Постанова

Іменем України

31 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 711/1346/19

провадження № 61-21553св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: служба у справах дітей Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєва Інна Юріївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року у складі судді Романенко В. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Сіренка Ю. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Черкаської міської ради, приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Алексєєва І. Ю., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 17 липня 2008 року ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_4 .

Під час перебування у шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Черкаського районного суду від 15 жовтня 2014 року шлюб між ними розірвано.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 липня 2015 року вищевказану квартиру визнано об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та визнано право власності за кожним по 1/2 частині вказаної квартири.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року визначено місце проживання сина - ОСОБА_4 із батьком, у квартирі АДРЕСА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 грудня 2017 року встановлено порядок користування зазначеною квартирою та виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату № 5 площею 17,1 кв.м, а ОСОБА_5 житлову кімнату № 4 площею 13 кв.м, з лоджією площею 3,8 кв.м. Підсобні приміщення: кухню з балконом, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору - залишено в загальному користуванні.

У жовтні 2018 року позивач дізнався, що ОСОБА_2 без його згоди, без врахування інтересів їхнього неповнолітнього сина та без згоди органу опіки і піклування Черкаської міської ради подарувала належну їй 1/2 частину квартири ОСОБА_3 . Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І. Ю.

Вказаний договір укладено без дотримання вимог чинного законодавства, оскільки відповідач приховала від нотаріуса факт проживання у вказаній квартирі своєї неповнолітньої дитини. Наявність у квартирі сторонньої особи суттєво впливає на психологічний стан дитини, свободу її пересування по приміщенню, на використання місць загального користування. Він не має змоги залишати сина самого у квартирі, оскільки до квартири може потрапити стороння особа з невизначеним соціальним статусом.

ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 31 серпня

2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Алєксєєвою І. Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 3096 та скасувати його державну реєстрацію. Судові витрати покласти на ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факту проживання неповнолітнього ОСОБА_4 у квартирі

АДРЕСА_1 на час укладання спірного правочину та права неповнолітнього спірним правочином не порушено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

29 листопада 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що при укладені спірного правочину відповідачкою було приховано від нотаріуса факт проживання у квартирі малолітньої дитини. Судами було порушено право позивача на подання суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Судами не взято до уваги положення закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Соснівського районного суду міста Черкаси.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

З 17 липня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2014 року. Після розірвання шлюбу прізвище позивача залишилося « ОСОБА_1 ».

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 21 липня 2015 року визнано квартиру АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2015 року визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з його батьком - ОСОБА_1 .

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 04 грудня 2017 року встановлено порядок користування квартирою

АДРЕСА_1 , виділено в користування ОСОБА_2 житлову кімнату № 5 площею 17,1 кв.м, а ОСОБА_1 - житлову кімнату № НОМЕР_1 , площею 13 кв.м з лоджією, площею 3,8 кв.м. Підсобні приміщення: кухню з балконом, ванну кімнату, вбиральню, коридор, комору - залишено в загальному користуванні.

Відповідно до акта опитування сусідів від 30 листопада 2017 року

ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 та проживає за вищевказаною адресою разом з неповнолітнім сином

ОСОБА_4 з серпня 2011 року. ОСОБА_4 на даний час в квартирі не зареєстрований так як квартира в іпотеці.

11 грудня 2018 року членами комісії служби у справах дітей Черкаської міської ради було складено акт обстеження умов проживання № 346.

31 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладено договір дарування відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала останньому 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу

Алєксєєвою І. Ю.

Відповідно до відповіді Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради від 14 серпня 2018 року № 14680-01-10 за адресою:

АДРЕСА_2 станом на 14 серпня 2018 року зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , з 19 жовтня 2011 року по теперішній час; ОСОБА_1 ,

з 28 серпня 2015 року по теперішній час.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи від 19 квітня

2019 року № НОМЕР_2 ОСОБА_7 зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_2 з 18 квітня 2019 року по теперішній час.

Дозвіл на укладення спірного договору дарування органом опіки і піклування не надавався.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, інший актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

В силу частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

За правилами частини першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом частини першої, другої, четвертої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти. Для здійснення таких правочинів потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Вирішуючи категорію справ за позовами в інтересах дітей про визнання недійсними договорів, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» (або цього ж Закону в редакції Закону України від 21 грудня 2010 року «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку, зокрема, перевіряти на момент укладення оспорюваного договору наявність у дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідка про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначено й дитину) або на законі (стаття 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору, з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України

від 27 січня 2016 року у справі № 6-1055цс15.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі наледним чином оцінених доказів, встановив, що спірний правочин вчинено

ОСОБА_2 щодо 1/2 частини квартири, яка належить їй, а інша 1/2 частина квартири, яка належить ОСОБА_1 залишилась у його власності та щодо цієї частини спірний правочин не вчинявся. На час укладення оспорюваного договору дарування від 31 серпня 2018 року в квартирі АДРЕСА_1 , неповнолітні особи не були зареєстровані. Суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачем не доведено порушення прав неповнолітнього спірним правочином.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до правил статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 07 серпня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська