№ 711/4624/21 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 711/4624/21

провадження № 61-5128св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Головне управління національної поліції в Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура, Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України

в Черкаській області на постанову Черкаського апеляційного суду

від 18 травня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г.,

Нерушак Л. В., Василенко Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (далі -

ГУ НП в Черкаській області), Черкаської обласної прокуратури

про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.

Позов мотивував тим, що 22 липня 2017 року за наслідками розгляду матеріалів кримінального провадження № 12017250000000138 від 03 квітня 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України (пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання неправомірної вигоди та одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави), яку було змінено 13 листопада 2017 року на частину другу статті 369-2 КК України.

Під час досудового розслідування стороною обвинувачення організовувались та здійснювались слідчі дії, оперативні та інші заходи,

що призвели до завдання йому моральної шкоди.

Так, за результатами обшуку, проведеного 20 червня 2017 року в будинку, належному на праві приватної власності ОСОБА_2 , з якою він постійно проживає, було вилучено грошові кошти в сумі 7 525,00 євро

та 45 000,00 дол. США.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 21 червня 2017 року на зазначені кошти накладено арешт.

Надалі слідчим суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси встановлено належність вказаних коштів ОСОБА_2 , які остання заощадила за період роботи приватним підприємцем. Враховуючи відсутність будь-яких доказів відношення арештованих коштів до предмета неправомірної вигоди, слідчим суддею винесено ухвалу від 08 серпня

2017 року про скасування накладеного арешту.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 17 серпня

2017 року слідчого, який здійснював досудове розслідування кримінального провадження, зобов`язано негайно повернути ОСОБА_2 раніше арештовані грошові кошти.

Крім того, ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду

м. Черкаси від 31 липня 2017 року щодо ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід, - домашній арешт строком на 2 місяці із забороною залишати місце свого проживання (будинок на

АДРЕСА_1 ) та покладено певні обов`язки.

Строки обраного щодо нього запобіжного заходу продовжувались ухвалами слідчого судді від 29 вересня 2017 року та від 19 жовтня 2017 року.

Крім того, щодо нього здійснювались негласні слідчі (розшукові) дії, пізніше визнані судом недопустимими доказами у вироку суду першої інстанції, залишеним без змін рішенням судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою

статті 369-2 КК України, та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою

статті 369-2 КК України.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року

та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишено без змін.

Наведені обставини є підставою для звернення позивача до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Позивач посилається на те, що моральна шкода завдана йому незаконним повідомленням про підозру, незаконним арештом вилучених в ході обшуку будинку грошових коштів, незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій, незаконними обмеженнями, застосованими стороною обвинувачення та судом стосовно нього у зв`язку із реалізацією заходу забезпечення кримінального провадження, що призвело до моральних страждань внаслідок погіршення відносин з оточуючими людьми, позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, нормально працювати та ін.

З урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення,

яке інкриміновано ОСОБА_1 , тривалості досудового розслідування та проходження справою всіх судових інстанцій, встановлений законом мінімальний гарантований розмір шкоди, який обов`язково має бути відшкодований постраждалій особі (в розмірі мінімальної заробітної плати за відповідний період), об`єктивно має бути вищим.

У позовній заяві наведено розрахунок розміру завданої моральної шкоди

за період з 22 липня 2017 року до 27 січня 2021 року в сумі 173 860,00 грн.

Відповідно до положень частин другої, третьої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та з врахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_1 , тривалості досудового розслідування та проходження справою всіх судових інстанцій, позивач вважає доцільним застосувати до розрахованої гарантованої суми, що підлягатиме відшкодуванню, коефіцієнт 2,5. Таким чином, мінімальний розмір, який підлягатиме відшкодуванню за завдану моральну шкоду становитиме 173 860 x 2,5= 434 650 грн.

Крім того, вилучені 20 червня 2017 року в ході обшуку грошові кошти в сумі 7 525 євро та 45 000 дол. США є власністю та особистим заощадженням ОСОБА_2 . Протягом тривалого часу (до 08 серпня 2017 року) вказані кошти не могли бути використані за призначенням їх власником, зокрема на потреби дітей. Лише за активної процесуальної позиції

ОСОБА_1 в суді вдалось відновити ОСОБА_2 справедливе володіння майном. Таке становище вплинуло на родинні відносини ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та дітьми, оскільки триваюче кримінальне переслідування всупереч волі позивача призвело до несприятливих наслідків для інших осіб, які на певний період були позбавлені засобів для існування. Завдана ОСОБА_1 шкода оцінюється виходячи із обсягу моральних страждань, завданих внаслідок протиправного обшуку, вилучення грошових коштів та їх арешту, обсягу вилучених коштів та періоду позбавлення володіння ними законного власника. Так, в перерахунку в національну валюту України обсяг вилучених коштів склав 1 500 000,00 грн. За розрахунком обсяг завданої моральної шкоди в цьому випадку, із врахуванням усіх наведених обставин, не може бути меншим за 10 % від названої суми, тобто не менше 150 000,00 грн.

Також незаконним проведенням негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_1 , що встановлено у виправдувальному вироку суду, було завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює в 50 000,00 грн.

Покладення стороною обвинувачення та судом на ОСОБА_1

у зв`язку із реалізацією заходу забезпечення кримінального провадження деяких обмежень суттєво обмежило можливість нормально працювати, оскільки основна діяльність позивача пов`язана із сільськогосподарським виробництвом, яке неможливо провадити дистанційно, перебуваючи під домашнім арештом. Таку шкоду позивач оцінює у розмірі 65 350,00 грн.

Сукупно обсяг завданої моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , складає 700 000,00 грн, яку позивач просив стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури на свою користь.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня

2022 року у складі судді Казидуб О. Г. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належним відповідачем

у справі моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури є держава, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади (дії якого призвели до завдання позивачу шкоди). Тому у такій категорії справ як відповідач повинен бути залучений відповідний орган Державного казначейства України.

Відповідачами у справі є Черкаська обласна прокуратури, ГУ НП

в Черкаській області, співвідповідачем - Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, яке відповідно до законодавства є органом, який здійснює лише списання коштів

з державного бюджету.

Під час підготовчого судового засідання, а також під час розгляду справи по суті суд з`ясовував у представника позивача питання суб`єктного складу, однак клопотань про залучення до участі в справі належного відповідача не було заявлено. Зміст позовних вимог не уточнювався.

Оскільки позов не було пред`явлено до Державної казначейської служби України, суд першої інстанції дійшов висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача, у зв`язку з чим відмовив у позові з цих підстав.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1

до ГУ НП в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів,

що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь

ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди

191 966,67 грн.

ОСОБА_1 767,76 грн судових витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належним відповідачем

у справах про відшкодування шкоди у такій категорії справ є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Залучення або ж незалучення до участі

у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. Державна казначейська служба України та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції та доводів відповідачів у справі (Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області, ГУ НП в Черкаській області) про відсутність правових підстав для задоволення позову за умов незалучення до участі у справі як відповідача Державної казначейської служби України.

Вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року,

який набрав законної сили 08 січня 2020 року, встановлено відсутність вини ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за № 12017250000000138 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2

КК України.

За вказаних обставин ОСОБА_1 має право на звернення до суду про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду у порядку, встановленому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду».

Позивач перебував під слідством та судом 29 місяців 16 днів (22 липня

2017 року йому було вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, а 08 січня 2020 року виправдувальний вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси було залишено без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду).

Заявлена в позовній заяві сума відшкодування моральної шкоди в розмірі 700 000,00 грн є завищеною та не відповідає встановленому чинним законодавством розрахунку відшкодувань такої шкоди.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Виходячи з положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» та перебування позивача під слідством і судом

29 місяців 16 днів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачу спричинена моральна шкода за 29 місяців в розмірі 188 500 грн (29 місяців х 6 500 грн), розмір якої вираховується з мінімальної заробітної плати за місяць на час розгляду справи.

Крім того, позивач перебував під слідством та судом 16 днів неповного місяця, тому за цей період позивачу завдана моральна шкода у розмірі 3 466,67 грн (16 днів х 6 500 грн / 30 днів).

Всього ОСОБА_1 за період перебування під слідством та судом

29 місяців 16 днів спричинена моральна шкода у розмірі 191 966,67 грн.

Зазначений розрахунок здійснений у кратному співвідношенні

з мінімальним розміром заробітної плати та відповідає встановленим вимогам його нарахування та з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення завданої позивачу моральної шкоди із Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, оскільки таке стягнення відповідає Положенню про Державну казначейську службу України, затвердженому Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2022 року Головне управління Державної казначейської служби України в Черкаській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2022 року та залишити в силі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20 січня 2022 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження, справу витребувано із суду першої інстанції.

13 липня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційним судом не враховано, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права,

що є самостійною підставою для відмови у позові.

Позивач пред`явив позов до органів державної влади (юридичних осіб публічного права), а не до держави Україна в особі її органів. Крім того позивач просив стягнути на його користь солідарно з ГУ НП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури 700 000,00 грн моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням.

Апеляційний суд, частково задовольняючи позов, змінив предмет та підставу позову, оскільки позивач не просив стягнути моральну шкоду

з Державного бюджету України. Суд не врахував правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 15 липня 2019 року у справі

№ 235/499/17, відповідно до якого суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року

№ 916/1415/19 визначено, що якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду

від 12 січня 2022 року у справі № 372/4159/18.

Згідно з пунктом 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником

у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна

як учасник цивільних відносин.

Суд апеляційної інстанції повинен був надати правову оцінку вимогам позивача, пред`явленим до органів державної влади, з проханням солідарного стягнення з них моральної шкоди, а не самостійно визначати предмет та підставу позову, оскільки позивач не просив стягнути

з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України визначену суму моральної шкоди.

Крім того, апеляційний суд, розподіляючи судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог, не врахував висновок, викладений у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року

у справі № 242/4741/16-ц, яким визначено, що порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

Судові витрати не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України, не входять до ціни позову і не можуть стягуватись як збитки (пункту 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 242/4741/16).

Судові витрати не є збитками, тому не можуть стягуватись з Державного бюджету України, а пропорційно розподіляються між сторонами згідно

з нормами ЦПК України. Позивач не просив провести розподіл судових витрат у виді сплаченого судового збору, а тому, розподіляючи судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, пропорційно задоволених позовних вимог, суд апеляційної інстанції вийшов за межі розгляду апеляційної скарги.

Крім того, відповідно до пункту 13 частини другої статті З Закону України «Про судовий збір» позивач був звільнений від сплати судового збору,

а тому мав право для його повернення за відповідним клопотанням на підставі пункту 1 частини першої статті 7 зазначеного Закону, за ухвалою суду.

Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду

не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 липня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017250000000138 від 03 квітня 2017 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчинені злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України

(а. с. 22-23).

31 липня 2017 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід

у вигляді домашнього арешту строком на два місяці.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29 вересня

2017 року строк тримання під домашнім арештом ОСОБА_1 продовжено до 22 жовтня 2017 року.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 жовтня

2017 року строк тримання під домашнім арештом ОСОБА_1 продовжено до 22 листопада 2017 року.

13 листопада 2017 року ОСОБА_1 , змінено повідомлення про підозру та повідомлено, що він підозрюється у вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України

(пропозиція здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання неправомірної вигоди та одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави) (а.с. 43-46).

16 листопада 2017 року затверджено обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України.

20 листопада 2020 року справу направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси для розгляду.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня

2019 року визнано ОСОБА_1 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою

статті 369-2 КК України, та виправдано його у зв`язку з недоведеністю вчинення ним злочину (кримінального правопорушення), передбаченого частиною другою статті 369-2 КК України (а.с. 62-66).

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін. (а.с. 67-75).

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня

2019 року набрав законної сили 08 січня 2020 року.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишено без змін (а.с. 77-83).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду оскаржується Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкаській області лише в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, зокрема, що стосується розміру відшкодування моральної шкоди та визначеного судом порядку стягнення коштів, а також в частині розподілу судових витрат, у зв`язку з чим Верховний Суд переглядає оскаржуване судове рішення у касаційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі.

В іншій частині (в частині відмови у задоволенні позовних вимог) постанова апеляційного суду сторонами не оскаржується, тому в силу положень

статті 400 ЦПК України не переглядається Верховним Судом у касаційному порядку.

Касаційна скарга Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаській області підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звернувшись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного вжиття щодо нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, необґрунтованого кримінального переслідування, йому завдано матеріальної та моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню на підставі та у порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу,

що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).

Статтею 1 Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94 ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено,

що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру

у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій,

що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду(пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Положеннями статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.

Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року

у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок

і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих

і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи,

але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

У справі, яка переглядається, установлено, що внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 25 березня 2019 року, залишеного без змін ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 08 січня 2020 року та постановою Верховного Суду

від 27 січня 2021 року.

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що період перебування позивача під слідством та судом складає 29 місяців та 16 днів, тобто період з 22 липня 2017 року - вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до 08 січня 2020 року - набрання вироком законної сили на підставі ухвали Кропивницького апеляційного суду

від 08 січня 2020 року.

Встановлення правильного періоду перебування особи під слідством

і судом впливає на правильність визначення мінімального розміру моральної шкоди, який не може бути зменшено.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2022 року становить

6 500,00 грн.

Таким чином, розмір відшкодування позивачу моральної шкоди не може бути меншим ніж 191 966,67 грн (188 500 грн за 29 місяців + 3 466,67 грн

за 16 днів неповного місяця).

Суд апеляційної інстанції визначив і встановив правильний період перебування позивача під слідством і судом, за який позивач має право на відшкодування моральної шкоди, правильно визначив розмір відшкодування такої шкоди та стягнув компенсацію у розмірі, який не може бути меншим відповідно до норм закону та періоду перебування позивача під слідством і судом.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд правильно виходив

з доведеності факту завдання позивачу моральної шкоди у зв`язку

з незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, оскільки сам факт притягнення особи до кримінальної відповідальності

за злочин (кримінальне правопорушення), вчинення якого не було доведено,

є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди апеляційний суд врахував конкретні обставини справи, особливості впливу події незаконного притягнення до кримінальної відповідальності на позивача, глибину переживань у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, змін у житті, а також засади розумності, виваженості та справедливості.

При цьому суд правильно стягнув компенсацію моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Разом з тим зазначення апеляційним судом у резолютивній частині рішення відомостей про вид рахунку, з якого буде здійснено безспірне списання,

є помилковим з огляду на таке.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174

ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває

і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів,

є Державна казначейська служба України (Казначейство України),

яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету

та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження

№ 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року

у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано,

що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України,

не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження

№ 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

На вказані обставини суд апеляційної інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Доводи касаційної скарги Головного управління Державної казначейської служби України у Черкаські області про неналежність обраного позивачем способу захисту, про відсутність заявлених вимог безпосередньо до держави Україна та незалучення до участі у справі Державної казначейської служби України є необґрунтованими та спростовуються зазначеними вище нормами права і релевантною практикою Верховного Суду щодо застосування цих норм у спірних правовідносинах.

Позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в порядку, передбаченому статтею 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідачами у справі позивач визначив органи, діяннями яких завдано шкоду, а також співвідповідачем є територіальний орган Державної казначейської служби України, тобто через ці органи держава бере участь як відповідач.

Тобто держава як учасник цивільних відносин у цій справі виступає в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі

№ 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

Також є необргунтованими посилання у касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаські області на те, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач заявляв вимогу про солідарне стягнення моральної шкоди

з ГУ НП в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури.

Установивши, що шкода завдана позивачу у зв`язку діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, зокрема, які зазначені у справі відповідачами, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через ці органи. Часткового задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не вийшов за межі позовних вимог, а застосував спосіб поновлення порушеного права позивача, який передбачений законом та відповідає змісту права, за захистом якого останній звернувся до суду. Суд не змінював ні підстав позову, ні змісту позовних вимог.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року

у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та від 25 червня

2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зроблено правовий висновок про те, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи,

та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає зміні з викладенням четвертого абзацу резолютивної частини в такій редакції:

«Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету Українина користь ОСОБА_1 191 996,67 грн (сто дев`яносто одну тисячу дев`ятсот шістдесят шість гривень шістдесят сім копійок) на відшкодування моральної шкоди».

Щодо вирішення апеляційним судом питання про судовий збір

Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував сплату позивачем при зверненні до суду першої інстанції судового збору у розмірі 7 000 грн та на підставі статті 141 ЦПК України розподілив судові витрати пропорційно до задоволених вимог, вирішивши компенсувати йому 767,76 грн сплаченого судового збору за рахунок Державного бюджету України.

У касаційній скарзі Головне управління Державної казначейської служби України у Черкаській області вказує на неправильність такого розподілу з тих підстав, що позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом і підстави для компенсації сплаченої суми в порядку розподілу судових витрат відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими доводами касаційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141

ЦПК України).

Позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, зокрема при поданні позовної заяви, на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», проте ним було сплачено 7 000,00 грн судових витрат.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки позивач був звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви, то сплачена ним сума могла бути повернута на підставі пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Суд апеляційної інстанції помилково вирішив питання про компенсацію цих витрат пропорційно до задоволених вимог та стягнув їх частину у розмірі 767,76 грн з Державного бюджету України на користь позивача.

При цьому позивач не просив про розподіл судового збору та суд першої інстанції це питання не вирішував.

За таких обставин, постанову апеляційного суду в частині стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судового збору у розмірі 767,76 грн слід скасувати на підставі статті 412 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки оскаржуване у цій справі судове рішення змінено в частині формулювання резолютивної частини, зокрема шляхом уточнення порядку, за яким стягується моральна шкода, проте розмір стягнутої моральної шкоди на користь позивача залишився незмінним, тобто фактично не відбулось задоволення вимог заявника касаційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для розподілу судових витрат, у тому числі понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Скасування постанови апеляційного суду в частині стягнення з Державного бюджету України судового збору також не призвело до зміни розміру задоволених вимог позивача по суті спору та не є підставою для перерозподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України в Черкаській області задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2022 рокузмінити, викласти четвертий абзац резолютивної частини в такій редакції:

Постанову Черкаського апеляційного суду від 18 травня 2022 року в частині стягнення з Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 767,76 грн судових витрат за подання позовної заяви скасувати та у стягненні цих коштів відмовити.

В іншій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк