Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 727/12392/19
провадження № 61-4937 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), комунальне підприємство «Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок» (третя особа за зустрічним позовом), Чернівецька міська рада,
представник ОСОБА_2 - адвокат Якобишена Тетяна Дмитрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 06 грудня 2021 року у складі судді Слободян Г. М.
та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року
у складі колегії суддів: Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Одинака О. О.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та ухвалених судом першої інстанції судових рішень
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - комунальне підприємство «Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок» (далі - КП «МТК «Калинівський ринок»),
про визначення частки у спільному майні подружжя.
В обґрунтування позову зазначав, що 17 листопада 1995 року між ним
та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 січня 2018 року розірвано (справа № 727/11052/17).
За час шлюбу подружжям виготовлено та встановлено на території КП «МТК «Калинівський ринок» нестаціонарний павільйон № НОМЕР_1, який не є об`єктом нерухомого майна, на фундаменті, збудованому ринком, який є власністю останнього.
Відповідно до пункту 5 угоди від 14 травня 2001 року № 28-3В/1тс на право встановлення/зведення павільйону, укладеної між КП «МТК «Калинівський ринок» та ОСОБА_2 , користувачу належить право власності на частину вартості павільйону, що була здійснена за його рахунок. Фундамент
і комунікації є власністю ринку.
Крім того, між КП «МТК «Калинівський ринок» та ОСОБА_2 укладено договір від 01 квітня 2007 року № 4178/С про визначення за користувачем місця № НОМЕР_9 на ринку для зберігання промислових товарів
у павільйоні, площею 27,28 кв. м (мансарда).
Посилаючись на статті 57 60 61 СК України, вважав, що право власності
на частину вартості павільйону № НОМЕР_1, зведеного за спільні кошти подружжя на фундаменті, збудованому КП «МТК «Калинівський ринок», являється об`єктом права спільної сумісної власності його, ОСОБА_1 ,
та ОСОБА_2 .
Згідно зі звітом про оцінку майна № 88-nt-09-19, виконаним експертом фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 25 вересня 2019 року
на його замовлення (далі - звіт про оцінку майна від 25 вересня 2019 року), вартість 1/2 ідеальної частки торгівельного об`єкту № НОМЕР_1,
загальною площею 60,93 кв. м (торгівельне місце для здійснення продажу промислових товарів № НОМЕР_1, площею 33,65 кв. м та місце № НОМЕР_1
для зберігання промислових товарів (мансарда), площею 27,28 кв. м), розташованого в торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок» по АДРЕСА_1 , який не являється об`єктом нерухомого майна, складає 639 818,17 грн.
Позивач указував, що звертався до ОСОБА_2 з пропозицією визначити частки у спільному майні подружжя у позасудовому порядку, від якої остання відмовилася.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 ідеальну частку частини вартості павільйону № НОМЕР_1, що складає 639 818,17 грн, який розташовано
у торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок»
по АДРЕСА_1 (на фундаменті, збудованому ринком, який
є його власністю), загальною площею 60,93 кв. м, із них: 33,65 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для здійснення продажу промислових товарів); 27,28 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для зберігання промислових товарів (мансарда).
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці
від 16 червня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано
за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки вартості павільйону № НОМЕР_1, що складає 639 818,17 грн (відповідно до звіту
про оцінку майна від 25 вересня 2019 року), розташованого в торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок»
по АДРЕСА_1 (на фундаменті, збудованому ринком, який
є його власністю), загальною площею 60,93 кв. м, із них:
33,65 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для здійснення продажу промислових товарів); 27,28 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для зберігання промислових товарів (мансарда). Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У серпні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду першої інстанції заяву
про перегляд вказаного заочного судового рішення.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 вересня
2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 16 червня 2020 року задоволено, вказане заочне судове рішення скасовано, справу призначено
до розгляду за правилами загального позовного провадження.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду позов у новій редакції
до ОСОБА_2 , КП «МТК «Калинівський ринок», Чернівецької міської ради (далі - Чернівецька МР) про визначення частки у спільному майні подружжя, мотивуючи його тими самими обставинами, що й первісний його позов.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 17 вересня
2020 року за заявою позивача залучено до участі у справі
як співвідповідачів: КП «МТК «Калинівський ринок», Чернівецьку міську раду (далі - Чернівецька МР).
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом
до ОСОБА_1 , третя особа - КП «МТК «Калинівський ринок», про поділ майна подружжя.
В обґрунтування зустрічного позову зазначала, що шлюб між нею
та ОСОБА_1 , зареєстрований 17 листопада 1995 року, розірвано заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 січня 2018 року (справа № 727/11052/17).
За час шлюбу вона та ОСОБА_1 спільно придбали гараж № НОМЕР_3 , розташований у товаристві власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4
по АДРЕСА_2 , вартістю на час звернення до суду із зустрічним позовом
118 855,00 грн. При цьому вона позбавлена доступу до гаража,
що унеможливлює визначити його вартість шляхом проведення відповідної експертизи.
Вказаний гараж є об`єктом права спільної сумісної власності її, ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 й він підлягає поділу, виходячи з рівності їхніх часток, оскільки інше не визначено домовленістю між ними.
Посилаючись на статті 60 63 69 70 СК України, ОСОБА_2 просила суд: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_3 , розташований у товаристві власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 , вартістю 118 855,00 грн,
із визначенням часток 1/2 кожного з подружжя, а також стягнути
з ОСОБА_1 на її користь 59 427,50 грн грошової компенсації 1/2 частини вартості вказаного гаража.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 січня 2021 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня
2021 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки частини вартості павільйону № НОМЕР_1, що складає 639 818,17 грн (відповідно до звіту
про оцінку майна від 25 вересня 2019 року), розташованого в торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок» за адресою:
вулиця Калинівська, 13-а (на фундаменті, збудованому ринком, який є його власністю), загальною площею 60,93 кв. м, із них: 33,65 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для здійснення продажу промислових товарів); 27,28 кв. м торгівельне місце № НОМЕР_1 (для зберігання промислових товарів (мансарда).
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_3 , розташований на території товариства власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4 за адресою:
АДРЕСА_2 , вартістю
118 855,00 грн, із визначенням часток по 1/2 кожному з подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію
за 1/2 частину вартості вказаного гаража у розмірі 59 427,50 грн.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат за розгляд у суді первісного та зустрічного позовів.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, й вони мають рівні права на володіння, користування
і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт,
у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який
її спростовує. У спірних правовідносинах цю презумпцію не спростовано.
Надавши відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам
у їх сукупності, показанням свідків, районний суд уважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню й за ним слід визнати право власності на 1/2 ідеальної частки частини вартості павільйону № НОМЕР_1, що складає 639 818,17 грн (відповідно до звіту про оцінку майна
від 25 вересня 2019 року), розташованого у торговому секторі № НОМЕР_2
на території МТК «Калинівський ринок» (на фундаменті, збудованому ринком, який є його власністю), загальною площею 60,93 кв. м, із них:
33,65 кв. м, розташованому на торгівельному місці № НОМЕР_1 (для здійснення продажу промислових товарів); 27,28 кв. м, розташованому
на торгівельному місці №41-М-КС (для зберігання промислових товарів (мансарда), а позовні вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 підлягають задоволенню й слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості гаража, у розмірі 59 427,50 грн, оскільки ОСОБА_1 відчужив гараж.
Судом першої інстанції враховано відповідні норми СК України ЦК України, роз`яснення, викладені у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», правові висновки Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня
2021 року у частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальної частки вартості павільйону № НОМЕР_1, що складає 639 818,17 грн (відповідно до звіту про оцінку майна від 25 вересня 2019 року), розташованого в торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок» за адресою: АДРЕСА_1 (на фундаменті, збудованому ринком, який є його власністю), загальною площею 60,93 кв. м, із них: 33,65 кв. м, розташованого на торгівельному місці № НОМЕР_1
(для здійснення продажу промислових товарів); 27,28 кв. м, розташованому на торгівельному місці № НОМЕР_1 (для зберігання промислових товарів (мансарда) скасовано.
У позові ОСОБА_1 відмовлено.
Виключено абзац 5 резолютивної частини рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2021 року про визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 гаража № НОМЕР_3 , розташованого на території товариства власників індивідуальних гаражів
№ НОМЕР_4 за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 118 855,00 грн, із визначенням часток
по 1/2 частці кожному із подружжя.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня
2021 року у частині вирішення питання про розподіл судових витрат
за розгляд первісного позову скасовано.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, надавши оцінку предмету і підставам первісного
та зустрічного позовів, указав, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не навів мотивів і не вказав підстав його ухвалення у частині кожної з вимог первісного та зустрічного позовів.
Суд апеляційної інстанції врахував відповідні норми СК України ЦК України, роз`яснення, викладені у пунктах 22, 23, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», правові висновки Великої Палати Верховного Суду
та Верховного Суду у даній категорії справ, а також постанову Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440 «Про затвердження Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» і виходив із того, що вартість павільйону № НОМЕР_1 , що складає 639 818,17 грн, розташованого у торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок» по вулиці Калинівській, 13-а (на фундаменті, збудованому ринком, який є його власністю), не є об`єктом цивільних прав.
ОСОБА_1 , звернувшись до суду першої інстанції із позовом у цій справі, заявив вимогу про визнання права власності на 1/2 ідеальної частки частини вартості вищевказаного павільйону. Проте, ОСОБА_1 не подавав до суду позов про визнання права власності на 1/2 ідеальної частини павільйону.
Захист порушеного, на думку ОСОБА_1 , права шляхом визнання права власності на 1/2 ідеальної частини вартості вказаного павільйону законом не передбачено, він не сприятиме реальному відновленню порушених прав ОСОБА_1 .
У цій частині апеляційним судом ураховано положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо ефективного способу судового захисту порушеного права.
При цьому доводам апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона
не набула права власності на павільйон, який не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також у частині неналежності звіту про оцінку майна від 25 вересня 2019 року слід надавати оцінку у мотивувальній частині судового рішення у разі звернення
ОСОБА_1 до суду із застосуванням належного способу судового захисту порушеного права.
Суд апеляційної інстанції вказав, що ОСОБА_1 визнаються обставини відчуження у березні 2016 року гаража № НОМЕР_3 , розташованого у товаристві власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4 по
АДРЕСА_2 , тоді як його доводи
про відчуження гаража у березні 2016 року за час проживання подружжя однією сім`єю й про витрачання коштів від відчуження майна в інтересах сім`ї не заслуговують на увагу, так як не свідчать про обізнаність
ОСОБА_2 щодо відчуження майна та надання нею на це згоди. Відповідні докази у матеріалах справи відсутні, а доводи ОСОБА_1 у цій частині спростовуються, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_4 .
Крім того, апеляційний суд відхилив посилання ОСОБА_1
на преюдиційність судового рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 10 січня 2018 року у справі № 727/11052/17, яким шлюб
між подружжям розірвано, оскільки у цій справі судом не встановлювалися обставини проживання сторін у справі однією сім`єю на час звернення
до суду із позовом і витрачання коштів від відчуження гаража в інтересах сім`ї.
Встановивши, що спірний гараж, який був об`єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужений ОСОБА_1 без згоди ОСОБА_2 ,
яка, у свою чергу, не оспорювала відповідний договір купівлі-продажу,
а просила врахувати його вартість при поділі спільного майна подружжя, апеляційний суд указав про помилковість висновку суду першої інстанції
про визнання спірного гаража об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Право ОСОБА_2 на об`єкт права спільної сумісної власності підлягає захисту шляхом врахування вартості 1/2 частини відчуженого
без її згоди майна при поділі майна.
При цьому вказівка у резолютивній частині рішення суду першої інстанції про те, що спірний об`єкт (гараж) визнається судом об`єктом спільної сумісної власності створює ситуацію правової невизначеності, оскільки остаточним правовим результатом вирішення спору щодо його поділу,
як об`єкта права спільної сумісної власності, відчуженого ОСОБА_1
без згоди ОСОБА_2 , є врахування його вартості при поділі майна подружжя. Встановлення належності спірного гаража до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя є обставиною, яка потребує встановленню для вирішення заявленого позову, виходячи з його підстав,
та не є самостійною вимогою та способом захисту, який потребує вирішенню та вказівки у резолютивній частині судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та ухвалити нове судове рішення про відмову
у задоволенні її зустрічного позову.
Підставою касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник вказує те, що судами застосовано норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Cудові рішення судів попередніх інстанцій в іншій частині у касаційному порядку не оскаржуються, а тому не переглядаються (стаття 400
ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року касаційну скаргу
ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.
У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано дану цивільну справу
із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень відмовлено. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2022 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішеннями у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 порушено його права та законні інтереси, так як районний суд не навів правових мотивів для ухвалення відповідного рішення, а суд апеляційної інстанції,
у свою чергу, ухвалив судове рішення, яке суперечить фактичним обставинам справи.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки факту відчуження гаража № НОМЕР_3 , розташованого у товаристві власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 , у березні 2016 року за час проживання подружжя однією сім`єю й про витрачання коштів
від відчуження майна в інтересах сім`ї. При цьому, вирішуючи спір
у відповідній частині, апеляційний суд безпідставно врахував показання свідка ОСОБА_4 , їхньої дочки, яка є заінтересованою особою на стороні його колишньої дружини.
Відчуження спірного гаража не потребувало нотаріальної згоди іншого
з подружжя, тому воно здійснено за взаємною згодою подружжя. Посилається також на те, що ОСОБА_2 не надала доказів вартості гаража, визначивши його вартість з оголошень в мережі Інтернет, а судами
не враховано, що гараж на момент продажу був у занедбаному стані, потребував ремонту й був відчужений за 1 500,00 доларів США,
які в подальшому сім`я витратила на ремонт квартири.
У цій частині посилається на відповідну судову практику Верховного Суду.
Крім того, зазначає, що гараж є власністю кооперативу, а сторони у справі були його членами й після його відчуження їхнє членство в кооперативі перейшло до іншої особи, відтак у спірних правовідносинах гараж фактично не було продано.
Крім того, у жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву
про відмову від касаційної скарги.
У жовтні 2022 року Верховним Судом направлено ОСОБА_1 лист, у якому касаційний суд просив його підтвердити подану ним заяву, оскільки його підпис не було завірено, зазначивши, чи зрозумілі йому наслідки закриття касаційного провадження, передбачені частиною п`ятою статті 398
ЦПК України, який отримано ОСОБА_1 24 жовтня 2022 року,
що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням
про вручення поштового відправлення.
Разом із цим, ОСОБА_1 не підтвердив раніше подану ним заяву
про відмову від касаційної скарги, тому вказана заява Верховним Судом не розглядається.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 - адвоката Якобишеної Т. Д., в якому вказано, що доводи касаційної скарги є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Шлюб, зареєстрований між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17 листопада
1995 року, розірвано заочним рішенням Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 10 січня 2018 року (справа № 727/11052/17) (а. с. 12, 14, т. 1).
За час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виготовлено та встановлено
на території КП «МТК «Калинівський ринок» (торгівельне місце № НОМЕР_1 площею 33,65 кв. м) нестаціонарний павільйон № НОМЕР_1, який не являється об`єктом нерухомого майна, на фундаменті, збудованому ринком, який
є власністю останнього.
Відповідно до пункту 5 угоди від 14 травня 2001 року № 28-3В/1тс на право встановлення/зведення павільйону, укладеної між КП «МТК «Калинівський ринок» та ОСОБА_2 , користувачу належить право власності на частину вартості паійльйону, що була здійснена за його рахунок. Фундамент
і комунікації є власністю ринку (а. с. 16, т. 1).
На підставі акту прийняття в експлуатацію будівлі від 22 жовтня 2001 року № 92 павільйон введено в експлуатацію (а. с. 17, т. 1).
Відповідно до договору від 22 жовтня 2001 року № 699/С, укладеного
між КП «МТК «Калинівський ринок» і ОСОБА_2 , торгівельне місце № НОМЕР_1, площею 33,65 кв. м, було визначено під павільйон (а. с. 18, т. 1).
Згідно з актом обміру площі займаної під об`єкт торгівлі та послуг
від 01 квітня 2007 року, площа займана під об`єкт (вищевказаний павільйон) становить: площа павільйону (1-й поверх) - 5,30 м х 6,35 м = 33,65 кв. м, площа для зберігання товару (мансарда) - 5,10 м х 5,35 = 27,28 кв. м, загальна площа - 60,93 кв. м (а. с. 21, т. 1).
01 квітня 2007 року між КП «МТК «Калинівський ринок» та ОСОБА_2 укладено договір № 4178/С про визначення за користувачем місця
№ НОМЕР_9 на ринку для зберігання промислових товарів у павільйоні, площею 27,28 кв. м (мансарда) (а. с. 22, т. 1).
Вищевказані угоди переукладалися сторонами угодою про надання
у користування торговельного місця від 01 січня 2011 року № 9748/С
та угодою від 01 серпня 2012 року № 157/тс.
ОСОБА_1 з 21 травня 2001 року по 19 липень 2001 року працював
у малому приватному підприємстві редакції газети «Чернівці-Сіті-Плюс»
(а. с. 49-50, т. 1), у період із квітня 2001 року по жовтень 2005 року працював у мережі таксі «Браво» (а. с. 29, т. 1).
Відповідно до повідомлення управління Державної служби України
з надзвичайних ситуацій у Чернівецькій області від 02 квітня 2018 року
№ 32/1545 на території КП «МТК «Калинівський ринок» 06 листопада
2003 року виникла пожежа в магазині № НОМЕР_5 (9-й блок), унаслідок чого знищено покрівлю магазинів: АДРЕСА_3 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 . Причиною пожежі стало порушення правил пожежної безпеки при експлуатації електроустановок (а. с. 30, т. 1).
Торгівельний об'єкт № НОМЕР_1 сторонами не використовувався, він здавався
в оренду, що підтверджується договорами на право оренди павільйону
№ НОМЕР_1: від 01 листопада 2001 року, від 01 березня 2003 року, договорами про передачу права користування торгівельним місцем: від 27 грудня
2012 року № 840, від 22 квітня 2015 року № 1471, від 01 лютого 2017 року
№ 1781 (а. с. 24-28, т. 1).
Згідно зі звітом про оцінку майна від 25 вересня 2019 року вартість
1/2 ідеальної частки торгівельного об`єкту № НОМЕР_1, загальною
площею 60,93 кв.м (торгівельне місце для здійснення продажу промислових товарів № НОМЕР_1, площею 33,65 кв. м, місце № НОМЕР_1 для зберігання промислових товарів (мансарда), площею 27,28 кв. м), розташованого
у торговому секторі № НОМЕР_2 на території КП «МТК «Калинівський ринок»
по АДРЕСА_1 , який не являється об`єктом нерухомого майна, складає 639 818,17 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера від 17 березня 2015 року № 1443 та копії виписки із сайту Міністерства юстиції України щодо товариства власників індивідуальних гаражів № 2 гараж № НОМЕР_3 придбано на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 222, 223, т. 1).
ОСОБА_1 у березні 2016 року відчужив гараж № НОМЕР_3 , розташований
у товаристві власників індивідуальних гаражів № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно
у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного
у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Шевченківського районного суду
м. Чернівці від 06 грудня 2021 року у незміненій частині та постанова Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2022 рокув оскаржуваній частині відповідають.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи
чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної
в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового
або майнового права та інтересу.
Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, разом з іншим, установив,
що предметом зустрічного позову ОСОБА_2 (про поділ майна подружжя) є визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1
та ОСОБА_2 гаража № НОМЕР_3 , розташованого у товаристві власників індивідуальних гаражів АДРЕСА_4 , вартістю 118 855,00 грн
(на час звернення до суду із зустрічним позовом), із визначенням часток
по 1/2 кожному з подружжя, й стягнення на її користь з ОСОБА_1
грошової компенсації за 1/2 частину вартості гаража в сумі 59 427,50 грн, оскільки гараж ОСОБА_1 було відчужено.
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один
із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17
та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року
у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна,
за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені
з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права
на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм
на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 214/3609/18, провадження № 61-3836св20 вказав, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Пленум Верховного Суду України у пунктах 22-24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства
при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснив,
що вартість майна, яка підлягає поділу, визначається за погодженням
між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60 69 СК України, частина третя статті 368
ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом
не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно
від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи. Не належать до спільної сумісної власності речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя.
Вказане узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, провадження № 61-37616св18.
Відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності
на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених
ЦК України.
Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку,
що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується
на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого
з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Разом із цим, оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України
як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права
на частку у спільному майні, слід ураховувати, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації
у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Указане узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), а також Верховним Судом у постановах:
від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження
№ 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12,
81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,
на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,
крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку
у частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не було відомо про відчуження спірного гаража у березні 2016 року, а ОСОБА_1 не доведено використання отриманих коштів від такого відчуження на потреби сім`ї.
Ці обставини судами встановлені на підставі поданих сторонами доказів, вони судами оцінені. Верховний Суд не має процесуальних повноважень переоцінювати докази (стаття 400 ЦПК України). Крім того, у матеріалах справи відсутні докази витрачання коштів від відчуження спірного майна
в інтересах сім`ї, а ОСОБА_1 не заперечує, що відчужив гараж
за 1 500,00 доларів США. Доказів іншої вартості спірного майна ОСОБА_1 суду не надав.
Установивши всі фактичні обставини справи, предмет та підстави зустрічного позову ОСОБА_2 , апеляційний суд вірно указав,
що ОСОБА_2 не оспорює правочин з відчуження спірного майна,
а просить врахувати його вартість при поділі спільного майна подружжя.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій вважав помилковими висновки суду першої інстанції про задоволення вимог зустрічного позову ОСОБА_2
про визнання спірного гаража об`єктом спільної сумісної власності, вказавши, що правовим результатом вирішення спору про поділу гаража,
як об`єкта права спільної сумісної власності, відчуженого ОСОБА_1
без згоди іншого співвласника - ОСОБА_2 , є врахування його вартості при поділі майна подружжя, а тому обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції, виключивши з його резолютивної частини посилання
на визнання спірного гаража об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
Верховний Суд погоджується з такими висновками та вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції
у відповідній частині, врахувавши факт відчуження спірного гаража за час проживання подружжя (сторін у справі) однією сім`єю, надавши належну правову оцінку поданим сторонам доказам та показанням свідків,
чим виконав свій процесуальний обов`язок щодо належної оцінки доказів, передбачений частиною третьою статті 89 ЦПК України.
Колегія суддів урахуває, що вартість майна, яке підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Такий висновок ґрунтується на правилах, встановлених статтями 69-72 СК України
та статтею 372 ЦК України, відповідає сталій судовій практиці при розгляді спорів про поділ майна подружжя та неодноразово висловлений
у постановах Верховного Суду України при розгляді даної категорії справ, такого самого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) у постанові від 03 жовтня 2018 року.
Доводи касаційної скарги у частині визначення вартості спірного гаража
є безпідставними, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення зустрічного позову й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, що не може бути правовою підставою для скасування судових рішень.
Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги, що, з урахуванням установлених у цій справі обставин, не вбачається неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права,
а зроблені судами висновки по суті вирішення зустрічного позову узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду у даній категорії справ, яка є сталою та сформованою, застосовані правові позиції
є релевантними до спірних правовідносин.
У зв`язку з цим безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на відповідну судову практику Верховного Суду. Колегія суддів наголошує, що у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, висновки районного суду у незміненій частині та апеляційного суду в оскаржуваній частині у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому суд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, й, разом із іншим, змінюючи його в частині вирішення вимог за зустрічним позовом, навів мотиви і вказав підстави ухвалення судового рішення у частині вимог зустрічного позову.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення районного суду у незміненій частині
та постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -
без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416
ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня 2021 року
у незміненій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду
від 26 квітня 2022 рокув оскаржуваній частині - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом не здійснюється.
Керуючись статтями 400 410 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 грудня
2021 року у нескасованій частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 26 квітня 2022 року у частині вирішення зустрічного позову
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець