Постанова
Іменем України
19 березня 2021 року
м. Київ
справа № 724/970/18
провадження № 61-6172св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Височанської Н. К., Владичана А. І., Лисака І. Н., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позовну заяву мотивовано тим, що 2012 року між нею та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 укладений усний договір поставки товару (грецького горіха) та домовлено про ціну товару й інші необхідні умови договору.
На виконання умов усного договору поставки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 отримано товар на загальну суму 71 630,00 дол. США.
18 жовтня 2013 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 повернули їй частину коштів у розмірі 3 000,00 дол. США, пізніше було повернуто ще певні суми, але борг на загальну суму 43 000,00 дол. США, яка відповідно до курсу Національного банку України станом на 17 липня 2017 року становить 1 118 000,00 грн, до цього часу не повернуто.
17 липня 2017 року вона направила ОСОБА_2 та ОСОБА_3 претензію з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар, однак ця вимога до цього часу не виконана.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь суму боргу за поставлений товар у розмірі 1 118 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року у складі судді Єфтеньєва О. Г. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором поставки у розмірі 344 035,00 грн.
У іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд виходив з того, що ОСОБА_2 не сплатила кошти за отриманий товар в добровільному порядку, тим самим відмовилась від виконання взятих на себе зобов`язань за усним договором поставки, що є підставою для стягнення з неї вартості отриманого товару відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2018 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції постановив, що виникнення правовідносин за договором купівлі-продажу (поставки) має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Усний договір поставки було укладено у 2012 році на суму 71 630,00 дол. США, що значно перевищує встановлений законодавством максимальний розмір для укладення усного договору. Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач в передбаченому чинним законодавством України порядку була зареєстрована як фізична особа-підприємець.
Таким чином, позивач не довела належними та допустимими доказами факт укладання усного правочину із ОСОБА_2 , а також порушення нею зобов`язання за усним договором поставки, що є її процесуальним обов`язком, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У касаційній скарзі, поданій у березні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просила скасувати постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин вимоги статей 205 06 509 526 638 639 655 692 712 ЦК України, у зв`язку з чим скасував законе та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від імені яких діє адвокат Хоміцька Т. Б., зазначила що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року і витребувано із Хотинського районного суду Чернівецької області цивільну справу № 724/970/18.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що на обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що на виконання умов усного договору поставки (грецького горіха) ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від неї товар на загальну суму 71 630,00 дол. США, з яких частину коштів було повернуто, а залишок коштів у розмірі 43 000,00 дол. США так і не було повернуто.
Відповідно до постанови Хотинського відділення поліції Кельменецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про закриття кримінального провадження від 04 січня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 190 Кримінального кодексу України, у 2012 році ОСОБА_2 усно домовилася із ОСОБА_1 про те, що вона візьме у ОСОБА_1 плоди грецького горіха вагою 11 000 кг під реалізацію, за цей товар ОСОБА_2 мала виплатити ОСОБА_1 кошти в розмірі 384 000,00 грн. У подальшому ОСОБА_2 повернула ОСОБА_1 грошові кошти за придбаний товар в розмірі 5 000,00 дол. США, при цьому між сторонами жодних письмових угод не укладалося, вони працювали на усних домовленостях.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статті 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.
За змістом статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Окремим видом зобов`язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Отже, суб`єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.
Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Однак, виникнення таких правовідносин має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість товару), без яких договір не вважається укладеним.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Принцип допустимості доказів передбачає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину із ОСОБА_2 , а також порушення нею зобов`язання за усним договором поставки, що є її процесуальним обов`язком.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 листопада 2018 року в справі № 372/4949/15-ц (провадження № 61-29013св18), що стосувалася стягнення грошових коштів за договором поставки будівельних матеріалів, укладеним в усній формі.
Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в суді апеляційної інстанції з наданням їм відповідної правової оцінки, яка ґрунтується на вимогах закону.
Висновок за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 141 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Ю. В. Черняк
І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець