Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 716/1471/18

провадження № 61-16011св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Заставнівська міська рада, Приватне підприємство «НадПред Теплосервіс»,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Заставнівської міської ради, Приватного підприємства «НадПред Теплосервіс», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання недійсним договору оренди комплексу нежитлових будівель котельні з обладнанням,

за касаційною скаргою Приватного підприємства «НадПред Теплосервіс» на постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Владичана А. І., Кулянди М. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи та просив: визнати недійсним з часу укладення договір оренди комплексу нежитлових будівель котельні з обладнанням (далі - договір оренди), укладений 12 вересня 2011 року між Заставнівською міською радою та Приватним підприємством «НадПредТеплосервіс» (далі - ПП «НадПредТеплосервіс»), який посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1840; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі в результаті зловмисної домовленості протиправно не провели відкритий прозорий конкурс та уклали договір оренди між собою з порушенням законодавства. У зв`язку з цим він не мав змоги прийняти участь у конкурсі та отримати міську центральну котельню місті Заставна в оренду та отримувати гарантований щорічний прибуток від надання послуг централізованого теплопостачання.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Заставнівський районний суд Чернівецької області ухвалою від 10 червня 2019 року у складі судді Пухарєвої О. В. закрив провадження у цій справіна підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Мотивував ухвалу суд першої інстанції тим, що звертаючись до суду ОСОБА_1 визначив належність спору до цивільної юрисдикції всупереч до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін, які виникли з господарського договору, а тому спірні правовідносини не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Чернівецький апеляційний суд постановою від 01 серпня 2019 року ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 червня 2019 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 посилався на те, що укладенням 12 вересня 2011 року між Заставнівською міською радою та ПП «НадПредТеплосервіс» оскаржуваного договору оренди без проведення конкурсу, було порушено його особисті права та інтереси, оскільки це позбавило його можливості взяти участь у такому конкурсі. Позивач не є стороною оспорюваного договору та не оскаржує його з підстав неналежного виконання, а тому спірні правовідносини пов`язані із захистом немайнових прав позивача як фізичної особи, а отже стосуються цивільного права, тобто спір у цій справі слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. Крім того, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є засновником ПП «НадПредТеплосервіс», який є суб`єктом господарювання чи особою, яка здійснює щодо нього організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності, а також не є представником органу місцевого самоврядування, наділеного господарською компетенцією (Заставнівської міської ради), що у відповідності до вимог статті 2 Господарського кодексу України (далі - ГК України) не дає підстав для висновку про те, що він є учасником відносин у сфері господарювання.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2019 року ПП «НадПредТеплосервіс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року та залишити в силі ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 червня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що предметом судового розгляду в цій справі є вимога про визнання недійсним господарського договору оренди. Сам факт оспорювання його фізичною особою в цивільному порядку не означає, що позивач може не посилатися та ігнорувати норми ГК України та інших нормативно-правових актів, які поширюються на спірні правовідносини. Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) ГК України, іншими актами господарського і цивільного судочинства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, яка прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. ПП «НадПредТеплосервіс» є підприємством, яке здійснює господарську діяльність, а тому до правовідносин в яких це підприємство є стороною, повинні застосовуватися норми господарського судочинства.

У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Котляр Олег Борисович подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що це судове рішення є законним і обґрунтованим. Зазначив, що ОСОБА_1 не є стороною договору оренди, а спір у цій справі виник через порушення немайнового права позивача на участь у конкурсі для отримання об`єкта (комплексу нежитлових будівель котельні з обладнанням) в оренду, а тому має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

10 жовтня 2019 року справа № 716/1471/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 12 вересня 2011 року між Заставнівською міською радою та ПП «НадПредТеплосервіс» був укладений договір оренди який посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Малітовською Т. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1840.

На підставі зазначеного договору в його сторін виникли зобов`язальні відносини сторін щодо передачі в дострокове платне користування (оренду) комплексу нежитлових будівель котельні з обладнанням, що знаходиться по АДРЕСА_1 Заставна для надання послуг з теплопостачання.

Із змісту уточненої позовної заяви встановлено, що ОСОБА_1 обґрунтовував позов, зокрема тим, що його конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі полягає в тому, що він мав намір створити юридичну особу та взяти участь у конкурсі та отримати міську центральну котельню міста Заставна в оренду для її використання за призначенням та отримувати прибуток від цієї діяльності. Разом з цим, відповідачі протиправно не провели відкритий і прозорий конкурс та уклали договір оренди з порушенням вимог законодавства, а він не мав змоги прийняти участь у конкурсі та отримати котельню в оренду. Тобто, його було позбавлено права на отримання гарантованого щорічного прибутку від надання послуг централізованого теплопостачання.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У цій справі позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним з часу укладення договору оренди укладеного 12 вересня 2011 року між Заставнівською міською радою та ПП «НадПредТеплосервіс».

Скасовуючи ухвалу про закриття провадження в справі апеляційний суд виходив, зокрема з того, що оскаржуваним договором оренди порушено особисті права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки це позбавило його можливості взяти участь у такому конкурсі. Позивач не є стороною оспорюваного договору та не оскаржує його з підстав неналежного виконання, а тому спірні правовідносини пов`язані із захистом немайнових прав позивача як фізичної особи, а отже стосуються цивільного права.

Такий висновок апеляційного суду є помилковим з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Обов`язковою умовою задоволення позову про визнання правочину недійсним є встановлення судом факту порушення у зв`язку із його вчиненням прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися способом захисту свого права, який має відповідати встановленим законом і крім того, забезпечувати ефективний захист порушеного права.

Згідно із частиною третьою статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Закон не обмежує коло осіб, які мають право вимагати визнання недійсним оспорюваного правочину, лише сторонами. Ними можуть бути будь-які заінтересовані особи, права або охоронювані інтереси яких порушені таким правочином. За визнанням недійсним правочинів до суду звертаються не тільки сторони, а й інші особи, на стані яких негативно відбивається цей правочин, або які з інших причин зацікавлені в його недійсності.

Позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспорюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи - не учасника правочину, і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка звертається з позовом про визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала; у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість заінтересованої особи законно реалізувати свої права.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними. З аналізу положень статті 16 ЦК України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Окрім того, як зазначалося вище відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зазначеною нормою передбачено можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.

Пунктами 1, 6 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 обґрунтовував позов, зокрема тим, що його конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі полягає в тому, що він мав намір створити юридичну особу та взяти участь у конкурсі та отримати міську центральну котельню міста Заставна в оренду для її використання за призначенням та отримувати прибуток від цієї діяльності. Разом з цим, відповідачі протиправно не провели відкритий і прозорий конкурс та уклали договір оренди з порушенням вимог законодавства, а він не мав змоги прийняти участь у конкурсі та отримати котельню в оренду.

Вказані обставини позивач, який з 2008 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, зазначав у позовній заяві як підстави позову, обґрунтовуючи порушення його права відповідачами, які полягали у позбавленні його права на отримання гарантованого щорічного прибутку від надання послуг централізованого теплопостачання.

У цій справі позивач звернувся до суду за захистом права на здійснення підприємницької діяльності, яка передбачає отримання в оренду комплексу нежитлових будівель котельні з обладнанням, що знаходиться по АДРЕСА_1 Заставна дня надання послуг з теплопостачання, тобто для здійснення підприємницької діяльності.

При цьому, ОСОБА_1 не вказував, що просить суд захистити інші його права, не пов`язані зі здійсненням підприємницької діяльності щодо об`єкта нерухомості переданого в оренду. Це спростовує доводи позивача про те, що він діє як фізична особа, а не як суб`єкт підприємницької діяльності.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19).

В оцінці спірних правовідносин, Верховний Суд також виходить з того, що згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об`єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» (назва і редакція закону станом на час укладання договору оренди) орендарем, концесіонером об`єкта централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебуває у комунальній власності, може бути юридична особа - суб`єкт підприємницької

діяльності або фізична особа-підприємець.

Враховуючи наведену норму закону позивач, як фізична особа, не міг бути орендарем об`єкта централізованого теплопостачання (центральної котельні міста Заставна), а підстави позову вказують на спір у цій справі пов`язаний зі здійсненням підприємницької діяльності щодо об`єкта нерухомості переданого в оренду.

Отже, правильним є висновок місцевого суду про закриття провадження у цій справи, оскільки заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки під час вирішення питання про закриття провадження у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Таким чином, підстави для направлення цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до вимог статті 403 ЦПК України з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції відсутні, оскільки Велика Палата Верховного Суду вже виклала висновки щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору в подібних правовідносинах.

Керуючись статтями 400 406 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «НадПред Теплосервіс» задовольнити.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 01 серпня 2019 року скасувати, ухвалу Заставнівського районного суду Чернівецької області від 10 червня 2019 рокузалишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило