№ 713/742/17 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

справа № 713/742/17

провадження № 61-15245св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Вижницька міська рада Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Вижницької міської ради Чернівецької області на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року у складі судді Кибич І. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вижницької міської ради Чернівецької області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, про часткове скасування рішення, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання частково недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки.

Позов обґрунтований тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 26 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 28 грудня 2012 року за реєстровим номером № 2546, вона стала власником земельної ділянки площею 0,0830 га, кадастровий номер 7320586000:01:001:0823, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 червня 2014 року вказана земельна ділянка зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я позивача. На підставі договору купівлі-продажу від 28 грудня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В. 28 грудня 2012 року за реєстровим номером № 2545, ОСОБА_1 стала власником об`єкту незавершеного будівництва - житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташований на АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 червня 2014 року вказаний об`єкт незавершеного будівництвом житлового будинку і господарських будівель та споруд зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на ім`я позивача.

Позивач зазначала, що для продовження та завершення будівництва належного їй житлового будинку вона, замість будівельного паспорта, який був виготовлений на ім`я попереднього забудовника і продавця за вказаними договорами купівлі-продажу ОСОБА_4 , виготовила новий будівельний паспорт від 17 липня 2014 року на своє ім`я, як нового забудовника. Проте, фактично продовжувати та завершити будівництво житлового будинку, і ввести його в експлуатацію вона не може, оскільки її сусіди: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звертаються до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області та Інспекції архітектурно?будівельного контролю зі скаргами на те, що вона захопила їхні земельні ділянки та здійснює будівництво з порушенням будівельних норм.

Позивач вказувала, що в червні 2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали скарги до Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області про те, що вона порушила межі їхніх земельних ділянок та частково їх захопила. Під час комісійного розгляду цих скарг представником сільської ради землевпорядником ОСОБА_5 було проведено обстеження та переобміри земельних ділянок, за результатами яких 23 червня 2014 року складено схему фактичного землекористування, акт щодо результатів обмірів земельних ділянок, комп`ютерний витяг-зйомку щодо фактичного розміщення земельних ділянок на місцевості, а також надана землевпорядником відповідь до Інспекції сільського господарства в Чернівецькій області про результати розгляду скарг.

23 червня 2014 року комісією було встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2010 року серії ЯИ № 831893, площею 0,1504 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7320586000:01:001:0576 частково зміщена (накладається) на земельну ділянку, яка належить ОСОБА_1 в розмірі від 0,60 см до 0,90 см по всьому периметру їхньої спільної з ним межі від «Б» до «Г».

Відповідно до акта розгляду скарг та перемірювання земельних ділянок від 23 червня 2014 року дочка ОСОБА_3 . ОСОБА_6 , зважаючи на хворобу батька, погодилася в липні 2014 року перенести огорожу з його земельної ділянки та відновити межу між їхніми земельними ділянками у відповідності до державних актів про право власності на земельні ділянки. Проте на час звернення до суду із цим позовом паркан відповідачем ОСОБА_3 не перенесений, межу земельної ділянки не відновили, а її повторні заяви про це до сільської ради та власника суміжної земельної ділянки залишені без відповідного реагування.

Також позивач зазначила, що земельна ділянка ОСОБА_2 частково зміщена (накладається) на її земельну ділянку в розмірі (орієнтовно) від 0,90 см до 2,00 м по всьому периметру їхньої спільної з ним межі від «Б» до «В» та захоплює від 2-х до 3-х метрів проїжджої частини дороги, яка належить сільській раді - АДРЕСА_2 , від «А» до «Б». Тобто, вона не порушила жодних прав відповідачів, а навпаки ними порушено її права, шляхом часткового захоплення її земельної ділянки, де вона здійснює будівництво житлового будинку, а також частини загальної дороги, яку вона використовує для того, щоб дістатись свого будинку.

Крім того, позивач наголошувала на тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вимагають від неї сплати грошових коштів за надання ними згоди на завезення будівельних матеріалів до належного їй домоволодіння, та на продовження нею будівництва. Вважає, що дії відповідачів є неправомірними, порушують правила добросусідства, відновлення меж земельних ділянок та її право землекористування.

Згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи від 16 листопада 2017 року № 834, відповідно до рішення XX сесії ІV скликання Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 липня 2005 року № 6-20/05 та виданого на його підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 933000 у приватну власність ОСОБА_2 передано земельну ділянку площею 0,1096 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а фактично, на місцевості, площа його земельної ділянки становить 0,0887 га. Тобто, експертом встановлена невідповідність земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 0,0209 га, зазначеної в його державному акті земельній ділянці, яку він фактично використовує в межах установленої огорожі.

Позивач звертала увагу на те, що накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 площею 0,0231 га на землі загального користування на АДРЕСА_1 , яку вона використовує для заїзду в своє домоволодіння, та його земельна ділянка фактично накладається і на її земельну ділянку площею 0,0016 га, в результаті неправильних відомостей про межі земельної ділянки, що зазначено в його державному акті, а отже не відповідають її дійсним межам в натурі (на місцевості).

Окрім того, відповідно до пункту 4.3.4 висновку експертизи встановлено, що сітчаста огорожа на бетонному фундаменті, яка встановлена ОСОБА_2 , знаходиться на відстані побудованої будівлі ОСОБА_1 (0,37 м + 0,62 м), що не відповідає пункту 3.25* Державних будівельних норм (далі - ДБН) 360-92* «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (чинного на час виникнення спірних правовідносин). Межова огорожа, що розташована на межі земельних ділянок, які належать ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 не відповідає пункту 3.25* вказаного ДБН 360?92*. Також експертом встановлено, що згідно з рішенням XIX сесії V скликання Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 25 вересня 2008 року № 01-19/08 та виданого на його підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2010 року серії ЯИ № 831693 у власність ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,1504 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Фактично в межах встановленої огорожі, в результаті невідповідності дійсних меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у власності ОСОБА_3 знаходиться земельна ділянка площею 0,1526 га та накладається на її земельну ділянку площею 0,0013 га. Тобто факт порушення відповідачами її прав на належну їй на праві власності земельну ділянку встановлено і підтверджено висновком судової земельно-технічної експертизи.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:

- визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 18 лютого 2010 року серії ЯИ № 831893, площею 0,1504 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, кадастровий номер 7320586000:01:001:0576, виданий на ім`я ОСОБА_3 в частині 0,0013 га, які зміщені і накладаються на земельну ділянку під кадастровим номером 7320586000:01:001:0823, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належить їй;

- визнати частково недійсним рішення XX сесії ІV скликання Чорногузівської сільської ради Вижницього району Чернівецької області від 21 липня 2005 року № 6-20/05 в частині надлишково переданої у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0231 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд;

- визнати частково недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 933000 про передачу у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1096 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7320586000:01:001:0119, в частині накладення цієї земельної ділянки площею 0,0231 га на землі загального користування на АДРЕСА_1 , та в частині 0,0016 га, які зміщені і накладаються на земельну ділянку під кадастровим номером 7320586000:01:001:0823, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідачів усунути перешкоди їй у користуванні своєю земельною ділянкою кадастровий номер 7320586000:01:001:0823, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , шляхом відновленням дійсних (законних) меж своїх земельних ділянок та демонтування і перенесення наявної огорожі у відповідності до відновлених меж належних їм земельних ділянок.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено того, що діями відповідачів їй створюються перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою. Також в матеріалах справи відсутні докази про те, що право користування дорогою, внаслідок виділення земельної ділянки ОСОБА_2 порушує права позивача.

Суд першої інстанції зазначив, що рішення XX сесії ІV скликання Чорногузівської сільської ради Вижницького району Чернівецької області від 21 липня 2005 року № 6-20/05 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0231 га, для обслуговування житлового будинку та господарських споруд є законним та таким, що не порушує права позивача.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Вижницька міська рада Чернівецької області оскаржили його в апеляційному порядку.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вижницької міської ради Чернівецької області задоволено частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду щодо вимог про визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування мотивована тим, що, обираючи способи захисту порушеного права, позивачем не було враховано, що земельна ділянка є цілісним об`єктом нерухомого майна у розмірі, конфігурації та площі, а тому вимога позивача про визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо надання спірної земельної ділянки є неналежним способом захисту своїх прав.

Також в постанові зазначено, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є вимога про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки та рішення органу місцевого самоврядування щодо надання спірної земельної ділянки недійсними в повному обсязі.

Щодо вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно з висновком експерта за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 16 липня 2021 року, огорожа, яка встановлена на межі земельних ділянок ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проходить в межах земельної ділянки ОСОБА_3 , тому відсутні підстави для висновку про те, що ОСОБА_3 неправомірно здійснює перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до цього висновку експерта, огорожа, яка встановлена на межі земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в районі точки № 1 виходить за межі земельної ділянки ОСОБА_2 , проте не проходить в межах земельної ділянки ОСОБА_1 . Огорожа в районі точки № 2 проходить в межах земельної ділянки ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для висновку про те, що ОСОБА_2 неправомірно здійснює перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою.

Також апеляційний суд враховує те, що заявлені позовні вимоги до відповідачів про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є похідними від вимог про визнання частково недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування та встановлення обставин в ході вирішення таких вимог.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про визнання недійсними державних актів та скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на земельну ділянку ОСОБА_2 в розмірі площі захопленої ним проїжджої частини на АДРЕСА_1 й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) як на підставу оскарження судового рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не взяли до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи від 16 листопада 2017 року № 834, складений Спільним підприємством «Західно-Український Експертно-Консультативний Центр» (судовим експертом Юзвенко Р. В.) про накладення земельних ділянок відповідачів на її земельну ділянку, а також про значне захоплення ОСОБА_2 проїжджої частини дороги до її домоволодіння та чинення перешкод у користуванні нею.

Крім того, позивач вказує, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню Інструкція про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, з урахуванням змін, оскільки у сторін виготовлено технічну документацію не з встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі, а з виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Заявник ОСОБА_1 звертає увагу на те, що апеляційний суд, незважаючи на правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, викладених у подібних правовідносинах, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/7353/13-ц (провадження

№ 61-8946св18), від 17 березня 2020 року у справі № 274/4841/17 (провадження № 61-8937св19), помилково визнав, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Апеляційний суд не зазначив в чому саме полягає неналежність обраного позивачем способу захисту. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, чим фактично позбавив її права на судовий захист.

У касаційній скарзі Вижницька міська рада Чернівецької області просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на земельну ділянку ОСОБА_2 в розмірі площі захопленої ним проїжджої частини на АДРЕСА_1 й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в цій частині, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що на час звернення позивача до суду з позовом такий спосіб захисту, як визнання недійсними державних актів в частині (розмірі) площі накладення земельних ділянок та визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування в частині неправильно зазначеного в ньому розміру (завищеного), який не відповідає фактичному землекористуванню та накладається на земельну ділянку був правильно обраним.

Доводи інших учасників справи

У листопаді 2021 року ОСОБА_6 , яка є правонаступником ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 , надіслали до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому просять відхилити доводи заявників через їх необґрунтованість, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

У листопаді 2021 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 19 жовтня 2012 року серії ЯМ №603081 ОСОБА_4 належить земельна ділянка площею 0,0830 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, кадастровий номер 73205866000:01:001:0823.

Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 28 грудня 2012 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Н. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2546 ОСОБА_4 передала у власність (продала), а ОСОБА_1 прийняла земельну ділянку розміром 0,0830 га, в межах згідно з планом: від «А» до «Б» - землі загального користування (вулиця), від «Б» до «В» - землі громадського користування, від «В» до «Г» - землі ОСОБА_7 , від «Г» до «Д» - землі ОСОБА_3 , від «Д» до «А» - землі ОСОБА_2 , кадастровий номер 73205866000:01:001:0823 у селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, і сплатила за неї грошові кошти у порядку та на умовах передбачених цим договором. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17 червня 2014 року № 2311435 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0830 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована в селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, кадастровий номер: 73205866000:01:001:0823.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 08 листопада 2005 року серії ЯА № 933000 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1096 га з цільовим призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, кадастровий номер 7320586000:01:001:0119.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 18 липня 2010 року серії ЯИ № 831693 ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,1504 га з цільовим призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, кадастровий номер 7320586000:01:001:0576.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 16 липня 2021 року № 1591/1592/19-22 надана на дослідження копія технічної документації на виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах села Чорногузи Вижницького району Чернівецької області ОСОБА_4 , що виготовлена фахівцями Приватного підприємства «Земля-Д.С.» (кадастровий номер 7320586000:01:001:0823), не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про землеустрій», пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04 травня 1999 року № 43, Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03 грудня 2004 року № 391.

Надана на дослідження вшита в матеріали справи завірена копія технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства, в селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , що розроблена фахівцями малого Приватного підприємства «Влада» (кадастровий номер 7320586000:01:001:0119) не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про землеустрій», пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04 травня 1999 року № 43, Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03 грудня 2004 року № 391.

Надана на дослідження копія технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_3 в селі Чорногузах Вижницького району Чернівецької області, що розроблена фахівцями Приватного підпримства «СЛАВА-ЗЕМ», не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про землеустрій», пункту 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Держкомзему від 04 травня 1999 року № 43, Методики проведення державної експертизи землевпорядної документації, затвердженої наказом Держкомзему від 03 грудня 2004 року № 391.

Відповідно до відомостей представлених документацій із землеустрою, земельні ділянки з кадастровими номерами 7320586000:01:001:0823 та 7320586000:01:001:0119 накладаються. Площа накладання становить 0,0005 га.

Відповідно до складеної схеми, ОСОБА_2 вийшов за межі земельної ділянки з кадастровим номером 7320586000:01:001:0119 на землі загального користування.

Площа накладання на землі загального користування становить 0,0032 га. Разом з тим, експерт припустив, що в результаті аналізу відомостей Публічної кадастрової карти, наявність факту внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 7320586000:01:001:0119.

Відповідно до відомостей представлених документацій із землеустрою, земельні ділянки з кадастровими номерами 7320586000:01:001:0823 та 7320586000:01:001:0576 накладаються. Площа накладання становить 0,0031 га.

Конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 кадастровий номер 7320586000:01:001:0823 відповідно до правовстановлюючих документів, не відповідає фактичній конфігурації, промірам та площі, яка перебуває у її користуванні.

Конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 кадастровий номер 7320586000:01:001:0119 відповідно до правовстановлюючих документів, не відповідає фактичній конфігурації, промірам та площі, яка перебуває у його користуванні.

Конфігурація, проміри та площа земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 кадастровий номер 7320586000:01:001:0576 відповідно до правовстановлюючих документів, не відповідає фактичній конфігурації, промірам та площі, яка перебуває у його користуванні.

Місце розташування огорожі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідає межі між земельними ділянками з кадастровими номерами 7320586000:01:001:0823 та 7320586000:01:001:0119.

Місце розташування огорожі між земельними ділянками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не відповідає межі між земельними ділянками з кадастровими номерами 7320586000:01:001:0823 та 7320586000:01:001:0576.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повністю відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо розгляду позовних вимог по суті

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 91 ЗК України, власники земельних ділянок зобов`язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Згідно зі статтею 103 ЗК України, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Статтею 107 ЗК України, передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 158 ЗК України виключно судом вирішується земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до частин першої, другої ї статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції не встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про відмову у позові.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, якими саме діями відповідачів їй створюються перешкоди у користуванні її земельною ділянкою та зазначив, що на момент отримання та оформлення державного акту попереднім власником земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 ОСОБА_4 огорожа ОСОБА_3 була встановлена. Власниками земельних ділянок було погоджено межі земельних ділянок, заперечень щодо місця розташування огорожі та зміщення земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_4 , власником якої є ОСОБА_1 , не надходило.

Проте поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що факт взаємного накладення земельних ділянок підтверджений висновком судової земельно-технічної експертизи від 16 листопада 2017 року № 834, висновком повторної судової земельно-технічної експертизи від 31 липня 2018 року № 31/07/18 та висновком експерта за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 16 липня 2021 року № 1591/1592/19-22, а цим обставинам фактично не надано жодної оцінки.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що у висновку судової земельно-технічної експертизи від 16 листопада 2017 року № 834, складеного судовим експертом Юзвенко Р. В., серед іншого, вказано про те, що має місце накладення земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (площею 0,0231 га) на землі загального користування ( АДРЕСА_2 ) та це накладення увійшло у приватизовану ним земельну ділянку (а.с. 152, т. 1). Позивач вказувала, що ця частина земельної ділянки використовується як дорога загального призначення. Вказана обставина судом першої інстанції також не перевірялась, що має важливе значення для вирішення цієї справи.

Не з`ясував чи порушено право позивача на здійснення володіння, розпорядження та користування її земельною ділянкою, внаслідок встановлених відповідачами парканів (огорож), не перевірив чи використовується спірна частина земельної ділянки, яка увійшла до земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності (площею 0,0231 га) як дорога, з урахуванням положень пунктів 3.22, 7.36 ДБН 360-92* «Містобудування. Планування міських та сільських поселень», чинних на час виникнення спірних правовідносин, які передбачають облаштування певних категорій доріг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не звернув уваги, що за положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, проте при цьому не перевірив належним чином чи мають місце такі перешкоди.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті позовних вимог в цій частині, врахувавши час оформлення права власності відповідачами на земельні ділянки відносно оформлення позивачем права власності на її земельну ділянку, давність користування та володіння відповідачем ОСОБА_3 огорожею та земельною ділянкою, так як і ОСОБА_2 , незначного відхилення від нормативу встановлення огорожі, дійшов помилкового висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, адже особа, права якої порушені може вимагати усунення чинених їй перешкод у будь-який період часу їх чинення, оскільки такі вимоги фактично мають триваючий характер.

Також суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, помилково виходив з двох взаємовиключних підстав: недоведеності позовних вимог та безпідставності.

Таким чином, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та підлягає скасуванню.

Щодо способу захисту порушеного права

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 640/12437/16-ц (провадження № 61-13037св20) вказано, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції, помилково вважаючи, що ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту порушених прав та інтересів, фактично не переглянув рішення суду першої інстанції по суті, не перевірив висновків суду першої інстанції щодо встановлених ним порушень прав ОСОБА_1 оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування та відповідачами.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційних скаргах доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію права власності, скасування запису про право власності, визнання майна об`єктами самочинного будівництва, усунення перешкод у користуванні об`єктами права власності шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва.

Оскільки недоліки, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення у вказаній частині підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість цих позовних вимог, сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційних скаргах, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Вижницької міської ради Чернівецької області задовольнити частково.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 10 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук