Постанова

Іменем України

10 березня 2021 року

м. Київ

справа № 725/4360/19

провадження № 61-14288св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

представник позивачів - адвокат Мандзюк Віктор Борисович,

відповідачі: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Виконавчий комітет Чернівецької міської ради,

представник ОСОБА_6 - адвокат Дронь Ольга Іванівна,

треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Буковинський державний медичний університет,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , - адвоката Мандзюка Віктора Борисовича, на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 травня 2020 року у складі судді Федіної А. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , звернулися до суду з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, треті особи: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, Буковинський державний медичний університет, про визнання права користування житловим приміщенням, вселення та визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру від 28 жовтня 2004 року ОСОБА_1 , як науково-педагогічному працівнику Буковинського державного медичного університету, та членам його сім`ї була надано у користування кімнату НОМЕР_1 на четвертому поверсі гуртожитку на АДРЕСА_1 . За вказаною адресою вони є зареєстрованими, проте тимчасово проживали за іншою адресою, при цьому навідувались до вказаної кімнати та сплачували усі необхідні комунальні платежі.

Вказували, що на початку лютого 2019 року ОСОБА_1 був позбавлений можливості потрапити у кімнату НОМЕР_1 , оскільки вхідні двері, які ведуть в загальний коридор, де знаходяться кімнати НОМЕР_2 , НОМЕР_4 та НОМЕР_1, були зачинені і вхідний замок змінений. При з`ясуванні обставин обмеження доступу до переданої йому у користуванні кімнати зі слів ОСОБА_6 стало відомо, що відбулось перепланування в результаті якого кімната НОМЕР_1 значиться як кухня квартири НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 .

Зазначали, що за результатами звернення до Департаменту Житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, стало відомо, що кімната НОМЕР_1 була виключена з господарського відання Буковинського державного медичного університету на підставі відповідного рішення міської ради, оскільки 03 вересня 2018 року адміністрація Буковинського державного медичного університету звернулась до Чернівецької міської ради з листом про виключення з його господарського відання квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 загальною площею 44,1 кв. м в тому числі житловою площею 32,4 кв. м, а також приміщення спільного користування квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_5 загальною площею 12,9 кв. м, де проживає сім`я ОСОБА_6 у складі шести осіб.

Зокрема, виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 30 жовтня 2018 року було прийнято рішення № 580/22, відповідно до якого виключено зазначену квартиру із числа гуртожитків.

Посилалися на те, що у грудні 2018 року комісією у складі працівників Буковинського державного медичного університету складено акт обстеження житлових умов та встановлено, що квартира, де проживає сім`я ОСОБА_6 загальною площею 44,1 кв. м складається з 2-х житлових кімнат загальною площею 32 кв. м (18,2 кв. м та 14,2 кв. м), кухні площею 10,0 кв. м, вбиральні площею 1,1 кв. м, комори площею 0,6 кв. м, коридор площею 19,90 кв. м, який є спільним з квартирою НОМЕР_5 .

Вважали, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 580/22 їх та їхніх дітей позбавлено права на житло, оскільки з його прийняттям надана їм у користування кімната перестала існувати юридично, що позбавляє їх права на користування нею.

Крім того, користування відповідачами ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 наданою їм кімнатою в складі квартири НОМЕР_2 також чинить їм перешкоди в користуванні житлом, порушує їх права як наймачів на вселення у надане їм житлове приміщення.

Ураховуючи наведене, позивачі просили суд: визнати за ними та їх неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 право користування кімнатою НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ; вселити їх та їхніх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в кімнату НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 ; зобов`язати відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , виконавчий комітет Чернівецької міської ради не чинити їм та їхнім неповнолітнім дітям перешкоди в користуванні кімнатою НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 ; скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 580/22 про виключення квартири НОМЕР_2 з числа гуртожитків в частині віднесення кімнати НОМЕР_1 до квартири НОМЕР_2 та виключення кімнати НОМЕР_1 з числа гуртожитків.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що зі змісту рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 580/22 не можливо встановити, що орган місцевого самоврядування вирішував питання щодо кімнати НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 . Належними і допустимими доказами не доведено, що така кімната була включена до складу квартири НОМЕР_2 шляхом її переобладнання в приміщення кухні.

Районний суд вказав, що жодних процедурних порушень при прийнятті оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, а також порушень прав позивачів, що могло б бути підставою для часткового скасування вказаного рішення за наслідками розгляду не встановлено.

При цьому судом не встановлено, що відповідачі, перешкоджають позивачам користуватись кімнатою НОМЕР_1 чи не визнають їх право на користування такою кімнатою.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє Мандзюк В. Б. , залишено без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 18 травня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено відсутність підстав вважати, що відповідачі перешкоджають позивачам користуватись кімнатою НОМЕР_1 у гуртожитку, який розташований на АДРЕСА_1 .

При цьому помилковими є доводи позивачів про те, що кімната, яка увійшла до складу квартири НОМЕР_2 та розташована у будинку АДРЕСА_1 була надана позивачам, як кімната НОМЕР_1 в гуртожитку за вказаною адресою.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що з наданих позивачами доказів неможливо встановити, що кімната НОМЕР_1 була включена до складу квартири НОМЕР_2, яка знаходиться у будинку АДРЕСА_1 . Позивачі не надали докази про те, що станом на 2004 рік у гуртожитку були помилки в нумерації кімнат. Зокрема в матеріалах справи відсутні докази про місце розташування кімнати, яка була надана позивачам згідно з ордером від 28 жовтня 2004 року, станом на день видачі такого ордера. Також помилковими є доводи позивачів про те, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 580/22 було порушено їхнє право на користування належною їм на праві користування кімнатою НОМЕР_1 в гуртожитку, який розташований на АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки квартира НОМЕР_2, розташована на АДРЕСА_1 , є комунальною власністю територіальної громади міста Чернівці, отже, до участі у справі не залучена територіальна громада міста Чернівці в особі Чернівецької міської ради, як співвідповідач за вимогами позивачів про визнання за ними права користування кімнатою НОМЕР_1 , яка за твердженням позивачів увійшла до складу квартири НОМЕР_2 за вказаною адресою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвокат Мандзюк В. Б., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У вересні 2020 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Мандзюка В. Б., мотивована тим, що висновки судів попередніх інстанцій не відповідають обставинам справи, отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню.

Зазначає, що висновки апеляційного суду про неможливість встановлення включення кімнати НОМЕР_1 була включена до складу квартири НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 , є неправильними. Стверджує, що під час розгляду справи відповідачі визнали, що в кімнаті НОМЕР_1 (раніше кімната НОМЕР_4) проживала сім`я ОСОБА_10 .

Вказує, що в матеріалах справи містяться дві копії протоколу спільного засідання ректорату та профкому БДМА від 11 лютого 2004 року № 1, які не є ідентичними, що викликає сумнів у їх дійсності.

Звертає увагу на те, що факт проживання позивачів у кімнаті НОМЕР_1 підтверджується наявними у матеріалах справи документами, зокрема, витягом з рішення Першотравневого районного у м. Чернівці Чернівецької області Виконавчого комітету від 21 серпня 2013 року № 69/8, довідкою про склад сім`ї від 11 червня 2013 року № 34, заявою від 23 липня 2013 року, довідкою-випискою з домової книги від 07 червня 2005 року № 78, листом-попередженням мешканцю кімнати НОМЕР_1 на приватизацію свого житла від 01 листопада 2018 року № 80-20-110, квитанціями про оплату за проживання в гуртожитку, актом обстеження житлових умов від 08 серпня 2013 року (том 1, а. с. 203, 11, 204, 208, 209, 22-25, 206).

Стверджує, що оскаржуваними судовими рішеннями було порушено права позивачів та їхніх неповнолітніх дітей на проживання у спірній кімнаті та фактично позбавлено права на користування житлом.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 подали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначили, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, отже, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Вказують, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що подані позивачами під час розгляду справи письмові докази не підтверджують ті обставини, що кухня в квартирі НОМЕР_2 будинку АДРЕСА_1 самовільно зайнята їхньою сім`єю і переобладнана під кухню в цій квартирі. Також суди правильно встановили, що відповідачі не чинять перешкоди позивачам у користуванні квартирою НОМЕР_1 та правильно зазначили, що доводи позивачів про включення кімнати НОМЕР_1 до складу квартири НОМЕР_2 не знайшли свого підтвердження.

Звертають увагу на те, що допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 дали показання про те, що вони не знайомі з сім`єю ОСОБА_1 , яка не поселялася та не проживала в квартирі НОМЕР_2 вказаного будинку.

Стверджують, що в їхній квартирі ніколи не було кімнати НОМЕР_1 , право на проживання в якій мають позивачі на підставі ордеру від 28 жовтня 2004 року. При цьому позивачі ніколи не проживали у квартирі НОМЕР_2 .

Доводи заявників про незалучення до участі у справі Чернівецької міської ради вважають необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ЦПК України суд не наділений правом залучати до участі у справі співвідповідачів та третіх осіб без відповідного клопотання позивача.

Вважають, що у даній справі відсутні порушення прав неповнолітніх дітей позивачів, оскільки такі не проживали у спірному приміщенні та позивачами було придбано за рахунок коштів пільгового довготермінового кредиту квартиру АДРЕСА_2 .

Фактичні обставини, встановлені судами

11 лютого 2004 року згідно з протоколом спільного засідання ректорату та профкому БДМА № 1 було вирішено надати кімнату НОМЕР_4 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 14,8 кв. м та кухнею доценту ОСОБА_6 (том 1, а. с. 150-154).

28 жовтня 2004 року ОСОБА_1 було видано ордер на вселення в кімнату НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 44).

Відповідно до копії паспорту ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданого 08 травня 1997 року Залізничним РВ УМВС України у Львівській області ОСОБА_1 з 02 червня 2004 року зареєстрований в кімнаті НОМЕР_4 вказаного гуртожитку на АДРЕСА_1 (том 1, а. с 9).

Згідно з протоколом спільного засідання ректорату та профкому Вищого державного навчального закладу «Буковинський державний медичний університет» від 11 лютого 2004 року № 1 ОСОБА_6 було надано у користування кімнату НОМЕР_4 у вказаному будинку загальною площею 14,8 кв.м. та кухнею, у якій раніше проживав ОСОБА_13 (том 1, а. с. 150).

Відповідно до довідки-виписки з домової книжки про склад сім`ї і реєстрацію № 56 ОСОБА_6 з 1991 року проживає з дружиною в кімнаті НОМЕР_2 на АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 77).

У акті обстеження житлових умов та встановлення фактично проживаючих осіб від 20 грудня 2018 року вказано, що квартира, яку займає ОСОБА_6 із сім`єю, розташована на четвертому поверсі чотирьохповерхового будинку та складається з двох житлових кімнат загальною площею 32,4 кв. м (18,2 кв. м та 14,2 кв. м), кухні площею 10 кв. м, вбиральні площею 1,1 кв. м, комори площею 0,6 кв. м. Загальна площа квартири 44,1 кв. м. Коридор площею 12,9 кв. м. спільний з квартирою НОМЕР_5 . У квартирі фактично проживають та зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 (том1, а. с. 79).

03 вересня 2018 року ОСОБА_6 та Вищий державний навчальний заклад «Буковинський державний медичний університет» звернулись до Чернівецької міської ради із заявами про виключення з числа гуртожитків квартиру НОМЕР_2 в будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 44,1 кв. м (житлова площа 32,4 кв. м), а також приміщення спільного користування для квартир НОМЕР_2 та НОМЕР_5 загальною площею 12,9 кв. м (том 1, а. с 196, 197).

У листі Вищого державного навчального закладу «Буковинський державний медичний університет» від 5 липня 2019 року № 01.12/3-1250 зазначено, що протоколу чи інших документів, які б засвідчували спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету Буковинської державної медичної академії про видачу ОСОБА_1 ордеру на житлову площу у гуртожитку на АДРЕСА_1 (кімната НОМЕР_1) в архіві БДМУ не знайдено. Ордер на вищезазначену житлову площу виданий ОСОБА_1 28 жовтня 2004 року за підписом проректора з побуту БДМА і зданий у відділ паспортного обліку навчального закладу де й зберігається по цей час. Книги обліку ордерів на право поселення в гуртожиток на АДРЕСА_1 в профкомі БДМУ немає. ОСОБА_1 та члени його родини в гуртожиток на АДРЕСА_1 не вселялися. Оплата за проживання в гуртожитку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 нараховувалась (том 1, а. с. 80).

Відповідно до пункту 5.1 рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 30 жовтня 2018 року № 580/22 вирішено виключити з числа гуртожитків квартиру НОМЕР_2 з двох кімнат житловою площею 32,40 кв. м зі спільними комунальними зручностями на АДРЕСА_1 , де мешкає ОСОБА_6 , склад сім`ї шість осіб, який відпрацював в вищому державному навчальному закладі «Буковинський державний медичний університет» понад 30 років, та відкрити на нього особовий рахунок (том 1, а. с. 62).

У довідці Вищого державного навчального закладу «Буковинський державний медичний університет» про склад сім`ї від 11 червня 2019 року № 34 зазначено, що у квартирі НОМЕР_1, яка знаходиться на АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (том 1, а. с. 11).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявники вказують неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) та постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , - адвоката Мандзюка В. Б. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 128 ЖК УРСР жила площа у гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Згідно зі статті 129 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Статтею 130 ЖК УРСР зазначено, що порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Відповідно до частини 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Стаття 8 Конвенції про захист людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , у спірне житлове приміщення вселені не були, у ньому не проживали, отже, є підстави стверджувати, що вони не мають достатніх та триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання, а спірна кімната у гуртожитку не є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

При цьому колегія суддів бере до уваги те, що хоча ОСОБА_1 зареєстрований у кімнаті НОМЕР_4 на АДРЕСА_1 , проте у вказаному житловому приміщенні не проживав, що підтверджено показаннями свідків.

Наявність ордеру від 28 жовтня 2004 року, виданого ОСОБА_1 на вселення в кімнату НОМЕР_1 на АДРЕСА_1 , свідчить про те, що позивач та члени його сім`ї вселяються у кімнату з площею 15,6 кв. м. При цьому у матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували, що кімната площею 15,6 кв. м увійшла до складу квартири НОМЕР_2 , оскільки кімнати квартири НОМЕР_2 мають площу 18,2 кв. м та 14,2 кв. м.

З огляду на зазначене, позивачами не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та не доведено, що відповідачі перешкоджають позивачам користуватись кімнатою та належним їм майном.

Доводи касаційної скарги про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17 (провадження № 61-11933св18) щодо того, що сам по собі факт непроживання неповнолітнього у спірній квартирі не може бути безумовною підставою для визнання його таким, що втратив право користування зазначеним житлом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки судами попередніх інстанцій не вирішувалося питання про визнання неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування спірним приміщенням. При цьому судами встановлено, що з матеріалів справи неможливо встановити, що орган місцевого самоврядування вирішував питання щодо кімнати НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1 та що така кімната була включена до складу квартири НОМЕР_2 шляхом її переобладнання в приміщення кухні.

Посилання заявників на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) колегія суддів відхиляє з огляду на те, що у вказаній справі предметом спору було визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі та їх виселення із вказаного службового приміщення, тоді як у справі, що є предметом касаційного перегляду, предметом спору є визнання права користування житловим приміщенням, вселення та визнання частково недійсним рішення органу місцевого самоврядування. Крім того, посилання заявників на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) про неповне з`ясування обставин справи та неповне дослідження судами наявних у матеріалах справи доказів колегія суддів не бере до уваги, оскільки за результатами касаційного перегляду даної справи неповного з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій встановлено не було.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, висновки судів відповідно до змісту заявлених позовних вимог відповідають нормам матеріального та процесуального права, а оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням положень статей 263-265 ЦПК України, відтак, скасуванню не підлягають.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - адвоката Мандзюка Віктора Борисовича, залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 травня 2020 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк