ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2025 року

м. Київ

справа № 718/3387/23

провадження № 61-13682св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2024 року у складі судді Мінів О. І. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Позовна заява мотивована тим, що банку належить на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 127,4 кв. м, житловою площею 87,2 кв. м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Таке право за ним було зареєстроване на підставі договору іпотеки від 09 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Балацьким О. О. та зареєстрованого у державному реєстрі під № КА/507564,507563.

Після набуття права власності на зазначений житловий будинок, банк звертався до відповідача з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання у досудовому порядку, шляхом надіслання вимоги про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник - ОСОБА_1 , продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися, чим створює перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватися та розпоряджатися нерухомим майном.

Ураховуючи наведене, АТ КБ «ПриватБанк» просив суд виселити ОСОБА_1 з житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 127,4 кв. м, житловою площею 87,2 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня

2024 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду

від 10 вересня 2024 року, у позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про виселення відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач, ініціювавши питання про виселення ОСОБА_1 з житлового будинку, не вказав у позовній заяві іншого житлового приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК України має бути надане особі одночасно. Спірний будинок придбаний не за кредитні кошти, відповідач зареєстрована в ньому. Матеріали справи не містять будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів того, що відповідачу надається, або вона має інше житло.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2024 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов банку задовольнити.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили, чи має відповідач інше житлове нерухоме майно, та чи застосовуються до неї положення статті 109 ЖК України щодо обов`язкового надання іншого житлового приміщення при виселенні.

Суди не звернули уваги, що в іпотечному договору було зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована в предметі іпотеки, проте проживає в іншому місці. Останньою це у ході розгляду справи не спростовано.

Також, судами не оцінено співмірності втручання у право на мирне володіння майном з дотриманням балансу між правами сторін.

Відзив на касаційну скаргу відповідач до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

06 листопада 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц, від 29 вересня 2021 року у справі

№ 344/12708/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16-ц, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме, судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.

Отже, цією нормою встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно, - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Такі правові висновки були викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22) та обґрунтовано були враховані судами попередніх інстанцій при розгляді справи.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову банку, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у спірному житловому будинку, який було придбано не за кредитні кошти, а банк у позові не зазначив іншого житлового приміщення, яке надавалося б їй для проживання та не надав належних доказів наявності в неї у власності (постійному користуванні) іншого житлового нерухомого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не дослідили, чи має відповідач інше житлове нерухоме майно, та чи застосовуються до неї положення статті 109 ЖК України щодо обов`язкового надання іншого житлового приміщення при виселенні, є безпідставними, оскільки саме на позивача, а не на суд, покладено обов`язок довести обґрунтованість своїх позовних вимог. Саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідач може бути переселений (постанова Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 344/5278/13). Проте, звернувшись до суду із цим позовом, банк не довів належними та допустимими доказами існування у відповідача іншого житлового нерухомого майна, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12 81 ЦПК України.

Доводи заявника про те, що в іпотечному договорі було зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрована в предметі іпотеки, проте проживає в іншому місці, не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, оскільки саме по собі не підтверджує володіння нею будь яким житловим нерухомим майном, крім того, з якого банк просить її висилити, на момент розгляду судами відповідних позовних вимог.

Посилання касаційної скарги на правові висновки Верховного Суду також не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони таким висновкам не суперечать, а також такими посилання не спростовується недоведеність заявником підстав для виселення ОСОБА_1 із житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та встановленим судом обставинам, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявників доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення районного суду та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 травня 2024 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 10 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. Ю. Гулейков

Д. Д. Луспеник