Постанова

Іменем України

16 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 726/2211/18

провадження № 61-16407св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року у складі судді Байцар Л. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Лисака І. Н., Владичана А. І., Литвинюк І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про стягнення коштів, отриманих за договором купівлі-продажу, посилаючись на те, що довіреністю від 11 березня 2009 року вона уповноважила ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , крім іншого, бути її представником, управляти та розпоряджатися всім належним їй рухомим та нерухомим майном та придбавати на її ім`я будь-яке рухоме та нерухоме майно, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі-продажу. На підставі зазначеної довіреності між ОСОБА_2 , яка діяла від її імені, та Приватною виробничо-комерційною фірмою «Зірка» (далі - ПВКФ «Зірка») було укладено договір будівельного підряду від 15 квітня 2010 року № 3 на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . 03 квітня 2015 року Реєстраційною службою Чернівецького міського управління юстиції Чернівецької області було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно. 24 грудня 2014 року вона посвідчила у приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Скінтей Ю. І. довіреність на ім`я відповідача ОСОБА_2 строком дії до 24 грудня 2019 року, якою уповноважила останню, крім іншого, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі-продажу. 25 вересня 2018 року ОСОБА_2 від її імені уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вартість квартири становила 830 415 грн, які представник продавця одержала від покупця до підписання вказаного договору. 01 жовтня 2018 року вона подала заяву про припинення дії довіреності, виданої на ім`я відповідача, у зв`язку з тим, що та, зловживаючи своїми правами довіреної особи, без погодження з нею ціни оформила договір купівлі-продажу вказаної квартири. Оскільки відповідач продала квартиру на невигідних для неї умовах, а отримані кошти в сумі 830 415 грн їй не передала, то ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти в сумі 830 415 грн, отримані за договором купівлі-продажу квартири від 25 вересня 2018 року.

Рішенням Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 830 415 грн, які вона отримала від ОСОБА_3 25 вересня 2018 року за продаж належної на праві власності ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не виконала в повному обсязі надані їй повноваження за довіреністю та не повернула ОСОБА_1 отримані за договором купівлі-продажу квартири кошти в сумі 830 415 грн.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що судами не надано належної оцінки всім письмовим доказам, які містяться в матеріалах справи, неповно встановлено фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Виконуючи повноваження представника ОСОБА_1 на підставі довіреності, після погодження з довірителем всіх істотних умов, вона уклала в її інтересах договір будівельного підряду. Коштів на будівництво квартири позивач у своєму розпорядженні не мала, тому вони були отримані в борг. Рідна сестра ОСОБА_6 у 2011 році позичила позивачу 5 000 Євро, а ОСОБА_7 - 10 000 доларів США. Крім того, вона особисто позичила позивачу власні кошти в сумі 100 000 грн, які 05 травня 2010 року були сплачені як перший внесок через установу банку на рахунок забудовника. Враховуючи, що кошти на будівництво квартири і нежитлового приміщення вносилися не одним платежем, а періодично, то з урахуванням офіційного курсу валют Національного банку України на день внесення коштів загальна вартість будівництва цих об`єктів (квартири і нежитлового приміщення) склала 36 657 Євро або 49 859 доларів США. У зв`язку з цим є сумнівними показання позивача як свідка в частині того, що вона передала з Італії 38 000 Євро на придбання квартири, оскільки жодного належного, допустимого і достовірного доказу на підтвердження цієї обставини матеріали справи не містять. Судами неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 1000-1009 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а не статті 509, 526 цього Кодексу.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Садгірського районного суду міста Чернівці.

17 вересня 2019 року справа № 726/2211/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що 11 березня 2009 року ОСОБА_1 , маючи попередню усну домовленість, уповноважила довіреністю ОСОБА_2 , або ОСОБА_4 , або ОСОБА_5 , крім іншого, бути її представником, управляти та розпоряджатися всім належним їй рухомим і нерухомим майном та придбавати на її ім`я будь-яке рухоме та нерухоме майно, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі-продажу.

На підставі зазначеної довіреності між ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , та ПВКФ «Зірка» в особі генерального директора Ластівки О. З. було укладено договір будівельного підряду від 15 квітня 2010 року № 3 на будівництво трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , та договір будівельного підряду від 19 липня 2011 року № 24 на будівництво нежитлового підвального приміщення.

Згідно з указаними договорами будівельного підряду попередня вартість квартири становила 383 900 грн, нежитлового підвального приміщення - 12 000 грн.

В період з 05 травня 2010 року по 18 липня 2011 року ОСОБА_1 було сплачено в повному обсязі грошові кошти ПВКФ «Зірка» на будівництво квартири, що підтверджується квитанціями та довідкою про повну оплату.

24 грудня 2014 року ОСОБА_1 посвідчила у приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округа Скінтей Ю. І. довіреність на ім`я ОСОБА_2 , номер у реєстрі нотаріальних дій 2082, серія НАЕ № 556388, строк дії довіреності до 24 грудня 2019 року, якою уповноважила відповідача, крім іншого, укладати всі дозволені законом правочини цивільно-правового характеру, в тому числі купівлі-продажу.

25 вересня 2018 року ОСОБА_2 , яка діяла від імені ОСОБА_1 , уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_3 , вартість квартири становила 830 415 грн, які представник продавця одержала від покупця до підписання вказаного договору.

01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подала заяву про припинення дії довіреності, виданої на ім`я ОСОБА_2 .

Вказані обставини сторонами визнаються та не спростовуються.

Відповідно до статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно зі статтею 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно зі статтею 1006 ЦК України повірений зобов`язаний: повідомити довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц (провадження № 61-25696св18) зроблено висновок про застосування частини другої статті 530, пункту 3 частини першої статті 1006 ЦК України та вказано, що «у разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову з огляду на те, що отримання повіреною ОСОБА_2 грошових коштів від продажу квартири обумовило виникнення в неї передбаченого пунктом 3 частини першої статті 1006 ЦК України обов`язку передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення, проте матеріали справи не містять, і відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження виконання нею вказаного обов`язку перед позивачем.

Доводи ОСОБА_2 про те, що частина коштів на будівництво спірної квартири за договором будівельного підряду була отримана в інтересах ОСОБА_1 в борг, а тому після укладення договору купівлі-продажу та отримання за ним грошових коштів вона повернула ОСОБА_6 5 000 Євро, а ОСОБА_7 - 8 500 доларів США, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами справи, яким дана належна правова оцінка.

Крім того, згідно з частиною другою статті 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на викладене, оскільки питання про достатність доказів відноситься до компетенції судів першої та апеляційної інстанцій і апеляційним судом не встановлено порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції, то аргументи касаційної скарги про те, що суди не сприяли повному, об`єктивному і неупередженому розгляду справи не можуть бути підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень і стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Аргументи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, не заслуговують на увагу. За встановлених судами обставин існування між сторонами зобов`язань на підставі договору доручення, наявність в рішенні місцевого суду посилання лише на загальні норми глави 48 ЦК України не вплинуло на правильність правового результату вирішення справи. При цьому, переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, крім загальних, також застосував до спірних правовідносин і спеціальні норми ЦК України, зокрема й положення статті 1006 ЦК України.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Садгірського районного суду міста Чернівці від 18 квітня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко