку, який не визнаний судом недійсним, а також врахував, що право позивачів не оспорюється, однак лише помилився, з якого саме часу у позивачів виникло таке право, помилково зазначивши, що таке право виникло з моменту державної реєстрації правочину, а не з часу повної оплати ціни нерухомого майна, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно за позивачами.

Висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно за позивачами з тих підстав, що таке право власності у позивачів на спірне майно за договором купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року не виникло, оскільки позивачі не зареєстрували своє право власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є помилковими.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, а також у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Щодо посилань позивачів про те, що вони позбавлені права здійснити державну реєстрацію свого права власності на спірне нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься іпотечне обтяження стосовно такого майна, колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Так, позивачі не позбавлені права звернутися до іпотекодержателя з заявами про надання дозволу на реєстрацію свого права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про залишення постанови апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спірне майно за позивачами без змін.

Щодо позовних вимог про визнання договору іпотеки частково недійсним та скасування обтяжень колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і за загальним правилом є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону).

Предметом іпотеки також може бути об`єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником цього майна на час укладення іпотечного договору (частина п`ята статті 5 Закону в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки).

Відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець зобов`язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку. У разі порушення цього обов`язку іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, 11 жовтня 2012 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та СПП «РВД-Агро» укладено іпотечний договір № 6412Z9/2542, предметом якого, зокрема, є спірне нерухоме майно.

Іпотечний договір укладався без згоди позивачів та без повідомлення іпотекодержателя про наявність договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Вказаною нормою права визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (частина третя статті 215 216 ЦК України).

Під час вирішення позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 1.3.24 іпотечного договору від 11 жовтня 2012 року № 6412Z9/2542, а саме щодо спірного нерухомого майна, суд апеляційної інстанції виходив з того, що СПП «РВД-Агро», укладаючи з банком договір іпотеки, зобов`язане було повідомити банк про наявність інших осіб, які мають безпосередньо право власності на частину нерухомого майна, яке передавалося в іпотеку. Банк, у свою чергу, не пересвідчився в тому, що існує договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року частини нерухомого майна, яке було передане СПП «РВД-Агро» в іпотеку, а саме: спірне нерухоме майно, право власності на яке виникло у позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року, в зв`язку з чим, були порушені права позивачів.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, право власності у позивачів на спірне майно виникло після повної сплати ціни спірного майна, тобто після укладення оспорюваного договору іпотеки від 11 жовтня 2012 року.

Крім того, відповідно до умов договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року сторони відповідно до статті 697 ЦК України передбачали збереження права власності на таке майно до його оплати покупцями за продавцем і не передбачали жодних обмежень продавця щодо володіння, розпорядження та користування таким майном.

Тому на момент укладання договору іпотеки (11 жовтня 2012 року) СПП «РВД-Агро» діяло правомірно, оскільки така особа не була обмежена у правомочності здійснення своїх прав щодо спірного майна.

Крім того, за умовами договору купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року період часу, протягом якого покупці мали право сплатити вартість придбаного майна на користь покупця, встановлено до 14 листопада 2023 року (пункт 2.2 договору), тоді як іпотечне обтяження спірного майна за оспорюваним іпотечним договором первинно передбачалося на строк до 10 жовтня 2017 року, що відповідає засадам добросовісності поведінки СПП «РВД-Агро», оскільки іпотечне обтяження мало припинитись ще до повного розрахунку позивачів за договором купівлі-продажу.

Посилання апеляційного суду на те, що банк під час укладення оспорюваного договору іпотеки не пересвідчився в тому, що існує договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року частини спірного нерухомого майна, яке було передане СПП «РВД-Агро» в іпотеку, є помилковим, оскільки позивачі, укладаючи договір купівлі-продажу від 18 листопада 2008 року на умовах придбання спірного майна з розстрочкою сплати його вартості, що передбачало набуття ними права власності лише після повної оплати придбаного майна, не передбачили умовами договору обтяжень правомочностей продавця щодо розпорядження таким майном та не здійснили державну реєстрацію такого обтяження.

Оскільки під час посвідчення договору іпотеки були відсутні обтяження у Державному реєстрі обтяжень, то банк був позбавлений права дізнатися про такі обтяження, тому дії банку є правомірними.

Отже, укладаючи договір іпотеки, банк діяв добросовісно, а тому набув права іпотекодержателя, оскільки він не знав та не міг знати про існування будь-яких укладених договорів та обставин, окрім тих, які були надані йому власником майна (СПП «РВД-АГРО»), тому банк як добросовісний іпотекодержатель, який покладався на загальнодоступні відомості та інформацію із реєстру прав власності на нерухоме майно, уклав відповідний договір іпотеки із СПП «РВД-АГРО», предметом якого, зокрема, було спірне нерухоме майно, забезпечивши таким чином виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами.

Неповідомлення СПП «РВД-Агро» банку про права третіх осіб, не може бути підставою для визнання недійним договору іпотеки, а є підставою для вимагання іпотекодержателем дострокового виконання основного зобов`язання та відшкодування іпотекодавцем завданих збитків, відповідно до статті 6 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи з зазначеного, а також врахувавши те, що на момент укладання оспорюваного іпотечного договору СПП «РВД-Агро» не було обмежене у правомочності здійснення розпорядження спірним майном, а позивачі на час укладення оспорюваного правочину ще не набули права власності на таке майно і не мали зареєстрованих у встановленому законом порядку речових прав щодо такого майна, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження.

Апеляційний суд зазначеного не врахував, дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог і визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження.

Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження та залишення в цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки суд апеляційної інстанції безпідставно скасував судове рішення місцевого суду в частині визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження, яке відповідає закону, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності на спірне майно за позивачами, а доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, то постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи те, що за результатами касаційного перегляду справи Верховним Судом скасовано постанову апеляційного суду лише в частині задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог залишено в силі, то сплачений за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 7 264,00 грн (пропорційно розміру задоволених вимог), підлягає стягненню з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 3 632,00 грн з кожного.

У зв`язку з тим, що касаційний суд дійшов висновку про скасування постанови апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним іпотечного договору та скасування державної реєстрації іпотечного обтяження та залишення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні цих вимог, то підлягає і скасуванню постанова апеляційного суду в частині стягнення з відповідачів СПП «РВД-Агро» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на користь позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судового збору.

Керуючись статтями 400 409 410 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки часткового недійсним та скасування іпотечних обтяжень скасувати і залишити в силі в цій частині рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 липня 2021 року про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 13 грудня 2021 року в частині стягнення з Сільськогосподарського приватного підприємства «РВД-Агро» та Приватного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 судового збору скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Приватного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» судовий збір за подання касаційної скарги по 3 632 (три тисячі шістсот тридцять дві) грн з кожного.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук