Постанова

Іменем України

26 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 720/1171/21

провадження № 61-7754 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,

представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - адвокат Ткачук Олег Сергійович,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 - адвокат Малик Ольга Аркадіївна,

третя особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Малик Ольги Аркадіївни, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2022 року у складі судді Вівчар Г. А.

та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року

у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст первісних позовних вимог

У червні 2021 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа -

ОСОБА_3 , про стягнення коштів за договором підряду.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 вересня 2020 року

між ним та ОСОБА_2 укладено договір виконання робіт № 7, згідно

з яким він, як виконавець, зобов`язався провести монтажні роботи

по встановленню куполу на каркас замовника, розміром 16,5x41x8 м,

з оцинкованого металу, товщиною 1 мм, за адресою: село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область, а ОСОБА_2 , замовник, зобов`язався прийняти виконані роботи та оплатити їх на загальну вартість 927 000,00 грн.

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору виконання робіт розрахунки

за договором здійнюються у три етапи: перший етап - 100 000,00 грн оплачуються замовником одразу після підписання договору; другий етап - 456 200,00 грн оплачуються замовником після прибуття обладнання

та будівельників на об`єкт; третій етап - 370 800,00 грн оплачуються замовником після встановлення куполу.

11 вересня 2020 року на виконання вимог пункту 5.1.1 договору ОСОБА_2 здійснив оплату у розмірі 100 000,00 грн (перший етап).

25 вересня 2020 року, у зв`язку із закінченням передбачених пунктом 1.1 договору монтажних робіт, керуючись пунктом 7.2 договору, виконавцем надано ОСОБА_2 рахунок фактуру за виконані роботи та акт виконаних робіт для підписання. Проте, прийнявши виконані роботи, замовник відмовився від підписання акта виконаних робіт, про що на вказаному акті його представником здійснено відповідний напис.

Тобто грошова сума у розмірі 827 000,00 грн неоплачена ОСОБА_2

(другий та третій етапи)

Позивач зазначав, що він неодноразово звертався до ОСОБА_2

із вимогою виконати взяті на себе зобов`язання та оплатити прийняті ним виконані роботи, на що останній не відреагував.

09 жовтня 2020 року він відправив на адресу замовника претензію № 1

на загальну суму 863 388,00 грн, яка складається з основного боргу

за договором - 827 000,00 грн, неустойки - 1 654,00 грн, передбаченої пунктом 8.2.2 договору, штрафу - 16 540,00 грн, що передбачено пунктом 8.4 договору. ОСОБА_2 отримав претензію 04 листопада 2020 року, проте

не відповів на неї, свої зобов`язання не виконав.

Позивач уважав, що відмовившись від підписання акта виконаних робіт

в односторонньому порядку без зазначення обґрунтованої відмови неприйняття робіт, ОСОБА_2 фактично прийняв виконані ним монтажні роботи, а відтак зобов`язаний їх оплатити.

З урахуванням наведеного, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути

з ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 1 335 365,27 грн,

з яких: заборгованість за договором виконання робіт - 827 000,00 грн; штраф - 16 540,00 грн; пеня - 423 424,00 грн; 3 % річних - 17 382,79 грн; інфляційні збитки - 67 558,48 грн.

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом

до ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним пункту договору виконання робіт, розірвання договору, визнання недійсним акта виконаних робіт

та стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на положення укладеного між сторонами договору виконання робіт від 11 вересня

2020 року й зазначав, що оплата за виконані роботи здійснюється на умовах договору та специфікації № 1 від 13 вересня 2020 року, яка є невід`ємною частиною договору.

10 вересня 2020 року він здійснив попередню оплату виконавцю у розмірі 100 000,00 грн.

Посилаючись на пункти 4.1, 4.2 договору, зазначав, що після підписання договору протягом 2 днів (до 13 вересня 2020 року включно) виконавець повинен був надати йому для узгодження на підпис специфікацію № 1

з усіма істотними умовами і розрахунками для того, щоб можна було розпочати будівельно-монтажні роботи, після 4 робочих днів із моменту підписання договору та внесення попередньої оплати (до 11 вересня

2020 року включно) - приступити до виконання монтажних робіт,

а протягом 14 робочих днів із моменту підписання договору (до 01 жовтня 2020 року включно) - завершити виконання робіт.

Станом на 08 вересня 2021 року виконавець не надав для підпису

та узгодження специфікацію № 1, не розпочав виконання робіт

за договором № 7 від 11 вересня 2020 року, не приступив до виконання будівельно-монтажних робіт, у строк до 01 жовтня 2020 року уже не міг закінчити роботу.

Враховуючи порушення виконавцем строків виконання робіт, передбачених договором, він прийняв рішення відмовитися від договору та вимагати повернення сплачених ним виконавцю коштів у розмірі 100 000,00 грн,

які ФОП ОСОБА_1 безпідставно набув.

При цьому він не надавав дозволу на залучення виконавцем третіх осіб

до виконання робіт на об`єкті, акт виконаних робіт до договору

не підписував, що вказує на його недійсність (частина четверта статті 882 ЦК України).

З урахуванням наведеного та уточнених зустрічних позовних вимог,

ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним пункт 13.6 договору виконаних робіт № 7 від 11 вересня 2020 року; розірвати даний договір; визнати

недійсним акт виконаних робіт від 25 вересня 2020 року за вказаним договором; стягнути з ФОП ОСОБА_1 на його користь безпідставно набуті за договором грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн.

Ухвалою Новоселицького районного Чернівецької області від 31 січня

2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 разом

із збільшеними вимогами до спільного розгляду з первісним позовом

ФОП ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області

від 23 грудня 2022 року у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1

та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із того, що факт підписання сторонами договору

та погодження йому умов свідчить про їх обізнаність щодо умов договору

та обов`язок дотримання сторонами послідовності дій щодо виконання договору.

Надавши правову оцінку поданим сторонами доказам, районний суд уважав, що ФОП ОСОБА_1 отримав оплату по другому етапу

у доларовому еквіваленті у розмірі 16 300,00 доларів США, еквівалент -

453 955,00 грн, від замовника після прибуття обладнання та будівельників на об`єкт, оскільки він без пред`явлення претензії приступив до виконання взятих на себе зобов`язань, передбачених договором.

Положеннями договору сторони узгодили, що поставка будівельних матеріалів відбувається виключно за рахунок коштів, передплачених замовником, а неоплата ним чергового наданого акта виконаних робіт

є підставою для виконавця для зупинення виконання взятих на себе зобов`язань, передбачених договором.

ФОП ОСОБА_1 отримав безпосередньо від ОСОБА_2 553 955,00 грн (100 000,00 грн + 453 955,00 грн). Він не отримав 373 045,00 грн

(927 000,00 грн - 553 955,00 грн), які ОСОБА_2 безпосередньо оплатив ОСОБА_3 , що встановлено судом. Тобто ОСОБА_2 оплатив

за договором 553 955,00 грн ФОП ОСОБА_1 та 373 045,00 грн

ОСОБА_3 , що в загальній сумі складає 927 000,00 грн.

ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за договором по відношенню

до ФОП ОСОБА_1 , так як у повному обсязі не розрахувався по третьому етапу, але в цілому виконав свої договірні зобов`язання, сплативши також відповідні кошти ОСОБА_3 , в якого відсутні претензії

до ФОП ОСОБА_1 . Діями ОСОБА_2 по відношенню до виконавця договору не нанесено ніякої матеріальної шкоди. При цьому останній не мав правових підстав для односторонньої відмови від виконання своїх договірних зобов`язань, оскільки зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що й договір.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката

Ткачука О. С., задоволено частково. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Малик О. А., задоволено частково.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2022 року у частині первісного позову ФОП ОСОБА_1 скасовано

та ухвалено нове рішення.

Позов ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість

за договором № 7 від 11 вересня 2020 року у розмірі 827 000,00 грн, штраф

у сумі 16 540,00 грн, 67 558,48 грн інфляційних втрат та 17 382,79 грн

3% річних, а всього - 928 481,27 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати

зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної скарги

у розмірі 19 729,13 грн.

У решті позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2022 року у частині зустрічного позову ОСОБА_2 змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України,

ГК України, врахував судову практику Верховного Суду України, Верховного Суду й виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі договору № 7 від 11 вересня

2020 року. Замовник перерахував виконавцю 100 000,00 грн на виконання пункту 5.1.1 договору. У подальшому ФОП ОСОБА_1 уклав договір виконання робіт № 8 від 13 вересня 2020 року із субпідрядником ОСОБА_3 , який не було скасовано.

16 вересня 2021 року на будівельний майданчик приїхав виконавець -

ФОП ОСОБА_1 , та субпідрядник - ОСОБА_3 , який доставив обладнання та необхідну техніку для монтажу купола на каркас складського приміщення, що визнається сторонами та підтверджується третьою особою. У період із 16 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року було виконано роботи з монтажу куполу на каркас замовника, що фактично визнається сторонами. Такі дії сторін узгоджуються із встановленим у договорі строком виконання робіт, ОСОБА_2 протягом цього періоду не пред`являв зауважень чи претензій відповідно до умов укладеного договору щодо строків виконання робіт, їх обсягу та якості.

Апеляційний суд надав оцінку положенням вищевказаних договорів, доказам фінансових розрахунків між сторонами договорів і встановив також наявність договірних зобов`язань між ФОП ОСОБА_1

та ОСОБА_3 на підставі договору № 8 від 13 вересня 2020 року,

на виконання якого останнім здійснено монтаж куполу на каркас замовника, а не на підставі усної домовленості з ОСОБА_2 .

Суд апеляційної інстанції вважав необґрунтованими вимоги ОСОБА_2 про визнання недійним акта виконаних робіт від 25 вересня 2020 року,

так як ФОП ОСОБА_1 направляв замовнику цей акт для підписання

та його оплати, проте останній не надіслав виконавцю обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором. ФОП ОСОБА_1 довів, що монтаж куполу на каркас замовника виконано відповідно до договору № 7 від 11 вересня 2020 року, зазначені роботи виконано в повному обсязі відповідно до акта виконаних робіт

від 25 вересня 2020 року. Тому відсутні підстави для повернення

ОСОБА_2 безпідставно набутого ФОП ОСОБА_1 майна, а отже,

і для задоволення його зустрічних позовних вимог.

У свою чергу, ФОП ОСОБА_1 виконано свої договірні зобов`язання, проте ОСОБА_2 , замовник, у повному обсязі не оплатив обумовлену

в договорі суму, зокрема у розмірі 827 000,00 грн за виконання робіт

з другого та третього етапів, тому вони підлягають стягненню

із замовника на користь виконавця.

При цьому наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 16 540,00 грн (2 % від суму заборгованості), що передбачено умовами договору. В іншій частині штраф не може бути нарахованим, оскільки вказане буде подвійним стягненням.

Крім того, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України, так як замовник не виконав грошове зобов`язання, яке настало з 25 вересня 2020 року, зокрема на користь ФОП ОСОБА_1 підлягають стягненню з ОСОБА_2 3 % річних за період, визначений

у позові, у розмірі 7 382,78 грн та інфляційні втрати за вказаний період

у розмірі 67 558,48 грн. ОСОБА_2 зазначені розрахунки не спростував, доказів виконання грошового зобов`язання перед ФОП ОСОБА_1

не надав.

Розподіл судових витрат по сплаті судового збору здійснено на підставі частини тринадцятої статті 141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовних вимогам.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Малик О. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволення вимог первісного позову та відмови

у задоволенні вимог зустрічного позову, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Малик О. А., про поновлення строку на касаційне оскарження задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_2 - адвокату Малик О. А., строк на касаційне оскарження судових рішень. Касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

У наданий судом строк заявником надіслано матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі. Витребувано цивільну справу із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 посилається на обставини, викладені у зустрічній позовній заяві останнього та його апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції й зазначає, що ФОП ОСОБА_1 намагається безпідставно збагатитися за рахунок ОСОБА_2 , що не може бути покладено в основу договірних зобов`язань.

Суди безпідставно вважали, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для односторонньої відмови від договору з боку ОСОБА_2 ,

не застосували відповідні норми ЦК України. Замовник не мав підписувати акт виконаних робіт, оскільки відмовився від договору в односторонньому порядку, що не потребувало додаткового узгодження, а всі розрахунки проводив із ОСОБА_3 , як особою, яка виконала роботу.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що ФОП ОСОБА_1 не виконав узяті на себе договірні зобов`язання. Посилаючись на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, вважає,

що Верховний Суд повинен самостійно здійснити кваліфікацію спірних правовідносин.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Ткачука О. С., у якому вказується, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено

з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду

та Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 вересня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник) укладено договір № 7 на виконання робіт по монтажу куполу

на каркас, розміром 16,5х41х8 м, з оцинкованого металу, товщиною 1 мм,

із воротами торцьовими 5х5 м, із калиткою за адресою: село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область (а. с. 10-11, т. 1).

Відповідно до пункту 5.1 указаного договору розрахунки за цим договором мали би проводитися у три етапи, а саме: перший етап - 100 000,00 грн оплачується замовником одразу після підписання договору; другий етап - 456 200,00 грн оплачується замовником після прибуття обладнання

та будівельників на об`єкт; третій етап - 370 800,00 грн оплачується замовником після встановлення куполу.

Оплата замовником виконавцю робіт за безпосередній монтаж здійснюється по фактично виконаним роботам. Наступна оплата робіт Виконавцю здійснюється по фактично виконаним роботам, які фіксуються

в акті виконаних робіт, наданому виконавцем замовнику Кількість актів виконаних робіт та їх об`єми виконавець визначає на власних розсуд. Несплата замовником чергового наданого акту виконаних робіт є підставою для виконавця для зупинення виконання взятих на себе зобов`язань, передбаченим цим договором. Сторони узгодили, що поставка будівельних матеріалів відбувається виключно за рахунок коштів, передплачених замовником. Оплата за даним договором здійснюється в національній валюті України - гривні. Підстава для оплати є даний договір № 7

від 11 вересня 2020 року та розрахунок-фактура, які надаються виконавцем (пункт 5.2 договору).

Пунктом 13.6 договору визначено, що відмова від даного договору

в односторонньому порядку не допускається.

Згідно зі специфікацією № 1 до договору виконання робіт № 7

від 11 вересня 2020 року вартість послуги - монтаж купола висотою

від армопоясу 8 м на каркас замовника, розміром 16,5х41,8, з оцинкованого металу, товщиною 1 мм, з воротами торцьовими та калиткою за адресою: село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область, складає

927 000,00 грн (а. с. 12, т. 1).

11 вересня 2020 року на виконання вимог пункту 5.1.1 договору ОСОБА_2 здійснив оплату у розмірі 100 000,00 грн (перший етап) .

13 вересня 2020 року між ОСОБА_3 (виконавець)

та ФОП ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 8 на виконання робіт від 13 вересня 2020 року, відповідно до пункту 1.1 якого виконавець зобов`язується за плату провести монтажні роботи, а замовник зобов`язується прийняти ці роботи і своєчасно здійснити оплату на умовах договору № 8 від 13 вересня 2020 року та специфікації № 1 від 13 вересня 2020 року (а. с. 19-20, т. 1).

Пунктом 1.2 указаного договору визначено найменування робіт - монтаж купола висотою від армопоясу 8 м на каркас замовника, розміром

16,5х41,8, з оцинкованого металу, товщиною 1 мм, із воротами торцьовими 6х5 м, із калиткою за адресою: село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область.

Відповідно до специфікації № 1 до договору виконання робіт № 8

від 13 вересня 2020 року виконавець ОСОБА_3, адреса:

село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область, замовник - ФОП ОСОБА_1 , найменування: монтаж купола висотою від армопоясу

8 м на каркас замовника, розміром 16,5х41,8, з оцинкованого металу, товщиною 1 мм, із воротами торцьовими 6х5 м із калиткою за адресою:

село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область, вартість -

700 000,00 грн (а. с. 21, т. 1).

ОСОБА_3 отримав 100 000,00 грн у якості авансу згідно

з договором № 8 від 13 вересня 2020 року (а. с. 22, т. 1).

Згідно з видатковим касовим ордером від 16 вересня 2020 року ОСОБА_3 отримав від ФОП ОСОБА_1 на підставі договору

№ 8 від 13 вересня 2020 року грошові кошти у розмірі 320 000,00 грн

(а. с. 23, т. 1).

Відповідно до копії розписки ОСОБА_3 отримав

від ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 27 820,00 грн для виконання робіт із підсилення рами воріт на ангарі 16,5х41 у селі Черленівка

по договору від 13 вересня 2020 року (а. с. 24, т. 1).

25 вересня 2020 року ФОП ОСОБА_1 підписав акт виконаних робіт

до договору № 7 від 11 вересня 2020 року, в якому зазначено,

що виконавцем було проведено такі роботи за договором № 7

від 11 вересня 2020 року: монтаж купола, висотою від армопоясу 8 м,

на каркас замовника, розміром 16,5х41,8, з оцинкованого металу,

товщиною 1 мм, із воротами торцьовими, з калиткою за адресою:

село Черленівка, Новоселицький район, Чернівецька область. Загальна вартість робіт без ПДВ - 927 000,00 грн. З урахуванням сплаченого авансу за цим актом підлягає оплаті замовником 827 000,00 грн. Від отримання

та підписання акта виконаних робіт ОСОБА_2 відмовився,

про що зазначено представником ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_4

(а. с. 13, т. 1).

09 жовтня 2020 року ФОП ОСОБА_1 направив ОСОБА_2

претензію № 1 на суму 863 388,00 грн, в якій запропонував останньому підписати акт виконаних робіт та невідкладно сплатити заборгованість

по оплаті виконаних робіт за договором № 7 від 11 вересня 2020 року

у розмірі 827 000,00 грн на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 . У разі сплати суми боргу до 16 жовтня 2020 року погоджується розглянути питання щодо часткового зменшення розміру штрафних санкцій (а. с. 16, т. 1).

Указана претензія разом із актом виконаних робіт від 25 вересня 2020 року та рахунок-фактура від 25 вересня 2020 року направлені засобами поштового зв`язку на адресу ОСОБА_2 (а. с. 17, т.1).

Вищевказаний лист ОСОБА_2 отримав 04 листопада 2020 року,

що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 18, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених

частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представник ОСОБА_2 - адвоката Малик О. А., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення районного суду

у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду

та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права

чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі

№ 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року

у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити

до відновлення порушеного права позивача (позивачів).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що між сторонами у справі виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі договору про виконання робіт № 7 від 11 вересня

2020 року.

У статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором

є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін

і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови,

що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору

не встановлені законом.

У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи,

яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Ураховуючи зміст статті 640 ЦК України та залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним

з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Відповідно до частин першої, третьої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з частинами першою та другою статті 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати

у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Згідно із частиною третьою статті 875 ЦК України до договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше

не встановлено законом.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін.

Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові

за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України у договорі підряду визначається або конкретна ціна роботи, або способи її визначення. Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо,

або у договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Крім того, ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт та є додатком до договору та його невід`ємною частиною.

За відсутності цих умов ціну може встановити суд на основі звичайно застосовуваних за аналогічні роботи цін з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду

не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Таким чином, закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній

та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, яка направила оферту, акцепту.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц (провадження № 14-84цс18).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд апеляційної інстанції надав відповідну правову оцінку договору від 11 вересня 2020 року № 7

на виконання робіт по монтажу куполу, укладеному між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ОСОБА_2 (замовник).

Тобто спірні правовідносини стосуються сфери виконання підрядних робіт.

Суд апеляційної інстанції надав вірну оцінку положенням вищевказаного договору, зокрема, які визначають предмет договору, загальну кількість робіт, термін та порядок їх виконання, ціну та порядок розрахунків.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У даній справі первісний позов ФОП ОСОБА_1 мотивовано невиконанням ОСОБА_2 , як замовником, своїх обов`язків

за вищевказаним договором, зокрема по його оплаті.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивовано, у тому числі, невиконанням

ФОП ОСОБА_1 взятих на себе договірних зобов`язань

та виконанням договору на користь іншої особи, яка безпосередньо здійснила будівельні роботи.

Наслідки порушення умов договору щодо строків виконаних робіт передбачені частинами другою та третьою статті 849 ЦК України в межах здійснення замовником права перевірки у будь-який час ходу та якості роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Зокрема, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує

її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків

або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Згідно з частиною четвертою статті 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Верховний Суд послідовно у своїй практиці зазначає, що під час розгляду спору між сторонами, який стосується виконання умов договорів підряду, до предмета дослідження, серед іншого, входить встановлення обставин щодо характеру, обсягу, якості робіт, що є предметом договору, строків

їх виконання та порядок їх прийняття, аналіз доказів, поданих

на підтвердження виконання та передання цих робіт, встановленню підлягає також відповідність визначеної в договорі вартості робіт фактично виконаним роботам (постанови Верховного Суду: від 28 січня 2020 року

у справі № 910/3802/19, від 12 березня 2020 року у справі № 910/15234/18, від 21 грудня 2020 року у справі № 910/14846/19).

Для правильного вирішення спору, що виник у зв`язку з виконанням договору будівельного підряду необхідно з`ясовувати обставини належного/неналежного виконання як замовником, так і підрядником умов договору підряду, в тому числі і щодо виникнення/невиникнення

у замовника права на відмову від договору підряду, яке відповідно

до частини другої статті 849 ЦК України не є безумовним і пов`язано із діями підрядника (своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим), та чи належним чином воно (право на відмову) реалізовано (постанова Верховного Суду

від 21 грудня 2020 року у справі № 910/14846/19).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування

не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку

про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення

або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційним судом установлено, що на виконання укладеного

між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору від 11 вересня 2020 року № 7 останній сплатив виконавцю грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн (перший етап оплати).

У подальшому ФОП ОСОБА_1 уклав договір виконання робіт

від 13 вересня 2020 року № 8 із субпідрядником ОСОБА_3 .

Крім того, 16 вересня 2021 року на будівельний майданчик замовника приїхав виконавець (ФОП ОСОБА_1 ) та субпідрядник

( ОСОБА_3 ), який доставив обладнання та необхідну техніку для монтажу купола на каркас складського приміщення, що визнається сторонами.

У період з 16 вересня 2020 року по 25 вересня 2020 року було виконано роботи з монтажу куполу на каркас замовника, що також визнається сторонами.

Такі дії сторін відповідають встановленим у договорі строкам виконання робіт.

Відповідно до частини першої статті 853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з частиною четвертою статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Відтак, договір підряду складається із двох пов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має виконати певну роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Судом апеляційної інстанції надано відповідну правову оцінку й договору виконання робіт від 13 вересня 2020 року № 8, укладеному між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також розрахункам, здійсненим

між ними за їхніми договірними зобов`язаннями. Договірні відносини

між цими сторонами станом на вересень 2020 року були чинними. Тому апеляційний суд уважав доведеним факт отримання ОСОБА_3 грошових коштів за монтаж куполу на каркас замовника саме від ФОП ОСОБА_1 на виконання укладеного між ними договору,

а не від ОСОБА_2 на підставі їхньої усної домовленості. Відповідні доводи ОСОБА_2 є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У даному спорі договірні зобов`язання між ОСОБА_2 та ФОП

ОСОБА_1 виникли на підставі договору виконання робіт

від 11 вересня 2020 року № 7.

Апеляційний суд вірно зазначив про те, що договором виконання робіт

від 11 вересня 2020 року № 7, укладеного між ФОП ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , визначено порядок вирішення спорів між його сторонами. Разом із цим, протягом усього періоду виконання робіт ОСОБА_2

не пред`являв зауважень чи претензій відповідно до умов укладеного договору щодо строків виконання робіт, їх обсягу та якості.

Виконавши свої договірні зобов`язання, ФОП ОСОБА_1 направив замовнику акт виконаних робіт від 25 вересня 2020 року для підписання

та його оплати, проте останній не надіслав виконавцю обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

У спірних правовідносинах ФОП ОСОБА_1 довів, що монтаж куполу

на каркас замовника виконано відповідно до договору від 11 вересня

2020 року № 7, зазначені роботи виконано в повному обсязі відповідно

до акта виконаних робіт від 25 вересня 2020 року, підписаного

ФОП ОСОБА_1 та запропонованого для отримання та підписання ОСОБА_2 , який від указаного відмовився, пояснень з приводу відмови

до подачі зустрічного позову виконавцю не надсилав.

Із цих підстав апеляційний суд обґрунтовано вважав безпідставними доводи ОСОБА_2 про наявність підстав для стягнення з ФОП

ОСОБА_1 на його користь безпідставно набуті за договором грошові кошти у розмірі 100 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого)

без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того,

чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження

№ 14-32цс19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (провадження № 14-175цс21)).

Предметом регулювання Глави 83 ЦК України є відносини, що виникають

у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна

і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі

№ 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18)).

У спірних правовідносинах ОСОБА_2 сплатив ФОП ОСОБА_1 вказані грошові кошти на виконання укладеного між ними договору, що виключає можливість застосування до цих правовідносин статті 1212 ЦК України.

Крім того, у спірних правовідносинах відсутні підстави для встановлення факту, що ОСОБА_2 в односторонньому порядку відмовлявся

від договору.

Верховний Суд ураховує, що акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта (постанова Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 509/2085/16-ц, провадження

№ 61-5562св18).

Отже, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для визнання недійсним акта виконаних робіт від 25 вересня 2020 року, а доводи касаційної скарги у цій частині безпідставні, вони спростовуються матеріалами справи та встановленими апеляційним судом обставинами.

Верховний Суд погоджується з відсутністю правових підстав для визнання недійсним пункту 13.6 договору виконаних робіт від 11 вересня 2020 року

№ 7, яким сторони визначили, що відмова від даного договору

в односторонньому порядку не допускається, як і для розірвання даного договору.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вірно відмовив

у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , змінивши мотиви такої відмови, викладені у рішенні суду першої інстанції.

Вирішуючи вимоги первісного позову ФОП ОСОБА_1 , апеляційний суд правильно виходив із того, що останній виконав свої договірні зобов`язання. ОСОБА_2 фактично ухиляється від прийняття робіт, адже

у встановленому законом і договором порядку та строки не заявив

про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття,

та не здійснив їх повну оплату.

Таким чином, обґрунтованою є вимога ФОП ОСОБА_1 про стягнення

з ОСОБА_2 заборгованості за договором у розмірі 827 000,00 грн.

При цьому боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання,

на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів

не встановлений договором або законом (частина друга статті 625

ЦК України).

Апеляційним судом вірно встановлено, що у ОСОБА_2 виникло вищевказане грошове зобов`язання з 25 вересня 2020 року, тому саме

з цього часу у ФОП ОСОБА_1 виникло право на отримання

від ОСОБА_2 грошового зобов`язання з врахуванням 3 % річних

за визначений ним період (17 382,78 грн) та інфляційних нарахувань

(67 558,48 грн).

ОСОБА_2 зазначені розрахунки не спростував. При цьому він не довів факт виконання ним грошового зобов`язання перед ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, з урахуванням положень укладеного між сторонами договору, апеляційний суд вірно стягнув із ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 16 540,00 грн.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду у частині вирішення первісних позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції по суті вирішення спору, вони не можуть бути правовою підставою для скасування постанови апеляційного суду.

При цьому такі доводи не впливають на правильність вирішення спору

по суті, оскільки ОСОБА_2 не довів належними та допустимими доказами невиконання ФОП ОСОБА_1 умов укладеного між ними договору.

Зроблені апеляційним судом висновки узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою

та сформованою.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України апеляційним судом всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам

в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування

чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть

бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції

у нескасованій частині та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить

до компетенції суду касаційної інстанції.

ЄСПЛ указав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення

та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Постанова суду апеляційної інстанціївідповідає критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -

без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції

у нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Малик Ольги Аркадіїївни, залишити без задоволення.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 23 грудня

2022 року у нескасованій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 18 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць