Постанова
Іменем України
06 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 720/1705/17
провадження № 61-42533св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
третя особа - Маршинецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року у складі судді Вівчар Г. А. та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Литвинюк І. М., Яремка В. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Маршинецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області, про визначення порядку користування спільною частковою власністю та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення.
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
13 листопада 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа - Маршинецька сільська рада Новоселицького району Чернівецької області, про визначення порядку користування спільною частковою власністю та усунення перешкод в користуванні нерухомим майном шляхом вселення.
Позовні вимоги обґрунтовували тим, що позивач ОСОБА_1 є власником ѕ частини житлового будинку літ. «А», розташованого в АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_3 є власником ј частини вказаного будинку. На даний час в зазначеному будинку фактично проживають син позивача ОСОБА_5 , його дружина ОСОБА_6 та їх дочка ОСОБА_7 , 2011 року народження. Син позивача ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_4 фактично проживають за межами України.
ОСОБА_5 перешкоджає позивачу вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, у зв`язку з чим вона та її чоловік ОСОБА_2 вимушені проживати в найманій квартирі.
Просили суд встановити наступний порядок користування житлом у домоволодінні на АДРЕСА_1 :
- у користування ОСОБА_1 виділити в жилому будинку літ. «А» - спальню 1-2 площею 17,7 кв. м; житлову кімнату 1-3 площею 17,4 кв. м, тамбур 1-6 площею 6,7 кв. м, інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «В» , гараж літ. «Г»;
- у користування ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 залишити в жилому будинку літ. «А» - коридор 1-1 площею 15,2 кв. м, зал 1-5 площею 21,1 кв. м, кімнату 1-4 площею 13,9 кв. м, інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «Б». Колодязь № 1, убиральню літ. «Є», ворота і огорожу № 2, 3, замощення II залишити в спільному користуванні;
- вселити ОСОБА_2 в домоволодіння на АДРЕСА_1 та надати йому в користування в жилому будинку літ. «А» - спальню 1-2 площею 17,7 кв. м; житлову кімнату 1-3 площею 17,4 кв. м, тамбур 1-6 площею 6,7 кв. м, інші будівлі та споруди: літню кухню літ. «В» , гараж літ. «Г»; колодязь № 1, убиральню літ. «Є» , ворота і огорожу № 2, 3, замощення II, зобов`язавши відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не чинити йому в цьому перешкод.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 в житловий будинок літ. «А», розташований на АДРЕСА_1 . Встановлено наступний порядок користування житловим будинком літер «А», виділивши у користування подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тамбур 1-6 загальною площею 6,7 кв. м, житлову кімнату 1-3 загальною площею 17,4 кв. м, житлову кімнату 1-2 загальною площею 17,7 кв. м. Залишено в користуванні відповідачів коридор 1-1 загальною площею 15,20 кв. м, кімнату 1-4 загальною площею 13,90 кв. м, кімнату 1-5 загальною площею 21,1 кв. м.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 є співвласником житлового будинку, а тому не може бути обмежена в праві власності, а ОСОБА_2 має право вселитись у даний будинок як член сім`ї співвласника будинку - ОСОБА_1 .
Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про його вселення в домоволодіння на АДРЕСА_1 та надання йому в користування частини житлового будинку скасовано. В задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачі зареєстрували свій шлюб тільки 02 листопада 2017 року, та з цього часу ОСОБА_2 міг мати відповідне право, як член сім`ї користуватися будинком та усувати перешкоди у користуванні. Належних та допустимих доказів того, що зазначене право ОСОБА_2 обмежується чи не визнається відповідачами, суду не представлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволеного позову про встановлення порядку користування житловим будинком та виділення в особисте користування частини житлового будинку, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Новоселицького районного суду Чернівецької області.
02 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що встановленням порядку користування між співвласниками вищевказаного майна порушуються їх права, а також права та інтереси їх неповнолітніх дітей.
Відзив на касаційну скаргу
У лютому 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просять касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником ѕ частини житлового будинку літ. «А», розташованого в АДРЕСА_1 , що підтверджується рішеннями Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 січня 2015 року, 15 березня 2016 року та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 60224727 від 30 травня 2016 року (а. с. 12, 13, 17 - 18).
Згідно довідки виконкому сільської ради с. Маршинці Новоселицького району № 1136 від 21 жовтня 2017 року за вищевказаною адресою фактично проживають ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Також відповідно до довідки виконкому сільської ради с. Маршинці Новоселицького району № 752 від 17 листопада 2017 року ОСОБА_3 , який є власником ј частини житлового будинку літ. «А», розташованого в АДРЕСА_1 , та його дружина ОСОБА_4 зареєстровані за даною адресою, але фактично проживають за межами України.
02 листопада 2017 року був укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , зареєстрованим Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області (а. с. 22).
Відповідно до висновку по матеріалам проведеної перевірки Новоселицького відділення поліції Сторожинецького ВП ГУПН в Чернівецькій області від 03 березня 2017 року підтверджується, що між сторонами існує конфлікт щодо спільного користування житловим будинком літ. «А», розташованим на АДРЕСА_1 (а. с. 21).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та постанова апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Пунктом 1 статті 8 Конвенції гарантовано кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до статті 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.
Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з нормою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Згідно з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Звертаючись з цим позовом в суд позивач ОСОБА_1 покликалася на ті обставини, що у зв`язку з конфліктною ситуацією з відповідачами, які не давали їй можливості проживати разом із чоловіком у спірному житловому будинку, вони вимушені були винаймати житло у цьому ж населеному пункті.
Право відповідачів на житло у цій справі протиставляється правам позивача ОСОБА_1 на мирне володіння майном та житло.
Враховуючи, що позивач є співвласником спірного домоволодіння, але не має доступу до цього житла, втручання у відповідне право відповідачів буде пропорційним у контексті відповідних приписів статті 8 Конвенції.
Враховуючи, що позивачу ОСОБА_1 , якій належить право власності на ѕ частини домоволодіння, виділено у користування менше половини його площі, доводи касаційної скарги про порушення прав скаржників та їх дітей є необгрунтованими.
Вирішивши по суті спір про встановлення порядку користування домоволодінням, суди вирішили конфлікт між сторонами. Відповідачі будь-яких конструктивних шляхів вирішення цивільно-правового спору, що виник, не навели.
Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач ОСОБА_1 як співвласник житлового будинку не може бути обмежена в праві користування ним.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції (у нескасованій частині) та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у нескасованій частині) та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 29 березня 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 05 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький В. В. Сердюк І. М. Фаловська