Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 712/8836/18

провадження № 61-19728св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - Приватне підприємство «ПАМІР-А», Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року під головуванням судді Пироженко С. А. та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Вініченка Б. Б., Новікова О. М., Бондаренка С. І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ПАМІР-А», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання вимоги безпідставною, визнання правочинів недійсними,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: визнати безпідставною та такою, що не підлягає виконанню, вимогу про усунення порушення (іпотечне повідомлення) без дати та номеру реєстрації Приватного підприємства ПП «ПАМІР-А» (далі - ПП ПП «ПАМІР-А»), адресовану ОСОБА_1 ; визнати недійсним договір від 22 березня 2018 року № 336/К купівлі-продажу майнових прав на підставі якого від Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») до ПП «ПАМІР-А» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 грудня 2005 року №31/К-05; визнати недійсним договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 березня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І. Л. за реєстраційним № 418, на підставі якого від ПАТ «Дельта Банк» до ПП «ПАМІР-А» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , за договором іпотеки від 29 грудня 2005 року № 31/Zкіп-05.

В мотивування позовних вимог позивач вказував, що 29 грудня 2005 року ТОВ «Юрата» в особі директора Климюка Ю. І. було укладено із ТОВ «Український промисловий банк» кредитний договір № 31/к-05, за яким банк надав ТОВ «Юрата» кредит в сумі 300 000 грн під 21% річних з кінцевим терміном погашення до 26 грудня 2008 року.

27 вересня 2007 року між ТОВ «Юрата» в особі директора Климюка Ю. І. та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено Додатковий договір № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 31/к-05, яким внесено зміни до п. 1.1 Договору в частині надання ТОВ «Юрата» кредиту в сумі 600 000 грн під 18,5% річних з кінцевим терміном погашення до 26 грудня 2008 року.

На виконання п. 3.1., 3.2. кредитного договору від 29 грудня 2005 року №31/к-05 позивачем як майновим поручителем за ТОВ «Юрата» було укладено із ТОВ «Український промисловий банк» договір іпотеки № 31/Zкіп-05, за яким ним передано належний йому комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 287,6 кв. м в іпотеку з метою забезпечення повернення кредитних ресурсів за вищевказаним кредитним договором, процентів, комісійної винагороди, неустойки, витрат на утримання, страхування предмету іпотеки.

26 січня 2009 року позивачем як майновим поручителем за ТОВ «Юрата» було укладено із ТОВ «Український промисловий банк» Додатковий договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29 грудня 2005 року №31/Zкіп-05, яким внесено зміни до п. 1.1. Договору іпотеки в частині зобов`язання по погашенню кредиту по кредитному договору №31/к-05 в сумі 593 846 грн до 01 грудня 2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22% річних.

02 липня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та АТ «Дельта Банк» був укладений договір про передачу активів в рахунок погашення заборгованості, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. та зареєстрований в реєстрі за № 2263, за яким право вимоги по кредитному договору від 29 грудня 2005 року № 31/к-05 перейшло від ТОВ «Український промисловий банк» до АТ «Дельта Банк».

22 березня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПП «ПАМІР-А» був укладений договір № 336/К купівлі-продажу майнових прав та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 27 червня 2012 року у справі № 5026/727/2012 задоволені позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Юрата» про стягнення 949 944, 68 грн заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 31/к-05 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Юрата» 29 грудня 2005 року, право вимоги якої виникло у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору про передачу активів ТОВ «Укрпромбанк» в рахунок погашення заборгованості, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрпромбанк» 02 липня 2010 року та додатку № 1 до нього.

Вказує, що 05 квітня 2018 року ним було отримано вимогу від ПП «ПАМІР-А» без дати та номера реєстрації, в якій було вказано, що 22 березня 2018 року вказана юридична особа на підставі договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 22 березня 2018 року набула права вимоги до нього. Було висунуто вимогу протягом 30 календарних днів достроково виконати боргові зобов`язання у повному обсязі (на суму 1 507 297 грн), а у разі невиконання вимоги попереджено, що ПП «ПАМІР-А» в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» зверне стягнення на предмет іпотеки.

Вказаний борг позивач вважає необґрунтованим, оскільки у вимозі зазначено суму боргу 1 507 297, 72 грн, в той час сума заборгованості перед ПАТ «Дельта Банк» станом на день підписання договору відступлення права вимоги за іпотечним договором 22 березня 2018 року становила 916 139, 47 грн.

Крім того, вказує, що загальна сума заборгованості ТОВ «Юрата» за кредитом визначена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб станом на 01 листопада 2017 року становить 916 139, 47 грн. Таким чином, ціна майнових прав за умовами Договору становила 654 125 грн, а розмір самої грошової вимоги становив 916 139, 47 грн, тобто розмір грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги. Крім того, як вбачається з публічного паспорту активу щодо прав вимога за кредитом станом на 01 листопада 2017 року вартість майна переданого в іпотеку становить 1 340 000 грн, з врахуванням переоцінки - 1 675 000 грн, що значно більше розміру заборгованості боржника визначено публічним паспортом Активу ФГВФО - 916 139, 47 грн.

Позивач зазначає, що фактично в результаті укладення оспорюваних договорів про відступлення права вимоги ПП «ПАМІР-А» набуло право власності на майно, вартість якого значно перевищує, по - перше, сплачену ПП «ПАМІР-А» ПАТ «Дельта Банк» суму, а по-друге, значно перевищує розмір заборгованості ТОВ «Юрата» за кредитним договором.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що за своєю правовою природою було укладено не договір купівлі-продажу майнових прав, а договір факторингу.

Щодо суб`єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК України визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Разом з тим, ПП «ПАМІР-А» не є ані банком, ані фінансовою установою, в усякому разі серед зареєстрованих видів діяльності вказаної юридичної особи відсутні будь-які дані, що стосувалися б діяльності у галузі фінансових послуг, а також вказана юридична особа відсутня в реєстрі фінансових установ на офіційному веб-сайті Нацкомфінпослуг.

Позивач вважає, що договір від 22 березня 2018 року № 336/К купівлі-продажу майнових прав фактично є договором факторингу, в якому не дотримано вимоги чинного законодавства щодо суб`єктного складу фактора (банк або інша фінансова установа). А тому останній укладений з порушенням чинного законодавства і може бути судом визнаний недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 26 вересня 2019 року без змін.

Рішення місцевого суду, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що посилання позивача відносно його не погодження із розміром заборгованості та твердження про те, що такий розмір є необґрунтованим та не відповідає фактичному розміру боргу, є необґрунтованим, адже ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, що вказана сума заборгованості розрахована неправильно, не надав власного розрахунку, та не оспорював її в судовому порядку, жодного доказу звернення позивача до банківських установ, судових інстанцій за вирішенням цього питання позивачем до суду не надано.

Апеляційний суд додатково вказував, що вимоги про визнання відсутнім права відповідача (кредитора) ПП «ПАМІР-А» вимагати від позивача (боржника) ОСОБА_1 сплати боргу за кредитними договорами, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, такі доводи можуть розглядатися судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право. Такі вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за кредитним договором.

норми цивільного права не встановлюють суб`єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і до договору відступлення права вимоги, адже ці договори за своєю правовою суттю є цивільно-правовими зобов`язаннями сторін та не мають відношення до спеціальних галузей права, тож регулюються цивільним законодавством.

Ціна продажу лота, а в даному випадку, права вимоги встановлена у відповідності до вказаного Положення, що в свою чергу свідчить про помилковість твердження апелянта, про наявність фактично укладеного договору факторингу, про що на його думку, свідчить різниця між заборгованістю та ціною договору.

Протокол електронних торгів від 22 лютого 2018 року № UA-EA-2018-02-08-000587-а є чинним, результати електронних торгів не скасовані.

Розбіжності щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 31/К-05 у договорі від 22 березня 2018 року № 336/К з наявними у матеріалах справи доказами не можуть бути підставою для визнання договору недійсним з вказаних правових підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гарбазей Д. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що вимога повинна бути обґрунтована та містити відомості та розрахунки заборгованості перед кредитором, що повинні відповідати дійсності. На думку представника заявника ПП «ПАМІР-А» здійснило необґрунтоване та безпідставне донарахування суми кредитних зобов`язань замість 949 944,68 грн до 1 507 297,72 грн. Вважає, що визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, забезпечує ефективний захист іпотекодавця від безпідставних спроб звернення стягнення на іпотечне майно з боку кредитора без визначення обґрунтованої суми боргових зобов`язань.

Доводом касаційної скарги є також те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу майнових прав фактично є договором факторингу, адже вартість вимог на момент його укладення становила 916 139,47 грн, а ціна за якою продано право вимоги на майно - 654 125 грн, що є свідченням укладення договору факторингу.

Узагальнені доводи особи. яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року представник ПАТ «Дельта Банк» - адвокат Нестеренко І. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Представник відповідача вказує, що твердження представника позивача про те, що між сторонами фактично укладено договір факторингу не відповідає дійсності, адже між сторонами укладено договір про відступлення права вимоги, а укладений між сторонами договір є договором відступлення права вимоги.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Соснівського районного суду м. Черкаси.

10 грудня 2019 року цивільна справа № 712/8836/18 надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 грудня 2019 року справу призначено колегії суддів у складі: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 грудня 2020 року справу призначено колегії суддів у складі: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 29 грудня 2005 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ТОВ «Юрата» було укладено кредитний договір № 31/К-05 на відкриття відновлювальної кредитної лінії. Згідно даного договору банк надав ТОВ «Юрата» кредит в сумі 300 000 грн під 21 % річних з кінцевим терміном погашення до 26 грудня 2008 року.

27 вересня 2007 року між ТОВ «Юрата» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено Додатковий договір № 2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 31/К-05, яким внесено зміни до п. 1.1 Договору в частині надання ТОВ «Юрата» кредиту в сумі 600 000 грн під 18,5% річних з кінцевим терміном погашення до 26 грудня 2008 року.

30 липня 2008 року між ТОВ «Юрата» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено Додатковий договір № 3 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 31/К-05, яким внесено зміни до п. 1.1 Договору в частині встановлення процентної ставки на рівні 22 % річних з кінцевим терміном погашення до 26 грудня 2008 року.

28 грудня 2009 року між ТОВ «Юрата» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено додатковий договір № 4 про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 31/К-05, яким внесено зміни, серед іншого, і до п. 1.1 Договору в частині надання ТОВ «Юрата» кредиту в сумі 594 846 грн під 22 % річних з кінцевим терміном погашення до 01 грудня 2010 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачем у справі приватним підприємцем ОСОБА_1 , як майновим поручителем по зобов`язаннях ТОВ «Юрата», було укладено 29 грудня 2005 року Іпотечний договір за № 31/Zкіп-05, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., про що здійснено запис в реєстрі за № 21563 та № 21564, зі змінами і доповненнями, предметом якого являється майновий комплекс, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 287,6 кв. м, до складу якого входить і трансформаторна разом із обладнанням.

02 липня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір про передачу активів ТОВ «Український промисловий банк» в рахунок погашення заборгованості, який нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О. Є. про що здійснено запис в реєстрі за № 2263. Відповідно до умов вказаного Договору ТОВ «Український промисловий банк» було передано ПАТ «Дельта Банк» право вимоги повного, належного та реального виконання обов`язків за кредитними, забезпечувальними та попередніми договорами до боржників, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» змінив ТОВ «Український промисловий банк» як кредитора у вказаних зобов`язаннях.

Таким чином, до відповідача у справі ПАТ «Дельта Банк» перейшли всі права, які мав ТОВ «Український промисловий банк» відносно кредитного договору № 31/К-05 на відкриття відновлювальної кредитної лінії укладеного із ТОВ «Юрата» та іпотечного договору від 29 грудня 2005 року № 31/Zкіп-05, укладеного із позивачем у справі ОСОБА_1 . Як наслідок, ПАТ «Дельта Банк» набуло права вимоги за вказаними вище правочинами, та, відповідно, права розпорядження цією вимогою.

Реалізовуючи свої права, ПАТ «Дельта Банк» було виставлено на електронні торги право вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2005 року за № 31/К-05 укладеним із ТОВ «Юрата».

22 лютого 2018 року ПП «ПАМІР-А» на електронних торгах придбало право вимоги за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 31/К-05, що підтверджується копією протоколу електронних торгів від 22 лютого 2018 року № UA-EA-2018-02-08-000587-а.

22 березня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПП «ПАМІР-А» укладено договір № 336/К купівлі-продажу майнових прав, у відповідності до якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які включають, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. вказаного договору сторони домовились, що за продаж майнових прав за цим Договором покупець сплачує продавцю грошові кошти у розмірі 654 125 грн. Ціна договору сплачується покупцем продавцю у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став покупець.

Таким чином, відповідач ПП «ПАМІР-А» набуло права вимоги за вказаним вище кредитним договором від 29 грудня 2005 року за № 31/К-05, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» із ТОВ «Юрата».

22 березня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПП «ПАМІР-А» було укладено договір відступлення права вимоги за іпотечним договором, у відповідності до п. 1.1. якого зазначено, що на умовах цього договору, Договору № 336/К купівлі-продажу майнових прав від 22 лютого 2018 року та на підставі Протоколу електронних торгів від 22 лютого 2018 року № UA-EA-2018-02-08-000587-а, первісний іпотекодержатель передає (відступає) новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором від 29 грудня 2005 року № 31/Zкіп-05, з усіма додатками та додатковими угодами, посвідченим приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В., зареєстрованим в реєстрі за № 21563, що укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та приватним підприємцем ОСОБА_1 , в якості забезпечення виконання зобов`язань боржника ТОВ «Юрата» за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 31/К-05.

Відповідно до п. 1.3. цей договір укладено на підставі статті 24 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з тим, що між новим іпотекодержателем та первісним іпотекодержателем укладено договір купівлі-продажу майнових прав за основним договором та в наслідок укладання цього договору до нового іпотекодержателя переходять всі права первісного іпотекодержателя за договором іпотеки, які забезпечують вимоги за основним договором.

Пунктами 2.2. вказаного договору визначено, що за цим договором до нового іпотекодержателя переходять всі без винятку права та обов`язки первісного іпотекодержателя, передбачені чинним законодавством.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов`язанні, відповідно якої кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

У останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки частина третя статті 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е)вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

З огляду на наведене, факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

Відсутність цих ознак при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (стаття 656 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18), від 27 березня 2019 року у справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 128/639/17 (провадження № 61-45112св18).

Таким чином з огляду на вищенаведені норми матеріального права та встановлені у справі обставини колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що договір від 22 березня 2018 року № 336/К є оплатним договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, оскільки за укладеним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату взамін права вимоги та жодна із сторін не отримує послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження на певний час, з обов`язком поверненням цих коштів та оплати часу користування ними.

Судами встановлено, що відступлення права вимоги за договором іпотеки відбулося в межах процедури ліквідації банку.

Пунктом 5.11. розділу V Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 липня 2012 року № 2 (далі - Положення № 2), як спеціального нормативного акту, що визначає умови реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури, унормовано, що реалізація майна банку шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання здійснюється шляхом проведення відкритого конкурсу.

Відповідно до розділу III (порядок підготовки до реалізації активів (майна) банків, що ліквідуються) Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24 березня 2016 № 388, порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна). Результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом.

В розділі VI (Умови та порядок проведення відкритих торгів (аукціону) вказаного Положення передбачено, що на відкритих торгах (аукціоні) можуть продаватися такі види активів (майна) банку, що ліквідується, зокрема, права вимоги. Продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах (аукціоні) може проводитися в електронній формі, у тому числі через ЕТС. Початкова ціна активів (майна) банку, що ліквідується, не повинна бути нижчою за оціночну вартість, визначену незалежним суб`єктом оціночної діяльності на дату формування ліквідаційної маси, або на останню дату оцінки активів (майна). Уповноважений структурний підрозділ Фонду може ініціювати проведення повторної оцінки активів (майна) банку, що ліквідується, у рамках передпродажної підготовки.

Таким чином колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу майнових прав фактично є договором факторингу, оскільки таке твердження представника заявника спростовується вищенаведеними нормами матеріального права та встановленими фактичними обставинами у справі, а різниця між заборгованістю та ціною договору про наявність фактично укладеного договору факторингу не свідчить.

Крім того апеляційний суд правильно зазначав, що протокол електронних торгів від 22 лютого 2018 року №UA-EA-2018-02-08-000587-а є чинним, результати електронних торгів не скасовані, а розбіжності щодо розміру заборгованості за кредитним договором від 29 грудня 2005 року № 31/К-05 у договорі від 22 березня 2018 року № 336/К з наявними у матеріалах справи доказами не можуть бути підставою для визнання договору недійсним з вказаних правових підстав.

Відповідно до частини першої статті 24 вказаного Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до п. 1.3. договору відступлення права вимоги від 22 березня 2018 року цей договір укладено на підставі статті 24 Закону України «Про іпотеку» у зв`язку з тим, що між новим іпотекодержателем та первісним іпотекодержателем укладено договір купівлі-продажу майнових прав за основним договором та в наслідок укладання цього договору до нового іпотекодержателя переходять всі права первісного іпотекодержателя за договором іпотеки, які забезпечують вимоги за основним договором.

Отже висновки судів попередніх інстанцій про те, що під час укладання оспорюваних договорів було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення, а позивач не довів факту порушення його прав, у зв`язку з укладенням вищезгаданих договорів правильні.

З приводу інших доводів касаційної скарги колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність підстав для визнання вимоги такою, що не підлягає виконанню, адже апеляційний суд правильно вказував, що вимоги про визнання відсутнім права відповідача (кредитора) ПП «ПАМІР-А» вимагати від позивача (боржника) ОСОБА_1 сплати боргу за кредитними договорами, не є вимогами про встановлення юридичних фактів, такі доводи можуть розглядатися судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право. Вказані вимоги не призводять до поновлення порушених прав, не можуть самостійно розглядатися в окремій справі та підлягають розгляду лише під час розгляду спору про стягнення грошових коштів за кредитним договором.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальне формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький