Постанова

Іменем України

25 березня 2021 року

м. Київ

справа № 725/4091/17

провадження № 61-13362св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року у складі судді Федіної А. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 рокуу складі колегії суддів: Половінкіна Н. Ю., Литвинюк І. М., Одинака О. О.,

у справі за позовомкерівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно встановлених споруд та огорожі, відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року керівник Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно встановлених споруд та огорожі, відшкодування шкоди.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 12 грудня 2016 року та 24 квітня 2017 року до Чернівецької місцевої прокуратури надійшли звернення ОСОБА_2 про самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та невжиття з цього приводу Чернівецькою міською радою заходів реагування, які було скеровано для розгляду до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області та Інспекції державного архітектурного контролю Чернівецької міської ради.

За результатами перевірки зазначених звернень встановлено, що рішенням сесії Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року № 593 ОСОБА_1 відмовлено у продовженні терміну оренди земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону) у зв`язку із закінченням терміну оренди, не укладенням додаткового договору про поновлення терміну оренди, систематичною несплатою орендної плати за землю та зміною умов користування землею.

З повідомлення Чернівецької міської ради від 01 грудня 2016 року № П-7519/0-04/01 убачається, що договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі магазину між Чернівецькою міською радою та ОСОБА_1 не укладався. Управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 не видавалися.

23 травня 2017 року Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради виявлено, що відповідачем по АДРЕСА_1 , за відсутності відповідних дозвільних документів та паспорту прив`язки, встановлено тимчасову споруду (торгівельний зал та комору) з легких конструкцій, огороджену парканом.

23 травня 2017 року Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради за вказаним фактом відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення № 1191, за результатами розгляду якого адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради внесено постанову від 16 червня 2017 року № 4 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 152 КУпАП. Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 25 липня 2017 року № 407/15 відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 16 червня 2017 року № 4.

12 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, якою встановлено, що відповідач самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди та встановлення дерев`яної огорожі, що є порушенням вимог статей 125 126 ЗК України, про що складений акт № 52.

12 червня 2017 року відносно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення № 00020, за результатами розгляду якого його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 53-1 КУпАП. 19 червня 2017 року відповідач сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення.

12 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відповідачу вручено припис від 12 червня 2017 року № 00018, яким його зобов`язано у 30-денний термін (до 12 липня 2017 року) звільнити самовільно зайняту земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Згідно з актом перевірки дотримання земельного законодавства від 18 серпня 2017 року № 141, Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області встановлено, що відповідач припис від 12 червня 2017 року № 00018 про усунення порушень земельного законодавства не виконав.

За фактом невиконання зазначеного припису, 18 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відносно відповідача складений протокол про адміністративне правопорушення, за результатами розгляду якого його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП. 23 серпня 2017 року відповідач сплатив штраф, чим фактично визнав свою вину у вчиненні вищевказаного адміністративного правопорушення.

Відповідно до розрахунку, наданого Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття відповідачем земель комунальної власності, становить 3 677,90 грн.

Посилаючись на викладене, а також встановлені рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 20 квітня 2017 року, у цивільні справі № 725/5237/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Державного підприємства «Сетам», треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра», ОСОБА_3 , про визнання прилюдних торгів та акта проведення електронних торгів недійсними, обставини самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що мають преюдиційне значення, та невжиття Чернівецькою міською радою заходів щодо усунення порушень земельного та містобудівного законодавства з метою відновлення порушеного права власності на земельну ділянку, прокурор просив: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 547 805,00 грн, шляхом демонтажу тимчасових розташованих на них споруд, та стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради 3 677,90 грн на відшкодування заподіяної майнової шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2017 року провадження у справі закрито.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 01 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці від 15 грудня 2017 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заочним рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року позов керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади м. Чернівці в особі Чернівецької міської ради задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 0,0240 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі, що влаштовані ним самочинно.

Стягнуто з ОСОБА_1 майнову шкоду, спричинену самовільним зайняттям земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 3 677,90 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки площею 0,0240 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комора, торговий зал) та встановлення дерев`яної огорожі. Оскільки відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків, суд першої інстанції вважав наявними правові підстави для задоволення позову прокурора в інтересах Чернівецької міської ради про зобов`язання ОСОБА_1 відновити стан земельної ділянки, який існував до порушення, шляхом демонтажу самовільно встановлених ним тимчасових споруд (торгівельного залу, комори) та огорожі, а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у розмірі 3 677,90 грн, що розрахована відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття грунтового покриву (родючого шару грунту) без спеціального дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963.

Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 01 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року залишено без задоволення.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову керівника Чернівецької місцевої прокуратури в інтересах держави та територіальної громади міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 01 лютого 2018 року залишено без змін.

Касаційну скаргу заступника прокурора Чернівецької області задоволено частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 грудня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судове рішення мотивоване тим, що з урахуванням суб`єктного складу сторін, апеляційний суд, скасовуючи ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівці

від 15 грудня 2017 року та направляючи справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, дійшов правильного висновку, що зазначений спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

Разом з тим, враховуючи, що прокурор направив до Чернівецької міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 , і Чернівецька міська рада у повідомленні від 28 лютого 2018 року № 01/02-18-1476/2 підтримала зазначений позов, висновки Чернівецького апеляційного суду у постанові від 27 грудня 2018 року про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування, є помилковими.

Постановою Чернівецькогоапеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що прокурор направив до Чернівецької міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 , і Чернівецька міська рада у повідомленні від 28 лютого 2018 року № 01/02-18-1476/2 підтримала зазначений позов, тому прокурор, в даному випадку, має право звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Разом з тим, ОСОБА_1 не доведено його право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій знаходяться тимчасова дерев`яна споруда та дерев`яна огорожа. Крім того, у мотивувальній частині рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 01 березня 2017 року у справі № 725/5237/16-ц відображено безпосереднє дослідження та встановлення судом обставин щодо здійснення ОСОБА_1 самовільного будівництва об`єктів торгівельного залу, комори по АДРЕСА_1 за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

З огляду на наведене, апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність здійснення ОСОБА_1 самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комора, торговий зал) та встановлення дерев`яної огорожі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на заочне рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 згідно з якими, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Отже, всупереч статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлення про намір подати позовну заяву направлено до Чернівецької міської ради не попередньо до подачі позову, а одночасно з подачею позову.

Крім того, судом апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 761/33202/16-ц відповідно до якого, посилання судом апеляційної інстанції на доказ, поважність причин неможливості подання якого до суду першої інстанції позивач не обґрунтував, є безпідставним. Всупереч зазначеному, повідомлення подано прокурором в якості доказу не до суду першої інстанції, а до апеляційного суду тільки після відзиву прокурора на апеляційну скаргу відповідача, без обґрунтування неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від прокурора.

Разом з тим, апеляційним судом не враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19 відповідно до якого, правові висновки ЄСПЛ у порядку аналогії не можуть бути застосовані для захисту прав та інтересів суб`єктів владних повноважень, оскільки законодавство України побудовано, зокрема, на основі конституційного принципу, коли права, свободи людини та їх гарантії визначають спрямованість діяльності держави, а не навпаки.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що у позовній заяві прокурором наведено обґрунтування неналежного здійснення Чернівецької міською радою, як власника та розпорядника земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у період з 2012 по 2017 роки, заходів щодо усунення порушень законодавства за фактом самовільного використання землі ОСОБА_1 та несплати коштів до бюджету територіальної громади за користування нею. Також у позові прокурор зазначив підстави для представництва інтересів держави та територіальної громади м. Чернівці і в чому полягає порушення цих інтересів. Крім того, Верховний Суд у постанові від 03 червня 2020 року у справі № 725/4091/17 встановив, що прокурор направив до Чернівецької міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду з позовом в інтересах органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 , і Чернівецька міська рада у повідомленні від 28 лютого 2018 року № 01/02-18-1476/2 підтримала зазначений позов, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду з позовом в інтересах зазначеного органу місцевого самоврядування і не направлення повідомлення є помилковими.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не надано жодних доказів на підтвердження свого права на земельну ділянку на якій розміщено спірний торговий зал, комора і огорожа, а також дозвільних документів визначених законодавством на їх будівництво або влаштування. Таким чином, відповідач порушуючи норми закону, самовільно зайняв землю, яка належить територіальній громаді м. Чернівці, та незважаючи на приписи таке порушення не усунув.

Разом з тим, ОСОБА_2 посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 648/3842/16-ц та від 21 травня 2020 року у справі № 653/1198/17-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Першотравневого районного суду міста Чернівці. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії заочного рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року та постанови Чернівецькогоапеляційного суду від 28 липня 2020 року відмовлено.

07 жовтня 2020 року справа № 725/4091/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про зупинення виконання заочного рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року та постанови Чернівецькогоапеляційного суду від 28 липня 2020 року задоволено. Зупинено виконання заочного рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року до закінчення касаційного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

24 жовтня 2005 року на підставі рішення ІV скликання Чернівецької міської ради від 29 вересня 2005 року № 835, між Чернівецькою міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладений договір оренди землі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону).

Відповідно до витягу з рішення 25 сесії VІ скликання Чернівецької міської ради від 30 серпня 2012 року № 593 «Про надання юридичним особам та підприємцям земельних ділянок в оренду та визнання такими, що втратили чинність і внесення змін до окремих рішень з цих питань», ОСОБА_1 відмовлено у продовженні терміну оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га для встановлення малої архітектурної форми (павільйону) у зв`язку із закінченням терміну оренди, не укладенням додаткового договору про поновлення терміну оренди, систематичною несплатою орендної плати за землю та зміною умов користування землею (пункт 10). Визнано такими, що втратили чинність пункт 20 додатка 4 до рішення Чернівецької міської ради ІV скликання від 29 вересня 2005 року № 835, пункт 3 додатка 8 до рішення Чернівецької міської ради V cкликання від 12 липня 2007 року № 351 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання ОСОБА_1 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0100 га в оренду до 01 липня 2012 року для встановлення та обслуговування малої архітектурної форми (павільйону), та визнано припиненим договір оренди землі від 24 жовтня 2005 року № 2246, укладений між Чернівецькою міською радою та підприємцем ОСОБА_1 (підпункт 10.1.). Цим же рішенням (підпункт 10.2), зобов`язано Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради до 20 вересня 2012 року направити повідомлення до Державної інспекції сільського господарства в Чернівецькій області, правонаступником якої є Головне управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області, щодо проведення державного контролю за використанням земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

23 травня 2017 року Інспекцією з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради, за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено встановлену відповідачем, без відповідних дозвільних документів та паспорту прив`язки, тимчасову споруду з легких дерев`яних конструкцій (торгівельний зал та комора), огороджену дерев`яним парканом, про що складено відповідний акт, на підставі якого 23 травня 2017 року провідним фахівцем Інспекції з благоустрою при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 152 КУпАП, за наслідками розгляду якого адміністративною комісією при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради винесено постанову від 16 червня 2017 року № 4, якого визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу, у розмірі 1 360,00 грн.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 25 липня 2017 року № 407/15, постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради від 16 червня 2017 року № 4 залишено без змін, а скарги ОСОБА_1 без задоволення.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 12 червня 2017 року № 52, складеного державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайняв та використовує земельну ділянку площею 0,0240 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , із земель запасу міста (землі житлової та громадської забудови), шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комори) та встановлення огорожі.

12 червня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення за порушення вимог земельного законодавства, передбаченого статтею 53-1 КУпАП, а також видано припис № 00018 про їх усунення у 30-денний термін, шляхом звільнення самовільно зайнятої ним земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , або вжиття заходів щодо оформлення права користування зазначеною земельною ділянкою.

За наслідками розгляду протоколу про адміністративне правопорушення від 12 червня 2017 року № 00020, Головним управління Держгеокадастру у Чернівецькій області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 12 червня 2017 року № 17, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 53-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн, який він сплатив 19 червня 2017 року.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 18 серпня 2017 року № 141, складеного державними інспекторами з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, встановлено, що ОСОБА_1 не виконав умови припису від 12 червня 2017 року № 00018 про усунення порушень земельного законодавства щодо користування земельною ділянкою площею 0,0240 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

За фактом невиконання припису посадової особи від 12 червня 2017 року № 00018, 18 серпня 2017 року Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення № 00068, передбачене статтею 188-5 КУпАП, за наслідками розгляду якого Головним управління Держгеокадастру у Чернівецькій області винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 18 серпня 2017 року № 66, якою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170,00 грн, який він сплатив 23 серпня 2017 року.

Відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки земель житлової та громадської забудови площею 0,024 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , становить 3 677,90 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді

Повноваження прокурора у спірних правовідносинах визначено, зокрема Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на час пред`явлення позову) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України 2004 року, чинного на момент пред`явлення позову до суду, має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити на момент відкриття провадження у справі доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень Чернівецької міської ради, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19) з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Щодо вирішення справи по суті

За змістом частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом частин першої, другої, третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до абзацу 15 статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

У пункті «б» частини першої статті 211 ЗК України вбачається, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до частин першої, другої статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом абзацу 1 пункту 2 постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави в суді

Суд апеляційної інстанції, врахувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у даній справі, встановив, що прокурор на виконання частини другої статті 45 ЦПК України 2004 року, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у позовній заяві навів обґрунтування неналежного здійснення Чернівецькою міською радою, як власника та розпорядника земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у період з 2012 по 2017 роки, заходів щодо усунення порушень законодавства за фактом самовільного використання землі ОСОБА_1 , та несплати коштів до бюджету територіальної громади за користування нею, тобто навів підстави для представництва інтересів держави та територіальної громади м. Чернівці, а також обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).

З огляду на те, що прокурор направив до Чернівецької міської ради попереднє повідомлення про звернення до суду із зазначеним позовом в інтересах вказаного органу місцевого самоврядування до ОСОБА_1 , і Чернівецька міська рада у повідомленні від 28 лютого 2018 року № 01/02-18-1476/2 підтримала зазначений позов, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності у прокурора, в даному випадку, права звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування.

Щодо позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу самовільно встановлених споруд, відшкодування шкоди

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 у справі № 380/624/16-ц зазначено, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою є одним з етапів процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Відтак правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та зобов`язань осіб.

Враховуючи, що ОСОБА_1 , отримавши дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 в оренду для обслуговування нежитлової будівлі магазину площею 0,0200 га на 10 років, не вчинив активних дій, направлених на реалізацію цього дозволу, не виконав приписів норм чинного законодавства та не отримав земельну ділянку у користування, суд першої інстанції з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не доведено його право на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій знаходяться тимчасова дерев`яна споруда та дерев`яна огорожа.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 01 березня 2017 року встановлені обставини щодо здійснення ОСОБА_1 самовільного будівництва об`єктів торгівельного залу, комори по АДРЕСА_1 за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку. Вказане судове рішення, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що ОСОБА_4 самовільно зайнято земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 шляхом прибудови до магазину тимчасової дерев`яної споруди (комора, торговий зал) та встановлення дерев`яної огорожі, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 є безпідставними, оскільки висновки, зроблені апеляційним судом не суперечать правовій позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 9901/511/19 та Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 761/33202/16-ц, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у зазначених справах та у цій справі правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини та у них різний склад учасників справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання заочного рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 липня 2018 року та постанови Чернівецькогоапеляційного суду від 28 липня 2020 року.

Керуючись статтями 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 липня 2018 року та постанови Чернівецькогоапеляційного суду від 28 липня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький