Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 715/2402/18

провадження № 61-4357св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючої - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця»,

відповідач - Глибоцька селищна рада Глибоцького району Чернівецької області, ОСОБА_1 ,

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року у складі судді Григорчака Ю. П.та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Лисака І. Н.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») звернулося до суду із позовом до Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області (далі - Глибоцька селищна рада), ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання незаконним рішення Глибоцької селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування реєстрації права власності на земельну ділянку.

На обґрунтування позовних вимог зазначало, що під час проведення приватним підприємством «Ріга» (далі - ПП «Ріга») інвентаризації земель, які знаходяться у постійному користуванні державного територіально-галузевого об`єднанням (далі - ДТГО) «Львівська залізниця» в адміністративних межах Глибоцької селищної ради, було виявлено, що частина земельної ділянки площею 0,0603 га смуги відведення залізниці від 300 км + 010 м до 300 км + 030 м перебуває у власності ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці.

Зазначену земельну ділянку по АДРЕСА_1 було передано у власність ОСОБА_1 для обслуговування будівель торгівлі на підставі рішення Глибоцької селищної ради від 29 квітня 2014 року № 321-36/14. 22 травня 2014 року щодо вказаної земельної ділянки укладено договір купівлі-продажу та зареєстровано в Державному земельному кадастрі за

№ 7321055100:01:004:0290 і внесено до реєстру речових прав.

Посилаючись на те, що передача у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки суперечить чинному законодавству, оскільки прийняте з перевищенням органом місцевого самоврядування належних йому повноважень та порушує право АТ «Укрзалізниця» на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху, а договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки суперечить нормам цивільного законодавства, оскільки орган місцевого самоврядування не вправі був відчужувати у приватну власність земельну ділянку із земель залізничного транспорту, позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Глибоцької селищної ради

від 29 квітня 2014 року № 321-36/14 про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0603 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер 7321055100:01:004:0290 у державному реєстрі;

- скасувати запис у Поземельній книзі щодо земельної ділянки кадастровий номер 7321055100:01:004:0290 шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанції

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 липня

2019 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду

від 27 травня 2020 року у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Глибоцька селищна рада приймаючи рішення про продаж ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, та в подальшому сторони, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, допустили порушення прав АТ «Укрзалізниця», про що позивачу стало відомо

27 серпня 2013 року з акту обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради, підписаного двома уповноваженими працівниками ВП «Чернівецька дистанція колії», що є структурним підрозділом позивача, однак АТ «Укралізниця» звернулося до суду за захистом порушених прав лише у листопаді 2018 року, тобто зі спливом позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року касаційну скаргу

АТ «Укрзалізниця» задоволено частково, постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 травня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та передаючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга

АТ «Укрзалізниця» не містить доводів щодо неправильності висновків судів попередніх інстанцій про те, що спірна земельна ділянка повністю накладається на смугу відведення залізниці, а відповідачі у касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржували.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій дійшли передчасних та недостатньо вмотивованих висновків про застосування наслідків спливу позовної давності. Зважаючи на той факт, що АТ «Укрзалізниця», звертаючись до суду з позовом

02 листопада 2018 року, стверджувало, що про порушення своїх прав воно довідалося лише отримавши від ПП «Ріга» технічну документацію за актом здачі-приймання робіт № 42 від 25 листопада 2015 року, судам належало ретельно перевірити та встановити коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення своїх прав за захистом яких звернувся до суду. Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про те, що суди, перевіряючи доводи АТ «Укрзалізниця», оглядали технічну документацію складену ПП «Ріга», в частині, яка стосується земельної ділянки ОСОБА_1 та з якої, зокрема, можливо було встановити, коли і звідки ПП «Ріга» отримало відомості про земельну ділянку кадастровий номер 7321055100:01:004:0290 (самостійно чи від АТ «Укрзалізниця», її підрозділів чи посадових осіб). Натомість предметом огляду судів були надані позивачем лише окремі розрізнені копії технічної документації, які не містять відповіді на вказані питання. Суди також не дали оцінки листу-запиту АТ «Укрзалізниця» від 31 серпня 2018 року № Д 11-11-2/2048, адресованому Глибоцькій селищній раді, згідно з яким Регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця», запитуючи копії оскаржуваного рішення селищної ради та договору купівлі-продажу, вказує, що звертається із таким запитом неодноразово, при цьому додає до свого запиту самостійно отриману інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Суди не встановили, коли саме до 31 серпня 2018 року АТ «Укрзалізниця», її підрозділи чи посадові особизверталися до Глибоцької селищної ради з аналогічних питань та чи надавалася селищною радою відповідь на такі звернення, та не перевірили посилання ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву на те, що на спірній земельній ділянці розташоване придбане нею у листопаді 2013 року нерухоме майно (магазин будівельних матеріалів). Зважаючи на те, що зазначені вище недоліки повноти з`ясування судом першої інстанції обставин справи можуть бути усунуті апеляційним судом, суд касаційної інстанції вважав необхідним передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення у редакції цієї постанови. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Укрзалізниця», апеляційний суд зазначив, що суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна земельна ділянка площею 0,0603 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 відноситься до земель транспорту, а тому Глибоцька селищна рада не мала повноважень на розпорядження нею. Установивши, що на момент укладення між Глибоцькою селищною радою та ОСОБА_1 оспорюваного договору купівлі-продажу, спірна земельна ділянка належала на праві власності Глибоцькій селищній раді і таке право власності за нею було зареєстровано у встановленому законом порядку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, апеляційний суд вказав на те, що Глибоцька селищна рада як юридична особа - власник спірної земельної ділянки мала усі законні підстави для вчинення будь-якого правочину щодо цієї земельної ділянки, у тому числі і щодо укладення з ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 22 травня

2014 року. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження оскарження ним правомірності набуття Глибоцькою селищною радою права власності на спірну земельну ділянку та реєстрацію її прав на таке нерухоме майно.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що АТ «Укрзалізниця» не довело факту накладення земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на землі позивача. Згідно з висновком експерта від 28 лютого 2020 року № 19095 за результатами земельно-технічної експертизи, за наявною в матеріалах справи технічною документацією, зокрема з плану кондонів лінії відводу ділянок Вадул-Сирет-Чернівці (а. с. 24-26) та виготовленою ПП «Ріга» технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею

30,4126 га, ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямками Чернівці - Вадул-Сирет від 298 км + 044 м до 300 +

646 м та Глибока - Берегомет від 0 км + 885 м до 2 км + 105 м в адміністративних межах смт. Глибока Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, не надається можливим встановити накладання на землі залізниці земельної ділянки загальною площею 0,0603 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0290, яка знаходиться по

АДРЕСА_1 та належить

ОСОБА_1 .

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

АТ «Укрзалізниця», у якій заявник просив рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року і постанову Волинського апеляційного суду від 09 грудня 2020 рокускасувати, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначав неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня

2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі

№ 466/1058/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц,

від 04 листопада 2020 року у справі № 372/412/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення норм процесуального права.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано матеріали справи.

Касаційна скарга АТ «Укрзалізниця», у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо належності спірної земельної ділянки Глибоцькій селищній раді як власнику та наявності у неї передбачених законом підстав для розпорядження такою без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц про те, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України. До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»). Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Також у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі

№ 372/412/18 викладено висновок про те, що критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм (пункт 62). У справі, яка переглядається, наведеними вище нормами законодавства чітко визначено статус земель залізничного транспорту, а відповідно і право на такий захист.

Вирішуючи питання чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, апеляційний суд не урахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц у подібних правовідносинах у справі, у якій розглядався аналогічний спір щодо придбання земельної ділянки у межах смуги відведення залізниці під об`єктом нерухомості про те, що відповідно до частин першої та четвертої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом cуб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Звертав увагу на те, що під час нового апеляційного розгляду, апеляційний суд не урахував також вказівки, що містилися у постанові Верховного Суду

від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18.

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив представника

ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , у якому вона просила відмовити у задоволенні касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» та залишити без змінпостанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, якою змінено мотивувальну частину рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 16 липня 2019 року, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального права у спірних правовідносинах.

Ухвалою Верховного Суду від 28 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що 29 квітня 2014 року Глибоцькою селищною радою прийнято рішення № 321-36/14 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 », яким вирішено продати шляхом викупу ОСОБА_1 земельну ділянку несільськогосподарського призначення площею 0,0603 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0290, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення 22 травня 2014 року між відповідачами укладено договір купівлі продажу спірної земельної ділянки. 22 травня 2014 року право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З метою оформлення правовстановлюючих документів на право постійного користування землями смуги відведення залізниці в межах Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області на замовлення ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», землевпорядною організацією ПП «Ріга» у 2015 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Чернівці - Вадул - Сирет, в адміністративних межах смт. Глибока Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області.

У результаті проведеної інвентаризації смуги відведення встановлено, що земельна ділянка від 300 км + 010 м до 300 км + 030 м, яка перебуває у власності ОСОБА_1 повністю накладається на смугу відведення залізниці.

Відповідно до «Плана границ полосы ж.д. отвода линии Адынката-Берхомет», розробленого «Дорпроект Юго-Западной ж.д.» у 1959 році ширина смуги відведення на ділянці з 300 км + 010 м до 300 км + 030 м становить 120 м від осі колії, і земельна ділянка ОСОБА_1 повністю входить у ширину смуги відведення залізниці.

Згідно з актом обстеження земельних ділянок юридичних або фізичних осіб, які частково розташовані в межах смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на території Глибоцької селищної ради від 27 серпня 2013 року на ділянці від 299 км + 420 м до 300 км +140 м, права сторона за ходом кілометрів, показана смуга відведення, що відображає фактичну територію господарства залізничної станції. Фактична відстань до межі автомобільної дороги (вул. Залізнична) та ділянок складає від 12 м до 92 м при ширині смуги відведення згідно матеріалів «План полосы отвода» 1949 року від 27 м до 120 м від осі головної колії. Автомобільна дорога (вул. Залізнична) є дорогою обласного значення. З протилежної сторони дороги - громадська забудова: ТСОУ (ДОСААФ) магазин, автозаправка, частково стадіон. Наявні державні акти.

ОСОБА_1 та Глибоцька селищна рада подали до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга АТ «Укрзалізниця» підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Пунктом «б» частини четвертої статті 84 ЗК України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України.

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України

від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, та постановах Верховного Суду:

від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц.

Звертаючись до суду з позовом, АТ «Укрзалізниця» посилалось на те, що на час прийняття Глибоцькою селищною радою оскаржуваного рішення від 29 квітня 2014 року, спірна земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні залізниці.

Перевіряючи правовий статус та належність спірної земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що право залізниці на спірну ділянку виникло з моменту побудови залізничної колії та підтверджується наявною у матеріалах справи технічною документацією, зокрема планом кордонів лінії відводу ділянок Вадул-Сирет-Чернівці та виготовленою ПП «Ріга» технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, загальною площею

30,4126 га, ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямками Чернівці - Вадул-Сирет від 298 км + 044 м до 300 +

646 м та Глибока - Берегомет від 0 км + 885 м до 2 км + 105 м в адміністративних межах смт. Глибока Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області, згідно з якою ширина смуги відведення на ділянці з 300 км + 010 м до 300 км + 030 м становить 120 м від осі колії, тому земельна ділянка ОСОБА_1 повністю входить у ширину смуги відведення залізниці.

Установивши, що на час прийняття Глибоцькою селищною радою рішення

від 29 квітня 2014 року № 321-36/14 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення по АДРЕСА_1 », спірна земельна ділянка площею 0,0603 га, яка відчужена сільською радою у власність ОСОБА_1 , входила у ширину смуги відведення залізниці, тобто належала до земель залізничного транспорту, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення Глибоцькою селищною радою вимог земельного законодавства при вирішенні питання про продаж ОСОБА_1 шляхом викупу нею земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею

0,0603 га, кадастровий номер 7321055100:01:004:0290, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі по АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця», суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем його порушеного права володіння на спірну земельну ділянку та наявності підстав для застосування за заявами відповідачів наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог позивача.

Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку було оскаржено АТ «Укрзалізниця», апеляційна скарга якого містила виключно доводи про необґрунтованість застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову АТ «Укрзалізниця» шляхом зазначення про відмову у позові за недоведеністю позивачем його права на спірну земельну ділянку, апеляційний суд не урахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц про те, що нормами законодавства чітко визначено статус земель залізничного транспорту, а також те, що відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, а відповідно не впливає на обсяг правового захисту, який йому надається.

Оскільки на час прийняття Глибоцькою селищною радою оскаржуваного рішення про продаж ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, правовий режим такої земельної ділянки як земель транспорту не змінювався, наведене не може свідчити про правомірність передання у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, а тому не можуть вважатися законними і рішення Глибоцької селищної ради щодо розпорядження такою.

Верховний Суд також не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є ефективним.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України 2004 року, аналогічні приписи закріплені у частинах першій і другій статті 4 ЦПК України).

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Майно залізниці є державною власністю і закріплено за позивачем на праві повного господарського відання (пункт 4.2 Статуту).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Таким чином, Залізниця не є власником земельних ділянок, наданих їй для потреб організації транспортного сполучення, а є правомірним володільцем та користувачем таких ділянок. Будучи титульним володільцем земельних ділянок, зокрема й тих, що становлять предмет спору, заявник вправі вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду

від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц.

Оскільки оскаржуване рішення Глибоцької селищної ради, а також укладений на його підставі між Глибоцькою селищною радою та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу, який став підставою для реєстрації за нею речового права на спірну земельну ділянку є первинною підставою вибуття спірної земельної ділянки з володіння землекористувача АТ «Укрзалізниця», висновки апеляційного суду про те, що визнання незаконним та скасування такого рішення селищної ради та укладеного на його підставі договору купівлі-продажу не забезпечить ефективного захисту порушеного права держави, не є обґрунтованими.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що переглядаючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції під час нового апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної АТ «Укрзалізниця», оскільки позивач оскаржував рішення суду першої інстанції виключно з підстав неправильного застосування судом першої інстанції положень статей 256 261 267 ЦК України. Відповідачі подали заяви про застосування позовної заяви, що свідчить про фактичне визнання ними порушених прав позивача, однак вважали, що воно не підлягає захисту за спливом позовної давності. За таких обставин суд апеляційної інстанції при повторному перегляді справи в апеляційному порядку не мав повноважень самостійно вдаватися в переоцінку висновків суду першої інстанції про доведеність АТ «Укрзалізниця» її порушеного права на спірну земельну ділянку.

Крім зазначеного, апеляційний суд, у порушення частини першої статті 417 ЦПК України, не виконав вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду

від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, та які є для нього обов`язковими відповідно до статті 417 ЦПК України.

Зазначене унеможливлює ухвалення Верховним Судом нового судового рішення, однак не позбавляє апеляційний суд можливості усунути зазначений недолік, а тому постанова Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого

2021 рокупідлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Зважаючи на те, що під час касаційного розгляду знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги АТ «Укрзалізниця» про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 720/1657/16-ц, від 04 листопада 2020 року у справі

№ 372/412/18, а також щодо невиконання апеляційним судом вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі

№ 715/2402/18, що призвело до неповного з`ясування у справі обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення заяв ОСОБА_1 та Глибоцької селищної ради про застосування наслідків спливу позовної давності, наведене є підставою для скасування постанова Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України

у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина перша, третя статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими

в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблений висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення

з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження

№ 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження

№ 12-161гс19)).

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З огляду на висновок касаційного суду щодо результатів вирішення касаційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору по суті.

Керуючись статтями 400 402 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко