Постанова

Іменем України

14 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 711/6097/17

провадження № 61-6834св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Антена»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Кондрацької Н. М. від 04 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області у складі колегії суддів: Храпка В. Д., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І., від 28 лютого 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Антена» (далі - ТОВ «Телерадіокомпанія «Антена») про захист честі, гідності та ділової репутації.

В обґрунтування позову вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-сайті ТОВ «Телерадіокомпанія «Антена» було розміщено відеосюжет з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в якому тележурналіст телеканалу «Антена» поширив відомості, що він (позивач), користуючись своїм службовим становищем, вчиняє свавілля, надаючи прямі вказівки органам виконавчої служби арештувати майно ОСОБА_2 . Вказаний відеосюжет було розміщено на інтернет ресурсі YouTube і показано по телебаченню на телеканалі «Антена» ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначена інформація є недостовірною, оскільки базується на неправдивих відомостях, наданих журналісту ОСОБА_2 .

За таких обставин позивач просив суд визнати порушеним особисте його немайнове право у зв`язку з поширенням ТОВ «Телерадіокомпанія «Антена» та ОСОБА_2 недостовірної інформації в телесюжеті « ІНФОРМАЦІЯ_4»; визнати цю інформацію недостовірною та такою, що порочить його гідність, честь та ділову репутацію та зобов`язати ТОВ «Телерадіокомпанія «Антена» в строк не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати вказану інформацію шляхом розміщення інформації, в якій диктор зачитає резолютивну частину судового рішення та з публікацією повного тексту рішення суду.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що діяльність позивача як публічної особи підлягає ретельному громадському контролю і поширена у зазначеному відеосюжеті інформація є вираженням суб`єктивної думки ОСОБА_2 . Поширена інформація у мережі Інтернет стосується приватного конфлікту позивача з ОСОБА_2 і не містить жодних конкретних фактів, без їх обґрунтування та посилання на докази, у зв`язку з чим носить характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, що виключає можливість доведення їх правдивості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у травні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки окремо кожному із висловлювань відповідача, не зазначили, якими доказами вказані обставини підтверджуються чи спростовуються, тобто допустили неповноту у з`ясуванні обставин справи, дійшовши помилкових висновків про те, що поширена відповідачами інформація є критикою позивача як публічної особи.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 03 квітня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивач ОСОБА_1 є заступником голови Черкаської обласної державної адміністрації.

ІНФОРМАЦІЯ_1 на інтернет-сайті ТОВ «Телерадіокомпанія «Антена» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 було розміщено відеосюжет з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 , що ставить під загрозу його майно». У цьому відеосюжеті йдеться про те, що ОСОБА_2 , який проживає на другому поверсі, над приміщенням, яке належить ОСОБА_1 , не винен у тому, що приміщення, яке розташоване на першому поверсі, весь час хтось затоплює з другого поверху. Немає жодних доказів його вини. ОСОБА_2 зазначає про те, що, у зв`язку з невиконанням ним судового рішення про допуск до приміщення служби утримання будинків, ОСОБА_1 дав пряму вказівку органам виконавчої служби про накладення арешту на транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 . Саме на виконання прямої вказівки ОСОБА_1 органами виконавчої служби нібито було оголошено в розшук транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 , які були арештовані в м. Кагарлик. На підтвердження цього ОСОБА_2 повідомляє, що надасть журналісту відповідні докази. Крім того, ОСОБА_2 вказує на те, що ОСОБА_1 безпосередньо причетний до ремонтних робіт, що були проведені 03 квітня 2017 року, а також зазначає, що ОСОБА_1 та його дружина безпосередньо причетні до того, що у його квартиру крізь отвори потрапили невідомі хімічні речовини.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Частиною першою статті 277 ЦК України встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У силу статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Юридичним складом, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української РСР (справа про поширення відомостей), проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях у справах «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що поширена інформація у мережі Інтернет стосується приватного конфлікту позивача з ОСОБА_2 , який є публічною особою, і не містить жодних конкретних фактів, без їх обґрунтування та посилання на докази, у зв`язку з чим носить характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню, що виключає можливість доведення їх правдивості.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Газета «Україна-центр» проти України, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Аналогічні положення роз`яснено судам у абзаці 3, 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, під час ухвалення оскаржуваного рішення суди підставно врахували, що позивач обіймає посаду заступника голови Черкаської обласної державної адміністрації, а отже межа допустимої критики щодо нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується продукуванням інформації щодо такої особи іншими членами суспільства.

Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій, на підставі належним чином оцінених доказів, зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки поширені відповідачами висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, що виключає можливість визнання їх недостовірними. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що зазначена інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановили відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Разом із тим суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку доводам позивача щодо неправдивості поширеної відповідачами інформації та порушення його особистих немайнових прав внаслідок її розповсюдження, зазначивши, що поширена відповідачами інформація про позивача є неприємною для нього, однак не виходить за рамки суспільної моралі. Вказану інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Із урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 грудня 2018 року та постанову Апеляційного суду Черкаської області від 28 лютого 2019 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара