Постанова

Іменем України

14 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 711/8173/19

провадження № 61-16207св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

представник позивача -ОСОБА_2 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,

представник відповідача - Пронін Євген Ігорович ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Проніна Євгена Ігоровича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у складі судді Кондрацької Н. М. від 24 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Гончар Н. І., Вініченка Б. Б., від 28 вересня 2021 року,

Зміст позовних заяв та їх обґрунтування

У жовтні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05 липня 2019 року між сторонами було укладено договір про надання послуг № 200169, згідно якого він як виконавець за завданням відповідача як замовника зобов`язався надати комплекс консультаційних послуг правового характеру, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов договору. Вказував, що послуги, передбачені договором, були надані ним у повному обсязі і прийняті замовником без зауважень, на підтвердження чого останнім підписано акт приймання-передачі наданих послуг. Однак відповідач свої зобов`язання за договором не виконав і не оплатив надані послуги.

Посилаючись на зазначені обставини, ФОП ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договором про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року у розмірі 314 000 грн та штраф у розмірі 183 400 грн.

У лютому 2020 року ОСОБА_3 пред`явив зустрічний позов до

ФОП ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 18 лютого

2020 року послуги, передбачені договором, виконавцем надано не було. 09 вересня 2019 року він направив претензію щодо невиконання умов договору про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року за адресою реєстрації виконавця та за адресою його фактичного місцезнаходження. ОСОБА_3 вказував, що він надав екземпляр претензії від 09 вересня 2019 року виконавцю особисто 10 вересня 2019 року при зустрічі. Вимогою цієї претензії було негайне повернення сплачених замовником коштів (гарантійна сума, встановлена договором) у розмірі: основного боргу -

52 400 грн, що еквівалентно 2 000 доларів США, 3% річних - 172,27 грн шляхом переказу грошових коштів не пізніше 20 вересня 2019 року на розрахунковий рахунок замовника. Стверджував, що ФОП ОСОБА_1 надіслав зустрічну претензію з вимогами сплатити йому суму заборгованості, передбачену договором, у розмірі 314 400 грн до 19 вересня 2019 включно. ОСОБА_3 наголошував на тому, що оскільки виконавцем не було надано йому послуги, передбачені умовами договору, він не сплатив решту винагороди, передбаченої договором. Останнім днем надання виконавцем послуг сторонами визначено 31 липня 2019 року. Згідно акту, доданого виконавцем до позовної заяви, датою його складання є 10 вересня 2019 року, отже, на думку позивача за зустрічним позовом, послуги не було надано у передбачені договором строки, що свідчить про відсутність у замовника обов`язку по оплаті послуг. Також вказував, що акт приймання-передачі послуг від 10 вересня 2019 року не відповідає вимогам не відповідав положенням пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Посилаючись на зазначені обставини, позивач за зустрічним позовом просив стягнути з ФОП ОСОБА_1 на його користь суму основного боргу у розмірі 52 400 грн за договором № 200169 від 05 липня 2019 року

та 3 % річних у розмірі 869, 41 грн.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня

2021 року позов ФОП ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року у сумі 314 000 грн, штраф, передбачений договором про надання послуг № 200169

від 05 липня 2020 року, в сумі 183 400 грн, а всього 497 400 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 судовий збір

у розмірі 3 140 грн.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі

1 839 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 , отримавши послуги за договором від 05 липня 2019 року № 200169, що підтверджено підписаним сторонами актом приймання-передачі, не виконав свої зобов`язання по їх оплаті у передбачені договором строки, тому має сплатити вартість таких послуг й штраф, передбачений умовами договору. Також районний суд вказав, що доводи ОСОБА_3 в обґрунтування зустрічних позовних вимог не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року

апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Проніна Є. І. задоволено частково.

Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24 березня 2021 року змінено, доповнено його резолютивну частину вказівкою на те, що із ОСОБА_3 на користь державного бюджету слід стягнути 1 834 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши факт надання виконавцем замовнику послуг, які передбачені договором, та відсутність оплати таких послуг зі сторони останнього, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом заборгованості з вартості наданих послуг та нарахованого згідно умов договору штрафу. Суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи не містять доказів передачі бланку акту приймання-передачі послуг з проставленим наперед підписом замовника під час укладення договору у липні 2019 року. На думку суду апеляційної інстанції, нормами чинного законодавства не встановлено імперативних вимог щодо змісту складеного акту приймання-передачі наданих послуг, а акт приймання-передачі послуг

від 10 вересня 2019 року не містить зауважень замовника щодо строків надання таких послуг чи їх якості, отже суд апеляційної інстанції вважав його належним доказом факту надання замовнику послуг за договором, а також підставою виникнення обов`язку з оплати таких послуг.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2021 року, представник

ОСОБА_3 - Пронін Є. І. просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 вересня 2021 року і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Підставами касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказав застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі

№ 826/13069/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах

(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження зібраних у справі доказів

(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що при відкритті провадження судом першої інстанції не було взято до уваги, що судовий збір сплачено позивачем за первісним позовом не у повному обсязі. На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували, що акт приймання-передачі послуг від 10 вересня 2019 року не відповідає положенням пункту 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому він не може бути доказом виконання зобов`язання. Особа, яка подала касаційну скаргу, стверджує, що суди попередніх інстанцій помилково не застосували до спірних правовідносин положення Закону України «Про захист прав споживачів» та не врахували, що за день до підписання акту приймання-передачі наданих послуг замовник відмовився від них внаслідок невиконання у строк, передбачений договором. Стверджує, що умови договору про штраф є несправедливими.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзивів на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ФОП ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 просить залишити касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - Проніна Є. І. без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість. Заявник стверджує, що суди встановили фактичні обставини справи, надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а дії відповідача за первісним позовом спрямовані виключно на ухилення від виконання обов`язків за договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 липня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ОСОБА_3 (замовник) укладено договір про надання послуг № 200169, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець за завданням замовника зобов`язується надати визначений у пункті 2.3 цього договору комплекс консультаційних послуг правового характеру, а замовник, в свою чергу, зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору № 200169 від 05 липня 2019 року виконавець надає послуги замовнику самостійно або через залучення для цієї мети осіб у строк з 05 липня 2019 року по 31 липня 2019 року. Виконавець може надати послуги замовнику достроково.

Якщо сторони не домовилися про інше письмово, то консультації виконавця надаються в усній формі (пункт 3.2 договору).

У відповідності до пункту 3.3 договору в результаті надання послуг замовнику сторони складають акт прийому-передачі наданих послуг. Виконавець готує та надає замовнику акт у двох примірниках, підписаних виконавцем. Замовник зобов`язується підписати обидва екземпляри акта та повернути один з них виконавцю в день його отримання від виконавця.

За надані послуги замовник сплачує виконавцю винагороду у розмірі

366 800 грн, без урахування податку на додану вартість, що еквівалентно

14 000 доларів США. З метою забезпечення виконання цього договору замовник передає виконавцю гарантійну суму у розмірі 52 400 грн, що еквівалентно 2 000 доларів США. Оплата послуг виконавця може здійснюватися замовником у повному розмірі одночасно з підписанням акта прийому-передачі послуг, але в будь-якому випадку не пізніше 31 липня 2019 року (пункти 4.1 - 4.4 договору).

Відповідно до пункту 7.1 договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно пункту 6.2 договору у разі прострочення замовника він сплачує виконавцю штраф у розмірі 50 % від вартості послуг.

09 вересня 2019 року ОСОБА_3 на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено претензію щодо невиконання умов договору про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року, в якій замовник вимагав негайно повернути сплачені ним кошти: основний борг - 52 400 грн та 3 % річних у розмірі 172,27 грн шляхом переказу грошових коштів не пізніше 20 вересня 2019 року на розрахунковий рахунок замовника.

10 вересня 2019 року між сторонами договору про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року підписано акт прийому-передачі наданих послуг, згідно якого виконавець надав, а замовник прийняв визначений у пункті 2.3 договору комплекс консультаційних послуг правового характеру. Вартість наданих послуг склала 366 800 грн, без урахування податку на додану вартість. Вказані послуги надані в повному обсязі з належною якістю та у встановлені строки. Замовник заявляє про відсутність будь-яких претензій до виконавця.

17 вересня 2019 року ФОП ОСОБА_1 направив на адресу

ОСОБА_3 відповідь на претензію від 09 вересня 2019 року та зустрічну претензію щодо невиконання умов договору про надання послуг № 200169 від 05 липня 2019 року, в якій вимагав сплатити надані та прийняті послуги й попередив, що у разі невиконання зазначених вимог буде змушений звернутися до суду та проситиме стягнути не тільки основну суму заборгованості, а й передбачені договором штраф, 3 % річних та витрати на правову допомогу.

Замовник вимоги зустрічної претензії не виконав та, заперечуючи проти її вимог, посилався на те, що послуги виконавцем у строк, передбачений пунктом 3.1 договору, надані не були, отже у нього не виникло зобов`язання з оплати винагороди, передбаченої пунктом 4.1 договору.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах або якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно

до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки факт невиконання ОСОБА_3 умов договору про надання послуг від 05 липня 2019 року № 200169, а саме несплата винагороди, передбаченої пунктом 4.1 договору, підтверджено належними та достатніми доказами.

Посилання ОСОБА_3 на те, що виконавець не надав послуги за цим договором, спростовуються актом прийому-передачі наданих послуг від 10 вересня 2019 року, підписаним замовником, в якому зазначено про надання послуг у повному обсязі належної якості та у встановлені строки. ОСОБА_3 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він не підписував цей акт.

Договір про надання послуг від 05 липня 2019 року

№ 200169, у тому числі окремо пункт 6.2 щодо сплати замовником штрафу у розмірі 50 % від вартості робіт, недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому є чинним та обов`язковим для виконання його сторонами.

Описка у номері паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_3 (зазначено паспорт серії НОМЕР_1 та код НОМЕР_2 , замість правильного: паспорт серіі НОМЕР_3 та код НОМЕР_4 ), допущена в акті прийму-передачі від 10 вересня 2019 року, не може бути підставою для неприйняття цього акту, який підписано замовником, в якості доказу надання послуг, оскільки такий саме номер паспорту та ідентифікаційний номер ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_1 та код НОМЕР_2 ) вказані у договорі надання послуг від 05 липня 2019 року № 200169, факт укладання якого останнім не заперечувався.

Судом апеляційної інстанції було розподілено судові витрати з урахуванням того, що при зверненні до суду позивач за первісним позовом сплатив судовий збір за подання позову не у повному обсязі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Колегія суддів не бере до уваги посилання касаційної скарги на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновку, викладеному у зазначеній заявником постанові.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, встановивши у межах доводів касаційної скарги відсутність підстав для скасування оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - Проніна Євгена Ігоровича залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня

2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 28 вересня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович