ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 711/11701/17
провадження № 61-7344св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Бараненко Ірина Корніївна,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Бодашком Олександром Олександровичем, на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Шиповича В. В., та постанову апеляційного суду Черкаської області
від 14 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., Храпка В. Д.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_3 , приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К., про визнання недійсним договору довічного утримання та припинення права власності на квартиру.
В обґрунтування позову вказувала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 , яка проживала і була зареєстрована у належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 .
Позивач є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_4 , однак, звернувшись до нотаріуса Другої черкаської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, дізналась, що 4 червня 2013 року ОСОБА_2 (племінник ОСОБА_4 ) уклав зі спадкодавцем договір довічного утримання, відповідно до умов якого право власності на спірну квартиру перейшло до відповідача.
Враховуючи вік ОСОБА_4 , її хворобу та те, що вона була досить вразливою і довірливою людиною, остання внаслідок обману її відповідачем та під тяжким збігом обставин могла погодитись на укладення спірного договору, не розуміючи наслідків такого укладення.
Зазначала, що відповідач не виконував умови договору довічного утримання, що вказує на відсутність при його укладенні у ОСОБА_2 наміру виконувати обов`язки набувача за договором довічного утримання, тому, на думку позивача, такий договір має бути визнаний недійсним з моменту укладення.
За таких обставин просила суд визнати недійсним договір довічного утримання, укладений 4 червня 2013 року ОСОБА_4 зі ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Бараненко І. К. за № 2215; припинити право власності ОСОБА_2 на квартиру
АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада
2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою цього ж суду
від 20 лютого 2018 року.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведення зазначених у позові правових підстав для визнання недійсним договору довічного утримання, а саме вчинення правочину внаслідок введення особи в оману (стаття 230 ЦК України), вчинення правочину особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (стаття 233 ЦК України) та вчинення правочину без наміру створення правових наслідків (стаття 234 ЦК України).
Суд першої інстанції врахував, що за життя ОСОБА_4 не ставила питання про розірвання договору довічного утримання у зв`язку з його невиконанням ОСОБА_2 .
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про припинення права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, крім іншого, зазначив, що на момент ухвалення рішення у справі ОСОБА_2 не був власником вказаної квартири.
Постановою апеляційного суду Черкаської області від 14 березня 2019 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним у зв`язку з недоведеністю заявлених позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції зазначив про ненадання позивачем доказів недобросовісності виконання обов`язків відповідачем. Крім того, невиконання відповідачем належним чином умов договору не може бути підставою для визнання договору довічного утримання недійсним, оскільки вказані обставини можуть стати підставою для його розірвання, про що ОСОБА_4 за життя не заявляла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У квітні 2019 року ОСОБА_1 , діючи через представника - адвоката Бодашко О. О., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада
2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня
2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанції того, що подані відповідачем копії квитанцій про оплату житлово-комунальних послуг за місцем проживання ОСОБА_4 не містять прізвища відповідача як платника за цими квитанціями. Заявник вважає, що суди не надали належної оцінки її посиланням про те, що відповідач, не дочекавшись її приїзду, сам організував поховання ОСОБА_4 та поніс пов`язані із цим витрати. На думку заявника, вказані обставини спростовують належне виконання відповідачем договору довічного утримання.
Заявник вказує, що суд першої інстанції безпідставно відхилив її клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, чим порушив право на доведення обставин щодо можливості ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій під час укладення оспорюваного договору.
Також, на думку заявника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводами позовної заяви про укладення оскаржуваного договору у зв`язку із загрозою втратити житло, оскільки між ОСОБА_4 та сином заявника існували численні судові спори щодо квартири
АДРЕСА_1 , що призвело до укладення ОСОБА_4 договору довічного утримання з відповідачем.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Руднічук Д. В. подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому послався на безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій про недоведення позову належними і допустимими доказами нормам матеріального і процесуального права.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 5 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 4 червня 2013 року
ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір довічного утримання, згідно із яким ОСОБА_4 передала у власність відповідача квартиру АДРЕСА_1 , а відповідач зобов`язувався надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення, в разі втрати
здоров`я - довічно доглядати та поховати відчужувача у випадку її смерті.
Договір посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Бараненко І. К.
Суди встановили, що на підставі вказаного договору за ОСОБА_2
4 червня 2013 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 8 вересня 2017 року, суди встановили, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 121944393
від 25 квітня 2018 року суди встановили, що 18 січня 2018 року спірна квартира відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицькою Е. А. та зареєстрованого за № 400.
Суд першої інстанції встановив, що у заяві приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Бараненко І. К. від 4 червня 2013 року ОСОБА_4 просила посвідчити саме договір довічного утримання, правильно зазначаючи його правову природу та наслідки у виді переходу права власності на квартиру до ОСОБА_2 взамін на її утримання.
З медичної картки ОСОБА_4 , відкритої у Комунальному некомерційному підприємстві «Третій Черкаський міський центр первинної медико-санітарної допомоги», суд першої інстанції встановив, що у період із січня 2008 року до
грудня 2013 року записи про звернення ОСОБА_4 за медичною допомогою відсутні.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада
2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня
2019 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла
до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення (частина третя статті 401 ЦПК України).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною першою статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які містяться у пункті 20 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою омани є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Згідно із статтею 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Системний аналіз статей 230 233 ЦК України з урахування роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада
2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», дає підстави дійти висновку про те, що застосування статей 230 та 233 ЦК України є взаємовиключним. Оскільки доведенню підлягають зовсім різні обставини при застосуванні тої чи іншої норми права, на яку посилається позивач як на підставу позову.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду
від 6 червня 2018 року у справі № 725/6539/14-ц (провадження № 61-5862св18).
Відповідно до частин першої та другої статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про недоведення позивачем належними та допустимими доказами, що ОСОБА_4 вчинила оспорюваний у цій справі правочин внаслідок введення її в оману, вчинила його під впливом тяжкої для неї обставини або без наміру створення правових наслідків, тому дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій про належне виконання відповідачем договору довічного утримання відхиляються касаційним судом, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження недобросовісності виконання відповідачем обов`язків за договором довічного утримання.
Крім того, наслідком невиконання або неналежного виконання договору довічного утримання відповідно до вимог статті 755 ЦК України є його розірвання. У справі, що переглядається, суди встановили, що життя
ОСОБА_4 не оспорювала договір довічного утримання та з позовом про його розірвання до суду не зверталась.
Посилання заявника на безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання позивача про призначення судово-психіатричної експертизи відхиляються касаційним судом, оскільки встановивши, що ОСОБА_1 у позовній заяві не вказувала, що під час вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, доказів на обґрунтування таких обставин не надавала та не посилалась на статтю 225 ЦК України як на підставу позову, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого про відсутність підстав для проведення у цій справі такої експертизи.
Доводи касаційної скарги про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки обставинам щодо існування судових спорів між сином позивача та ОСОБА_4 спростовуються змістом оскаржуваних судових рішень. Так, судові рішення у справах, на які посилалась позивач, були ухвалені на користь ОСОБА_4 (останнє - 28 січня 2013 року), тобто більш, ніж за чотири місяці до укладення оспорюваного договору довічного утримання. Тому на момент укладення договору довічного утримання (4 червня 2013 року) ОСОБА_4 не перебувала під загрозою втрати належної їй на праві власності квартири.
Також касаційний суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в частині вирішення позовних вимог про припинення права власності на спірну квартиру, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним договору довічного утримання. Доводами касаційної скарги такий висновок не спростовується.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і заявник такі не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої
статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо судових витрат
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтею 400 ЦПК Україниу редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Бодашком Олександром Олександровичем, залишити без задоволення.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 29 листопада
2018 року та постанову апеляційного суду Черкаської області від 14 березня
2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: С. О. Карпенко В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук