Постанова
Іменем України
21 липня 2021 року
м. Київ
справа № 715/2169/19
провадження № 61-4795 св 20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Старововчинецька сільська рада Глибоцького району Чернівецької області;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - на постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Старововчинецька сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, про витребування майна із незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що господарство по АДРЕСА_1 відносилося до групи колгоспних дворів та належить членам колгоспного двору по 1/4 частині. Станом на 15 квітня 1991 року членами вказаного колгоспного двору були: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та вона, ОСОБА_1
09 серпня 2007 року рішенням Старовочинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на вказане майно.
02 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено іпотечний договір, предметом якого є вказаний житловий будинок, а 12 жовтня 2016 року за АТ КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Вважала, що банком порушенні її права як власника майна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд витребувати на її користь 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 із незаконного володіння ПАТ КБ «ПриватБанк».
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано з незаконного володіння ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , зокрема, 1/4 частину житлового будинку літ. «А», сараїв літ. «Б», «Г», «Ж», «З», «И», літньої кухні літ. «В», убиральні літ. «Е», вимощення - І, огорожі № 1-3.
Додатковим рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2019 року заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6 про ухвалення додаткового рішення задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 10 710,70 грн витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_1 , належав до суспільної групи колгоспного двору, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , кожному з яких належало по 1/4 частині цього будинку. Оскільки ОСОБА_5 у 2007 році оформив на себе право власності на належний їм, як членам колгоспного двору, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та передав цей будинок в іпотеку банку, ОСОБА_1 має право витребувати від ПAT КБ «ПриватБанк» належну їй 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за вказаною адресою.
Крім того, ОСОБА_1 дізналася про порушення її прав лише у 2018 році, коли повернулася в Україну, тому, незважаючи на те, що договір іпотеки був укладений в 2007 році, позивачем строк позовної давності не пропущено, що в сукупності стало підставою про захист права шляхом задоволення віндикаційного позову.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при винесенні рішення від 10 грудня 2019 року у цій справі питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу відповідно статті 141 ЦПК України судом не вирішувалось, та з урахуванням складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого адвокатом на виконання таких робіт, ціни позову, а також враховуючи те, що позовні вимоги задоволено повністю, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача ОСОБА_6 .
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2019 року та додаткове рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ідеальна частка є правом на майно, а не майном із індивідуально визначеною ознакою, а пред`явлення віндикаційного позову про витребування ідеальної частки без його поділу є неможливим, на що суд першої інстанції всупереч вимогам цивільного законодавства увагу не звернув та не з`ясував, чи було спірне майно виділено в натурі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року й залишити в силі рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 10 грудня 2019 року.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2020 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 715/2169/19 із Глибоцького районного суду Чернівецької області.
У травні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення статей 181 183 184 388 ЦК України, проігнорував висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, згідно з яким частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав. Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 та Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 755/4987/17, на які посилався суд апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проживає у господарстві, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Вказане господарство відносилося до суспільної групи господарств - колгоспний двір, членами якого станом на 15 квітня 1991 року були ОСОБА_5 - голова двору, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з погосподарської книги Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області за 1991-1995 роки, довідкою Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 16 вересня 2019 року № 208 (а. с. 10, 11-12).
Голова двору - ОСОБА_5 був членом колгоспу «Шлях до комунізму», що підтверджується трудовою книжкою колгоспника (а. с. 13-14).
Рішенням виконавчого комітету Старововчинецької сільської ради Глибоцького району Чернівецької області від 09 серпня 2007 року № 67 спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_5 у власність. На підставі вказаного рішення 10 серпня 2007 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на це майно, яке зареєстроване в Глибоцькому районному бюро технічної інвентаризації 20 серпня 2007 року (а. с. 15, 16).
02 жовтня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_5 було укладено іпотечний договір, відповідно до якого ОСОБА_5 передав банку в іпотеку житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 17-19).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, на підставі цього іпотечного договору 12 жовтня 2016 року за AT КБ «ПриватБанк» зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами (а. с. 20-23).
Крім того, встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2018 року, повернувшись із-за кордону додому, дізналася від братів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що їх батько - ОСОБА_5 у 2007 році оформив на себе право власності на належний їм, як членам колгоспного двору, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами і передав цей будинок в іпотеку банку.
Згідно технічного паспорта на спірний житловий будинок вбачається, що він складається з житлового будинку літ. «А», сараїв літ. «Б», «Г», «Ж», «З», «И», літньої кухні літ. «В», убиральні літ. «Е», вимощення - І, огорожі № 1-3 (а. с. 24-27).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 142, 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) зроблено висновок, що «метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника».
У постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17 зроблено висновок, що «право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Крім того, витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак апеляційний суд витребував 1/2 частину спірної квартири з володіння ОСОБА_3 у власність ОСОБА_6, не з`ясувавши, чи це майно виділене в натурі».
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що «індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмітних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють в необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору».
У справі, що переглядається, позивач просила суд витребувати 1/4 частину
житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять інформації про те, чи виділена позивачу його частка будинку в натурі.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, з урахуванням вказаних норм права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обгрунтовано виходив із того, що положення статей 387 388 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності.
Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 295/17812/18.
Посилання касаційної скарги на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 367/6231/16-ц, є безпідставним, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначеній постанові. Крім того, у вказаній справі фактичні обставини відмінні від обставин справи, яка переглядається.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору. Апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального права, дотримано норми процесуального права, зроблено обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційним судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 - залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 03 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович