Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 715/2401/18

провадження № 61-17788св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: Глибоцька селищна рада, ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2020 року у складі судді Цуренка В. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», з 27 листопада 2018 року змінило назву на Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»), звернулося до суду з позовом до Глибоцької селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області, про визнання незаконним рішення селищної ради, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтований тим, що під час проведення інвентаризації земель, які перебувають у постійному користуванні Державного територіального галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (далі - ДТГО «Львівська залізниця») з`ясовано, що в адміністративних межах Глибоцької селищної ради об`єднаної територіальної громади Чернівецької області земельна ділянка від 300 км + 013 м до 300 км + 052 м, площа 0,0334 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0079 (далі - земельна ділянка), частково накладається на смугу відведення залізниці.

Відповідно до рішення Глибоцької селищної ради від 05 червня 2015 року № 407-46/15 (далі - рішення Глибоцької селищної ради) земельну ділянку відчужено ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 20 липня 2015 року.

Рішення Глибоцької селищної ради, прийняте з перевищенням повноважень та порушенням норм земельного законодавства, порушує права АТ «Укрзалізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Позивач просив визнати незаконним рішення Глибоцької селищної ради, визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 2015 року, скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2020 року, яке залишене без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, в позові відмовлено.

Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що 27 серпня 2013 року комісією, до складу якої входило п`ять представників АТ «Укрзалізниця», складено акт обстеження земельних ділянок юридичних і фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради (далі - акт обстеження). З 27 серпня 2013 року позивачу відомо про порушення свого права. З позовом до суду позивач звернувся в листопаді 2018 року, після спливу позовної давності, через п`ять років після прийняття оскаржуваного рішення.

Суд апеляційної інстанції визнав безпідставними доводи позивача, що позовна давність не пропущена, оскільки земельна ділянка передана ОСОБА_1 у 2015 році згідно з рішенням Глибоцької селищної ради та договором купівлі-продажу від 20 липня 2015 року.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з пунктом 12 акта обстеження встановлений факт накладення земельних ділянок на смугу відведення АТ «Укрзалізниця», тому позивач міг звернутися з відповідним позовом до Глибоцької селищної ради чи інших осіб для відновлення порушеного права в межах позовної давності.

Земельна ділянки до її відчуження ОСОБА_1 належала ОСОБА_2 на правах оренди. Зміна користувачів чи власників земельної ділянки не впливає на те, коли позивач міг дізнатися про порушення свого права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року АТ «Укрзалізниця» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до акта обстеження від 27 серпня 2013 року не встановлено фактичні обставини, які вказують на порушення права землекористування АТ «Укрзалізниця», факт наявності прав землекористування інших осіб на земельну ділянку і підстав їх набуття.

Позивачу стало відомо про часткове накладення земельної ділянки на смугу відведення АТ «Укрзалізниця» після завершення інвентаризації земель з матеріалів технічної документації, що отримана ним відповідно до акта приймання-передачі від 25 листопада 2015 року.

Про своє порушене право позивач дізнався після звернення до Глибоцької селищної ради з вимогою надати рішення, на підставі якого земельна ділянка була відчужена.

Суди помилково дійшли висновку про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року, провадження № 6-152цс14.

Чернівецький апеляційний суд розглянув справу 27 жовтня 2020 року без участі представника позивача, який подав заяву про відкладення її розгляду у зв`язку з неможливістю бути присутнім в судовому засіданні через продовження дії карантинних заходів та відсутністю транспортного сполучення з Чернівецькою областю.

Аргументи інших учасників справи

Відзив Глибоцької селищної ради на касаційну скаргу мотивований тим, що суди правильно встановили фактичні обставини справи та ухвалили законне рішення. Позивач міг дізнатися про часткове накладення земельної ділянки на смузі відведення АТ «Укрзалізниця» з акта обстеження та не скористався своїм правом на звернення до суду в межах позовної давності. Верховний Суд сформулював аналогічний висновок у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 715/2734/18, провадження № 61-15358св19, щодо суміжної земельної ділянки.

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу аргументований доводами, аналогічними доводам, наведеним у відзиві Глибоцької селищної ради.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Глибоцької селищної ради надано згоду на продаж ОСОБА_1 земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 0,0400 га за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Глибоцької селищної ради між нею та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 7321055100:01:004:0079, посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславською-Григорчак С. О.

27 серпня 2013 року спеціальна комісія склала акт обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради. До складу комісії, крім представників Глибоцької селищної ради, увійшли представники АТ «Укрзалізниця», а саме: начальник відокремленого підрозділу «Чернівецька дистанційна колія» ОСОБА_3 ; в.о. головного інженера відокремленого підрозділу «Чернівецька дистанційна колія» ОСОБА_4 ; заступник начальника відокремленого підрозділу «Львівська дистанція захисних лісонасаджень» ОСОБА_5 ; начальник сектора майнових та земельних ресурсів дирекції ОСОБА_6 ; інженер-землевпорядник відокремленого підрозділу «Чернівецька дистанційна колія» Мала Л. І.

На замовлення ДТГО «Львівська залізниця» Приватне підприємство «Ріга» (далі - ПП «Ріга») провело роботи з інвентаризації земель ДТГО «Львівська залізниця» в адміністративних межах Глибоцької селищної ради об`єднаної територіальної громади Чернівецької області, за результатами яких було встановлено, що земельна ділянка від 300 км + 013 м до 300 км + 052 м, площа 0,0334 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0079, частково накладається на смугу земель транспорту.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Порушення цивільних прав може проявлятися, зокрема, у створенні власнику перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідач ОСОБА_1 та представник Глибоцької селищної ради в суді першої інстанції заявили про застосування позовної давності до вимог позивача.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12, провадження № 14-194цс19.

Суди у справі, що переглядається, застосували позовну давність, таким чином погодившись з тим, що позивач довів порушення свого права на спірну земельну ділянку.

Верховний Суд вважає висновки судів попередніх інстанцій про застосування позовної давності передчасними та необґрунтованим, виходячи з такого.

АТ «Укрзалізниця» стверджувало, що про порушення своїх прав, за захистом яких звернулося до суду, дізналося саме після отримання технічної документації від ПП «Ріга» у грудні 2015 року.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги, що акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року не містить чіткої інформації про спірну земельну ділянку, а містить приблизну попередню наочну оцінку її накладення на смугу відведення АТ «Укрзалізниця».

У матеріалах справи відсутні відомості про те, що суди, перевіряючи доводи АТ «Укрзалізниця», оглядали технічну документацію, складену ПП «Ріга», в частині, яка стосується спірної земельної ділянки та з якої, зокрема, можливо встановити, коли і звідки ПП «Ріга» отримало відомості про земельну ділянку, кадастровий номер 7321055100:01:004:0079 (самостійно чи від АТ «Укрзалізниця», її підрозділів чи посадових осіб).

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Суди не з`ясували коли земельна ділянка, кадастровий номер 7321055100:01:004:0079, була первісно сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі.

Крім того, позивач мотивував свої заперечення щодо пропуску позовної давності тим, що йому стало відомо про відчуження земельної ділянки ОСОБА_1 з листа Глибоцької селищної ради від 12 вересня 2018 року.

Згідно з матеріалами справи суди попередніх інстанцій не встановили чи надавалася Глибоцькою селищною радоювідповідь на звернення АТ «Укрзалізниця», та коли позивач вперше звернувся до неї з вимогами щодо спірної земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц, провадження № 14-252цс18, на яку посилається позивач як на підставу касаційного оскарження, вказала, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що перед тим, як застосувати позовну давність з посиланням на акт обстеження земельних ділянок від 27 серпня 2013 року, суди повинні були ретельно перевірити та встановити, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав, за захистом яких звернувся до суду.

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт», стаття 68 ЗК України).

Згідно з пунктом 22 Статуту АТ « Укрзалізниця » за товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 136 ГК України щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, провадження № 61-16111св18, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, провадження № 61-4357св21, від 06 жовтня 2021 року у справі № 715/2402/18, провадження № 61-4357св21.

Верховний Суд зазначає, що оскаржуване рішення Глибоцької селищної ради, а також договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між Глибоцькою селищною радою та ОСОБА_1 , який став підставою для реєстрації за ним речового права на спірну земельну ділянку, є первинною підставою вибуття земельної ділянки з володіння землекористувача АТ «Укрзалізниця», тому визнання незаконним та скасування цього рішення Глибоцької селищної ради та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу забезпечить ефективний захист порушеного права держави.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 715/2402/18, провадження № 61-4357св21.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Щодо визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 Верховний Суд України дійшов висновку щодо застосування позовної давності, зазначаючи, що «... норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача».

Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на зазначений правовий висновок Верховного Суду України, оскільки у справі, що переглядається встановлені інші фактичні обставини.

Застосовуючи частину третю статті 400 ЦПК України, Верховний Суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду, прийнятих після подання касаційної скарги, які зазначені у мотивувальній частині цієї постанови.

З огляду на те, що суди належним чином не встановили обставини справи, не надали належної правової оцінки доказам у справі, судові рішення у справі не відповідають вимогам частин першої - третьої, п`ятої статті 263 ЦК України, а Верховний Суд не наділений повноваженнями встановлення обставин справи та оцінки доказів у справі, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд бере до уваги, що справа розглядається у суді з листопада 2018 року, проте з урахуванням завдань судочинства (стаття 2 ЦПК України), меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України) та викладених мотивів вважає необхідним скасувати оскаржувані судові рішення суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 12 серпня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко