Постанова

Іменем України

29 січня 2020 року

м. Київ

справа № 725/5266/18

провадження № 61-16867св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_3 , Другий відділ Державної виконавчої служби м. Чернівці Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду

м. Чернівці від 18 квітня 2019 року, ухвалене у складі судді Іщенка І. В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І.,

Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незавершеного будівництва об`єктом права спільної власності та визнання права власності на незавершене будівництво.

Позовна заява мотивована тим, що 22 березня 2001 року між нею та

ОСОБА_2 був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились об`єднати свої зусилля, знання та кошти для будівництва і подальшої експлуатації будівлі кафе в комплексі з магазином та автомобільною мийкою по АДРЕСА_1 . Згідно з пунктами 4 та 5 договору сторони зобов`язалися фінансувати будівництво в рівних частках та спільно витратити на будівництво грошові кошти в сумі 360 000 доларів США, тобто по 180 000 доларів США кожен.

Позивач стверджувала, що у період з 22 березня 2001 року по 06 січня

2004 року виконала умови договору та внесла у спільну діяльність для фінансування будівництва спільного майна кошти в сумі

310 000 доларів США.

В подальшому, 31 серпня 2010 року за заявою ОСОБА_2 Чернівецьким комунальним обласним бюро технічної інвентаризації було здійснено реєстрацію права власності на об`єкт незавершеного будівництва, а саме будівлю кафе в комплексі з магазином по продажу запчастин та автомобільною мийкою по

АДРЕСА_1 , готовністю 61%.

Позивач вважала, що ОСОБА_2 приховав факт створення майна на умовах спільної власності та належність його двом особам, що свідчить про порушення умов договору та не визнання відповідачем права

ОСОБА_1 на спірне майно, чим порушив її право на частку, яка відповідає її вкладу.

Також наголошувала, що сторони зобов`язалися фінансувати будівництво в рівних частках, однак вона внесла суму більшу, ніж 50%, а тому відповідно до пункту 7 договору сторона, яка не виконала свої зобов`язання з фінансування даного проекту в повному обсязі, не має права вимагати рівної частки у новоствореному майні, відповідно, якщо одна зі сторін здійснить фінансування в більшому розмірі, ніж 1/2 частка, то це впливає на розмір частки в праві власності на це нерухоме майно. При цьому, розмір частки сторони в праві власності буде визначатись пропорційно здійсненому стороною фінансуванню.

Вказувала, що відповідач взагалі не приймав участі у фінансуванні будівництва спільного майна та не сплатив жодних коштів для виконання договору про спільну діяльність, чим спричинив передбачені

пунктом 8 договору умови та відповідні їм обставини, а саме створив загрозу для завершення будівництва.

За таких обставин просила визнати об`єктом права спільної власності її та ОСОБА_2 незавершене будівництво: будівлю кафе в комплексі з магазином з продажу запчастин та автомобільною мийкою по АДРЕСА_1 готовністю 61%, та визнати за нею право власності на вказаний об`єкт незавершеного будівництва.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 квітня

2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов носить штучний характер з метою уникнення виконання рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці

від 07 жовтня 2015 року, яким з ОСОБА_2 та його дружини ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 2 443 127 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження № 49618470 з примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики, тому відсутні підстави для висновку про зловживання ОСОБА_1 своїм правом. Крім того, апеляційний суд зазначив, що наслідком подання позову зі штучним характером в силу пункту 3 частини другої статті 44 ЦПК України може бути залишення його без розгляду або повернення позовної заяви, що судом зроблено не було, отже не вирішення спору по суті вважав підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що аналіз положень статті 331 ЦК України в системному зв`язку з нормами статей 177-179 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації.

Підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірне майно є укладений 07 червня 2007 року договір оренди землі та додатковий договір

про оренду землі від 14 травня 2010 року; дозвіл на виконання будівельних робіт № 242/10 від 19 липня 2010 року, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області; рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07 червня 2007 року та договір оренди землі, укладений на підставі рішення 16 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 27 квітня 2007 року № 302.

Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення позивачем факту існування незакінченого будівництва станом на 30 грудня 2004 року, оскільки рішення про надання земельної ділянки під це будівництво було прийнято лише в 2007 році та в ньому про наявність будь-яких об`єктів незавершеного будівництва не зазначено, а дозвіл на виконання будівельних робіт на наданій в оренду земельній ділянці був отриманий лише 19 липня 2010 року, що в сукупності з обставинами справи спростовує вчинення сторонами договору від 22 березня 2001 року зазначених в актах виконаних робіт дій зі спільного створення об`єкта нерухомості відповідно до вимог закону.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Кукуть В. Й., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 18 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із Першотравневого районного суду м. Чернівці.

У жовтні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України

(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що правомірність землекористування та будівництва не була предметом доказування чи оспорювання сторонами. Ці обставини визнавались та не заперечувались сторонами в справі, а тому не підлягали доказуванню. Враховуючи факт державної реєстрації спірного майна в Державному реєстрі речових прав - ці обставини не мали правового значення для справи, а факт державної реєстрації вказував на наявність усіх необхідних дозвільних документів та прав. Тому, на думку заявника, апеляційним судом порушено положення частини першої статті 82 ЦПК України.

Вважала, що ухвалюючи рішення, апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи, визначені статтею 367 ЦПК України, оскільки у позовній заяві та апеляційній скарзі позивач вказувала, що спірне майно створене на підставі договору про спільну діяльність від 22 березня 2001 року. Про відсутність дозвільних документів чи відсутність спірного майна та права користування землею станом на 2007 рік вона не зазначала. Відповідач та інші учасники справи також на дані обставини не посилалися, не наводили доводів і не подавали доказів того, що земельна ділянка під спірне майно виділена лише в 2007 році, а дозвіл на будівництво виданий в 2010 році.

Також заявник вказує на порушення порядку здійснення автоматизованого розподілу справи в апеляційному суді, а саме здійснення розподілу не в день надходження справи, оскільки апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції подано 22 травня 2019 року, а автоматизований розподіл справи між суддями здійснений 27 травня 2019 року.

На думку заявника, порушення строків здійснення автоматизованого розподілу справи вчинене з метою визначення суддів Лисака І. Н. та Владичана А. І., які вже розглядали дану справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою на ухвалу про відмову в забезпеченні позову. Вважала, що апеляційним судом необґрунтовано відхилено відвід вказаним суддям.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому в жовтні 2019 року відзиві на касаційну скаргу

ОСОБА_3 вважав, що касаційна скарга представника

ОСОБА_1 - адвоката Кукуть В. Й. не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені у ній, є необґрунтованими, а суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд встановив, що згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27168651 від 31 серпня 2010 року, виданого Чернівецьким КОБТІ, власником (частка 1/1) об`єкту незавершеного будівництва, будівлі кафе в комплексі з магазином по продажу запчастин та автомобільною мийкою на земельній ділянці кадастровий номер 7310136600:30:001:0052 з цільовим призначенням для будівництва вказаного об`єкту по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості

31 серпня 2010 року були: договір оренди землі укладений 07 червня

2007 року; додатковий договір про оренду землі від 14 травня 2010 року; дозвіл на виконання будівельних робіт № 242/10 від 19 липня 2010 року, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області; рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07 червня 2007 року та договір оренди землі, укладений на підставі рішення 16 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 27 квітня

2007 року № 302.

Із постанови про відкриття виконавчого провадження № 49618470 апеляційний суд встановив, що на виконанні Першотравневого відділу державної виконавчої служби Чернівецького міського управління юстиції перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-287/12 виданого 09 грудня 2015 року Першотравневим районним судом м. Чернівці про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підставою звернення за захистом порушеного права ОСОБА_1 вважала договір про спільну діяльність від 22 березня 2001 року між нею та

ОСОБА_2 .

Згідно статті 432 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним станом на 22 березня 2001 року) для досягнення мети, зазначеної у

статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про власність»

(в редакції станом на 22 березня 2001 року) майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

ОСОБА_1 звертаючись із позовом зазначала, що за умовами договору

від 22 березня 2001 року сторони домовились об`єднати свої зусилля, знання та кошти для будівництва і подальшої експлуатації будівлі кафе в комплексі з магазином та автомобільною мийкою по АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктами 4 та 5 договору сторони зобов`язалися фінансувати будівництво в рівних частках та спільно витратити на будівництво зазначеного об`єкту грошові кошти в сумі 500 000 доларів США.

Пункт 6 укладеного між сторонами договору передбачав, що в силу дотримання сторонами взятих на себе зобов`язань по фінансуванню будівництва в розмірі 50% від суми обумовленої в договорі, у кожної сторони після здачі об`єкту в експлуатацію виникало право власності на 1/2 ідеальну частку нерухомого майна.

Згідно пункту 7 вказаного договору сторона, яка не виконала свої зобов`язання щодо фінансування вказаного проекту в повному обсязі, не в праві вимагати рівної частки у новоствореному майні, відповідно, якщо одна зі сторін здійснить фінансування в більшому розмірі, ніж 1/2 частка, то це впливає на розмір частки в праві власності на це нерухоме майно. При цьому, розмір частки сторони в праві власності буде визначатись пропорційно здійсненому стороною фінансуванню.

Сторони зобов`язалися після виконання кожного етапу будівельних робіт складати проміжний акт виконаних робіт (пункт 10 Договору), а згідно з пунктом 18 дійшли згоди про те, що договір вступає в силу з моменту підписання і діє до здачі в експлуатацію вказаного об`єкту.

Статтею 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.

Аналіз положень статті 331 ЦК України в системному зв`язку з нормами статей 177-179 182 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.

Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.

За правилами статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Апеляційним судом встановлено, що підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт 31 серпня 2010 року за відповідачем були: договір оренди землі укладений 07 червня 2007 року; додатковий договір про оренду землі від 14 травня 2010 року; дозвіл на виконання будівельних робіт № 242/10 від 19 липня 2010 року, виданий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Чернівецькій області; рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 07 червня 2007 року та договір оренди землі, укладений на підставі рішення 16 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 27 квітня 2007 року № 302.

При цьому, апеляційний суд врахував, що в обґрунтування обставин реального настання наслідків, передбачених договором від 22 березня

2001 року позивач подала наступні докази:

- розписки в період з 22 березня 2001 року по 06 січня 2004 року, за якими ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 310 000 доларів США (22 березня 2001 року - 30 000 доларів США; 30 травня 2001 року -

20 000 доларів США; 05 лютого 2002 року - 75 000 доларів США;

01 вересня 2003 року - 95 000 доларів США; 06 січня 2004 року -

90 000 доларів США), що були витрачені на виготовлення проектної документації та організації будівництва спірного об`єкту;

- акт виконаних робіт від 01 червня 2001 року, за яким грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 за розпискою від 22 березня 2001 року були витрачені на виготовлення проектної та дозвільної документації, а також документації на земельний ділянку під будівництво;

- акт виконаних робіт від 05 грудня 2001 року, за яким грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 за розпискою від 30 травня 2001 року, витрачені на виготовлення фундаменту (нульовий цикл);

- акт виконаних робіт від 31 грудня 2002 року, за яким грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 за розпискою від 05 лютого 2002 року, витрачені на кладку стін першого та другого поверхів, облаштування їх перекриття;

- акт виконаних робіт від 30 грудня 2004 року, за яким грошові кошти, отримані від ОСОБА_1 за розписками від 01 вересня 2003 року та

06 січня 2004 року, витрачені на встановлення даху, оздоблювальних робіт, виготовлення і встановлення вікон та дверей, встановлення підлоги, внутрішня оздоблення стін та монтаж електропроводки.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін

(частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої

статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надавши оцінку поданим сторонами доказам, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що акти виконаних робіт в період

з 01 червня 2001 року по 30 грудня 2004 року можуть підтверджувати наявність станом на 30 грудня 2004 року незавершеного об`єкту нерухомості тільки в сукупності з іншими доказами - договором оренди земельної ділянки та дозвільними документами про початок будівельних робіт відповідно до встановлених норм, що і були підставою для реєстрації права власності на спірне майно за позивачем.

Крім того, апеляційний суд вважав недоведеними посилання позивача про те, що відповідачем здійснено дії на виконання договору від 22 березня

2001 року (виконання покрівельних та оздоблювальних робіт, виготовлення та встановлення вікон і дверей, підлоги, внутрішнє оздоблення стін та монтаж електропроводки), оскільки рішення про надання земельної ділянки під це будівництво було прийнято лише в 2007 році, в якому про наявність будь-яких об`єктів незавершеного будівництва не зазначено, а дозвіл на виконання будівельних робіт на наданій в оренду земельній ділянці був отриманий лише 19 липня 2010 року, що в сукупності з обставинами справи спростовує доводи позивача.

Встановивши, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовувала позовні вимоги, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом факту визнання відповідачем обставин щодо створення об`єкта нерухомого майна та порушення апеляційним судом частини першої статті 82 ЦПК України є безпідставними, оскільки обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин. При цьому, визнання учасником справи обставин, не звільняє суд від обов`язку надати їм оцінку в сукупності з іншими доказами, поданими сторонами та встановити достовірність визначених обставин.

Надавши оцінку поданим учасниками справи доказам в їх сукупності, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем факту реального настання наслідків за наданим договором про спільну діяльність.

Посилання заявника про те, що апеляційний суд вийшов за межі повноважень визначених статтею 367 ЦПК України, є помилковими, оскільки апеляційний суд переглянув справу за наявними в ній доказами та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 367 ЦПК України дослідив докази, що стосуються фактів, на які позивач посилалась в апеляційній скарзі та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами.

При цьому, встановлення фактичних обставин на підставі доказів поданих учасниками справи, які суперечать обставинам, про які зазначала позивач у позовній заяві та апеляційній скарзі, не можна вважати виходом апеляційним судом за межі своїх повноважень, а отже доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до помилкового тлумачення заявником норм процесуального права.

Касаційний суд також відхиляє посилання заявника на порушення порядку автоматизованого розподілу справи в суді апеляційної інстанцій, оскільки матеріалами справи підтверджено, що апеляційну скаргу подано представником ОСОБА_1 адвокатом Кукуть В. Й. 22 травня 2019 року до суду першої інстанції, а в суд апеляційної інстанції справа надійшла

27 травня 2019 року. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, розподіл справи здійснено 27 травня 2019 року, тобто в день надходження її до апеляційного суду.

Заяви адвоката Кукуть В. Й. про відвід суддів апеляційного суду обґрунтовано вирішені в порядку у передбаченому ЦПК України.

Таким чином наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення позовних вимог та не дають підстав вважати, що цим судом неправильно застосовано норми матеріального та/або порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, відсутні.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович