ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2025 року

м. Київ

справа № 711/7549/23

провадження № 61-2118св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (відповідач за зустрічним позовом),

відповідач - ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Дубинського Віктора Михайловича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 01 серпня 2024 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду

м. Черкаси від 14 серпня 2024 року, ухвалених у складі судді Скляренко В. М. та постанову Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Гончар Н. І., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні та визнання права власності.

Позовна заява мотивована тим, що він та його рідний брат - ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .

Позивач вказував про те, що його частка у зазначеній квартирі становить 5/6,

а частка відповідача становить 1/6. Квартира є двокімнатною, загальною

площею 47,8 кв. м.

Між ним та відповідачем існує спір щодо здійснення права власності відносно вищевказаної квартири, унаслідок чого спільне володіння і користування нею є неможливим, а відповідач відмовляється у добровільному порядку продати свою частку йому. Спірна квартира є неподільною.

Таким чином, вважав, що наявні правові підстави для припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку спірної квартири з виплатою йому грошової компенсації вартості частки у сумі 180 027 грн.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири

АДРЕСА_1 з виплатою йому грошової компенсації вартості його частки у сумі 180 027 грн; визнати за ним право власності

на 1/6 частку спірноїквартири.

02 листопада 2023 року ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Черкаській області компенсацію вартості частки у праві власності у розмірі 180 027 грн.

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про вселення.

Позовна заява мотивована тим, що йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 листопада 2022 року № 4535 належить 1/6 частки квартири АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 належить 5/6 частки цієї квартири.

Спірна квартира розташована на одному сходовому майданчику із квартирою, в якій він проживає зі своєю сім`єю.

ОСОБА_1 замінив замки від вхідної двері у спірній квартирі, позбавивши його права користування цією квартирою. Такими протиправними діями останнього порушено його право на володіння та користування спірною квартирою.

З врахуванням викладеного ОСОБА_2 просив суд вселити його до квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 30 січня 2024 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до розгляду та об`єднано в одне провадження з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 рокупозов ОСОБА_1 задоволено частково. Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку квартири

АДРЕСА_1 , що належить йому на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 листопада 2022 року № 4535, та виплачено йому грошову компенсацію вартості такої частки у сумі 180 027 грн за рахунок коштів ОСОБА_1 шляхом перерахування цієї суми на користь

ОСОБА_2 з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Призначено судове засідання для вирішення питання про судові витрати на

14 серпня 2024 року о 14 год 00 хв включно для подання доказів щодо розміру понесених ними судових витрат з оплати правничої допомоги адвокатів та роз`яснено, що у разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку їх заяви про відшкодування таких витрат будуть залишені без розгляду.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником частки у розмірі 5/6 спірної квартири, а ОСОБА_2 -

1/6 частки. Частки сторін у спірній квартирі, загальною площею 47,8 кв. м, становлять: ОСОБА_1 - 39,8 кв. м; ОСОБА_2 - 8 кв. м.

Житлова площа спірної квартири становить 33 кв. м, тому частки сторін є такими: ОСОБА_1 - 27,5 кв. м; ОСОБА_2 - 5,5 кв. м.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 кожен мають у власності окреме житло, в яких фактично тривалий час проживають разом з членами своїх сімей,

і умови їх проживання відповідають визначеним законом мінімально необхідним стандартам забезпечення житлової площі на одну особу. При цьому суд першої інстанції звернув увагу на те, що квартира, в якій проживає ОСОБА_2 ,

є об`єктом його особистої приватної власності, а отже, право користування такою квартирою інших осіб залежить від волі ОСОБА_2 , як власника житла.

ОСОБА_2 проживає в іншій двокімнатній квартирі разом з дружиною,

а їх повнолітній син має у власності інше житло.

Ураховуючи викладене, районний суд дійшов висновку про те, що твердження ОСОБА_2 , що припинення майнових прав на частку у праві власності на спірну квартиру завдасть істотної шкоди його інтересам та членам сім`ї

є необґрунтованими.

Доводи сторін щодо належності виконання ними своїх обов`язків, як власників спірної квартири, є безпідставними, оскільки ці обставини не мають значення для правильності вирішення спору, враховуючи підстави та зміст як первісного, так і зустрічного позовів.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки спірна квартира є неподільною річчю, а розмір частки відповідача є незначною і така частка не може бути виділена йому в натурі, беручи до уваги характер неприязних відносин між сторонами, що унеможливлює їх спільне договірне використання квартири,

а також ту обставину, що ОСОБА_2 має в особистій приватній власності житло, в якому проживає разом з дружиною, тому припинення його права власності на належну йому частку у спірній квартирі з виплатою йому грошової компенсації ринкової вартості такої частки є правомірним, належним та ефективним способом врегулювання спірної ситуації між сторонами, який відповідає засадам справедливості, добросовісності і розумності.

При визначенні суми компенсації районний суд виходив з того, що дійсна ринкова вартість спірної квартири згідно з висновком будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи судового експерта Оніщенко Н. С. від 22 серпня 2023 року № 04-БТ, ОБ, виконаним на замовлення ОСОБА_1 , становила

29 540 доларів США, що еквівалентно 1 080 236 грн. Отже, ринкова вартість

1/6 частки становила 4 923 долари США, що еквівалентно 180 027 грн. ОСОБА_2 не спростовано цих обставин та не надано суду доказів на спростування зазначеного розміру вартості спірної квартири. Таким чином, виплата ОСОБА_2 грошової компенсації у розмірі 180 027 грн є справедливим засобом грошової компенсації припинення його права на 1/6 частку квартири.

Районний суд дійшов висновку про необхідність необґрунтованість вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/6 частку спірної квартири, оскільки після набрання цим рішенням суду законної сили, речові права на спірну квартиру підлягають державній реєстрації. При цьому це рішення суду

є підставою для державної реєстрації припинення права власності ОСОБА_2 на належну йому 1/6 частку спірної квартири з одночасною реєстрацією набуття права власності на таку частку ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 ,виходив із того, що оскільки обґрунтованими є вимоги первісного позову про припинення права власності ОСОБА_2

на належну йому 1/6 частку спірної кватири, то його вимоги про вселення не підлягають задоволенню, так як його право власності відповідача на відповідну частку спірної квартири припиняється.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - Шульги П. М. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката

у розмірі 14 550,67 грн та витрати на проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи у розмірі 5 138,05 грн. Компенсовано (повернуто) ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, через Казначейство України, сплачений ним судовий збір за квитанцією від 17 жовтня 2023 року, у розмірі 900,14 грн.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що районним судом частково задоволено позов ОСОБА_1 . Отже, оскільки ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому відповідно до вимог частин першої, шостої статті 141 ЦПК України позивачу слід компенсувати половину суми сплаченого ним судового збору, що складає 900,14 грн, за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України порядку.

Подання позивачем висновку будівельно-технічної і оціночно-будівельної експертизи для визначення ринкової вартості спірної квартири та визначення можливості встановлення порядку користування такою квартирою відповідно до розміру ідеальних часток співвласників є необхідним, оскільки такі обставини не можуть підтверджуватися іншими доказами. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витрати ОСОБА_1 на оплату послуг експерта

є необхідними, а їх розмір 10 276,10 грн відповідає критеріям розумності та співмірності, а відтак такі витрати підлягають розподілу між сторонами в повному обсязі.

ОСОБА_1 на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги від 09 червня 2023 року з додатковою угодою до нього від 09 червня 2023 року; акт приймання-передачі робіт від 01 серпня 2024 року; платіжні інструкції про сплату на користь адвоката Шульги П. М. в якості оплати послуг з надання правової допомоги суми коштів в загальному розмірі 29 101,35 грн.

ОСОБА_2 надано заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, разом з тим у ній вказано щодо покладення на позивача, понесених відповідачем витрати з оплати правничої допомоги лише у випадку відмови в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 . Отже, оскільки ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні зустрічного позову,

а первісний позов частково задоволено, то понесені відповідачем витрати зі сплати правничої допомоги не підлягають розподілу між сторонами і покладаються на відповідача.

Суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 29 101,35 грн до 14 550,67 грн, які будуть відповідати засадам пропорційності і справедливості та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку вартості проведеної експертизи, яка становить 5 138,05 грн.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Дубинського В. М. залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 000 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач та відповідач, незважаючи на те, що є рідними братами, мають неприязні стосунки, унаслідок чого не здатні до договірного (позасудового) порядку врегулювання суперечки з приводу реалізації своїх майнових прав щодо спірної квартири. Припинення права на незначну частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачу, який забезпечений власним житлом.

У спірній квартирі частка позивача за первісним позовом становить 5/6,

а відповідача 1/6, здійснити виділ майна у натурі є неможливим, частка відповідача є незначною.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , крім спірної квартири, у власності мають інше нерухоме майно, у спірній квартирі не проживали і не проживають.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на те, що припинення спільної власності на спірну квартиру завдасть істотної шкоди його інтересам та членів його сім`ї, є необґрунтованими, оскільки спростовуються доказами та були предметом розгляду у суді першої інстанції, яким надана відповідна правова оцінка.

Посилання апеляційної скарги на неврахування районним судом того, що ОСОБА_1 не планує проживати у спірній квартирі, оскільки має житло в м. Києві, де наразі проживає, разом з тим відповідачу спірна квартира необхідна для проживання, є безпідставними так як власник має право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Судом апеляційної інстанції не прийнято до уваги посилання апеляційної скарги на те, що районним судом не враховано, що житлові умови позивача за первісним позовом набагато кращі, ніж у відповідача, оскільки предметом цього спору є саме припинення незначної частки у спільному майні.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що позивачем доведено наявність передбачених положеннями

частини першої статті 365 ЦК України підстав, які дають право на припинення права власності на частку відповідача у спільному майні шляхом компенсації вартості належної ОСОБА_2 частки квартири.

Розмір компенсації, визначений районним судом, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не оскаржується.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що долучені до апеляційної скарги докази, не були подані до суду першої інстанції та не були предметом розгляду, при цьому зазначені заявником в апеляційній скарзі причини їх неподання до суду першої інстанції, не є винятковими, апеляційний суд не прийняв ці докази до розгляду.

Враховуючи, що рішенням суду першої інстанції припинено право на частку ОСОБА_2 у спірному майні з виплатою компенсації за таку частку, тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову про вселення у спірну квартиру.

Районним судом усудовому засіданні, призначеному на 24 квітня 2024 року, за клопотанням представника ОСОБА_2 - Дубинського В. М. було допитано в якості свідка ОСОБА_2 , що підтверджується протоколом судового засідання та присягою свідка від 24 квітня 2024 року. Під час судового засідання 24 квітня 2024 року адвокатом Дубинським В. М. клопотань про виклик та допит інших свідків заявлено не було. У судовому засіданні районного суду, призначеному на 01 серпня 2024 року, ОСОБА_2 було заявлено клопотання про виклик та допит інших свідків, яке районним судом залишено без задоволення. Отже, апеляційний суд зазначив про те, що судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права щодо виклику та допиту свідків. Подана з апеляційною скаргою заява про виклик і допит свідків є необґрунтованою, оскільки у ній не зазначено, які саме обставини відомі свідкам

та які конкретно обставини справи зможуть підтвердити свідки.

Апеляційний суд, приймаючи до уваги надані представником

ОСОБА_1 - Шульгою П. М. докази понесення витрат на правничу допомогу, а також, враховуючи принципи співмірності та критерії розумності розміру витрат, виходячи з конкретних обставин цієї справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, необхідності подання відзиву на апеляційну скаргу і значимості таких процесуальних дій, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат з 20 000 грн до 3 000 грн і їх стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - Дубинського В. М. залишено без задоволення. Додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 14 серпня 2024 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надано договір про надання правничої допомоги від 09 червня 2023 року з додатковою угодою до нього

від 09 червня 2023 року; акт приймання-передачі робіт від 01 серпня 2024 року; платіжні інструкції про сплату на користь адвоката Шульги П. М. в якості оплати послуг з надання правової допомоги суми коштів в загальному розмірі

29 101,35 грн.

Відповідач за первісним позовом був повідомлений про заявлений ОСОБА_1 розмір витрат, які він поніс у суді першої інстанції, та які просив стягнути з відповідача, проте із запереченням щодо прийняття додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу та витрат, пов`язаних з оплатою експертизи, до суду не звертався.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції виходив з положень статті 141 ЦПК України, згідно з якою судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та дійшов вірного висновку, що оскільки вимоги позивача за первісним позовом підлягали частковому задоволенню, тому судові витрати підлягають стягненню відповідно до розміру задоволених вимог.

Таким чином, оцінивши наявні у справі докази, перевіривши відповідність заявленої суми наданому обсягу адвокатських послуг представником ОСОБА_1 - Шульгою П. М. , а також відсутність заперечень відповідача за первісним позовом щодо неспівмірності чи не обґрунтованості таких витрат, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 550,67 грн та витрати за проведення будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи у розмірі 5 138,05 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - Дубинський В. М. просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а його зустрічний позов задовольнити, у задоволенні заяв ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

ОСОБА_1 судові рішення у касаційному порядку не оскаржив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - Дубинського В. М. про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_2 - Дубинському В. М. строк на касаційне оскарження рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року, додаткового рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2024 року та постанов Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 711/7549/23 з Придніпровського районного суду м. Черкаси. Підставою відкриття касаційного провадження зазначено пункти 1, 4 частини другої

статті 389 ЦПК України. У задоволенні клопотання представника

ОСОБА_2 - Дубинського В. М. про зупинення виконання (дії) судових рішеньвідмовлено.

У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2025 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 існує конфлікт щодо права володіння та користування спірною квартирою, яка належить їм на праві спільної часткової власності.

Суди у порушення положень закону не врахували, що припинення права власності ОСОБА_2 на 1/6 частку спірної квартири завдасть істотної шкоди його інтересам та членів його сім`ї, що відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України є безумовною правовою підставою для відмови у припиненні відповідного права власності.

Суди, припиняючи його право власності на частку у спірній квартирі, фактично не дотрималися балансу інтересів, оскільки у нього є необхідність у користуванні своєю часткою у спірній квартирі, так як він та його дружина є інвалідами ІІ групи, унаслідок чого він має намір користуватися квартирою для комфортного проживання. Разом з тим суди дійшли помилкового висновку про те, що припинення його права власності на частку у спірній квартирі не завдасть істотної шкоди.

ОСОБА_1 має намір позбавити його права власності на квартиру лише з метою її подальшого продажу. ОСОБА_1 не має наміру проживати у квартирі, яка розташована у м. Черкаси, а він проживає у власній квартирі

у м. Києві, де працює на посаді директора товариства з обмеженою відповідальністю «Елта».

ОСОБА_1 у порушення прав ОСОБА_2 змінив замки у спірній квартирі, чим перешкоджає останньому у праві володіння та користування належним йому майном.

У ОСОБА_2 проблеми зі здоров`ям та він має необхідність і бажання проживати у спірній квартирі. Разом з тим ОСОБА_1 , маючи більшу квартиру у м. Києві, не планує проживати у спірній квартирі, а хоче її відчужити.

Доводи особи, яка подала відзив

У квітні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність

не впливають. Спірна квартира є неподільною річчю, розмір частки

ОСОБА_2 є незначним і така частка не може бути виділена йому у натурі. Отже, суди дійшли обгрунтованого висновку про припинення права власності ОСОБА_2 на належну йому частку у спірній квартирі.

Крім того, у відзиві порушено клопотання про закриття касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , 1958 року народження, та ОСОБА_2 , 1969 року народження, є рідними братами.

ОСОБА_1 з 24 червня 1994 року проживає у трикімнатній квартирі

АДРЕСА_2 (а.с. 7, т. 1), (а.с. 13-14, т. 2).

Разом з ОСОБА_1 у вказаній квартирі з 24 червня 1994 року зареєстровані його дружина - ОСОБА_6 та дві їх повнолітні дочки, що підтверджується відомостями про зареєстроване місце проживання таких осіб (а.с. 15, т. 1).

Зазначена квартира належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , його дружині та двом донькам, оскільки набута у порядку приватизації державного житлового фонду, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 28 квітня 1999 року (а.с. 13, т. 2).

ОСОБА_2 з 16 листопада 2001 року проживає та зареєстрований у квартирі АДРЕСА_3 . Вказана квартира є двокімнатною, загальною площею 44,8 кв. м, житловою площею - 31 кв. м

(а.с. 58, 121-124, т. 1). Разом з ОСОБА_2 у цій квартирі з 16 листопада 2001 року зареєстровані його дружина - ОСОБА_7 та їх повнолітній син ОСОБА_8 , 1996 року народження, що підтверджується відомостями про зареєстроване місце проживання таких осіб (а.с. 113-116, 199, т. 1).

Квартира АДРЕСА_3 належить на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору дарування квартири від 13 листопада 2001 року (а.с. 57, т. 1, а.с. 2, т. 2).

Відповідно до листа департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради станом на 03 листопада 2023 року у спірній двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , загальною площею 47,8 кв. м, житловою площею 33 кв. м, відсутні зареєстровані особи (а.с. 172, т. 1).

Спірна квартира на підставі свідоцтва про право власності на житло від 22 січня 1997 року перебувала у рівних частках у власності батьків ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_11 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належна їй 1/2 частка спірної квартири була успадкована у рівних частках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх батьком - ОСОБА_10 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину за законом від 16 листопада 2022 року (а.с. 8, т. 1).

18 травня 2023 року ОСОБА_10 подарував належні йому 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_1 , що підтверджується договором дарування (а.с. 11-12, т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_10 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть

(а.с. 14, т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна квартира є об`єктом спільної часткової власності сторін з наступним розміром часток: ОСОБА_1 належить 5/6 частки,

ОСОБА_2 належить 1/6 частки (а.с. 15-16, т. 1).

Згідно з висновком будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи судового експерта Оніщенко Н. С. від 22 серпня 2023 року № 04-БТ, ОБ, виконаним на замовлення ОСОБА_1 , дійсна ринкова вартість спірної кватири на час проведення експертизи становить 29 540 доларів США, що еквівалентно 1 080 236 грн.

Експертом зроблено висновок про неможливість встановлення порядку користування спірною квартирою у співвідношенні до ідеальних часток співвласників у праві власності. Відповідний висновок обґрунтований тим, що ідеальна частка співвласника у праві власності на квартиру у розмірі 1/6 по загальній площі становить 8 кв. м, а по площі житлової кімнати 5,5 кв. м, а законом передбачено, що площа загальної кімнати в однокімнатній квартирі повинна бути не меншою 14 кв. м, мінімальна площа спальні 9 кв. м. У разі розгляду варіанта щодо надання кожному співвласнику по одній житловій кімнаті в окреме користування, а підсобні приміщення в спільне користування, запропонований варіант не відповідатиме ідеальним часткам співвласників у праві власності на спірну квартиру, а відхилення від ідеальної частки буде значним (а.с. 25-54, т. 1).

Відповідно до платіжних інструкцій від 02 листопада 2023 року

№ 2FJW-KGL0-71T9-U0X9, № MB45051549, № MB45051788, від 03 листопада

2023 року № MB45227638 ОСОБА_1 внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області суму коштів в розмірі 180 027 грн в якості авансування виплати вартості належної відповідачу частки у спірній квартирі (а.с. 95-98, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (частини перша,

друга статті 319 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Відповідно до статті 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду з урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження

№ 14-182цс21).

Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

З огляду на викладене, при вирішенні позову, пред`явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об`єкта, який є спільним майном.

Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18),

у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19), від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161 св 23), від 04 грудня 2024 року у справі № 753/5150/22 (провадження № 61-5172св24), від 26 березня 2025 року у справі № 758/1302/23 (провадження № 61-17179св24).

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування статті 365 ЦК України. Виходячи із встановлених у справі обставин, з врахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об`єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: «висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який

є спільним майном».

Отже, припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення такого порушення, тому суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на відповідну частку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2024 року у справі № 671/1543/21 (провадження № 61-18278сво23) дійшов висновку, що право відповідача на частку у спільному майні підлягає припиненню за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на таку частку.

Відсутність конструкції «за наявності одночасно» у статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду з первісним позовом, ОСОБА_1 просив припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частку спірної квартири на підставі положень статті 365 ЦК України, стягнувши з позивача вартість такої частки, посилаючись на те, що частка ОСОБА_2 у спільному майні є незначною, виділ такої частки у натурі є неможливим, що підтверджується висновком будівельно-технічної, оціночно-будівельної експертизи судового експерта Оніщенко Н. С. від 22 серпня 2023 року № 04-БТ, ОБ, припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача, оскільки він має у власності інше нерухоме майно.

Таким чином, установивши, що частка ОСОБА_2 є незначною та не може бути виділена в окремий об`єкт нерухомого майна; спільне користування квартирою є неможливим; у приватній власності відповідача, якому належить менша частка у праві власності, наявне інше нерухоме майно, а саме: квартира

АДРЕСА_3 , що підтверджується договором дарування квартири від 13 листопада 2001 року (а.с. 2, т. 2); припинення права на частку не завдасть істотної шкоди правам та інтересам ОСОБА_2 ; ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок 180 027 грн, що відповідає реальній ринковій вартості 1/6 частки квартири, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному майні.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, у частині вирішення зустрічного позову дійшли обґрунтованого висновку про те, що оскільки наявні правові підстави для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному майні з виплатою за неї компенсації, тому відсутні правові підстави для вселення його у спірну квартиру.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дотрималися балансу інтересів та не врахували, що припинення права на частку у квартирі завдасть істотної шкоди ОСОБА_2 та членам його сім`ї, є необґрунтованими, оскільки за наявності у власності ОСОБА_2 іншого житлового приміщення, забезпечення його інтересів та інтересів членів його сім`ї, не може відбуватися за рахунок порушення інтересів ОСОБА_1 , якому належить 5/6 частки спірної квартири, а отже, судами дотримано баланс інтересів сторін.

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня

2023 року у справі № 496/5343/18 (провадження № 61-5351св23), від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20 (провадження № 61-2232св22), від 31 липня

2024 року у справі № 206/2041/23 (провадження № 61-3904св24), від 02 квітня 2025 року у справі № 336/1859/20 (провадження № 61-8599св24).

Суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанови Великої Палати Верховного Суду

від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (провадження

№14-235 цс 18), від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (рішення «AST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE», № 19336/04, § 166-168, Європейського суду з прав людини,

від 23 січня 2014 року).

Верховний Суд погоджується із висновком судів про те, що втручання у право власності ОСОБА_2 є правомірним та відповідає критерію «справедливої рівноваги» згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки наявні передбачені положеннями частини першої статті 365 ЦК України правові підстави для припинення права власності останнього на частку у спільному майні та компенсації йому вартості належної частки квартири.

Посилання ОСОБА_2 на те, що відсутні підстави для стягнення витрат на правничу допомогу понесених у судах першої та апеляційної інстанцій і витрат на проведення експертизи, є безпідставними, так як спростовуються належними доказами понесення таких витрат, у тому числі договором про надання правничої допомоги від 09 червня 2023 року з додатковою угодою до нього від 09 червня 2023 року; актом приймання-передачі робіт від 01 серпня 2024 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження слід відмовити, оскільки суд касаційної інстанції не знаходить для цього правових підстав.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 порушено клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу понесених у суді касаційної інстанції

у розмірі 10 000 грн.

Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року

№ 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_12 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи і фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі, гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відзив надісланий учасникам справи і клопотання сторін про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між ними, не надійшло,

а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження

№ 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження

№ 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження

№ 12-94 гс 20).

На підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу

ОСОБА_1 надано: ордер на надання правничої допомоги від 09 квітня 2025 року, додаткову угоду до договору про надання правничої (правової) допомоги від 04 квітня 2025 року, платіжну інструкцію від 05 квітня 2025 року, згідно з якою ОСОБА_1 сплачено за договором про надання правничої допомоги 10 000 грн.

З урахуванням обґрунтувань клопотання про стягнення судових витрат та наданих ОСОБА_1 доказів, Верховний Суд дійшов висновку про стягнення

з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді касаційної інстанції у розмірі 10 000 грн. Такий розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Дубинського Віктора Михайловича залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 серпня 2024 року, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 серпня 2024 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня

2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у суді касаційної інстанції, у розмірі 10 000 (десять тисячі) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець