Постанова

Іменем України

16 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 712/2941/19

провадження № 61-10090св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Наполова Тетяна Анатоліївна, на постанову Черкаського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Карпенко О. В., Василенко Л. І., Єльцова В. О., від 05 травня

2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 01 червня 2012 року між ним та відповідачем укладено договір позики, відповідно до якого він надав відповідачу у борг грошові кошти в розмірі 21 000 доларів США на строк до 01 червня 2018 року, про що було складено відповідну розписку.

Однак відповідач відмовляється виконати належним чином у повному обсязі свої грошові зобов`язання за договором позики, ігнорує вимоги щодо повернення коштів.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути із ОСОБА_2 суму позики в розмірі 21 000 доларів США та 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання в розмірі 471, 20 доларів США.

Інформація про рух справи в судах та короткий зміст оскарженої постанови апеляційного суду

Заочним рішенням Соснівського районного суду від 29 травня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості за договором позики від 01 червня 2012 року у розмірі

21 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 564 060 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 12 656, 43 грн, сплачений судовий збір в сумі 5 641 грн, а всього 582 357, 43 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 серпня 2019 року заочне рішення цього ж суду від 29 травня 2019 року скасовано і призначено справу до розгляду.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року, у складі судді Мельник І. О., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Скасовано вжиті судом заходи забезпечення позову.

Суд першої інстанції виходив з того, що написана відповідачем розписка не є борговою, оскільки не містить в собі жодних зобов`язань, а є лише підтвердженням отримання ОСОБА_2 грошових коштів із відсутністю зобов`язання щодо їх повернення, тобто, за своєю правовою природою не породжує правовідносини, що могли б виникнути із договору позики. Крім того розписка від 01 червня 2012 року не містить точної ідентифікації позикодавця.

Судом також було враховано, що у первісний текст розписки, на яку посилається позивач як доказ, сторонньою особою, а не автором документу, були внесені дописки, які стосуються суттєвих умов договору (дата складання та строк виконання грошових зобов`язань).

Постановою Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2021 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 11 травня 2021 року, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову ОСОБА_1 .

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 21 000 доларів США основного боргу, що за офіційним курсом НБУ на 05 травня 2021 року складає 582 393 грн, 3 % річних від суми боргу - 471, 20 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 05 травня 2021 року складає 13 067, 79 грн, витрати, понесені за подання позовної заяви в сумі 5 641 грн та апеляційної скарги в сумі 8 461, 50 грн.

Апеляційний суд вважав доведеним факт отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 21 000 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язана була повернути у строк до 01 червня 2018 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Наполова Т. А., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржену постанову скасувати, залишивши в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 15 вересня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 червня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Наполова Т. А. подала касаційну скаргу в справі № 712/2941/19 на постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У липні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, приймаючи оскаржену постанову, застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 та від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, не спростував висновки суду першої інстанції про недопустимість наданих позивачем доказів, та формально підійшов до встановлення фактичних обставин справи.

Заявник стверджує, що реально гроші ОСОБА_1 не передавалися відповідачу і договір позики не був укладений.

Суд апеляційної інстанції не врахував, що сам позивач спростував обставини, які містяться в розписці і стосуються предмета доказування. Дійсні обставини справи інші ніж вказані в розписці і вважати її достовірним доказом немає підстав.

Вказує, що оскільки у ОСОБА_2 не виникло обов`язку з повернення позики то відсутні і правові підстави для стягнення 3 % річних.

Також звертає увагу, що суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача, поданою з пропуском строку, встановленого статтею 354 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подано відзив на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскарженого судового рішення, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2021 року - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В матеріалах справи наявна копія розписки наступного змісту:

«Розписка

Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Придніпровським РВ УМВС України в Черкаській обл. 30.05.98 р., прописана АДРЕСА_1 , позичила кошти 21 000 (двадцять одна тисяча доларів США) у ОСОБА_1 зобов`язуюсь повернути дану суму: до 1.06.2018 р.

1.06.2012 року /підпис/».

Апеляційний суд встановив, що відповідач не виконала належним чином своїх зобов`язань із повернення суми позики.

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення комплексної комісійної судово-технічної експертизи від 07 травня 2020 року

№ 346, 397/20-23:

- рукописний текст «до 1.06.2018р.» та інший рукописний текст розписки (крім рукописного тексту «01.06») виконані не однією особою. Рукописний текст «до 1.06.2018р.» та рукописний текст «1.06» вірогідно виконаний однією особою.

- рукописний текст «до 1.06.2018р.» і «1.06.» та решта тексту розписки від 01 червня 2012 року виконані різними кульковими ручками. До першопочаткового тексту розписки від 01 червня 2012 року дописано рукописний текст «до 1.06.2018р.» і «1.06.».

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Надаючи оцінку правовідносинам, які виникли між сторонами, Верховний Суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статей 526 530 598 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі

№ 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою

статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Апеляційним судом встановлено, що між ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 21 000 доларів США.

Надавши належну оцінку змісту розписки, складеної ОСОБА_2 , врахувавши положення статті 545 ЦК України, а також те, що оригінал боргової розписки знаходиться у позивача та не надані належні докази повернення боргу, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 21 000 доларів США.

Колегія суддів звертає увагу, що текст розписки не є суперечливим, а використані в ньому словесні обороти «позичила кошти» та «зобов`язуюсь повернути дану суму» вказують на те, що правовідносини, які склалися між сторонами щодо передачі грошових коштів, є позикою, а сама розписка є доказом не лише факту укладення договору позики, а й передачі грошової суми позичальнику.

Зазначених в розписці відомостей (зокрема дата народження, серія та номер паспорта) достатньо для ідентифікації відповідача, як позичальника.

Факт складання наявної в матеріалах справи розписки саме відповідачем ОСОБА_2 не спростовано.

Клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою ідентифікації виконавця рукописного тексту і підпису в розписці, відповідачем не заявлені.

Доказів, які б підтвердили безгрошовість укладеного між сторонами правочину та докази належного виконання ОСОБА_2 зобов`язань з повернення позики судам не надано.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Однак Верховний Суд не може погодитись із висновками апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Так, приймаючи оскаржену постанову, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У постанові Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року у справі

№ 3-127гс11 зроблено висновок, що оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту.

Позиція щодо можливості пред`явлення позикодавцем вимоги до позичальника про повернення суми позики саме шляхом подання до суду відповідного позову підтримана й у постановах Верховного Суду

від 06 лютого 2019 року у справі №753/2362/17, від 20 березня 2019 року у справі № 755/21936/15-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 750/13632/18, від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18.

Під час розгляду справи встановлено, що дата повернення позики

«до 1.06.2018р.» дописана в розписці невідомою особою (не автором документу) а отже не може вважатися дійсною.

Тобто, в даному випадку, строк повернення позики слід вважати таким, що не встановлений договором, а отже позика підлягає поверненню за правилами абзацу 2 частини першої статті 1049 ЦК України протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це.

Докази пред`явлення ОСОБА_1 вимоги ОСОБА_2 про повернення позики до подання позову, в матеріалах справи відсутні.

Таким чином днем пред`явлення вимоги про повернення переданих в позику грошових коштів є подання позову ОСОБА_1 .

Натомість ОСОБА_1 просив стягнути 3% річних за період (273 дні) до пред`явлення позову, коли, за обставин розглядуваної справи, прострочення зобов`язання із повернення позики не настало.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу вказаних норм матеріального права вбачається, що стягнення 3 % річних є можливим лише після прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постанові

від 08 грудня 2021 року у справі № 522/24415/17, яка прийнята після подання касаційної скарги та має бути врахована в силу вимог частини третьої статті 400 ЦПК України.

Отже постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 471, 20 доларів США підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання заявника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18) та від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18) є необґрунтованими, оскільки висновки апеляційного суду у справі, що переглядається не суперечать наведеним висновкам Верховного Суду, які зроблені за інших фактичних обставин.

Помилковим є також посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, в якій касаційній суд вказав про те, що саме по собі підтвердження отримання грошових коштів не свідчить про існування між сторонами саме боргового зобов`язання, оскільки розписка, яка складена позичальником не містить обов`язку про повернення грошових коштів.

Натомість у розглядуваній справі розписка ОСОБА_2 містить як вказівку на те, що кошти отримані в позику (позичені), так і зобов`язання їх повернути.

Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з наявних в його розпорядженні матеріалів, які вказували на існування підстав для відкриття апеляційного провадження.

До повноважень Верховного Суду не належить прийняття та дослідження нових доказів, а отже колегія суддів не може врахувати нові докази додані заявником до касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції правильно вирішив вимоги про стягнення суми позики, однак дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом сплачено 5 641 грн судового збору, а при поданні апеляційної скарги - 8 461, 50 грн.

ОСОБА_2 сплачено судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення та касаційної скарги в загальному розмірі 11 666, 20 грн (384, 20 грн + 11 282 грн) та 5 024 грн за проведення у справі експертизи.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (97, 8 %) понесені ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги, підлягають стягненню з ОСОБА_2 в розмірі 13 792, 25 грн, а сплачений відповідачем судовий збір та витрати на проведення експертизи в загальному розмірі 367, 18 грн підлягає відшкодуванню за рахунок ОСОБА_1 пропорційно (2,2%) до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат

(частина десята статті 141 ЦПК України).

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 13 425, 07 грн (13 792, 25 грн -

367, 18 грн).

Керуючись статтями 141 400 406 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Наполова Тетяна Анатоліївна, задовольнити частково.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також в частині розподілу судових витрат скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3 % річних в сумі 471, 20 доларів США за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 425, 07 грн витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині постанову Черкаського апеляційного суду від 05 травня

2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович