№ 721/121/22 - Судебная практика в Украине -Законодательство Украины

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 721/121/22

провадження № 61-15086св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Сенс Банк», яке є правонаступником Акціонерного товариства «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року у складі судді Проскурняка С. П. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном.

Позов мотивовано тим, що 15 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 188, за яким банк надає у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 14 500,00 дол. США на споживчі цілі.

В якості забезпечення зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку житловий будинок, загальною площею 156,60 кв.м з господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить договір іпотеки від 16 червня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В.М. та зареєстрований в реєстрі за номером 652/23.

Оскільки позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору № 188 від 15 червня 2007 року,банком було звернуто стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Так, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22 квітня 2021 року № 253996426 зареєстровано право власності АТ «Альфа-Банк» (яке є правонаступником АТ «Укрсоцбанк») на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, втративши право власності на житловий будинок, відповідачі втратили також право користування ним.

Згідно довідки Конятинської сільської ради с. Яблуниця Путильського району Чернівецької області від 20 травня 2021 року № 472 у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити спірне житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, надіслав вимогу про добровільне виселення від 08 грудня 2021 року.

Проте, незважаючи на відсутність будь-яких підстав для проживання, відповідачі продовжують користуватися спірним нерухомим майном, добровільно виселятися не бажають, чим створюють перешкоди у здійснені власником права користування та розпорядження нерухомим майном.

З урахуванням викладених обставин АТ «Альфа-Банк» просило суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та зобов`язання вчинити певні дії.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козловою Н. В. вчинено виконавчий напис від 22 квітня 2021 року поза межами трирічного строку в порушення вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат» та статті 257 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Козлової Н. В. від 22 квітня 2021 року таким, що не підлягає виконанню, та зобов`язати АТ «Альфа-Банк» внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності запис про анулювання запису про право власності АТ «Альфа-Банк» на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 05 травня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та зобов`язання вчинити певні дії об`єднано в одне провадження з позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування майном.

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 21 грудня 2022 року залучено до участі у справі правонаступника позивача АТ «Альфа-Банк» - АТ «Сенс Банк».

Ухвалою Путильського районного суду Чернівецької області від 02 травня 2023 року провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України у зв`язку з відсутністю предмета спора.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим майном, відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ«Сенс Банк», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про зобов`язання АТ «Сенс банк» внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що переданий в іпотеку будинок не був придбаний за рахунок кредитних коштів, що унеможливлює виселення відповідачів без одночасного надання іншого постійного житла.

При цьому позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявність у відповідачів іншого постійного житла, а також підстав для визнання їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням, наслідком чого є фактичне позбавлення їх права на житло та виселення.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, закрито, а тому не підлягає задоволенню і позовна вимога про зобов`язання іпотекодержателя внести відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки така вимога є похідною.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову, АТ«Сенс Банк» оскаржило його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Сенс Банк» залишено без задоволення, рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20 жовтня 2023 року АТ «Сенс Банк» через засоби поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову у вказаній справі.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 27 листопада 2023 року заявник просив суд скасувати вказані судові рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення в оскаржуваній частині ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

20 грудня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 188, за яким банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 14 500,00 дол. США на споживчі цілі.

Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору передано в іпотеку наступне майно: житловий будинок літ.А, літню кухню літ.Б, сарай літ.Б, сарай літ.В, піднавіс літ.Г, вбиральню літ.Д, колодязь літ.К, огорожу № 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк серії ЯЯЯ № 032606), виданого 17 квітня 2006 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Путильського району Чернівецької області.

Оскільки позичальник належним чином не виконував взяті на себе зобов`язання по кредитному договору, банком було звернуто стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 квітня 2021 року № 253996426 зареєстровано право власності АТ «Альфа-Банк» (яке є правонаступником АТ «Укрсоцбанк») на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно довідки Конятинської сільської ради с. Яблуниця Путильського району Чернівецької області від 20 травня 2021 року № 472 у будинку АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

08 грудня 2021 року банком ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 направлено вимогу про добровільне виселення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржені, а тому, в силу приписів статті 400 ЦПК України, в цій частині вимог вказані судові рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року та постанова Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У первісному позові, який є предметом розгляду у цій справі, позивач просив суд, визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 у зв`язку з втратою ними права власності на вказане нерухоме майно.

Разом із тим, при розгляді питання про припинення права користування необхідно брати до уваги, що позбавлення такого права по суті буде мати наслідком виселення, а тому дослідженню підлягають як формальні підстави позбавлення права користування, передбачені Житловим кодексом України (далі - ЖК України), так і підстави виселення особи з житлового приміщення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 3 Закону № 898-IVвизначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Приписи частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону № 898-IV).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).

Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), на яку зокрема послався заявник у касаційній скарзі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.

Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 від 16 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Путильського районного нотаріального округу Чернівецької області Кокаревою В. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 652/23, передано в іпотеку наступне майно: житловий будинок літ.А, літню кухню літ.Б, сарай літ.Б, сарай літ.В, піднавіс літ.Г, вбиральню літ.Д, колодязь літ.К, огорожу №1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і належать іпотекодавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк серії ЯЯЯ № 032606), виданого 17 квітня 2006 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Путильського району Чернівецької області.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування іпотечним майном - спірним житловим приміщенням,суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, за встановлених у цій справі обстави, не підлягають до задоволення, оскільки спірний будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів, а позивачем не надано доказів про наявність у відповідачів іншого житла. Отже виселення відповідачів можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу АТ «Сенс Банк» без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскарженій частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.

РішенняПутильського районного суду Чернівецької області від 24 травня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 21 вересня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов