Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 711/8269/17

провадження № 61-18187св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс-Агро», арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року у складі судді Казидуб О. Г. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., Сіренко Ю. В., Гончар Н. І., у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс-Агро», арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович, про стягнення заборгованості за договором поруки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія» (далі - ПАТ «Українська інноваційна компанія», ПАТ «УКР/ІН/КОМ») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки.

На обґрунтування позовних вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» посилалося на те, що 11 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Український інноваційний банк», ПАТ «Укрінбанк») (правонабувачем прав та обов`язків якого є позивач ПАТ «Українська інноваційна компанія») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс-Агро» (далі - ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро») укладено кредитний договір № 09-2013 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якої банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію з лімітом у розмірі 925 000,00 грн на термін до 09 березня 2015 року включно зі сплатою 23 % річних.

У подальшому між зазначеними сторонами було укладено додаткові угоди до кредитного договору, які передбачали відповідні зміни до основного договору (додаткова угода від 26 грудня 2013 року № 1 та додаткова угода від 12 лютого 2015 року № 2).

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 12 лютого 2015 року між ПАТ «Український інноваційний банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 03-2015-1п.

За умовами п. 1.1 вказаного договору поручитель поручається перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором та усіх додаткових угод до нього, та тих, що будуть укладені в майбутньому між кредитором та позичальником. Згідно з п. 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язується нести перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за невиконання (порушення) останнім зобов`язань за кредитним договором.

Позичальник взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 30 вересня 2017 року за останні 6 місяців заборгованість становить 620 354,91 грн, які складаються з: за простроченим кредитом - 229 495,63 грн; за строковим кредитом - 297 252,19 грн; за процентами - 66 023,87 грн; пеня за кредитом - 20 139,75 грн; інфляційні витрати за кредитом - 7 443,47 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «Українська інноваційна компанія» просила суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість у розмірі 620 354,91 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07 лютого

2020 року, залишеним без змін постановою Черкаського апеляційного суду

від 20 жовтня 2020 року, позовні вимоги у справі залишено без задоволення з посиланням на те, що позивачем пропущено строки для пред`явлення вимог до поручителя.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що з листопада 2015 року строк користування кредитом вважається таким, що сплив, а отже, у позичальника ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро» та поручителя ОСОБА_1 виникло зобов`язання протягом десяти робочих днів погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, а також нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Однак ні позичальник, ні поручитель даного обов`язку не виконали.

Оскільки упродовж шести місяців із дня настання строку виконання основного зобов`язання передбаченого пунктом 6.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії ПАТ «Українська інноваційна компанія» не пред`явило вимоги до поручителя ОСОБА_1 , його порука за договором від 12 лютого 2015 року припинилася.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ПАТ «Українська інноваційна компанія» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси

від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року, у якій, з урахуванням уточненої редакції, товариство просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на розгляд Господарського суду Луганської області в рамках провадження у справі про банкрутство

ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2021 року поновлено ПАТ «Українська інноваційна компанія» строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

У лютому 2021 року справа № 711/8269/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження скаржник, посилаючись на неправильність застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, вказує на застосування норм права без урахування висновків, викладених

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2018 року у справі № 908/4057/14, від 28 липня 2020 року у справі № 916/1572/17, від 09 червня

2020 року у справі № 910/3704/13, а саме: щодо застосування статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/5857/17 від 04 вересня 2018 року щодо застосування статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, оскільки з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, а тому розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен розглядати виключно господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство в межах цієї справи.

Крім того, суди помилково не застосували положення статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» та не звернули уваги на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 березня 2017 року у справі № 826/15260/17.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 вересня 2013 року між ПАТ «Український інноваційний банк» та ТОВ «Юнітранс-Агро» укладено кредитний договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 09-2013, відповідно до умов якого ТОВ «Юнітранс-Агро» надано кредит у розмірі 925 000,00 грн на термін до 09 березня 2015 року включно зі сплатою процентів в розмірі 23 % річних. За порушення кредитних зобов`язань позичальником у частині погашення заборгованості за кредитом передбачено нарахування пені.

26 грудня 2013 року між ПАТ «Укрінбанк» та ТОВ «Юнітранс-Агро» укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 09-2013 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2013 року.

12 лютого 2015 року між ПАТ «Укрінбанк» та ТОВ «Юнітранс-Агро» укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 09-2013 від 11 вересня 2013 року, відповідно до умов якої банк надає позичальнику кредит у розмірі 1 293 592,99 грн на термін до 12 лютого 2018 року включно зі сплатою процентів в розмірі 25 % річних. Також було внесено зміни в назву кредитного договору, а саме: слово «відновлювальної» змінено на «не відновлювальної».

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2013 року № 09-2013, між

ОСОБА_1 як поручителем та ПАТ «Український інноваційний банк» як кредитором 12 лютого 2015 року укладено договір поруки № 03-2015-1п.

Пунктом 1.1 договору поруки передбачено, що поручитель поручається перед кредитором за виконання ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро» (позичальником) у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором № 09-2013 про відкриття не відновлювальної кредитної лінії від 11 вересня 2013 року з урахуванням додаткової угоди від 26 грудня 2013 року № 1, додаткової угоди від 12 лютого 2015 року № 2 до нього, та тих, що будуть укладені в майбутньому між кредитором та позичальником.

Відповідно до пункту 1.2 договору поруки поручитель зобов`язується нести перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за невиконання (порушення) останнім зобов`язань за кредитним договором.

Пунктом 2.1 договору поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний самостійно контролювати виконання позичальником умов кредитного договору (своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування кредитом, пені та інших платежів), для чого він має право звертатися до кредитора за відповідною інформацією.

Згідно з пунктом 2.2 договору поруки у випадку порушення позичальником умов кредитного договору: непогашення позичальником кредиту, процентів за користування кредитом, пені та інших платежів у сумі та в строки, передбачені кредитним договором, поручитель зобов`язаний зробити це за позичальника протягом 5 (п`яти) робочих днів із дня порушення (невиконання, неповного виконання, неналежного виконання) позичальником відповідних умов кредитного договору.

Пунктом 2.3 договору поруки встановлено, що у випадку, якщо позичальник прострочив погашення кредиту та здійснення інших платежів, передбачених кредитним договором, поручитель зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Також пунктом 2.4 договору поруки встановлено, що при неперерахуванні коштів на рахунки кредитора у вказаний в пункті 2.2 цього договору строк, кредитор має право пред`явити позов до поручителя згідно з чинним законодавством України.

Пунктом 4.1 договору поруки визначено, що договір діє до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та сторонами за цим договором.

Пунктом 4.5 договору поруки передбачає, що договір припиняється у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Також встановлено, що ПАТ «Укрінбанк» 20 листопада 2015 року направило повідомлення ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро» про порушення основного зобов`язання з вимогою виконати порушене зобов`язання у тридцятиденний строк, а саме: погасити наявну заборгованість за кредитним договором від 11 вересня 2013 року № 09-2013 в повному обсязі.

Крім того, листи з вимогою про дострокове повернення кредиту направлялися на адресу позичальника та поручителя тимчасовою адміністрацією ПАТ «Укрінбанк» 01 лютого 2016 року за № 784/0/2-16.

13 липня 2016 року позачерговими загальними зборами акціонерів ПАТ «Укрінбанк» прийнято рішення про перейменування ПАТ «Укрінбанк» на ПАТ «Укрінком», затверджено нову редакцію його статуту, змінені види діяльності товариства за класифікацією видів економічної діяльності та сформовано органи управління ПАТ «Укрінком».

Згідно з витягом зі статуту ПАТ «Укрінком», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів від 13 липня 2016 року, воно є правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «Український інноваційний банк».

Відповідно до рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПАТ «Укрінком» від 28 березня 2017 року знову змінена назва акціонерного товариства на ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ «Укрінком», затвердженого позачерговими загальними зборами акціонерів від 28 березня 2017 року № 6, ПАТ «Українська інноваційна компанія» продовжує свою діяльність на підставі цього статуту шляхом зміни найменування з ПАТ «Укрінком» на ПАТ «Українська інноваційна компанія», яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ «Укрінком» та ПАТ «Український інноваційний банк».

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року в справі № 913/266/20 відкрито провадження у справі про банкрутство ПАТ «Укрінком».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У січні 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України N 4212-VI (зі змінами, внесеними Законом України № 5405-VI).

Частиною четвертою статті 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов`язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов`язаних з майновими вимогами до боржника.

Таким чином ГПК України з 19 січня 2013 року встановив для господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, підвідомчість усіх майнових спорів.

Так, ухвалою Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року відкрито провадження у справі № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія». Введено процедуру розпорядження майном строком на сто сімдесят календарних днів до 01 листопада 2020 року. Розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Дашко І. В.

На офіційному веб-сайті Господарського суду Луганської області в мережі Інтернет 15 травня 2020 року оприлюднено оголошення про порушення справи про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Про офіційне оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство розпорядник майна повідомляє суд, який розглядає позовні вимоги конкурсних кредиторів до боржника. Суд (суди) після офіційного оприлюднення відповідного оголошення має зупинити позовне провадження та роз`яснити позивачу зміст частини четвертої статті 23 цього Закону, зазначивши про це в ухвалі або в протоколі судового засідання (частина друга статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина дев`ята статті 16 ГПК України). Такі майнові спори розглядаються та вирішуються господарським судом за правилами позовного провадження, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у межах провадження у справі про банкрутство без порушення нових справ.

Такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/16.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 26 травня 2020 року ПАТ «Українська інноваційна компанія» перебуває в стані припинення за судовим рішенням про банкрутство (постанова Господарського суду Луганської області від 15 травня 2020 року у справі № 913/266/20 про порушення провадження у справі про банкрутство юридичної особи).

Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення, реалізувати свої права і отримати задоволення своїх вимог та дотримання прав боржника щодо визначення обсягу кредиторської заборгованості та черговості її погашення.

ЦПК України передбачає ситуації, коли таке провадження не могло бути закінчене у цивільному порядку.

Відповідно до частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд першої інстанції правильно відкрив провадження у справі в порядку цивільного судочинства, оскільки на час відкриття провадження у справі не було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Проте, 21 жовтня 2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ (далі - Кодекс № 2597-VIII).

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство.

Згідно зі статтею 1 Кодексу № 2597-VIII боржник - юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа-підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Відповідно до статті 7 Кодексу № 2597-VIII спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до частини першої статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Частиною першою статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7).

Згідно з частинами першою-третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Наведене дає підстави дійти висновку, що зазначений Кодекс № 2597-VIII передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Оскільки суд має застосовувати відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України норму, чинну на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду (перегляду) справи у тому числі й у суді касаційної інстанції, Верховний Суд застосовує норми Кодексу № 2597-VIII, які є чинними на час такого перегляду.

Системний аналіз положень законодавства про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексу № 2597-VIII передбачають концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Зазначені висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), у постанові Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 908/4057/14, у постанові Верховного Суду від 28 липня 2020 року у справі № 916/1572/17 та у постанові Верховного Суду від 09 червня 2020 року у справі № 910/3704/13.

Отже, виходячи зі змісту та підстав позову, характеру спірних правовідносин, ураховуючи наведені положення чинного законодавства, спір у цій справі між сторонами виник з правовідносин, що стосуються укладеного між позивачем та відповідачем договору, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Таким чином, судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно передати до господарського суду, на розгляді якого перебуває справа про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Аналогічних висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 19 лютого 2020 року у справі № 334/1939/16-ц (провадження № 61-47237св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 199/6577/16-ц (провадження № 61-13297св18), від 18 березня 2020 року у справі № 200/10257/14-ц (провадження № 61-9721св18), від 20 травня 2020 року у справі № 161/18582/17 (провадження № 61-26625св18), від 10 червня 2020 року у справі № 640/20224/15-ц (провадження № 61-6920св18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя стаття 400 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Отже, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції. За встановлених обставин справу необхідно передати справу до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство ПАТ «Українська інноваційна компанія».

Керуючись статтями 400, 402, 414, 416 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» задовольнити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасувати.

Матеріали справи № 711/8269/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Юнітранс-Агро», арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович, про стягнення заборгованості за договором поруки, передати до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук