Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 715/571/19

провадження № 61-3599св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року в складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з 31 травня 1986 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 , крім неї, є спільний син - ОСОБА_2 , який був визнаний спадкоємцем на підставі ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 липня 2018 року. Перебуваючи у шлюбі, вона та ОСОБА_5 як подружжя у 2007 році збудували житловий будинок АДРЕСА_1 . У 2012 році нею спільно з померлим чоловіком було здійснено реконструкцію вказаного будинковолодіння.

Позивач вказувала, що право власності на зазначене нерухоме майно було зареєстроване за її чоловіком - ОСОБА_5 , хоча вони спільно з ним здійснювали будівництво вказаного будинку. Про те, що вказаний будинок було зареєстровано на померлого чоловіка, вона дізналася тільки після його смерті, оскільки її було залучено відповідачем у справі про стягнення заборгованості за позовом ПАТ «Укрсоцбанк». Посилалася на те, що у вказаному будинку вона проживає та зареєстрована ще з 10 жовтня 1986 року.

Спірне нерухоме майно було набуте під час шлюбу, відноситься до спільної сумісної власності подружжя і, враховуючи принцип рівності часток, кожному з подружжя належить право на Ѕ частину нерухомого майна.

ОСОБА_1 просила:

визнати за нею право власності на Ѕ частину нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2019 року в складі судді: Цуренка В. А., залучено ОСОБА_3 до участі у справі як співвідповідача.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2019 року в складі судді: Цуренко В. А., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину нерухомого майна, що складається з: житлового будинку, загальною площею 107,60 кв. м, у тому числі житловою площею 67,0 кв. м літ. «А» з господарськими будівлями та спорудами: сарай літ. «І», колодязь № 1, огорожа № 2, 3, 5, 8 вимощення № І, ІІ - по АДРЕСА_1 .

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

право власності на спірне майно виникло у ОСОБА_5 за час перебування в шлюбі з ОСОБА_1 (вказане нерухоме майно було побудоване під час перебування у їх шлюбі), тому, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя;

на момент смерті ОСОБА_5 , з ним проживали дружина - позивач у справі та син - ОСОБА_3 , який залучений до участі у справі як співвідповідач ухвалою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 22 травня 2019 року. У зв`язку із цим суд першої інстанції відхилив доводи третьої особи про те, що можуть бути порушені права та інтереси ОСОБА_3 , оскільки він залучений до участі у справі як співвідповідач та надав заяву про визнання позовних вимог;

згідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. За таких обставин ОСОБА_1 у спірному нерухомому майні належить ѕ частини (Ѕ частина спільного майна подружжя та ј частина - спадщина (Ѕ / 2 = ј), а всього Ѕ + ј = ѕ). Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, а саме - у межах заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на частку майна подружжя на Ѕ частину спірного майна;

позовні вимоги до ОСОБА_2 не можуть бути задоволені у зв`язку з тим, що він є неналежним відповідачем, оскільки не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_5 і не звертався із вимогою про поновлення строку для прийняття спадщини. Тому в задоволенні позовних вимог пред`явлених до ОСОБА_2 необхідно відмовити;

доводи банку про застосування позовної давності суд відхилив, оскільки право зробити заяву про застосування позовної давності має тільки сторона у цивільному процесі, а третя особа таким правом не наділена.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі судді: Литвинюк І. М., залучено АТ «Альфа-Банк» до участі у справі як правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк».

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ «Альфа-Банк» задоволено.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

відповідно до частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 1 частини 1 статті 3 ЦК України);

згідно матеріалів справи між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 09 квітня 2008 року укладено іпотечний договір № 40. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 40 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно, виданого 17 липня 2007 року. Крім того 09 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 41, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 41 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року. 09 квітня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_5 набутого ними під час зареєстрованого шлюбу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та земельної ділянки загальною площею 0,2810 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства в с. Карапчів Глибоцького району. 09 квітня 2008 року приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу засвідчено справжність підпису ОСОБА_1 12 червня 2015 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду ОСОБА_5 на укладання договорів про внесення змін до договорів кредиту № 40 та № 41 від 09 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 . Зазначеною заявою позивачка підтвердила, що з умовами наведених договорів ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положення немає та погоджує умови вищевикладених договорів. Положення статей 60-74 СК України їй повністю зрозумілі. Отже, з 09 квітня 2008 року ОСОБА_1 достеменно відомо про реєстрацію права власності спірного майна за ОСОБА_5 , тому її доводи про те, що про реєстрацію житлового будинку на чоловіка вона дізналася тільки після його смерті, безпідставні;

однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18);

таким чином доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам матеріального та процесуального права, є обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції на підставі пункту 2 частини 1 статті 376 ЦПК України необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

У лютому 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, в якій просить оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

апеляційний суд проігнорував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), згідно якого ознаками зловживання права у справах про поділ майна подружжя є сукупність наступних обставин: наявність справи про поділ майна подружжя; наявність боргу у одного з подружжя; можливість негативних наслідків для кредитора внаслідок задоволення позову про поділ майна подружжя.;

ознак зловживання права у цій справі немає. По-перше, у цій справі позивач не зверталася із позовом про поділ майна подружжя, а звернулася із позовом про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні. По-друге, банком не доведено наявність у ОСОБА_1 або померлого чоловіка ОСОБА_5 будь-якого боргу перед банком, оскільки постановою Чернівецкого апеляційного суду від 16 травня 2019 року у справі № 715/1380/17 відмовлено у стягненні боргу з ОСОБА_1 на користь банку. По-третє, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому кредитні відносини між ОСОБА_5 та банком припинилися. У постанові Верховного Суду від 11 березня 2019 року у справі № 759/12484/15-ц (провадження № 61-32224св18) відмежовано поняття «зобов`язання боржника по кредитному договору» від «зобов`язання спадкоємця боржника по поверненню банку боргу». На момент ухвалення оскарженої постанови кредитних відносин не існувало внаслідок смерті боржника ОСОБА_5 . За таких обставин зловживання правом, яке має місце у справі № 715/571/19, у справі, що переглядається, відсутнє;

апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Апеляційний суд послався на заяви ОСОБА_1 від 09 квітня 2008 року та від 12 червня 2015 року, якими ОСОБА_1 надавала згоду на укладення ОСОБА_5 договору іпотеки. Ці заяви разом із письмовими поясненнями надійшли до суду першої інстанції 18 липня 2019 року в день ухвалення рішення судом першої інстанції. Проте банк відзив у справі не подавав; копії заяв ОСОБА_1 сторонам у справі не надсилав; клопотань про поважність пропуску строку на подання доказів або про неможливість подання доказів не подав. Тому апеляційний суд порушив частину першу статті 78 ЦПК України, згідно якої суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

У квітні 2020 року АТ «Альфа-Банк» через представника Матвійчука М. З. надало відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Відзив мотивований тим, що:

фактично у справі заявлено спір про визнання права власності на частку у спільному майні подружжя, однак, позов було пред`явлено вже після того як інший з подружжя помер, а відповідачами було залучено спадкоємців, які не є співвласниками майна на праві спільної сумісної власності, тому вони не можуть бути відповідачами у справі, де предметом позову є поділ спільного майна подружжя шляхом визнання права власності на його частки, а не спір щодо черговості спадкування чи щодо розміру частки у спадщині, оскільки згідно статті 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. У цьому випадку може мати місце спір щодо порядку спадкування, а не щодо поділу спільного майна подружжя, оскільки після смерті власника право власності на спадщину переходить виключно в порядку спадкування. Проте згідно матеріалів справи позивач не заявляла про порушення відповідачами її прав як спадкоємця. Матеріалами справи не підтверджується, що будь-хто із відповідачів порушив право позивача на право власності на Ѕ спільного сумісного майна подружжя, не надано доказів, що позивач зверталася до нотаріуса, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя, відсутня постанова нотаріуса про відмову від вчинення нотаріальної дії. Перш ніж звертатись із позовом про визнання прав спадкоємця на частину майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, спадкоємець зобов`язаний звернутись з письмовою заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва на частку майна у спільній сумісній власності та отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій. Цією постановою нотаріуса буде підтверджено, що право спадкоємця порушене і потребує захисту;

на момент пред`явлення позову між сторонами не існувало правовідносин щодо спільної сумісної власності, оскільки перехід права власності після смерті власника можливий тільки в порядку спадкування, а не в порядку поділу. Матеріалами справи не підтверджується наявність спору між сторонами щодо порядку спадкування та розміру часток у спадщині. Тому позивач не правильно обрала спосіб захисту своїх прав та не надала доказів порушення її прав;

апеляційний суд правильно застосував висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18). Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2021 року справу призначено досудового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 березня 2020 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 31 травня 1986 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Під час перебування у шлюбі 29 грудня 2012 року ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Карапчівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 60 від 27 листопада 2012 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 , яке складається з житлового будинку літ. А, сараю літ І., колодязя №1, огорожі № 2, 3, 5, 8, вимощення № І, ІІ.

16 липня 2019 року Карапчівською сільською радою Глибоцького району Чернівецької області було видано довідку № 607, згідно якої ОСОБА_5 постійно проживав за місцем реєстрації в АДРЕСА_1 з 1990 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Знятий з реєстраційного обліку 01 грудня 2017 року у зв`язку з його смертю. На день смерті ОСОБА_5 разом з ним у вказаному будинку постійно були зареєстровані та проживали ОСОБА_1 - дружина померлого та ОСОБА_3 - син померлого.

09 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 40. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 40 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року.

09 квітня 2008 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено іпотечний договір № 41. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_5 передав в іпотеку як забезпечення виконання ним зобов`язань за кредитним договором від 09 квітня 2008 року № 41 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та земельну ділянку площею 0,281 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться в с. Карапчів Глибоцького району Чернівецької області, та належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17 липня 2007 року.

09 квітня 2008 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_5 набутого ними під час зареєстрованого шлюбу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований по АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0,25 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та земельної ділянки загальною площею 0,2810 га, цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства в с. Карапчів Глибоцького району. 09 квітня 2008 року приватним нотаріусом Глибоцького нотаріального округу засвідчено справжність підпису ОСОБА_1

12 червня 2015 року ОСОБА_1 підписала заяву, якою надала згоду ОСОБА_5 на укладання договорів про внесення змін до договорів кредиту № 40 та № 41 від 09 квітня 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 . Зазначеною заявою позивачка підтвердила, що з умовами вищенаведених договорів ознайомлена, ніяких заперечень, а також непорозумінь його положення немає та погоджує умови вищевикладених договорів. Положення статей 60-74 СК України їй повністю зрозумілі.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) вказано, що:

«відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Встановивши, що на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя, на виконанні у Хортицькому відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебував виконавчий лист від 30 жовтня 2013 року № 2/337/776/2013 про стягнення з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 грошових коштів у сумі 1 199 820 грн, постановою державного виконавця на все майно ОСОБА_6 , у тому числі на спірні квартири, було накладено арешт, врахувавши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем компенсації за частку у спільному майна, взявши до уваги подальші дії учасників справи, направлені на відчуження спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб, у зв`язку з тим, що у випадку поділу майна будуть порушені права та інтереси ОСОБА_8 , який є правонаступником ОСОБА_7 , оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 ».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

У справі, що переглядається, позивач звернулася із позовом до спадкоємця померлого чоловіка про визнання права власності на частку у спільному сумісному майні подружжя. При цьому позивач вказала у позові банк як третю особу (а. с. 2).

У справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18) позивач звернулася із позовом до чоловіка про поділ майна подружжя. При цьому відповідач був боржником у виконавчому провадженні та ні позивач, ні відповідач не залучили до участі у справі стягувача. Із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся стягувач, як особа, яка не брала участі у справі, питання про права та інтереси якої вирішив суд.

Таким чином, висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), зроблений за інших фактичних обставин, а тому не підлягав до застосування у справі, що переглядається.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно підпункту г) пункту 2, підпункту в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: описової частини із зазначенням узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи; мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі банк зазначав, що: позовна заява пред`явлена до неналежних відповідачів; позивач не заявляла про порушення відповідачами її прав як спадкоємця; матеріалами справи не підтверджується, що будь-хто із відповідачів порушив право позивача на право власності на Ѕ спільного сумісного майна подружжя; не надано доказів, що позивач зверталася до нотаріуса, а нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право власності на часту у спільному сумісному майні подружжя; відсутня постанови нотаріуса про відмову від вчинення нотаріальної дії; на момент пред`явлення позову між сторонами не існувало правовідносин щодо спільної сумісною власності, оскільки перехід права власності після смерті власника можливий тільки в порядку спадкування, а не в порядку поділу; ОСОБА_1 була у 2008 році обізнана та надавала письмову згоду на передачу майна в іпотеку та наступну іпотеку.

Проте суд апеляційної інстанції застосував висновок Верховного Суду, який не підлягав застосуванню та не надав оцінки доводам апеляційної скарги банку. Тому апеляційний суд по суті не переглянув рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, як наслідок зробив передчасний висновок про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

У частині четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2020 рокускасувати.

Передати справу № 715/571/19 на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Чернівецького апеляційного суду від 15 січня 2020 рокувтрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов