Постанова

Іменем України

18 березня 2020 року

м. Київ

справа № 724/645/19

провадження № 61-22418св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , законним представником якої є ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба

у справах дітей Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 рокуу складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , законним представником якої

є ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Хотинської районної державної адміністрації Чернівецької області, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.

Позовні вимоги мотивував тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування. Попереднім власником цього будинку була його мати - ОСОБА_7 , яка продовжила проживати у ньому.

Зазначав, що після укладення договору дарування без його згоди у спірний будинок заселилися ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , які не

є членами його сім`ї, договір найму із ними не укладався, останні проживають

у будинку без реєстрації. Неодноразові звернення про виселення залишені відповідачами без належного реагування.

Вважав, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 самоправно зайняли житлове приміщення, що є підставою для їх виселення на підставі частини третьої статті 116 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).

З огляду на викладене просив усунути йому перешкоди у користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачів із займаного житлового будинку без надання їм іншого жилого приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що оскільки відповідачка ОСОБА_2 та члени її сім`ї проживали у спірному будинку зі згоди колишнього власника - своєї матері ОСОБА_7 , а тому не є такими, що самоправно зайняли житлове приміщення. Крім того, відповідачі за власні кошти перебудували будинок, забезпечили до нього газопостачання, постійно у ньому проживали до укладення договору дарування у 2011 році. Виселення відповідачів із житлового будинку становитиме надмірний тягар, оскільки у них відсутнє інше житло та фінансова можливість його придбати, витрати на будівництво їм не відшкодовані. Крім того, виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 матиме втручання у право на повагу до житла, не відповідає нагальній суспільній необхідності та не переслідує легітимну мету.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 11 вересня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Вирішено усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування власністю та виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 з будинку АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Апеляційний суд керувався тим, що рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виселення встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 не були членами сім`ї колишнього власника спірного будинку, між сторонами відсутні відносини за договором найму. А тому відповідачі не набули право користування будинком АДРЕСА_1 відповідно до положень частин першої, четвертої статті 156 ЖК УРСР. Права відповідачів на користування будинком АДРЕСА_1 є похідними від права власності колишнього власника ОСОБА_7 , з припиненням права власності на майно, відповідачі втрачають право користування спірним будинком. Виселення не покладе на останніх надмірний тягар, не порушить баланс інтересів сторін, оскільки останні мають право користування іншим житлом. Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом із ним і ведуть із ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час. Відсутні підстави для застосування позовної давності у цій справі, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом усього часу, поки триває порушення.

Аргументи учасників справи

У грудні 2019 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про виселення відповідачів; не застосував норму статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не встановив, які саме чиняться перешкоди власнику у здійсненні користування та розпорядження. Крім того, апеляційним судом невірно застосовано частину третю статті 116 ЖК УРСР. Апеляційний суд до виниклих правовідносин не застосував положення статті 109 ЖК УРСР, частина друга якої установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

Відзив іншими учасниками справи на касаційну скаргу не подано.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року до закінчення її перегляду

в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 квітня 2011 року ОСОБА_7 за договором дарування житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Хотинської державної нотаріальної контори Маритинюк Є. Р., реєстровий № 494, подарувала ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 .

У зазначеному будинку зареєстрована ОСОБА_7 , а також у ньому проживають без реєстрації ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5

У 2011 році ОСОБА_1 звертався з позовом до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . Обґрунтовував ці вимоги тим, що

в його будинку проживає мати ОСОБА_7 , разом з нею проживають відповідачі, які ображали матір, принижували честь і гідність, влаштовували скандали, погрожували фізичною розправою, що негативно впливало на стан її здоров`я. Також в утриманні будинку, його ремонті, оплаті послуг за електроенергію відповідачі участі не приймають. Тому посилаючись на частину першу статті 116 ЖК України просив суд виселити відповідачів з будинку.

Рішенням Апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2012 року у справі № 2-544/11р. рішення Хотинського районного суду від 26.10.2011р. про залишення позову без задоволення змінено у мотивувальній частині. Апеляційною інстанцією встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 проживали окремими сім`ями в окремих будівлях.

Відповідно до довідки Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 10 травня 2019 року № 157 у спірному будинку ОСОБА_2 проживає з 1992 року і по даний час без реєстрації; ОСОБА_6 -

з 1992 року і по даний час без реєстрації; ОСОБА_5 - з 2011 року і по даний час без реєстрації з дня свого народження; ОСОБА_10 -

з 1992 року і по даний час без реєстрації; ОСОБА_3 - з 1992 року і по даний час без реєстрації.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 03 лютого 2014 року відмовлено ОСОБА_2

у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Шиловецької сільської ради, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Шиловецької сільської ради від 20 травня 2009 року № 25/5 про встановлення права власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 .

За ОСОБА_6 зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який перебуває в аварійному стані.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Шиловецької сільської ради від 21 серпня 2019 року № 24/8 недоцільним є виселення дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового будинку

АДРЕСА_1 .

Відповідно до пояснень свідків за адресою: АДРЕСА_1 розташовано два житлові будинки, один із яких побудували відповідачі, які також проживали з ОСОБА_7 .

Апеляційним судом також встановлено, що відповідно до довідки виконавчого комітету Малинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 12 квітня 2019 року № 448 ОСОБА_3 зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 .

Згідно довідки виконавчого комітету Малинецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 12 квітня 2019 року № 447 ОСОБА_2 зареєстрована у будинку АДРЕСА_2 .

Згідно з довідками виконавчого комітету Шиловецької сільської ради Хотинського району Чернівецької області від 11 квітня 2019 року № 483 і № 484 ОСОБА_6 , ОСОБА_5 зареєстровані у будинку

АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_6 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статей 264 265 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; у мотивувальній частині рішення, зокрема , зазначаються фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі

№ 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що «суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких

є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

У частині п`ятій статті 82 ЦПК України передбачено, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 12 січня 2012 року у справі № 2-544/11р.встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 проживали окремими сім`ями в окремих будівлях. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 не були членами сім?ї колишнього власника будинку ОСОБА_7 , між сторонами відсутні відносини за договором найму.

Аналіз глави 32 ЦК України дозволяє зробити висновок, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане

з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Відповідачі зі згоди колишнього власника будинку ОСОБА_7 з 1992 року проживали у спірному будинку, проте не були членами її сім`ї, як і не є такими для позивача ОСОБА_1 . Тобто відповідачі набули право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що позивач є власником будинку і як власник тривалий час надавав право відповідачам користуватись ним, тому право відповідачів на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний по суті висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц.

За таких обставин апеляційний суд ухвалив правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене рішення апеляційного суду ? без змін.

У зв?язку з цим підлягає поновленню виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року, яке зупинене ухвалою судді Верховного Суду від 20 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження.

Керуючись статтями 400 410 416 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 27 листопада 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук