ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2022 року

м. Київ

справа № 716/1511/16-к

провадження № 51- 6058 км 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

в режимі відеоконференції

захисника ОСОБА_6 ,

законного представника

(опікуна) ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 та законного представника (опікуна) ОСОБА_7 на ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівці від 22 грудня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016260090000204, про застосування примусових заходів медичного характеру відносно:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Бояни Новоселицького району Чернівецької області, зареєстрованого та мешканця: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -

за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2020 року застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК.

Запобіжний захід у виді поміщення ОСОБА_7 до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, залишений у силі до набрання ухвалою законної сили.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Судові витрати за проведення судово- психіатричної експертизи та комплексної експертизи віднесені на рахунок держави.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2020 року залишено без змін.

Згідно ухвали 25 червня 2016 року, близько 11:00 год., ОСОБА_7 , знаходячись на території Свято-Успенського чоловічого монастиря, що розташований в АДРЕСА_2 , перебуваючи в приміщенні готелю паломників, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, вчинив словесну суперечку з потерпілим ОСОБА_8 , у ході якої переслідував мету, направлену на умисне протиправне заподіяння смерті останньому. Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_7 із застосуванням ножа, наніс один удар в ділянку розташування життєво-важливого органу, а саме в область черевної порожнини потерпілого ОСОБА_8 , чим спричинив останньому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, у вигляді проникаючої рани грудної клітини з ушкодженням печінки, яка ускладнилася лівобічним пневмотораксом. Усвідомлюючи злочинні наміри ОСОБА_7 та задля збереження свого життя, потерпілий ОСОБА_8 почав тікати, однак ОСОБА_7 , з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, направленого на протиправне позбавлення життя потерпілого, почав його наздоганяти, продовжуючи наносити при цьому, на ходу, удари за допомогою вищевказаного ножа, в область спини ОСОБА_8 , а саме завдав дві непроникаючі рани грудної клітини, які відносяться до розряду легких тілесних ушкоджень, які призвели до короткочасного розладу здоров`я. Свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до кінця не довів з причин, що не залежали від його волі та не вчинив усіх дій, які вважав необхідними, а саме не зміг завдати достатньої кількості ударів для настання смерті потерпілого, так як останній забіг в одне з приміщень монастиря, де в ситуацію втрутилися сторонні громадяни, які обеззброїли ОСОБА_7 та припинили його злочинну діяльність.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник та законний представник (опікун) просять скасувати ухвалу Садгірського районного суду м. Чернівців від 22 грудня 2020 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року і закрити кримінальне провадження з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 284 КПК, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Захисник та законний представник (опікун) зазначають, що процесуальні документи у кримінальному провадженні, а також судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не були перекладені на румунську або молдавську мови та не вручено ОСОБА_7 .

Вважають, що оскаржувані ухвали постановлено внаслідок неповного судового розгляду, допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Звертають увагу на те, що потерпілий ОСОБА_8 у ході досудового розслідування змінював свої показання з приводу того, хто саме йому завдав ударів ножем в живіт, а на ОСОБА_7 вказав після усної вказівки поліцейських, що здійснювали досудове розслідування.

На думку захисника та законного представника, судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано відмовили у задоволенні їх клопотання про привід потерпілого ОСОБА_8 в якості свідка.

Вказують на суперечності між показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Вважають незаконними рішення судів попередніх інстанцій про здійснення дистанційного судового провадження, в якому ОСОБА_7 допитаний поза межами приміщення суду, оскільки останній проти цього заперечував.

Вказують на небезсторонність суду першої інстанції за суб`єктивним критерієм та порушення права ОСОБА_7 на справедливий суд.

Зазначають, що апеляційним судом всупереч положенням КПК відмовлено у задоволенні клопотання про дослідження доказів, зокрема, копій матеріалів спілкування захисника ОСОБА_6 з ОСОБА_7 за участю законного представника останнього від 8 лютого 2021 року.

Вважають неправильною юридичну оцінку вчиненого ОСОБА_7 суспільно-небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК у зв`язку з перебуванням ОСОБА_7 у стані неосудності на момент вчинення ним такого діяння.

Зазначають про неврахування судами попередніх інстанцій усталеної практики Верховного Суду, зокрема, постанови від 19 листопада 2019 року в справі № 130/2612/17.

Зазначають про порушення права ОСОБА_7 на свободу та особисту недоторканність, матеріального аспекту статей 3 і 8, статей 9, 13 та 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 частково підтримала подану касаційну скаргу в частині неправильної кваліфікації суспільно-небезпечного діяння ОСОБА_7 .

Захисник ОСОБА_6 та законний представник (опікун) ОСОБА_7 підтримали подану ними касаційну скаргу в повному обсязі.

Мотиви Суду

Відповідно ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до частин 1, 2ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватисястаттями 412-413 КПК.

Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в апеляційній скарзі захисник заперечував правильність юридичної оцінки дій ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК. Вказував на неможливість встановлення суб`єктивної сторони у діях неосудної особи. Висновки суду щодоумислу, мети і мотиву суспільно небезпечних дій ОСОБА_7 вважав безпідставними.

Проте, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, апеляційний суд своїх висновків не мотивував, доводів сторони захисту не перевірив, обмежившись загальним формулюванням про доведеність вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння, яке містить ознаки злочину передбаченого ч. 3 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками місцевого та апеляційного судіву частині юридичної оцінки вчиненого ОСОБА_7 діяння, виходячиз наступного.

Згідно вимог ст. 18, ст. 19 КК осудність є обов`язковою ознакою суб`єкта злочину, що характеризується таким психічним станом особи, при якому вона під час вчинення злочину здатна усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) означає правильне розуміння фактичних об`єктивних ознак злочину - об`єкта посягання, суті діяння, обстановки, часу і місця, способу його вчинення, його суспільно небезпечних наслідків тощо. Така здатність повинна бути пов`язана з можливістю контролювати, керувати своїми вчинками. Свідомість і воля взаємозалежні й лише в сукупності виступають передумовою визнання особи винною.

Натомість неосудною визнається така особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Поняття неосудності включає в себе співвідношення медичного (біологічного)і юридичного (психологічного) критеріїв. Медичний критерій полягає у наявності у особи психічного захворювання, що істотно впливає на свідомість і волю людини (хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство, інший хворобливий стан психіки). Юридичний у нездатності особи під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. При цьому юридичний критерій виражається двома ознаками: 1) інтелектуальною особа не може усвідомлювати фактичну сторону своїх дій (бездіяльності) та/або не здатна усвідомлювати їх суспільно небезпечний характер; 2) вольовою особа не може керувати своїми діями (бездіяльністю) внаслідок руйнування психічною хворобою її вольової сфери.

Особу може бути визнано неосудною тільки тоді, коли встановлена одна з ознак критерію юридичного на підставі хоча б однієї з ознак критерію медичного.

Виходячи з положень статей23,24 КК Україниумисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні замаху на вбивство винний не усвідомлює, що він порушує право на життя.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Таким чином, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 202/5997/17.

Відповідно до дослідженого місцевим судом висновку стаціонарної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи № 147 від 05 жовтня 2016 року ОСОБА_7 на час вчинення суспільно небезпечного діяння та на час проведення експертизи страждав хронічним психічним захворюванням у виді параноїдної шизофренії, не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В період інкримінованих йому дій він також перебував у хворобливому стані, не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Потребує застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу з суворим наглядом. Тобто, у ОСОБА_7 встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у виді шизофренії, параноїдної), так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними).

Зваживши навказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення ОСОБА_7 суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та, як наслідок, необхідність застосування щодо останнього примусових заходів медичного характеру, але не взяв до уваги, що за умови перебування ОСОБА_7 у стані неосудності, юридична оцінка вчиненого ним суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст.15 ч.1 ст. 115 КК, є неправильною.

Згідно приписів ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Враховуючи, що стан неосудності пов`язаний з відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись,виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали.

Всупереч викладеному, встановивши, що суспільно небезпечне діяння ОСОБА_7 було вчинено у стані неосудності, місцевий суд дійшов помилкового висновку про кваліфікацію дій останнього зач. 3 ст.15 ч. 1 ст. 115 КК.

На ці порушення захисник прямо посилався у своїй апеляційній скарзі, проте вони залишились без уваги суду апеляційної інстанції, який всупереч приписам ст. 419 КПК відповідних доводів захисника не перевірив, підстав, з яких їх визнано неспроможними, не навів, натомість необґрунтовано погодився з висновками суду першої інстанції щодо умислу, мети і мотивів вчинених ОСОБА_7 дій та їх юридичною оцінкою за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч.1 ст. 115 КК. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 листопада 2019 року в справі № 130/2612/17.

Допущені апеляційним судом порушення вимог кримінального процесуального закону відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК є істотними, оскількиперешкодили ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення.

Доводи захисника та законного представника про порушення судом першої та апеляційної інстанцій вимог КПК, положеннями якого, на їх думку, передбачено обов`язкову участь ОСОБА_7 під час судового розгляду, є обґрунтованими.

Вимогами частини 1 статті 512 КПК передбачено, що судовий розгляд здійснюється одноособово суддею в судовому засіданні за участю прокурора, обов`язковою участю фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника згідно із загальними правилами цього Кодексу.

Колегія суддів Верховного Суду, зважаючи на позитивні зобов`язання держави за ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не погоджується з мотивами ухваленого апеляційним судом рішення щодо неможливості забезпечення безпосередньої участі ОСОБА_7 у судовому засіданні з підстав відсутності закладу певного типу на території Чернівецької області.

Апеляційним судом перевірені доводи апеляційної скарги, які стосуються істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме, щодо незабезпечення судом безпосередньої участі потерпілого ОСОБА_8 у судових засіданнях.

Згідно вимог ст. 140 КПК привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час. За ч. 3 цієї статті привід може бути застосований до підозрюваного, обвинуваченого або свідка.

Апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що за вимогами ст. 140 КПК привід у судове засідання не може бути застосований до потерпілого. Під час проведення судового засідання в суді першої інстанції в режимі відеоконференції з потерпілим ОСОБА_8 , останній був попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, допитаний судом та надав детальні та вичерпні показання з приводу фактичних обставин кримінального провадження, при цьому, як сторона обвинувачення так і сторона захисту мали можливість задати йому додаткові запитання для уточнення його показань. З такими висновками погоджується і колегія суддів Верховного Суду.

Також апеляційним судом перевірені доводи апеляційної скарги, які стосуються істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме, щодо невручення ОСОБА_7 копії вироку з перекладом на румунську мову, а також незалучення перекладача до судового та апеляційного розгляду.

Так апеляційний суд, спростовуючи вказані доводи в ухвалі зазначив, що ним залишено без задоволення клопотання сторони захисту про залучення перекладача на молдавську (румунську) мову з тих підстав, що судом першої інстанції достовірно з`ясовано, що ОСОБА_7 розуміє мову, якою ведеться судочинство, не заявляв про необхідність залучення перекладача. В апеляційному суді останній також вказав, що розуміє українську мову, залучення перекладача не просив. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 вивчав українську мову під час навчання в Боянській ЗОШ.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що за таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 достатньою мірою володіє українською мовою та під час судового розгляду міг реалізовувати належним чином свої процесуальні права та обов`язки.

Інші доводи касаційної скарги захисника та законного представника підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.

Згідно вимог ст. 508 КПК до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім`ї з обов`язковим лікарським наглядом; поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби. Застосування передбачених запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.

Враховуючи вимоги вищезазначеної статті, а також встановлення судом, що ОСОБА_7 потребує примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжного заходу, який було застосовано судами попередніх інстанцій, у виді поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, строком на 60 днів.

Керуючись статтями 433 434 436 438 441 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 та законного представника (опікуна) ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 1 квітня 2021 року про застосування примусових заходів медичного характеру відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати запобіжний захід у виді поміщення ОСОБА_7 до психіатричного закладу в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, строком на 60 днів до 19 березня 2022 року.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3