№ 714/18/19 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

Постанова

Іменем України

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 714/18/19

провадження № 61-22072св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - керівник Сторожинецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року у складі судді Єфтемій С. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року керівник Сторожинецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звільнення та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12018260070000143, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10 липня 2018 року за статтею 197 КК України, встановлено факт самовільного зайняття і використання відповідачкою земельної ділянки на АДРЕСА_1 загальною площею 0,8137 га.

Оскільки розмір шкоди спричиненої діями відповідачки, за обставин самовільного зайняття земельної ділянки, був незначним провадження у кримінальній справі було закрито.

Проте по даному факту 23 липня 2018 року відповідачку притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 170,00 грн.

Повторно відповідачку притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 170,00 грн 11 вересня 2018 року.

Попри такі порушення, відповідачка і надалі продовжує використовувати земельну ділянку без належного її оформлення, отримання дозволу на її використання згідно із положеннями Земельного кодексу України.

На думку позивача, такі обставини, свідчать про порушення інтересів держави які підлягають захисту у судовому порядку, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом, обравши спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення та повернення земельної ділянки у державну власність шляхом її звільнення, зобов`язавши відповідачку знести самовільно встановлений паркан.

На підставі викладеного позивач просив суд: обов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (несільськогосподарських угідь), загальною площею 0,8137 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 та повернути її у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області шляхом знесення самовільно встановленого паркану; стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямГерцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення (несільськогосподарських угідь), загальною площею 0,8137 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 та повернути її у державну власність в особі Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області шляхом знесення самовільно встановленого паркану.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Чернівецької області витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 762,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Сторожинецька місцева прокуратура, обґрунтувала позовні вимоги тим, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області тривалий час, а саме з 12 жовтня 2018 року не вживало заходів, спрямованих на повернення до державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яку незаконно використовує ОСОБА_1 чим порушуються інтереси держави.

Сам факт не звернення до суду Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідачка на час розгляду даного спору користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави. Таке використання відповідачкою спірної земельної ділянки має ознаки самовільного використання.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення місцевого суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити; зобов`язати позивача повернути їй судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 6 167,00 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що прокуратурою не наведено та не надано належних доказів про причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, а суди у свою чергу належним чином не обґрунтували причини з яких належний суб`єкт владних повноважень - Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, самостійно не звернулось до суду із позовом щодо захисту порушеного права; суди не надали оцінку поясненням свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про те, що спірна земельна ділянка була огороджена парканом до 2009 року, тобто до передачі її в оренду відповідачу, паркан нею не будувався; суди дійшли помилкового висновку про факт самовільного зайняття нею спірної земельної ділянки шляхом огородження її парканом, оскільки з осені 2018 року земельною ділянкою вона не користується, будь-які дії щодо самовільного заняття земельної ділянки нею припинені; залишено поза увагою судів той факт, що фактично спірною земельною ділянкою користується та користувався ОСОБА_2 , який вживає заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку; земельна ділянка не є сформованою, а отже не може бути об`єктом цивільно-правових відносин, що виключає факт самовільного зайняття земельної ділянки; суди при вирішенні справи не врахували висновок, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17.

У січні 2020 року до Верховного Суду Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій областіподало відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що земельна ділянка площею 0,8137 га відноситься до земель державної власності та розташована на АДРЕСА_1 , за межами с. Куликівка Герцаївського району Чернівецької області. Дана обставина сторонами не оспорюється.

Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 липня 2018 року, 11 вересня 2018 року та 12 жовтня 2018 року підтверджується самовільне зайняття та використання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,8137 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , а також встановлення огорожі (а. с. 11-15, 20, 24, 29).

Під час встановлення порушень земельного законодавства 19 липня 2018 року та 11 вересня 2018 року відносно ОСОБА_1 за самовільне зайняття земельної ділянки шляхом її огородження Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області складені протоколи про адміністративне правопорушення та приписи (а. с. 16, 17, 25, 26).

Відповідно до постанов про накладення адміністративного стягнення від 23 липня 2018 року та 11 вересня 2018 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП, саме за самовільне зайняття земельної ділянки державної власності площею 0,8137 га, що на АДРЕСА_1 , яку вона використовує під сільськогосподарські культури огородивши її парканом та накладено штраф (а. с. 18, 27).

ОСОБА_1 визнала допущені нею порушення земельного законодавства та сплатила штраф (а. с. 22, 28).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Сторожинецька місцева прокуратура, обґрунтувала позовні вимоги тим, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області тривалий час, а саме з 12 жовтня 2018 року не вживало заходів, спрямованих на повернення до державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яку незаконно використовує ОСОБА_1 чим порушуються інтереси держави.

Колегія суддів погоджується із таким висновком судів враховуючи наступне.

Щодо повноважень прокурора.

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Частиною третьою, четвертою, п`ятою статті 56 ЦПК України (у редакції, чинній на час пред`явлення позову) передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Урегульовуючи розбіжності щодо застосування норм права щодо повноважень прокурора на представництво інтересів громадянина або держави у суді, викладені у правових позиціях касаційних судів, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (пункти ).

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень ? це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (пункти 36-43).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що Сторожинецька місцева прокуратура, подаючи позов у січні 2019 року, обґрунтувала позовні вимоги тим, що Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області тривалий час, а саме з 12 жовтня 2018 року не вживало заходів, спрямованих на повернення до державної власності земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яку незаконно використовує ОСОБА_1 чим порушуються інтереси держави; сам факт не звернення до суду Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, дійшли правильного висновку щодо можливості звернення прокурора до суду з цим позовом.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що прокуратурою не наведено та не надано належних доказів про причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, а суди у свою чергу належним чином не обґрунтували причини з яких належний суб`єкт владних повноважень - Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, самостійно не звернулось до суду із позовом щодо захисту порушеного права є неприйнятними.

Щодо вирішення справи по суті

За змістом частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом частин першої, другої, третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У пункті «б» частини першої статті 211 ЗК України вбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до частин першої, другої статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій встановивши, що ОСОБА_1 самовільно зайняла земельну ділянку площею 0,8137 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , що підтверджується актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 19 липня 2018 року, 11 вересня 2018 року та 12 жовтня 2018 року (а. с. 11-15, 20, 24, 29), була притягнута до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП (а. с. 18, 27), визнала допущені нею порушення земельного законодавства та сплатила штраф (а. с. 22, 28) дійшли правильного висновку про те, що відповідачка користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, і таке використання має ознаки самовільно зайнятого.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на статтю 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина перша статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не надано доказів того, що на момент звернення прокурора до суду з позовом нею земельна ділянка не використовується та доказів використання цієї земельної ділянки її чоловіком - ОСОБА_2 , вжиття ним заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

З огляду на притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та визнання нею особисто порушень земельного законодавства у 2018 році, посилання у касаційній скарзі на те, що суди не надали оцінку поясненням свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про те, що спірна земельна ділянка була огороджена парканом до 2009 року, тобто до передачі її в оренду, паркан нею не будувався; суди дійшли помилкового висновку про факт самовільного зайняття нею спірної земельної ділянки шляхом огородження її парканом, оскільки з осені 2018 року земельною ділянкою вона не користується, будь-які дії щодо самовільного заняття земельної ділянки нею припинені; залишено поза увагою судів той факт, що фактично спірною земельною ділянкою користується та користувався ОСОБА_2 та вживає заходи щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, є неприйнятними.

Доводи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні справи не врахували висновок, якого дійшов Верховний Суд у постанові від 21 січня 2019 року у справі № 910/22093/17, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у зазначених справах та у цій справі правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини та у них різний склад учасників справи.

При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 та зупинено виконання рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цього судового рішення.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Герцаївського районного суду Чернівецької області від 08 липня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

І. М. Фаловська