Постанова

Іменем України

24 березня 2021 року

м. Київ

справа № 713/883/19

провадження № 61-14527св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вижницького районного нотаріального округу Штефюк Олександр Олександрович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. В., про визнання договору дарування недійсним.

На обґрунтування позову посилався на те, що 23 лютого 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладений договір дарування нежитлової будівлі (Берегометський ринок), розташованої на АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюк О. В. 23 лютого 2019 року. Відповідач, скориставшись тією обставиною, що він важко хворіє, потребує відповідного лікування, а отже, і коштів, запропонував йому подарувати спірну нежитлову будівлю, взамін на надання йому матеріального допомоги, оплати витрат на лікування та можливості працювати на ринку йому та його дружині ОСОБА_5 . Зазначав, що відповідач, враховуючи його хворобливий стан після перенесеного інсульту (у 2008 році) у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії та враховуючи вкрай важкі обставини, змусив погодитись на його умови. Крім того, психологічний тиск на нього здійснювала також його дружина ОСОБА_5 . Тому 23 лютого 2019 року у приміщенні приватного нотаріуса Вижницького районного нотаріального округу Штефюка О. О. він подарував відповідачу, через представника, спірне нерухоме майно. Проте зазначений договір є недійсним, оскільки він укладений під впливом обману та тяжкої обставини. Обман полягає у тому, що відповідач пообіцяв надавати йому та його дружині матеріальну допомогу та утримувати їх, а також пообіцяв, що вони і надалі будуть працювати на ринку. Проте після укладення договору дарування, відповідач поставив керувати ринком свого сина, який почав проганяти їх із ринку та ображати, а ОСОБА_5 позбавив можливості працювати на ринку. Тобто відповідач із самого початку, схиляючи його укласти договір дарування ринку, не мав наміру надавати їм матеріальну допомогу та утримувати, та не мав наміру залишити за ними робочі місця. Підставою недійсності оспорюваного договору дарування є також та обставина, що він суперечить правам та інтересам його сина ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю III групи загального захворювання. Підставою недійсності оспорюваного договору дарування є також та обставина, що він не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Дарунок не був прийнятий відповідачем особисто, оскільки він не звільняв та не передавав обдарованому дарунок. Також мала місце помилка у зв`язку з неправильним сприйняттям ним фактичних обставин договору, що вплинуло на його волевиявлення, оскільки це суперечить його інтересам та інтересам третіх осіб.

З урахуванням наведеного просив визнати недійсним договір дарування нежитлової будівлі (Берегометського ринку) від 23 лютого 2019 року, за реєстровим номером 176, посвідчений приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Штефюком О. О.

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довів, що вчинення правочину відбулося під впливом помилки, обману, тяжкої обставини, на вкрай невигідних умовах та що позивач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування нежитлової будівлі Берегометського ринку, розташованої на АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений 23 лютого 2019 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюком О. О.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що похилий вік ОСОБА_1 , наявність стану після перенесеного у вересні 2008 року інсульту у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії та потреба у зв`язку з цим у сторонній допомозі та лікуванні, свідчать про неправильне сприйняття стороною істотних умов угоди, зокрема, щодо юридичної природи правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, оскільки ОСОБА_1 вважав такий правочин договором утримання, що вплинуло на волевиявлення ОСОБА_1 . Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 не заявляв позов про визнання договору недійсним з підстав вчинення дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Тому суд першої інстанції у порушення норм процесуального права помилково вказав про відсутність підстав для визнання договору недійсним з підстав недоведеності вчинення правочину дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16 (провадження № 61-13359св19) та у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16. Апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги та сам встановив підстави визнання недійсним договору дарування. Зокрема, позивач не посилався у позові на недійсність укладеного договору дарування у зв`язку з психічним захворюванням на час укладення оспорюваного договору. Апеляційний суд в основу судового рішення поклав пояснення свідка ОСОБА_5 , яка не була допитана судом апеляційної інстанції, тому такий доказ є неналежним. Позивач не надав належних доказів, які б вказували на неправильне сприйняття ним фактичних обставин правочину.

У листопаді 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 в указаній справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України): неврахування висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2020 року у справі № 756/6516/16-ц та Верховним Судом України у постанові від 27 квітня 2016 року

у справі № 6-372цс16; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Зупинено дію постанови Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає.

Суди встановили, що 23 лютого 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір дарування нежитлової будівлі (Берегометський ринок), яка розташована на АДРЕСА_1 , посвідчений 23 лютого 2019 року приватним нотаріусом Вижницького районного нотаріального округу Чернівецької області Штефюком О. О.

Згідно з медичною експертизою ОСОБА_1 переніс інсульт (2008 рік) у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії, яка полягає в недостатності кровообігу в судинах головного мозку, що призвело до порушення його функцій та до його структурних змін, проблем із зором - початкова катаракта очей - ангиосклероз сітківки обох очей, симптоми Самлюса II, симптоми Гвіста, проблеми із стравоходом - двертикул стравоходу, еритематозна (гіперемія) гастропатія, артеріальна гіпертензія, атеросклероз аорти, дегенеративні зміни аортального клапану, мітрального клапану, фіброз стінок клапанів, тобто клапанні вади серці.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 20 листопада 2019 року № 111, призначеної на підставі ухвали Вижницького районного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 на цей час виявляє ознаки психічного розладу у формі розладу особистості та поведінки органічного ґенезу.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).

Згідно з договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (стаття 744 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав повинна довести наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16-ц (провадження № 61-13359св19), на які посилається заявник.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та вказано, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину необхідно розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Установивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами, що він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення для укладення договору дарування.

Натомість апеляційний суд вдався до безпідставної переоцінки доказів, зокрема показанням свідків, яким суд першої інстанції у сукупності з іншими доказами у справі дав оцінку з додержанням вимог статті 89 ЦПК України, та дійшов помилкового висновку, що укладаючи оспорюваний договір дарування нежитлової будівлі, позивач помилився щодо юридичної природи правочину, прав та обов`язків сторін за цим договором, вважаючи, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде надавати йому матеріальну допомогу, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження зазначеного.

При цьому апеляційний суд навів лише частину показань свідка ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_2 ніби-то вимагав від ОСОБА_1 подарувати приміщення Берегометського ринку, при цьому зазначав, що буде допомагати матеріально, сплачувати по 10 000 грн щомісячно кожному.

Водночас апеляційний суд не врахував, що відповідач ОСОБА_2 особисто не був присутнім під час укладення оспорюваного договору дарування, а від його імені за дорученням діяла ОСОБА_5 .

Апеляційний суд на підтвердження підстав для задоволення позову послався на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду Українивід 21 жовтня 2015 року в справі № 6-202цс15, відповідно до якої сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Проте апеляційний суд не врахував, що обставини, встановлені у зазначеній справі та у цій справі, є відмінними.

За обставинами цієї справи позивач ОСОБА_1 усвідомлено укладав оспорюваний догововір, розумів наслідки укладення договору.

Подальше виникнення суперечностей та конфліктів щодо умов використання майна, що було предметом договором дарування, не може бути підставою для визнання договору дарування недійсним.

Також похилий вік та стан здоров`я ОСОБА_1 не свідчать, що позивач неправильно сприйняв фактичні обставини оспорюваного правочину. За обставинами справи у той же період позивач вчиняв інші правочини, які нотаріально посвідчувалися.

Отже, позивач діяв без примусу, вільно, розумів, що укладає саме договір дарування та безоплатно передає спірну нежитлову будівлю ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 суд зазначив, що відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Позов про визнання правочину недійсним ОСОБА_1 заявив з декількох підстав: укладення правочину внаслідок обману, під впливом тяжкої обставини, внаслідок помилки, правочин суперечить правам та інтересам сина позивача, який є особою з інвалідністю III групи загального захворювання, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю та недоведеністю.

Вимоги про визнання правочину недійсним позивач заявив з декількох підстав, які є взаємовиключними.

Переглядаючи рішення суду в апеляційному порядку, апеляційний суд також не вбачав підстав для визнання правочину недійсним з інших підстав, крім вчинення правочину з підстав помилки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд зауважує, що суд першої інстанції в частині висновку про відсутність підстав для визнання договору недійсним з підстав недоведеності вчинення правочину дієздатною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, вийшов за межі підстав позову, на чому акцентував увагу апеляційний суд, проте зазначене не вплинуло на правильність вирішення судом першої інстанції спору по суті.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, а позивач звільнений від сплати судового збору, то ОСОБА_2 необхідно компенсувати сплачений за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 19 210 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 16 вересня 2020 року скасувати.

Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 02 червня 2020 року залишити в силі.

Компенсувати ОСОБА_2 сплачений за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 19 210 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко