Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 715/2172/17

провадження № 61-1563св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Тарашанська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно

за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна Івана Степановича на постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Лисака І. Н., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: житловий будинок літ. «А» з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудову літ. «А1», літню кухню літ. «Б», убиральню літ. «В», сараї літ. «Г», «Д», «Е», гараж літ. «Є», фундаменти літ. «Ж», «З», колодязь № 1, ворота № 2-3, огорожу № 4, що розташовані на АДРЕСА_1 , загальною вартістю 56 650,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько ОСОБА_4 .

Під час шлюбу у його батьків народилося двоє дітей: ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

На день смерті батька з ним ніхто не був зареєстрований і не проживав. Після смерті спадкодавця він вступив в управління спадковим майном, організував і провів похорони батька та розпорядився його речами.

У 2017 році він звернувся до приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Тимофтій Л. М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність у спадкодавця правовстановлюючих документів на житловий будинок. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Глибоцький районний суд Чернівецької області рішенням від 28 грудня 2017 року позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: житловий будинок літ. «А», загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудова літ. «А1», літня кухня літ. «Б», убиральня літ. «В», сараї літ. «Г», «Д», «Е», гараж літ. «Є», фундаменти літ. «Ж», «З», колодязь № 1, ворота № 2-3, огорожа № 4, загальною вартістю 56 650,00 грн.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є доведеними, оскільки позивач є спадкоємцем майна після померлого батька, однак через відсутність правовстановлюючих документів він не може оформити спадкові права на це майно.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Чернівецький апеляційний суд постановою від 21 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що місцевий суд розглянув справу за відсутності відповідачки ОСОБА_2 , яка не була обізнана про розгляд цієї справи, що згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. При цьому апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довела, на час смерті ОСОБА_1 вона проживала і була зареєстрована в спірному господарстві та вступила в управління спадковим майном, оскільки має оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок та оригінал заповіту. Водночас апеляційний суд встановив, що позивач не надав будь-яких належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, яким саме майном він розпорядився. У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мар`ян І. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень вказував те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 22-ц/354/11, від 26 листопада 2021 року у справі № 371/1142/19, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13, від 11 серпня 2021 року у справі № 720/1079/19, від 29 вересня 2021 року у справі № 464/566/19, від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц, від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17, від 24 червня 2021 року у справі № 219/13376/17, від 22 січня 2020 року у справі № 243/6275/16.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду щодо наявності у ОСОБА_2 повноважень для звернення з апеляційною скаргою, оскільки співвідповідачкою у цій справі зазначена ОСОБА_5 , а особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, є ОСОБА_6 . Крім того, спадкоємцем за заповітом є також ОСОБА_5 . Таким чином, ОСОБА_6 не є стороною у цій справі (вона не зазначена в заповіті спадкоємцем), а тому питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки рішенням місцевого суду не вирішувалося, що було підставою для закриття апеляційного провадження.

Апеляційний суд також не взяв до уваги, що навіть якщо припустити, що ОСОБА_2 є спадкоємцем, вона пропустила строк на прийняття спадщини.

Не врахував апеляційний суд і того, що ОСОБА_2 (в разі доведення наявності у неї такого права) мала б право претендувати лише на половину майна спадкодавця та повинна була прийняти спадщину, оскільки іншу половину спадкодавець заповів позивачу, а тому суд не мав правових підстав для скасування рішення місцевого суду в повному обсязі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

13 травня 2022 року справа № 715/2172/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Апеляційний суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача - ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв про смерть.

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_1 відомо, що його батьками є « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_3 ».

Згідно з довідкою від 27 квітня 2017 року № 519, виданою Тарашанською сільською радою в управління спадковим майном, у встановлений шестимісячний строк для прийняття спадщини вступив син померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_1 , адже у листопаді 1993 року він розпорядився речами померлого.

Постановою приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу Черкаської області Тимофтій Л. М. від 29 серпня 2017 року № 886/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадкоємець не надав правовстановлюючих документів, які підтверджували б належність спадкодавцю права власності на нерухоме майно. Нотаріус зазначив, що також спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 .

Зі свідоцтва про народження ОСОБА_7 відомо, що її батьками є « ОСОБА_4 » та « ОСОБА_3 ».

23 липня 1977 року ОСОБА_1 і ОСОБА_8 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.

Із заповіту від 20 липня 1993 року відомо, що ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно дочці і сину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках.

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2001 року не проживає за вказаною адресою, що підтверджується довідкою Тарашанської сільської ради від 20 серпня 2021 року № 1223.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтями 263-265 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. У мотивувальній частині рішення зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Зазначеним вимогам оскаржувана постанова відповідає не повною мірою.

Спадщина після смерті ОСОБА_4 відкрилася у липні 1993 року, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК Української РСР), а тому положення саме цього Кодексу підлягають застосуванню при вирішенні питання про спадкування спірного майна.

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння майном.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4, якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно з пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов`язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не вказував про існування заповіту після смерті батька ОСОБА_4 та не додав його до позовної заяви. При цьому позивач посилався на те, що він є сином померлого ОСОБА_4 і вступив в управління спадковим майном.

Водночас апеляційний суд встановив наявність заповіту від 20 липня 1993 року, згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно дочці і сину ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частках. З огляду на наявність чинного заповіту ОСОБА_1 отримав право на спадкування лише на 1/2 частину спадкового майна. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав помилковим висновок місцевого суду про задоволення позову в повному обсязі.

Також апеляційний суд встановив, що ні позивач, ні ОСОБА_2 у передбачений законодавством шестимісячний строк не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4

ОСОБА_2 на підтвердження обставин вступу її в управління спадковим майном додала копії правовстановлюючих документів на спадковий будинок та копію заповіту, зазначивши при цьому про наявність у неї оригіналів цих документів. Також додала довідку Тарашанської сільської ради від 20 серпня 2021 року за № 1223, у якій зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але з 2001 року не проживає за цією адресою.

У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довела, на час смерті ОСОБА_1 , що вона проживала, була зареєстрована в спірному господарстві та вступила в управління спадковим майном, оскільки має оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок та оригінал заповіту. Таким чином, вступивши в управління спадковим майном, ОСОБА_2 отримала право на 1/2 частину спадкового майна, яке є предметом спору у цій справі.

Разом з цим апеляційний суд виходив з того, що довідка Тарашанської сільської ради від 27 квітня 2017 року № 519 про те, що після смерті ОСОБА_4 у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини в управління спадковим майном вступив син ОСОБА_1 , розпорядившись у листопаді 1993 року речами померлого, а також довідка приватного нотаріуса Глибоцького районного нотаріального округу від 05 грудня 2017 року про те, що спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , який прийняв спадщину шляхом постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини, є неналежними доказами, на підтвердження факту вступу в управління спадковим майном, оскільки у довідці сільської ради не зазначено, якими саме речами померлого розпорядився позивач і чим це підтверджується.

При цьому апеляційний суд виходив з того, що будь-яких інших доказів, які підтверджують/спростовують факт вступу позивача в управління спадковим майном, в матеріалах справи немає. Водночас цей факт не заперечувався ОСОБА_2 , яка вказувала лише про наявність заповіту та право на 1/2 частину спадкового майна.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував встановлених місцевим судом обставин щодо фактичного вступу позивача в управління спадковим майном, тобто необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону та з урахуванням обставин, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, неправильно застосував норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини щодо вступу позивача в управління спадковим майном.

Враховуючи наявність заповіту ОСОБА_4 , яким він заповів спадкове майно своїм дітям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які, за встановленими у цій справі обставинами, після смерті спадкодавця вступили в управління спадковим майном, помилковим є висновок про скасування рішення місцевого суду в повному обсязі, оскільки позивач має право на 1/2 частину спадкового майна як спадкоємець за заповітом.

Таким чином, доводи касаційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, однак, враховуючи наявність заповіту, за яким право на 1/2 частину спадкового майна належить ОСОБА_2 , не може бути залишене в силі рішення місцевого суду про визнання за позивачем права власності на все спадкове майно.

Разом із цим безпідставними є посилання в касаційній скарзі на не врахування апеляційним судом відсутності повноважень у ОСОБА_2 для звернення з апеляційною скаргою, оскільки, спростовуючи вказані доводи, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивач у позовній заяві допустив граматичну помилку в прізвищі відповідачки. ОСОБА_2 є відповідачкою та має право оскаржити рішення суду першої інстанції як учасник цієї справи. Водночас технічні помилки (описки) у заповіті не впливають на його дійсність, не свідчать про порушення його форми та порядку посвідчення.

Згідно з частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови та рішення місцевого суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спадкового майна.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мар`яна Івана Степановича задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 28 грудня 2017 року і постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Тарашанської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що знаходиться на АДРЕСА_1 , а саме: на 1/2 частину житлового будинку літ. «А», загальною площею 55,0 кв. м, житловою площею 17,4 кв. м, прибудови літ. «А1», літньої кухні літ. «Б», убиральні літ. «В», сараїв літ. «Г», «Д», «Е», гаража літ. «Є», фундаментів літ. «Ж», «З», колодязя № 1, воріт № 2-3, огорожі № 4.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов