Постанова

Іменем України

16 червня 2022 року

м. Київ

справа № 712/11527/17

провадження № 61-18337св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року у складі судді Токова С. Є. та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації Львівської області, про визначення місця проживання дитини, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, Служба у справах дітей Городоцької районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Позовна заява мотивована тим, що 23 травня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції він зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , актовий запис № 141.

Від подружнього проживання в них народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з ним в АДРЕСА_1 і знаходиться на його повному утриманні і вихованні.

Підставою позову зазначає невиконання відповідачем обов`язків по догляду за дочкою, неналежне виховання дитини, відсутність материнських почуттів до дитини, відсутність медичного догляду, залишення дитини без нагляду, небажання відповідача спілкуватися з дитиною та дбати про її розвиток.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд:

- визначити постійне місце проживання його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним, в будинку АДРЕСА_1 .

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини.

Зустрічний позов мотивовано тим, що добровільно ОСОБА_1 не надає їй можливості спілкуватися з дочкою, чинить всілякі перешкоди, щоб унеможливити їх зустрічі з нею, силоміць утримує дочку у себе, у зв`язку з чим вона не має фізичної можливості отримати доступ до дитини.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд:

- визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з нею за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року первісний позов задоволено.

Визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що починаючи з серпня 2017 року ОСОБА_2 з дитиною не спілкується, дитину не відвідувала, що в свою чергу свідчить про відсутність прихильності дитини до матері. Посилання представника ОСОБА_2 на той факт, що мати не мала можливості спілкуватися з дитиною через перешкоди, які чинились зі сторони батька та його родичів суд вважав безпідставними, оскільки у випадку існування таких перешкод ОСОБА_2 могла звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, проте такого позову не пред`являла, доказів про звернення до органу опіки та піклування із відповідними заявами щодо усунення перешкод суду не надала.

Суд критично оцінив посилання ОСОБА_2 на той факт, що уклавши повторно шлюб з ОСОБА_6 малолітня буде виховуватись у повноцінній сім`ї, оскільки дитина з моменту свого народження і до даного часу, тобто досягнення трьох років постійно проживає з батьком ОСОБА_1 , знає його як свого батька, у зв`язку з чим спілкування з особою, яку дитина не знає, тим більше проживання з нею може негативно вплинути на психологічний стан малолітньої.

Вказана справа переглядалася в судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що місцевий суд визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Соснівського районного суду м. Черкаси.

10 червня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 308/1867/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 201/4420/17 та інших.

В касаційній скарзі зазначається, що протягом майже двох років ОСОБА_1 фізично не надає ОСОБА_2 можливості спілкуватися з дочкою, чинить всілякі перешкоди, щоб унеможливити її зустрічі з дочкою, силоміць утримує дочку у себе, а ОСОБА_2 не має фізичної можливості отримати доступ до дочки. ОСОБА_2 неодноразово заявляла, що не має заперечень щоб батько дитини ОСОБА_1 спілкувався з дитиною, натомість сам ОСОБА_1 та його родичі своїми діями чинять перешкоди ОСОБА_2 у спілкуванні з дочкою.

Вказує, що вона любить свою дочку і спроможна забезпечити її всім необхідним. На даний час ОСОБА_2 має повноцінну сім`ю, окреме житло, в якому створені належні умови для проживання малолітньої дитини, що підтверджується актом обстеження умов проживання від 10 липня 2018 року № 195, складеним спеціалістами Служби у справах дітей Черкаської міської ради.

Крім того, у висновку спеціаліста - юридичного психолога ОСОБА_7 від 18 червня 2019 року № 04/19 вказано, що для малолітнього віку дитини вкрай необхідний контакт з матір`ю.

Вказує, що висновки судів з приводу того, що ОСОБА_2 з серпня 2017 року з дитиною не спілкується, дитину не відвідувала, що в свою чергу свідчить про відсутність прихильності дитини до матері, не відповідають дійсності, оскільки після 28 серпня 2017 року, коли ОСОБА_1 силоміць відібрав дитину, мати за допомогою Служби у справах дітей Городоцької РДА мала побачення з дитиною, яка позитивно реагувала на зустріч з нею, незважаючи на тривалу розлуку, а тому висновок суду про відсутністю прихильності дитини до матері є лише припущенням.

Скаржник зазначає, якщо донька ОСОБА_4 і далі буде проводити свій час без психофізіологічної підтримки матері і брати участь у конфліктних відносинах, то це може і далі розхитувати її несталу психіку і сприятиме дезорганізації дитини, психічному перенавантаженню. Також необхідно враховувати, як вікові, так і психологічні особливості дитини, її психоемоційний стан в динаміці і глибині, інакше це може привести до підвищення тривожності, неспокою, невпевненості в собі, що негативно позначиться на подальшому психоемоційному розвитку та буде сприяти невротизації та психотравмуванню дитини.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2022 року ОСОБА_1 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 23 травня 2015 року у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району м. Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції ОСОБА_1 зареєстрував шлюб з ОСОБА_2 , актовий запис № 141, який рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 жовтня 2017 року розірвано.

Від шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21 квітня 2016 року.

Встановлено, що дитина проживає разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до акту обстеження фактичного місця проживання ОСОБА_1 від 04 вересня 2017 року, складеного посадовим особами Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області, встановлено, що малолітня ОСОБА_4 проживає з батьком без реєстрації на АДРЕСА_1 з 27 липня 2017 року (т. 1 а. с. 7).

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 31 серпня 2017 року № 843, складеного комісією посадових осіб Угрівської сільської ради Городоцького району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_1 проживає в будинку, який належить його матері - ОСОБА_8 . Будинок 2008 року будівництва, цегляний, дах покритий металочерепицею. В будинку три житлові кімнати площею 54,8 кв. м, загальна площа 93,3 кв. м. У вказаному будинку є світло, газ, централізоване водопостачання, опалення індивідуальне - опалюється газовим котлом. Також є необхідна побутова техніка, нові меблі. В кімнатах проведено євроремонт. Є дитяча кімната. Умови проживання добрі.

На виконання постанови Верховного Суду від 23 грудня 2020 року апеляційним судом повторно було надано доручення відповідним службам у справах дітей надати висновки щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 як з батьком, так і з матір`ю.

Згідно висновку органу опіки та піклування м. Черкаси від 22 лютого 2021 року № 86, комісія, під час вирішення спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, беручи до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, виходячи з балансу інтересів батьків та дитини й інші обставини, керуючись статтями 19 160 161 СК України, вважає за можливе визначити проживання малолітньої ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матері ОСОБА_9 (т. 4 а. с. 23).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 15 квітня 2021 року, встановлено, що ОСОБА_4 проживає на АДРЕСА_1 . Дитина має дитяче спальне місце, багато іграшок, книг, забезпечена одягом, взуттям, спеціальним харчуванням. За цією адресою проживають ОСОБА_1 (батько), ОСОБА_8 (бабуся), ОСОБА_10 (дядько). В родині теплі, доброзичливі стосунки, члени сім`ї беруть участь у догляді та вихованні дитини, люблять її, дбають про здоров`я, створили належні умови для проживання (т. 4 а. с. 73, 74).

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування Львівської РДА про можливість проживання малолітньої ОСОБА_4 у батька ОСОБА_1 від 16 червня 2021 року № 457/02-26, ОСОБА_1 у 2019 році зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 , з якою разом виховують малолітню ОСОБА_4 , 2016 року народження, та ОСОБА_12 , 2009 року народження, дочку дружини від першого шлюбу. Сім`я матеріально та фінансово забезпечена, має належні умови проживання. ОСОБА_1 опікується малолітньою ОСОБА_4 , дбає про її життя та здоров`я, вчасно виконує рекомендації лікарів. Члени сім`ї допомагають у догляді та вихованні дівчинки. Орган опіки та піклування вважає, що малолітня ОСОБА_4 , може проживати разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (т. 4 а. с. 99, 100).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно з положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

У статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні ЄСПЛ «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року зазначено, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Аналіз релевантної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У зв`язку із зазначеним, при визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесів вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини.

Колегія суддів зауважує, що сім`я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Діти потребують уваги, підтримки і любові обох батьків. Діти є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 761/25544/19(провадження № 61-20015св21).

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з висновків органів опіки та піклування Черкаської міської ради та Львівської РДА вбачається, що більш кращі умови для проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 створені у батька. Зазначено, що дитина проживає в житловому будинку з усіма належними умовами, має свій дитячий куточок, в будинку є всі зручності, батько ОСОБА_1 матеріально та фінансово забезпечений, має позитивну характеристику з місця роботи (відображено у висновку Львівської РДА), одружився у 2019 році та разом з ОСОБА_11 виховують малолітню ОСОБА_4 та ОСОБА_12 (дочка дружини).

Вказані висновки не визнавалися судами такими, що є недостатньо обґрунтованими або суперечать інтересам дитини.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази які б дозволили дійти до висновку, що визначення місця проживання дитини з матір`ю, що фактично призводить до зміни місця проживання дитини, буде мати більш позитивний вплив на дитину. Дитина прижилася у існуючому середовищі, тому змінювати її місце проживання вагомих підстав немає.

З матеріалів справи вбачається, що батько створив належні умови для виховання та розвитку дитини, він досить багато часу приділяє увагу дитині, повністю її забезпечує, тому суди попередніх інстанцій, виходячи із найкращих інтересів дитини, встановивши, що малолітня ОСОБА_4 вже досить тривалий час проживає разом із батьком, правильно визначили місце проживання дитини.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування один з одним, суди, визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з батьком, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприятиме її повноцінному вихованню та розвитку.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 308/1867/19, від 15 вересня 2021 року у справі № 201/4420/17 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 травня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров