Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 723/5415/21

провадження № 61-1263св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - ОСОБА_2 ,

відповідач - Великокучурівська сільська об`єднана територіальна громада Чернівецького району Чернівецької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна інспекція архітектури та містобудування України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України на постанову Чернівецького апеляційного суду у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Литвинюк І. М., Перепелюк І. Б.,

від 27 грудня 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Великокучурівської сільської об`єднаної територіальної громади Чернівецького району Чернівецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна інспекція архітектури та містобудування України (далі - ДІАМ), про визнання права власності на самочинне нежитлове приміщення.

2. Свої вимоги позивач мотивував тим, що рішенням 24-ї сесії 23-го скликання Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 67-24/01 від 23 листопада 2001 року йому надано дозвіл на будівництво автомобільного гаражу з прибудовою на виділеній йому земельній ділянці площею 0,03 га в с. Годилів Сторожинецького району Чернівецької області. На вказаній земельній ділянці він збудував гараж, сарай та огорожу.

3. Позивач зазначив, що у березні 2011 року він реконструював приміщення автомобільного гаража, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 , у нежитлове приміщення, зокрема, приміщення магазину.

4. Вказував, що 25 червня 2012 року рішенням Великокучурівської сільської ради № 87-16/12 16-ї сесії 6-го скликання йому передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,0289 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

5. Посилався на те, що 22 листопада 2021 року він звернувся із заявою до ДІАМ про прийняття в експлуатацію самочинно реконструйованого в 2011 році нежитлового приміщення (магазину) по АДРЕСА_1 , за результатами розгляду якої йому відмовлено у прийнятті в експлуатацію вказаного приміщення у зв`язку з тим, що він не подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

6. Із урахуванням зазначеного, позивач просив визнати за ним право власності на самочинно збудоване нежитлове приміщення - магазин загальною площею 87 кв. м, під літерою «А», сарай під літерою «Б» та огорожу під номером 1 та 2, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0289 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області у складі судді Пташник А. М. від 12 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки до компетенції саме ДІАМ віднесено питання про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, а спір про право на цей об`єкт між позивачем та відповідачем Великокучурівською сільською радою відсутній, суд не може підміняти орган, який вирішує питання реєстрації будівельної діяльності. При цьому рекомендації компетентного органу державної влади позивач не виконав.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

9. Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

10. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлові приміщення магазину загальною площею 87 кв. м під літерою «А», сарай під літерою «Б», огорожі під номерами 1 та 2, які розташовані на земельній ділянці площею 0,0289 га за адресою: АДРЕСА_2 .

11. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач самочинно здійснив реконструкцію гаража, яка не порушує інтересів інших осіб та містобудівних вимог, земельна ділянка йому була виділена під вже збудоване нерухоме майно, власник земельної ділянки не заперечує проти задоволення позову, а також, що питання щодо прийняття магазину в експлуатацію було предметом розгляду компетентного державного органу. Іншого шляху оформлення права власності на об`єкт нерухомості, ніж звернення з відповідним позовом до суду, у позивача немає, а тому позов визнано таким, що підлягає до задоволення.

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. 24 січня 2023 року ДІАМ через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року та залишити в силі рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 12 жовтня

2022 року.

13. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі

№ 760/21223/17-ц, від 06 жовтня 2022 року у справі № 205/767/20

(пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

14. ДІАМ стверджує, що при вирішенні спору апеляційним судом було неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема положення статей 328 331 375 376 392 Цивільного кодексу України, статей 5, 8, 26, 27, 29-31, 34-37, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

15. Заявник зазначає, що ОСОБА_3 звернувся із заявою про готовність до експлуатації об`єкта до ДІАМ, прийняття в експлуатацію самочинно реконструйованого в 2011 році нежитлового приміщення (магазину). Заяву ОСОБА_3 було повернуто на доопрацювання у зв`язку із тим, що у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відсутні відомості щодо технічної інвентаризації з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України«Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466, якою передбачено подання за затвердженою формою повідомлення про початок виконання будівельних робіт, та рекомендовано позивачу подати відповідний документ для отримання права на виконання будівельних робіт, що підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності (Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва).

16. ДІАМ вказує, що позивач недоліки не усунув та не оскаржив дії компетентного органу про повернення документів на доопрацювання. Крім того, спірне нерухоме майно не прийнято до експлуатації, а тому не є створеним у розумінні статті 331 ЦК України, що також виключає можливість визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем. Спірне нерухоме майно фактично є самочинним будівництвом, і визнання права власності на нього можливе лише за умови ведення його в експлуатацію в установленому законом порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

17. Ухвалою Верховного Суду від 09 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 723/5415/21.

18. Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року справу № 723/5415/21 призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

19. У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість, вказуючи, що апеляційний суд на підставі наявних у матеріалах справи доказів дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення. Позивач зазначає, що вимушений був звернутися до суду із цим позовом, оскільки іншим чином не міг реалізувати свої законні права та інтереси. Вказує, що нежитлова будівля (магазину) самочинно реконструйована на земельній ділянці площею 0,0289 га, яка належить йому на праві власності, отже такі дії не порушують права інших осіб. Окрім того, відповідач не заперечував проти задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20. Рішенням 24-ї сесії 23-го скликання Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області № 67-24/01 від 23 листопада 2001 року ОСОБА_3 надано дозвіл на будівництво автомобільного гаражу з прибудовою на виділеній йому земельній ділянці площею 0,03 га у с. Годилів.

21. Згідно з інвентаризаційною справою Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації від 13 грудня 2002 року ОСОБА_3 збудував на земельній ділянці площею 0,03 га по АДРЕСА_3 гараж, сарай та огорожу.

22. У березні 2011 року згідно з технічним паспортом на нежитлове приміщення Чернівецького комунального обласного бюро технічної інвентаризації ОСОБА_3 реконструював приміщення автомобільного гаражу, яке розташоване на земельній ділянці площею 0,03 га по

АДРЕСА_3 , у нежитлове приміщення, зокрема приміщення магазину, що складається з наступних приміщень: торгівельний зал площею 21,80 кв. м, коридор площею 2,80 кв. м, котельня площею 3,30 кв. м, господар-побутове приміщення площею 7,80 кв. м, склад площею 30,40 кв. м, коридор площею 10,90 кв. м та підсобне приміщення площею 10 кв. м, загальною площею 87 кв. м, що визначено літерою «А», сарай під літерою «Б» та огорожа під номерами 1 та 2.

23. 25 червня 2012 року рішенням Великокучурівської сільської ради

№ 87-16/12 16-ї сесії 6-го скликання ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_3 площею 0,0289 га, за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що підтверджується копією державного акту серії ЯМ № 584638.

24. 22 листопада 2021 року ОСОБА_3 звернувся із заявою про готовність до експлуатації об`єкта до ДІАМ України, про прийняття в експлуатацію самочинно реконструйованого в 2011 році нежитлового приміщення (магазину) по АДРЕСА_1 . За результатами розгляду поданої заяви ОСОБА_3 повернуто її на доопрацювання у зв`язку із тим, що у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відсутні в повному обсязі відомості щодо технічної інвентаризації, з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання виконання підготовчих і будівельних робіт» від 13 квітня 2011 року № 466, якою передбачено подання за затвердженою формою повідомлення про початок виконання будівельних робіт, та рекомендовано позивачу подати відповідний документ для отримання права на виконання будівельних робіт, що підтверджується витягом з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

25. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

26. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

27. Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

30. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

31. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

32. Вказаним вимогам постанова апеляційного суду не відповідає.

33. Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

34. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

35. Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

36. У частині четвертій статті 373 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

37. Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третя статті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертої статті 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються статтею 376 ЦК України.

38. Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

39. У силу спеціального застереження, наведеного в частині другій

статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

40. У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

41. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

42. Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

43. Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

44. На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК України).

45. Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

46. При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

47. Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ята стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

48. Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

49. Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

50. Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку № 461.

51. Відповідно до пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

52. Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами розгляду поданої 22 листопада 2011 року ОСОБА_3 заяви про готовність до експлуатації об`єкта до ДІАМ, про прийняття в експлуатацію самочинно реконструйованого в 2011 році нежитлового приміщення (магазину)

по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 повернуто цю заяву на доопрацювання у зв`язку із тим, що у декларації про готовність об`єкта до експлуатації відсутні в повному обсязі відомості щодо технічної інвентаризації, не подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт та рекомендовано позивачу подати відповідні документи, які підтверджують право на виконання будівельних робіт у передбаченому законом порядку.

53. Відповідно до 19-21 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.

54. Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.

55. Рішення про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) Держархбудінспекцією або оскаржено до суду.

56. ОСОБА_3 недоліків у документації, яка підтверджує право на будівництво об`єкту, не усунув та не оскаржив дії відповідного органу про відмову в прийнятті до експлуатації такого об`єкта.

57. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд дійшов неправильного висновку про наявність підстав для визнання права власності на самочинно реконструйований об`єкт нерухомості, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнятий до експлуатації, за відсутності відомостей про його відповідність вимогам державних будівельних норм, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

58. Подібний висновок викладено у Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, а також постановах Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 760/21223/17-ц, від 28 лютого 2023 року у справі № 466/6895/19.

59. Тому слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги до задоволення не підлягають.

60. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції надав належну оцінку як кожному доказу окремо, так і доказам у їх сукупності та дійшов загалом обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на самочинно реконструйоване нерухоме майно.

61. За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

62. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

63. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 141 400 402 412 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної інспекції архітектури та містобудування України задовольнити.

2. Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2022 року скасувати.

3. Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області

від 12 жовтня 2022 року залишити в силі.

4. Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Державної інспекції архітектури та містобудування України (ЄДРПОУ 44245840) витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у розмірі 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович