Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 725/1301/21

провадження № 61-20691св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Чернівецька місцева прокуратура Чернівецької області, прокуратура Чернівецької області, Садгірське відділення поліції Чернівецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Головне управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державна казначейська служби України,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року у складі судді Іщенко І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Владичан А. І., Лисака І. Н., Перепелюк І. Б.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернівецької місцевої прокуратури Чернівецької області, прокуратури Чернівецької області, Садгірського відділення поліції Чернівецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Чернівецької місцевої прокуратури Чернівецької області, прокуратури Чернівецької області, Садгірського відділення поліції Чернівецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - Садгірське ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області), Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області (далі - ГУНП в Чернівецькій області), Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 16 червня 2018 року були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення злочину ОСОБА_1 . Згідно з витягом з ЄРДР у кримінальному провадженні № 12018260030000350 від 16 червня 2018 року правова кваліфікація злочину зазначена за частиною першою статті 361 Кримінального кодексу України (далі - КК України), що відповідно до статті 12 КК України відноситься до злочину середньої тяжкості. 24 жовтня 2018 року йому було вручено обвинувальний акт, відповідно до якого він обвинувачувався у вчиненні злочинів, яких він не вчиняв. Під час кримінального провадження щодо нього було незаконно проведено ряд слідчих (розшукових) дій, в тому числі і негласних слідчих дій.

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року та постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року, його визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу кримінальних правопорушень. У задоволенні цивільного позову товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК Україна» (далі - ТОВ «ТРК Україна») про відшкодування шкоди відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2018 року. Речові докази відповідно до постанов слідчого від 17 серпня 2018 року повернуто.

Незаконне кримінальне провадження за обвинуваченнями, висунутими щодо нього, з обмеженням його конституційних прав загалом тривало 23 місяці і 23 дні. Протягом тривалого часу він був позбавлений можливості володіти, користуватися та розпоряджатися вилученим та арештованим майном, а саме: різних видів електронною та цифровою технікою, мобільними телефонами та грошовими коштами.

Позивач вказував, що він зазнав незаконного втручання у своє особисте життя та власність, переніс тяжкі емоційні хвилювання та стрес через незаконні дії органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

У результаті незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури, йому заподіяно майнову шкоду, яка виразилася у неможливості володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та грошовими коштами, оскільки у зв`язку із арештом та вилученням майна він втратив дохід, який був пов`язаний із продажем електроніки.

Тривалий арешт призвів до втрати товарної вартості вилученого майна і пошкодження заводського упакування. На час вилучення та накладення арешту вартість майна в загальному становила 356 112,00 грн, а на час повернення цього майна, продукція була знята з виробництва та втратила товарну цінність. Крім того, було накладено арешт на грошові кошти, які належали йому та його сім`ї на загальну суму 653 817,15 грн і за період із 16 серпня 2018 року по 13 березня 2020 року розрахунок інфляційних збитків становить 61 785,72 грн, 3 % річних на вказану суму становить 30 942,60 грн. Неправомірними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду йому завдано майнової шкоди на загальну суму 448 840,32 грн.

Крім того, незаконними діями йому завдано моральних страждань у вигляді відчуття образи та приниження через факт притягнення до кримінальної відповідальності, страху через можливість позбавлення волі, відчуття безсилля через неможливість довести свою невинуватість, наявність стану тривалої психічної напруженості (стресу) з ознаками виснаження компенсаторних ресурсів особистості. Розмір відшкодування завданої моральної шкоди він оцінює у 1 200 000,00 грн.

Із урахуванням наведених обставин, позивач просив стягнути з Державної казначейської служби України шляхом зобов`язання списати у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду на свою користь майнову та моральну шкоду, завдану незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду, а саме: 448 840,00 грн - на відшкодування майнової шкоди; 1 200 000,00 грн - на відшкодування моральної шкоди, а також витрати на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 138 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, а також судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 673,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що межі відшкодування моральної шкоди під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством і судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на день відшкодування. Розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 138 000,00 грн відповідатиме засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, що настали для позивача, який зазнав моральних страждань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції виходив із того, щопозивач не надав доказів повної втрати товарної вартості повернутого майна та неможливості подальшої його реалізації.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, ГУНП в Чернівецькій області задоволено частково.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року в частині стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 138 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури та суду, змінено.

Другий абзац резолютивної частини рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року викладено у такій редакції : «Стягнути із Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 138 000,00 грн».

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасовано. Клопотання ОСОБА_1 із доказами про понесені витрати на професійну правничу допомогу повернуто ОСОБА_1 без розгляду.

В іншій частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 05 жовтня 2021 року залишено без змін.

Частково змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що місцевий суд помилково зазначив у резолютивній частині рішення про стягнення коштів з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у порушення вимог статті 83 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) позивач не долучив до клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу докази направлення вказаних документів іншим учасникам справи, що позбавляє сторону відповідачів можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року до Верховного Суду, Державна казначейська служба України, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції змінити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції

21 грудня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано її з Першотравневого районного суду м. Чернівців.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою Державної казначейської служби України.

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 29 червня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петров Є. В., Пророк В. В., Сердюк В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року вказану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 серпня 2022 року вказану справу повернуто на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц.

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України зазначає, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки усі слідчі дії у межах кримінального провадження проведені на підставі рішень слідчого судді, які не оскаржені та не скасовані, а тому є законними. В оскаржуваних судових рішеннях не вказано жодного доказу наявності завдання позивачу моральної шкоди, не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в їх заподіянні.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц, постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що у позовній заяві зазначено всі незаконні дії стосовно позивача внаслідок кримінального переслідування, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, проте судом не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури. Суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу внаслідок кримінального переслідування.

Суд апеляційної інстанції безпідставно повернув без розгляду клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу з тих підстав, що позивач не надіслав його копії іншим учасникам справи, оскільки про подачу цього клопотання було відомо усім учасникам справи.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2022 року від Чернівецької обласної прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому прокуратура просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 16 червня 2018 року внесені відомості до ЄРДР про вчинення злочину ОСОБА_1 , правова кваліфікація злочину зазначена за частиною першою статті 361 КК України, що відповідно до статті 12 КК України відноситься до злочину середньої тяжкості, що підтверджується витягом з ЄРДР від 16 червня 2018 року, номер кримінального провадження: 12018260030000350 (а. с. 22, 23 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду міста Чернівців від 13 серпня 2018 року надано слідчим Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області дозвіл на проведення обшуку в іншому володінні особи, а саме в автомобілі марки «VOLKSWAGEN PASSAT», державний номер НОМЕР_1 , який перебуває у фактичному володінні ОСОБА_1 (а. с. 40-42 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 13 серпня 2018 року надано слідчим Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області дозвіл на проведення обшуку в житлі ОСОБА_1 , а саме у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 40 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2018 року накладено арешт на вилучене під час обшуків у ОСОБА_1 майно (а. с. 47-49 т. 1).

21 вересня 2018 року слідчий СВ Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області старший лейтенант поліції Корнілов А. В. за погодженням з прокурором Чернівецької місцевої прокуратури юристом 1 класу Мігерою Д. М. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 361, частиною першою статті 176 КК України (а. с. 50, 51 т. 1).

11 жовтня 2018 року слідчий СВ Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області старший лейтенант поліції Корнілов А. В. за погодженням з прокурором Чернівецької місцевої прокуратури юристом 1 класу Мігерою Д. М. повідомив ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 361, частиною першою статті 176, частиною другою статті 176 КК України (а. с. 52, 53 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду міста Чернівців від 17 жовтня 2018 року застосовано щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком не більше двох місяців та покладено на нього обов`язки: прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатися за межі м. Чернівців без дозволу слідчого, прокурора або суду; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон (а. с. 54-56 т. 1).

18 жовтня 2018 року слідчий СВ Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області старший лейтенант поліції Корнілов А. В. за погодженням з прокурором Чернівецької місцевої прокуратури юристом 1 класу Мігерою Д. М. повідомив ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 361, частиною другою статті 361, частиною першою статті 176, частиною другою статті 176 КК України (а. с. 57, 58 т. 1).

24 жовтня 2018 року ОСОБА_1 вручено обвинувальний акт, складений слідчим СВ Садгірського ВП Чернівецького ВП ГУНП в Чернівецькій області старшим лейтенантом поліції Корніловим А. В. та затверджений прокурором Чернівецької місцевої прокуратури юристом 1 класу Мігерою Д. М., відповідно до якого ОСОБА_1 обвинувачується у вчинені злочинів, передбачених частинами першою, другою статті 361, частинами першою, другою статті 176 КК України, а саме в тому, що він встановив на заздалегідь придбані ним 66 телевізійні приставки застосунок «Lasy IpTv», у налаштуваннях якого встановив плейлист «ttv.sport.player.m3u», який містить рядки, що дають можливість за допомогою програмного забезпечення «Lasy IpTv» переглядати через зазначені телевізійні приставки трансляції програми мовлення телевізійних каналів «Футбол 1», «Футбол 2», що давало можливість несанкціонованому перегляду трансляції вказаних телевізійних каналів. 25 липня 2018 року та 16 серпня 2018 року ОСОБА_1 збув дві приставки з метою отримання прибутку. Ці дії призвели до витоку інформації, а саме спотворення процесу обробки інформації, яка обробляється в мережі електрозв`язку «Футбол 1», «Футбол 2», та до порушення встановленого порядку маршрутизації, що виразилося в отриманні інформації особами, що не мають на це відповідних прав (а. с. 59-63 т. 1).

Ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 30 жовтня 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зняття арешту з тимчасово вилученого майна і грошових коштів (а. с. 64, 65 т. 1).

Вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 28 жовтня 2019 року визнано невинуватим та виправдано ОСОБА_1 за недоведеністю в його діянні складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 361, частиною другою статті 361, частиною першою статті 176, частиною другою статті 176 КК України. У задоволенні цивільного позову ТОВ «ТРК Україна» про відшкодування шкоди відмовлено. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Садгірського районного суду м. Чернівців від 20 серпня 2018 року. Речові докази відповідно до постанов слідчого від 17 серпня 2018 року повернуто ОСОБА_1 (а. с. 77-81 т. 1).

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року апеляційні скарги прокурора Чернівецької місцевої прокуратури Мігери Д. М. та представника потерпілої особи - ТОВ «ТРК Україна» залишено без задоволення, а вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 28 жовтня 2019 року - без змін (а. с. 82-87 т. 1).

Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2020 року вирок Першотравневого районного суду м. Чернівців від 28 жовтня 2019 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 11 березня 2020 року залишено без змін, а касаційні скарги прокурора та представника потерпілої особи - ТОВ «ТРК Україна» без задоволення (а. с. 88-93 т. 1).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,йому завдана майнова шкода, яка виразилася у тому, що він не міг володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном та грошовими коштами, у тому числі був позбавлений можливості отримати дохід від продажу вилученого майна.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт.

Відповідно до вимог статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Частиною четвертою статті 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, зобов`язаний довести: 1) неправомірність поведінки особи; 2) наявність шкоди: 3)причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності, яке виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди: 4) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Отже, як упущена вигода відшкодовуються лише ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення позивачем вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є ефемерними (нереальними, абстрактними), а дійсно могли б бути ним отримані.

Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди у вигляді недоодержаних доходів від реалізації арештованого майна, оскільки позивач не надав належних доказів того, що він міг та повинен був отримати вказані доходи і тільки неправомірні дії представників правоохоронних органів стали єдиною та достатньою причиною, яка завадила його можливості отримати вказаний прибуток.

Не доведено позивачем і заподіяння йому збитків у вигляді знецінення арештованого та вилученого майна, оскільки таке майно повернуто позивачеві, позивач не надав належних доказів на підтвердження реальної вартості майна на момент його вилучення, а також доказів про повну втрату товарної вартості майна та неможливості його подальшої реалізації.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних збитків та 3 процентів річних на повернуті позивачу грошові кошти, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що перелік випадків відшкодування шкоди громадянинові на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпний і не передбачає відшкодування інфляційних збитків та 3 процентів річних на повернуті грошові кошти.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

За правилами пункту 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Згідно з частинами першою та другою статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується, зокрема, моральна шкода.

Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (стаття 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 12 липня 2007 року «STANKOV v. BULGARIA», § 62).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Тобто законом передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати.

Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

Згідно із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що встановлений на час розгляду справи.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, належним чином оцінивши наявні у матеріалах справи докази та встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством і судом 23 календарних місяці, правильно застосував положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, що діяла на момент розгляду справи у суді.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом не розмежовано види незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, за які спеціальним законом передбачено відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими з огляду на таке.

Визначення предмета та підстав позову є правом позивача. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 у своїй позовній заяві не просив відшкодувати йому моральну шкоду за кожну незаконну процесуальну дію органів досудового слідства та прокуратури, суду та не визначив конкретного розміру такого відшкодування, тому із урахуванням принципу диспозитивності судового процесу у суду були відсутні правові підстави для вирішення питання щодо відшкодування позивачу моральної шкоди за кожну незаконну процесуальну дію.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц (провадження № 61-9875св20), оскільки у справі, на яку посилається заявник, установлено інші фактичні обставини. Так, у справі № 610/3221/19-ц на відміну від справи, яка є предметом касаційного перегляду, позивач у позовній заяві просив суд стягнути кошти на відшкодування моральної шкоди, у тому числі із зазначенням та обґрунтуванням конкретного розміру закожну незаконну процесуальну дію органів досудового слідства, прокуратури та суду.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18 (провадження № 61-18759св19), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19), постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс-15, згідно з якими відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, тоді як суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновків, зроблених у зазначених постановах.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки усі слідчі дії у межах кримінального провадження проведені на підставі рішень слідчого судді, які не оскаржені та не скасовані, є безпідставними з огляду на те, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.

Доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що в оскаржуваних судових рішеннях не вказано жодного доказу наявності завдання позивачу моральної шкоди, не надано доказів наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вини останніх в їх заподіянні, не заслуговують на увагу, оскільки вони по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги Державної казначейської служби України про те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 711/5994/15-ц (провадження № 61-986св18), оскільки судом апеляційної інстанції не порушено висновків, зроблених у зазначеній постанові.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із частинами першою, другою та п`ятою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини дев`ятої статті 83 ЦПК України копії доказів, що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Встановивши порушення позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування витрат на правничу допомогу, а саме: ненаправлення позивачем на адреси інших учасників справи (відповідачів) документів, які підтверджують понесені витрати на правничу допомогу, що позбавило відповідачів можливості подати до суду клопотання про неспівмірність розміру таких витрат відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув без розгляду клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Наведене узгоджується із висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/14138/18, від 24 березня 2021 року у справі № 756/2399/18 та від 30 червня 2022 року у справі № 640/1175/20.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що про подання ним клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було відомо усім учасникам справи, не спростовують висновків апеляційного суду, оскільки зазначена обставина не свідчить про дотримання позивачем установленого процесуальним законом порядку пред`явлення до відшкодування відповідних судових витрат. При цьому, із матеріалів справи встановлено, що клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу разом із доданими документами подано позивачем 05 жовтня 2021 року - у день ухвалення судом першої інстанції судового рішення, а саме судове засідання проводилося без участі сторін, що підтверджується протоколом судового засідання (а. с. 248 т. 1).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційних скарг правильних висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову суду апеляційної інстанції- без змін.

Керуючись статтями 389 400 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 05 жовтня 2021 року у незміненій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров В. В. Сердюк В. А. Стрільчук