Постанова
Іменем України
07 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 712/1936/18
провадження № 61-8372св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (позивач за зустрічним позовом),
третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Бараненко Ірина Корніївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року у складі колегії суддів: Нерушак Л. В., Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К., про визнання права власності на майно, визнання недійсним свідоцтва, визнання недійсним правочину.
Позов обґрунтовано тим, що згідно договору дарування від 07 серпня
2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н. А. та зареєстрованого в реєстрі за № 8338, він отримав у власність від свого батька ОСОБА_4 (дарувальник) нерухоме майно, а саме: 27/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 . Вказана частина будинку на момент відчуження належала дарувальнику на праві приватної власності на підставі договору дарування та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2007 року.
Згідно з пунктом 13 вказаного договору він був вчинений за згодою іншого подружжя, яка отримана у встановленому законом порядку. Державна реєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно ним у встановленому порядку в реєстрі прав власності не здійснювалась.
Однак, він зазначає, що з моменту укладення зазначеного договору дарування та по час звернення до суду із цим позовомвказане нерухоме майно перебуває у його володінні, він має вільний доступ до нього та зареєстрований за адресою знаходження майна.
Водночас, вищезазначене майно за його згодою перебуває у користуванні ОСОБА_3 , яка є його сестрою, та ОСОБА_2 , яка є його племінницею. Будь-яких правочинів щодо відчуження цього майна або надання таких правомочностей іншим особам він не надавав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 його батько, ОСОБА_4 помер. Бажаючи зареєструвати вказане майно в реєстрі речових прав, та вчинити стосовно нього інші нотаріальні дії, він 10 серпня 2017 року звернувся до нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Старовойтової О. С., де дізнався, що згідно даних реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на належну йому 27/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 зареєстровано за його батьком ОСОБА_4 , з часткою 9/50 та за ОСОБА_2 з часткою 9/25 (18/50) на підставі договору дарування № 4683 від 24 листопада 2012 року.
12 лютого 2018 року він звернувся до комунального підприємства «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» (далі -
КП «ЧООБТІ») з метою ознайомлення із реєстраційною справою на вказане нерухоме майно, з якої дізнався, що 30 серпня 2012 року в держаному реєстрі права власності на нерухоме майно 29 серпня 2012 року право власності на належні йому 27/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 було зареєстровано за його матір`ю, ОСОБА_5 (в розмірі 1/3 частки) та за сестрою, ОСОБА_3 (в розмірі 1/3 частки), як на спадкове майно на підставі свідоцтв про право на спадщину від 29 серпня 2012 року № 3384 та № 3386, виданих приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К. щодо майна померлого батька ОСОБА_4 .
У подальшому 24 листопада 2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відчужили вищевказані частки, а саме 9/25 (18/50) частини вищевказаного будинку на користь ОСОБА_2 згідно договору дарування
від 24 листопада 2012 року, зареєструвавши таке право в реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 грудня 2012 року. Вважав, що після набуття ним права власності на вищевказане майно, це майно було незаконно відчужено на користь ОСОБА_3 , шляхом спадкування цього майна та подальшого відчуження на користь ОСОБА_2 , і таке відчуження відбулося поза його волею, тому є порушенням його права власності.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 29 серпня 2012 року № 3384, видане ОСОБА_5 на 1/3 частину спадкового майна, посвідчене приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 29 серпня 2012 року № 3386, видане ОСОБА_6 на 1/3 частину спадкового майна, посвідчене приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Визнати недійсним договір дарування від 24 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на дарування
9/25 часток в праві власності на житловий будинок.
Визнати за ним право власності на нерухоме майно, а саме: на 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по
АДРЕСА_1 , яке набуте ним на підставі договору дарування від 07 серпня 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 8338.
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування.
Зустрічний позов мотивовано тим, що відносно договору дарування її батько не повідомляв, а тому про існування вказаного договору дарування їй стало відомо після отримання копії позовної заяви брата.
Як до укладення договору дарування від 07 серпня 2007 року, так і після його укладення у спірному будинку по
АДРЕСА_1 проживали її батьки та її дочка, ОСОБА_2 зі своєю сім`єю, яка фактично доглядала за її батьками ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 . Договір дарування був нотаріально посвідченим, але не було проведено його державної реєстрації. Її брат ОСОБА_1 не проживав у спірному будинку. Після смерті ОСОБА_4 всі заходи спрямовані на його поховання здійснювала ОСОБА_2 . Тому
ОСОБА_3 вважала, що дарувальник ОСОБА_4 фактично не передав дарунок, а обдаровуваний ОСОБА_1 не прийняв дарунок та умисно не провів державної реєстрації договору дарування 07 серпня
2007 року, тому вказане майно, після смерті ОСОБА_4 було отримано нею та матір`ю ОСОБА_5 як спадкове майно.
Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд визнати договір дарування від 07 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н. А., недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 листопада
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір дарування від 07 серпня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н. А. на нерухоме майно, а саме 27/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державна реєстрація є єдиним доказом існування зареєстрованого права, тому вона створює презумпцію дійсності зареєстрованого права. За відсутності державної реєстрації учасники цивільного обороту не зможуть набути права на нерухоме майно. Тільки зареєстроване право надає можливість відчужувачу однозначно стверджувати про правомірність його володіння річчю, тобто володіння, засноване на праві. Основу державної реєстрації складає публічна достовірність, бо саме записом у державному реєстрі складається повне уявлення про право, тобто в тому вигляді, обсязі і порядку, в якому вони занесені.
Задовольняючи зустрічний позов про визнання недійсним договору дарування, суд першої інстанції виходив із доведеності вимог, та дійшов висновку, що дарувальник ОСОБА_4 фактично не передав дарунок, а обдаровуваний ОСОБА_1 не прийняв дарунок та умисно не провів державної реєстрації договору дарування 07 серпня 2007 року, у зв`язку з чим у нього не виникло права власності на нерухоме майно, а саме на
27/50 частин житлового будинку з надвірними спорудами по
АДРЕСА_1 . В результаті чого, вказане майно після смерті ОСОБА_4 було на законних підставах успадковано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 як спадкоємцями першої черги за законом, та ними отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, а частка позивача залишилась, оскільки він не отримував свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір дарування від 07 серпня 2007 року був укладений без наміру створити юридичні наслідки, а тому є недійсним.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 28 листопада 2018 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги
ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 29 серпня 2012 року реєстраційний номер № 3384, видане
ОСОБА_5 на 1/3 частину спадкового майна, що складається із
27/50 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом
від 29 серпня 2012 року, реєстраційний номер № 3386, видане ОСОБА_3 на 1/3 частину спадкового майна, що складається із 27/50 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Визнано недійсним договір дарування від 24 листопада 2012 року, реєстраційним номер 4683, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на дарування 9/25 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а саме: на 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 .
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що системний аналіз статей 346 717 719 722 ЦК України і положень договору дарування укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , дають підстави для висновку про те, що право власності на подароване майно перейшло до обдарованого в момент прийняття дарунку, під яким розуміється отримання примірника нотаріально посвідченого договору дарування. Таким чином, після укладенням договору дарування припинено право власності у ОСОБА_4 на 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого по АДРЕСА_1 . Таким чином, за відсутності державної реєстрації прав на нерухоме майно, які виникають на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, обдарована особа набуває право власності на дарунок відповідно до частини першої статті 722 ЦК України та умов договору дарування, однак обмежена у праві розпорядження цим майном до моменту реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на майно.
Апеляційний суд дійшов висновку, що 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , яке було предметом оспорюваного договору дарування
від 07 серпня 2007 року, не могли входити до складу спадщини
ОСОБА_4 , оскільки він, будучи його власником, ще за свого життя розпорядився своїм майном шляхом дарування сину ОСОБА_1 , який належним чином прийняв дарунок, але не здійснив його реєстрацію, що не позбавляє його права власності на майно.
Щодо вимоги позивача про визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а саме 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , то в цій частині позову апеляційний суд вважав слід відмовити з тих підстав, що договір дарування від 07 серпня 2007 року і є правовою підставою належності майна позивачу, тому і визнання такого права ще за рішенням суду не потребує.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду,
ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір дарування від 07 серпня
2007 року був посвідчений нотаріально, але його не було належним чином зареєстровано відповідно до вимог законодавства. Таким чином право власності у ОСОБА_1 на нерухоме майно не виникло, оскільки він фактично не отримав дарунок, та в подальшому не провів державну реєстрацію договору дарування. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що за своїм змістом договір дарування є добровільним волевиявленням сторін, а тому, оскільки прийняття дарунку не відбулося, відсутні будь-які правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
У серпні 2019 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К., про визнання права власності на майно, визнання свідоцтва та правочину недійсними; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору дарування недійсним призначено до розгляду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому він просив суд залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 серпня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н. А., та зареєстрований в реєстрі нотаріуса за № 8338 (а. с. 6).
Вказаний договір складається з 16 пунктів, в яких викладені його умови.
Відповідно до умов пункту 1, 2 вказаного договору ОСОБА_4 як дарувальник безоплатно передає у власність обдаровуваного нерухоме майно, а саме: 27/50 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , що має наступні характеристики: житловий будинок літ. А-1, загальною площею
94,2 кв. м, житловою площею 50,4 кв. м глинобитний, обкладений цеглою, надвірні споруди: сарай «Б», сарай «б», вбиральня «В», вбиральня «Г», погріб «Ж», сарай «Д», огорожа 1-4, водоколонка 5, замощення 1.
У пункті 3 вказаного договору зазначені документальні підстави належності дарувальнику ОСОБА_4 права власності на відчужувану частину будинковолодіння, зокрема на підставі договору дарування, посвідченого Черкаською державною нотаріальною конторою 30 грудня 1965 року за
№ 2-9735, зареєстрованого в КП «ЧООБТІ» за № 4889 та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 06 червня 2007 року.
Пунктом 13 вказаного договору роз`яснено, що право власності на відчужувану частину житлового будинку у обдарованого виникає з моменту його прийняття, а саме одержання примірника договору після його нотаріального посвідчення. Згода іншого подружжя на укладення зазначеного договору отримана у встановленому законом порядку.
Водночас пунктом 14 договору сторонам роз`яснено норми статей 182,
215-220 225 228-236 717-728 ЦК України.
Крім того, обдарованому роз`яснено зміст статті 14 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції що діяла на момент виникнення цих правовідносин.
Державна реєстрація права власності на вищевказане нерухоме майно позивачем у встановленому порядку в реєстрі прав власності не здійснювалась.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , що підтверджується даними свідоцтва про смерть (а. с. 12).
Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К. за заявами ОСОБА_5 , дружини померлого, та його дочки ОСОБА_3 від 22 травня 2012 року була заведена спадкова справа № 10/2012 (а. с. 161).
Встановлено коло спадкоємців: дружина ОСОБА_5 , дочка
ОСОБА_3 , син ОСОБА_1 , які є спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 . Спадкоємцями були подані документи, що посвідчували право власності спадкодавця на належні йому 27/50 частки зазначеного житлового будинку. У подальшому нотаріусом Мальованій К. А. та ОСОБА_3 були видані свідоцтва про право на спадщину на частку житлового будинку, що належав спадкодавцю ОСОБА_4 по
1/3 частці в спадковому майні кожного. При цьому, частка ОСОБА_1 у розмірі 1/3 частки залишилась відкритою, оскільки він не звертався за видачею свідоцтва про право на спадщину (а. с. 9, 10).
24 листопада 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 подарували ОСОБА_2 9/25 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною часткою надвірних споруд, що знаходиться за адресою
АДРЕСА_1 , згідно договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі нотаріуса за № 4683, та здійснено державну реєстрацію прав згідно даних витягу КП «ЧООБТІ» від 04 грудня 2012 року
(а. с. 11).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції
до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прийнятого у Парижі 20 березня 1952 pоку, гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Статтею 41 Конституції України регламентовано право кожного на володіння, користування і розпорядження зокрема своєю власністю. А також набуття права приватної власності в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі осіб.
Згідно із статтею 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За змістом пункту 3 статті 319 ЦК України, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, а відповідно до пункту 4 цієї ж статті - власність зобов`язує.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.
За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визначення правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину.
Згідно зі статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальний) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Як вбачається зі змісту статті 718 ЦК України предметом договору дарування може бути зокрема нерухома річ.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, що розташовані на них.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, перехід і припинення, відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, що діяла на момент укладення оспорюваного договору дарування, підлягають обов`язковій державній реєстрації.
Частиною першою статті 722 ЦК України визначено, що право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття. Це правило застосовується в сукупності із загальними нормами ЦК України щодо моменту набуття права власності за договором.
Пунктом 4 статті 722 ЦК України регламентовано прийняття дарунку шляхом прийняття обдарованим документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 346 ЦК України відчуження нерухомого майна є підставою припинення права власності на нього.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01 липня
2004 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення в частині вимог за первісним позовом, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за відсутності державної реєстрації прав на нерухоме майно, які виникають на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, обдарована особа набуває право власності на дарунок відповідно до частини першої статті 722 ЦК України та умов договору дарування, однак обмежена у праві розпорядження цим майном до моменту реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на майно. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Першої судової палати касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 199/1790/16 (провадження № 61-9357св18), у постанові Другої судової палати касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 258/1725/15-ц (провадження № 61-12581св18).
Пунктом 13 оспорюваного договору дарування від 07 серпня 2007 року зазначено, що право власності на відчужувану частину житлового будинку у обдарованого виникає з моменту його прийняття. Прийняттям дарунка вважається одержання обдарованим примірника цього договору після його нотаріального посвідчення.
Отже, з урахуванням вищевказаних вимог закону та положень договору дарування, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що право власності за договором дарування переходить до обдарованого з моменту отримання дарунка, під яким розумілося отримання оригіналу договору дарування спірної частини будинку, тому відсутні підстави для визнання договору дарування від 07 серпня 2007 року недійсним.
Таким чином, після укладенням договору дарування припинено право власності у ОСОБА_4 на 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого по АДРЕСА_1 , а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що 27/50 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 не могли входити до складу спадщини ОСОБА_4 , оскільки він, будучи його власником, ще за свого життя розпорядився своїм майном шляхом дарування сину ОСОБА_1 , який належним чином прийняв дарунок, але не здійснив його реєстрацію, що не позбавляє його права власності на майно.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції правомірно визнав недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_5 на
1/3 частину спадкового майна, що складається із 27/50 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по
АДРЕСА_1 , виданого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К. та свідоцтва про право на спадщину за законом від 29 серпня 2012 року, реєстраційний номер № 3386, видане ОСОБА_3 на 1/3 частину спадкового майна, що складається із 27/50 часток в праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по
АДРЕСА_1 , виданого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К.
Також обґрунтовано скасував і визнав недійсним договір дарування
від 24 листопада 2012 року, реєстраційним номер 4683, укладений між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на дарування 9/25 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною частиною надвірних споруд по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Бараненко І. К., оскільки при визнанні недійсними свідоцтв про право на спадщину, відповідно підлягає і визнанню недійсним договір дарування
від 24 листопада 2012 року, так як у осіб відсутні правові підстави для укладення договору дарування у зв`язку із визнанням недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 умисно не провів державної реєстрації договору дарування від 07 серпня 2007 року не свідчить про фіктивність вказаного правочину та не позбавляє його права власності на подароване йому майно.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 19 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович